Пам’ять жертв політичних репресій вшановували минулої неділі в Україні й на Рівненщині. З 2007 року цей день на день на державному рівні відзначається щороку в третю неділю травня.

Жителі нашого краю – Рівненщини, всієї Волині й західної України вже в перші три місяці нової влади, – від кінця вересня 1939-го і по грудень, – дізналися про те, що таке радянський терор. Чимало людей були заарештовані, розпочалося виселення з рідних місць цілих родин.

 


За даними, оприлюдненими 9 червня 1996 р. головою Конгресу української інтелігенції Йосипом Пацулою, – за період з осені 1939 по червень 1941 р. з території Рівненщини було здійснено чотири етапи депортації населення. За два дні 10-11 лютого 1940 р. з одного лише Здолбунівського району було виселено 790 членів сімей згаданих вище «експлуататорів». 194 голови цих сімей були заарештовані раніше, частина з них була засуджена «трійками» й у більшості ці люди були ліквідовані. В цілому в ці два чорні дні 10-11 лютого 1940 р. з Рівненщини було виселено 1601 сім’ю, що складало 7922 особи.


На підставі польських джерел рівненський науковець припускає, що з Рівненської та Луцької (нині Волинська) областей за два дні було виселено понад 120 тисяч осіб.
Через два місяці, у червні-липні 1940 року відбулася третя депортація, яка вирвала з отчої землі 240 тисяч тих же волиняків та галичан. На цей раз її жертвою стала переважно інтелігенція – українці, поляки, євреї. Першими у списках ворогів народу, за словами Й. Пацули, опинилися представники духовенства, науковці, особливо гуманітарного спрямування.
Останню довоєнну депортацію перші совіти затіяли за тиждень до початку німецько-радянської війни – 15 червня 1941 р. Плани депортації були грандіозні, бо влада збиралася позбутися всіх, хто міг завадити організації колгоспів, діячів сільських «Просвіт», кооператорів. «Було репресовано, зокрема депортовано 416 сімей «поміщиків», понад 1700 сімей решти осадників, куркулів та колоністів», – читаємо у виступі Йосипа Пацули. Однак не всі ці репресовані за тиждень до війни доїхали до сталінських таборів чи на спецпоселення. Відомо, що у ті дні ГУЛАГ прийняв із західної України близько 300 тисяч жерв. Не виключено, що останні (яких не встигли вивезти) стали жертвами масових розстрілів у тюрмах НКВС у перші дні війни.
В цілому в період так званих «перших совітів» був депортований кожен десятий житель Західної України.
Радянська імперія методами підкорення народів перевершила всі імперії світу. Вона зі своїми ідеологами типу Ульянова-Лєніна та Сталіна створила просто-таки диявольську систему, якої до ХХ сторіччя світ ще не знав.
Ще страшніші репресії очікували наш край тоді, коли після німецьких завойовників , знову прийшла радянська влада.
У 1945-му й подальших роках, як у Радянському Союзі вже була оголошена «побєда», на Волині й Поліссі чинилася нечувана за своєю жорстокістю розправа над тими, хто посмів мріяти про соборну Україну й за неї зі зброєю боротися.
Станом на 26 липня 1945-го року під виглядом загонів УПА в Західній Україні діяли 156 спеціальних диверсійних груп московських спецслужб загальною чисельністю 1783 особи. Ця цифра підтверджується історичним документом «Сообщением об организации и результатах работы специальных групп для борьбы с оуновским бандитизмом в западных областях Украины» від 26.07.1945 р.. Документ скеровувався наркомові внутрішніх справ СРСР Л. Берії й підписаний Наркомом внутрішніх справ НКВС УРСР Рясним.
Першочерговим завданням загонів Радянської армії та спецзагонів НКВС було знищення повстанського руху і того українського запілля, яке цей рух підтримувало. Тож на звільнених від нацистів землях розпочалися масові арешти, депортації, розстріли, привселюдні страти. І не йшлося лише про представників інтелігенції. Навіть неписьменні селяни оголошувалися ворогами народу за приналежність до УПА бодай когось одного з родини. За офіційною статистикою, у боях з УПА та з мирним населенням Рівненщини лише за один 1944 рік було страчено 15 988 чоловіків, жінок, підлітків та старих людей, 15 680 арештовано і кинуто до тюрем і таборів на довгі роки ув’язнення.
За цей же 1944 рік із Рівненської області було вивезено у віддалені регіони Союзу 1154 сім’ї, що складало 3212 осіб. Причиною для висилки цілих родин була приналежність до ОУН чи УПА бодай однієї людини із сім’ї. Серед тих, кого немилосердно позбавляли батьківщини, і люди похилого віку, діти. Не були винятком навіть немовлята, які, зазвичай, гинули на етапах.
Лише за період з 1 серпня 1944 року по 1 січня 1945 року, усього лише за п’ять місяців із часу звільнення Рівненщини від німецьких загарбників органи НКВС, НКДБ і внутрішні війська НКВС «проробили велику роботу по очистці області від українсько-німецьких націоналістів». А саме: в означений період «убито бандитов – 4088, захвачено – 3712, явилось с повинной – 1069. Всего – 8859 чел.». Зі спеціальної «докладної записки» В. Бегми М.С. Хрущову, можна зробити висновок, що операція з виселення «семей бандитов» була ретельно спланована наперед. І не лише стосовно дій, які мали бути оперативно проведені. У плані, скинутому «згори», вказано конкретні числа щодо сімей, які треба було виселити. План по дітях становив – 4439, по жінках – 5791. У звіті запопадливо повідомляється, що план навіть перевиконано. Хіба що за малим винятком – деяких не виявили вдома, декілька були хворі на інфекційні хвороби…
Операція була проведена «по всіх районах Ровенської області без ніяких ексцесів» 21 жовтня 1947 року. В один день рідну землю покидали 3829 родин, а це 11 563 особи. Майно депортованих зразу ж було розграбоване, чи то, пак, – «націоналізоване». Люди багатьох сіл нашого краю пам’ятають, що худобу і реманент із покинутих осель звозили до колгоспу. Зруйновані будинки, хліви, стайні були основним матеріалом для спорудження колгоспних споруд – корівників і телятників.
Чимало вироків були з найд жорстокішим присудом – до розстрілу. У оприлюднених в 1998 році Рівненською спілкою письменників «розстрільних списків» із чотирьох в’язниць, розташованих у Рівному, Дубно, Острозі – половина людей молодих – 1920-27 років народження. Число засуджених до розстрілу, що взято лише за п’ять місяців, щомісяця зростало. Зокрема, станом на 1 вересня 1944 року до розстрілу засуджено 376 осіб, через місяць на 1 жовтня – 417, на 1 листопада – 552, на 1 грудня – 699, а на 1 січня 1945 року – 767 осіб. Майже усі вироки були виконані. Хіба лише одному чи двом на сотню засуджених до страти розстріл було замінено на багаторічну каторгу.
І до сьогодні Україна не може оправитися від голодомору 1932-33 років, від втрат ІІ світової й тих незліченних смертей, яких зазнала Волинь у кривавих 1943-44 роках, а по тому – внаслідок масових репресій. Найстрашніше те, що основу цих втрат становить еліта нації, її найкращий цвіт – національно свідомі, освічені, мислячі, талановиті, активні. А хто може порахувати моральні втрати? Скільки страждань перенесено цими людьми та їхніми родинами. Скільки горя черпнули покинуті діти, або ж відняті від матерів (у тому числі й у неволі народжених) і кинуті на виховання в дитячі будинки? З якою психічною травмою повернулися люди з таборів додому? Та чи всі додому? Багатьом було недозволено, чимало наших земляків так по тих челябінськах, ухтах і магаданах залишилися жити. Дехто опинився в Донецькій чи Дніпропетровській областях – поїхали, куди їм дозволили. У багатьох забрано житло і його не вдалося повернути. А що вже говорити про тавро «ворога народу», яке багатьом талановитим молодим людям не дало реалізуватися як слід у бажаній професії – закінчити вищий навчальний заклад чи піти в науку. А багатьох «недремне око» радянських спецслужб «пасло» все життя. Так що втрати України в цілому надвеликі.
А що вже казати про ті втрати, які ми, увесь народ, майбутні покоління, понесли через одурманення поколінь неправдивою історією, шкідливою ідеологією, забороною релігії, забороною кращих народних традицій і звичаїв, рідної мови?! Тому й маємо нині злодіїв не тільки дрібних, а й державних. Маємо покоління без честі й совісті, манкуртів, які нами правлять, звучи себе елітою. Спостерігаємо незчисленні факти корупції й таке хитросплетіння брехні в ефірах, якому вже ми, народ український, перестали навіть дивуватися.
«Як посієш вітер – пожнеш бурю» – каже народна мудрість.
У нас, українців, насправді немає іншого виходу. Або ми цю бурю, це шумовиння таки здолаємо, або ж ми «розліземося межи людьми» й розчинимося в масі інших народів - успішніших, сильніших, щасливіших.
Людмила МАРЧУК.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити