У наших селах, якщо отак проїхатися й подивитися, то чи не в кожному зупинки виглядають однаково. Брудні, з поламаними лавками та обписані-обмальовані різними непристойностями.
«Чому у вас така зупинка?» – запитую в людей. «Бо на все треба гроші. У влади грошей нема!» Або ж: «Та кому наше село треба? Тут зроду ніхто ремонту не робив! От хіба що як вибори будуть, то може який кандидат що зробить!» – отакі стандартні відповіді.
Проте, якщо подумати, хіба чистота у вашій хаті від влади залежить? Добра господиня дбає, щоб було в ній чистенько, охайно й ошатно та вчасно побілено, та ще й квітів насіє навколо хати. І чомусь ніхто таку оселю непристойностями не обписує. Скажете, це тому, що то приватне обійстя, а зупинка це дещо інше. Що інше? Те, що це не приватне, а громадське, що має служити всім?


Пригадую, як на початку 1990-х приїздили вже в незалежну Україну перші іноземці. Вони, дивлячись на наші загиджені, смердючі, ніколи ніким не метені під’їзди, були прикро всім цим вражені та тільки головами хитали: «От що зробила з людьми радянська влада! В них нема відчуття свого, а раз колективне, то значить – нічиє. А раз нічиє, то, виходить, можна його нівечити, ламати, лузати насіння й спльовувати. І навіть перетворювати під’їзд на туалет можна!» Але ж минуло зо два десятки літ, почали створювати об’єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) й стало чисто, і люди потроху стали розуміти, що за зіпсовані двері чи ліфт доведеться платити з власної кишені. Стали усвідомлювати, що ось наш спільний будинок, де всі квартири приватизовані, ми дбаємо про його дах, комунікації. А на подвір’ї що мають під вікнами бур’яни рости? Знайшлися активні люди, які скопали землю, посадили квіти, наступного року вже якийсь дизайн вигадали цікавий – отже, дбають і самі зробленим милуються. Дитячі майданчики навіть, коли їх міська влада за бюджетний кошт встановила, люди доглядають, бо ж там їхні діти гуляють…
А що сільські зупинки? Хіба не вам, жителям того чи іншого села, там доводиться сидіти, очікуючи автобуса? А то й стояти, бо лавки або поламані, або й зовсім зняті? Та ще споглядати на всю ту гидоту, якою обписані та обмальовані стіни (якщо такі є)? Є ж бо в нашій області гарні приклади того, як люди облаштували сільські зупинки. От, до прикладу, село Залужжя на Дубровиччині зустрічає гостей справжніми витворами мистецтва, на які тамтешні мешканці перетворили місця очікування транспорту. Ці ілюстрації вже облетіли Інтернет-мережі й набрали тисячі схвальних відгуків.
А намалював цю красу на замовлення сільради тамтешній майстер Василь Олексійовець. І цей добрий приклад вже підхопили інші села. В мережі з’явились фотографії розписаної квітами зупинки в іншому районі рівненського Полісся. Жителі невеличкого села Любинь (входить до Локницької сільської громади) Зарічненського району, нині зупинкою також можуть здивувати і своїх, і чужих. Невідомий майстер розфарбував її так, що на чепурних білих стінах немає місця, вільного від розпису квітами. Майстер, кажуть, хтось із місцевих. Ось які таланти сховані серед простого народу й тільки чекають ініціатора, щоб кинув ідею та заохотив до дії.
Оце безпросвітне пияцтво, яке процвітає в наших селах, це ж від чого? Яка тому причина? Людям нема де працювати і нема де себе проявити. От і проявляють з іншого боку.
Кожен з нас може зробити кращим усе, що навколо нього: зремонтувати й пофарбувати лавочку, полагодити спортивний майданчик, привезти діткам в пісочницю чистого піску… Є, звісно, й таке, на що необхідні кошти і то немалі. Але ж є можливість і громадський проект написати та є куди звернутися з ініціативою, щоб профінансували. Все починається з нас самих. Якщо ми живемо посеред сміття, щодня через нього переступамо і нас це влаштовує, це означає, що ми або хворі, або вже настільки опустилися…
Так не має бути! Лишатися в ролі споживача й очікувати, що прийде нова влада і все зробить на нашій вулиці, вже сьогодні не можна. Мало нарікати на погану владу й корупцію. Пора перетворюватися в активних, діяльних, ініціативних, а головне – небайдужих громадян. Треба, буваючи в інших місцевостях, звертати увагу, – а як у них. Цікавитись, як вони це зробили? Де взяли кошти? Хороші ідеї треба запозичувати й реалізувати їх у себе. Адже Україна – це ми, кожен з нас. Це той світ, який нас оточує. І гріх нарікати на погане життя й чекати з моря погоди, коли ми самі навіть і пальцем не поворухнули аби спробувати щось змінити.
Людмила МАРЧУК.
Фото з мережі Інтернет.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити