Петро Іванович Хаврук.

Те, що у Мізочі лікарні більше нема – доконаний факт. Всі протести місцевого населення та депутатів ні до чого не привели. Незважаючи на те, що в судових тяжбах дійшли до Верховного суду, він поставив крапку не на користь громади, а на користь реформи. Вочевидь, так і має бути. Коли в країні реформа оголошена й стартувала, то на місцях поетапно мусить відбуватися та реорганізація, яка запланована.

 

Приміщення, де була Мізоцька лікарня. Два верхніх поверхи тут нині стоять порожні. 

Проте побувавши в смт Мізоч й поговоривши з людьми, приходжу до висновку, що проблема тут не лише в закритті терапевтичного відділення лікарні, а ще і в тому, що люди здезорієнтовані через брак інформації про те, що в галузі медицини відбувається і як має бути. В більшості ще не обрали сімейних лікарів і не знають, що це таке працювати з сімейним лікарем та як це діє: «гроші ходять за пацієнтом». «Коли наші люди приїздять до Здолбунова в районну лікарню, їх практично виставляють за двері. Людина на швидку телефонує, а їй кажуть: «Звертайтеся до сімейного лікаря», – розповідає селищний голова смт. Мізоч Богдан Похилюк. Сам він не вважає рішення закриття лікарні в Мізочі правильним. Адже селище завжди було центром для прилеглих сіл.

Мізоцька амбулаторія.

 


Всі люди, яких я зустріла дорогою до місцевої амбулаторії, говорили на тему лікарні те ж саме, що й селищний голова. Що далеко їхати, незручно.
«Я працюю водієм на швидкій біля 30 років. У мене й колег думка така, що лікарня тут, у Мізочі, мала б функціонувати. Ми на швидкій не встигаємо обслуговувати далекі села, бо де Мала Мощаниця, а де Буща. Та й як обслуговуємо? Надаємо першу допомогу на дому і все», – розповідає Дмитро Алексійчук.
Своїм баченням ситуації, що склалася з лікарнею у Мізочі, поділився Петро Хаврук, завідувач Мізоцької амбулаторії. (до 2013-го був головним лікарем Мізоцької районної лікарні).
– Вважаю, що утримувати стаціонар в тому вигляді, якому він був, недоцільно. Адже там має бути база для додаткових обстежень. У нас же тільки загальні аналізи, флюрографія та ЕКГ. А треба мати принаймні серйозну рентгенографію. Хворий з пневмонією мусить їхати в Здолбунів. Тепер порахуймо, що виходить по персоналу. Візьмімо 25 ліжок – це мінімальна кількість, щоб був цілодобовий пост. А треба чотири зміни. Це чотири медсестри, чотири санітарки, по чотири розчерговки лікарів, маніпуляційна, ще один лікар. Треба і двірник, прибиральниця. І це вже 15 людей. А у нас ніколи більше 15-ти хворих там не лежало. І це в основному старі люди.


Як на моє бачення, то потрібно було б організувати в тому будинку, який для лікарні ідеально пристосований, 15 ліжок хоспісних.
Що означає завезти хвору немічну людину з Мізоча чи з того ж Ступно у Дубно? Треба щоб хтось її доглядав. А це ж скільки їхати з нашого району – із Зеленого Дуба, Будеража, Дермані з пересадкою на Дубно. Як на мене, можна було б спланувати й організуватися так, щоб поєднати медицину і соціальну службу. Але у нас це тяжко, бо різні відомства. Я додав би ще 10 ліжок до такого стаціонару. Це була б лікарська ставка, цілодобовий пост. А це ж все упирається в кошти.
Потім, друге питання, яке постає: чи можна отак кинути напризволяще, на руйнацію той будинок, де була лікарня? Він старий, але, повірте, він чудовий, в добротному стані. Там хороше водяне опалення і взимку тепло. Стіни муровані, розходу палива небагато.
Отут, де нині амбулаторія, проблем з приміщенням виникає далеко більше, хоч цей будинок збудований у 1953 році, а той набагато старіший. Нам тільки повчитися, як працювала колись інженерна думка. На болоті розташований, а вологості там нема. Як було це приміщення нашим, то ми його підтримували. А нині два верхні поверхи стоять порожні. І мене особисто це дуже непокоїть.
На першому поверсі розташувалася соціальна служба з територіальним центром. Там хороший фізкабінет, ЛФК для інвалідів та пенсіонерів. Є там кабінет прийому лікаря. Вони надають кваліфіковану соціальну допомогу. Я сам туди на масаж ходив. Тож, коли б поєднати соціальну службу з отаким хоспісом – це було б добре.
І справді, коли дивишся на це приміщення ззовні, то важко повірити, що воно може стояти пусткою. Хіба може мізочани підуть на створення об’єднаної територіальної громади, та усім миром разом із довколишніми селами ухвалять рішення, щоб прислухатися до пропозиції завідувача Мізоцької амбулаторії Петра Хаврука і шукатимуть на це кошти, почнуть звертатися до донорських організацій і напишуть реальний проект щодо використання цього приміщення.
Рішення тих, хто тоне, у їхніх же мізках і власних силах. Проте до таких рішень у Мізоцькій окрузі ще не прийшли.
Людмила МАРЧУК.
Фото автора.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити