Вранці, збираючись на роботу, зазвичай слухаю радіо НВ, де ведучі Сашко Положинський (той самий відомий співак) та Олег Білецький невимушено ведуть бесіди на різні злободенні теми нашого повсякдення. Ефір прямий і студія відкрита для телефонних дзвінків.

Розмова про мігрантів. Як українці ставляться до приїжджих з інших країн. Адже Україна, яка йде в Європу, має бути готовою до потоку мігрантів, в тому числі й із мусульманських країн. Телефонували різні люди, з різним освітнім рівнем, різним мисленням та інтелектом. І думки висловлювали різні. І коли одні були лояльні, хвалили дружелюбність іноземців на ринках та казали «нехай працюють», то інші натомість, згадавши вислів «понаехавшие», були категоричніші у висловлюваннях і з осторогою ставляться до чужинців, особливо мусульман. Чому вони, мовляв, не асимілюються? Чому «кучкуються» тільки зі своїми? Звучали й думки про загрозу для українського етносу. Адже навала іноземців – це вплив інакшої культури на нашу етнічну, це ряд небезпек і навіть загроз (як погані хвороби, недобрі звички, змішані шлюби, наркотрафіки й т. п.).


Особливо разюче прозвучав вислів: «Чому вони не асимілюються в нас так, як ми в інших країнах?» Ми, мовляв, і мову чужу опановуємо в короткий термін, і розчиняємося в чужому соціумі досить швидко.
У мене особисто такі висловлювання викликають занепокоєння. Ми зараховуємо собі бал до нашого реноме за те, що так швидко асимілюємося в чужій країні? Що зразу ж забуваємо хто ми й розчиняємося в масі інших? Що значить асимілюватися і добре це чи зле? Для держави, яка приймає мігрантів – звісно добре. А що це для самих мігрантів?
Мені доводилося спілкуватися з представниками різних поколінь наших емігрантів, які покинули Україну в 1940-х роках. І коли 75-річний батько каже про себе: «Я є українець», то його 30-річний син каже: «Я є америнець».
Приналежність до того чи іншого народу – це те, з чим народжуєшся. Це кровна приналежність. Вітчизну, як і матір, – не вибирають. Вона дається кожному з нас із народженням. Але є ще й те, що набуваєш у процесі життя. Ким ти себе вважаєш – ось що основоположне. Національна самосвідомість – це те, що не дозволяє нам бути асимільованим до кінця в жодній державі, незважаючи на те, скільки років у ній живеш.
Наші національно свідомі земляки постворювали собі острівки українства – діаспори – у всіх країнах світу й тримаються свій свого, намагаються зберегти на чужині свою культуру, мову, традиції й звичаї. Тож чи то зле, що люди тримаються своєї етнічності й не асимілюються? Як на мене, то радше плюс, аніж мінус.
У контексті порушеної теми треба не забувати, що будь-яке місце під сонцем не може бути порожнім. Якщо 17 мільйонів українців щороку виїжджають з України в пошуках заробітку й теплого місця для проживання в інші держави, то зрозуміло, що їхнє місце у рідній країні мусить зайняти хтось інший. Не виключено, що рано чи пізно в покинуті українцями місця займуть мігранти з інших країн. От на Млинівщині організував не кепський бізнес підприємець з Голландії, створивши фермерське господарство «Яловицькі агротехнології». Є в Україні та й у нашій області чимало подібних – до речі, доволі успішних – історій господарювання на нашій землі іноземців.
Людям притаманно шукати, де ліпше. Тож закономірно, що ті, хто їде заробити, або ж емігрує на ПМП, намагаються втрапити до країн економічно більш розвинутих, як своя рідна, де і заробітки вищі, і рівень життя пристойніший, і можливості для самореалізації розгортаються ширші.
Але задаймо собі питання в контексті світових міграційних процесів, які нині спостерігаємо: чи готові ми, українці, до того, щоб наші села й міста заполонили тисячі мігрантів зі світу інакшого, з іншим віросповіданням, іншими звичаями й традиціями? Переконана, що 99 відсотків наших земляків, скажуть, що ні.
Тоді питання: а чому ж тоді ми масово покидаємо напризволяще свою рідну землю? Після введення безвізу 17-18 мільйонів українців щороку пускаються в міграційне плавання у пошуках ліпшого життя. Чи замислюємось ми над тим, що коли самі не бачимо в своїй країні ані корисного ресурсу, ані просвітку в плані роботи й професійної реалізації на своїй землі, то рано чи пізно на наші родючі землі, просторі лани прибуде та робоча сила, якій життя і робота в Україні видасться перспективною?
У нашій освіті не передбачене вивчення націології. А шкода. Розуміння чому одні нації квітнуть і розвиваються, а інші занепадають і зникають – дуже потрібне й корисне знання.
Людмила МАРЧУК.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити