Софія вийшла з хати і попрямувала до саду. Грайливий вітер сипнув їй в обличчя пригорщу яблуневого цвіту. Воно злетіло в повітря як зграя метеликів і повільно опустилося на землю, а вітер-пустун полетів далі. У садку стояли терпкі весняні пахощі. Софія вдихала на повні груди п’янке повітря і замиловувалася навколишньою природою. Ген за городами видніється скатертина лугу, а далі й став, порослий очеретами.
– Боже, як же я за усім цим скучила! Ніби не була тут цілу вічність, – подумала дівчина, прямуючи стежкою в кінець городу. Вона підняла вгору голову й була готова голосно привітатися з лугом, ставочком, коли враз почула тихеньке скигління: ніби звір чи птах якийсь кличе на допомогу. Сполохана Софія пішла на звук, розгорнула зарослі очерету, що виходив зі ставу аж на берег, і помітила маленьку згорблену жіночу постать, яка тихенько схлипувала. Плач був подібний на квиління чайки, яка скликала до себе діток. Дівчина впізнала у жінці Тодоськову Фросину.


– Бабо Фросю, що з вами?
Жінка, почувши голос, стрепенулася і почала витирати рукавом сльози.
– А ти чия, дитино, будеш? – сполоханою пташкою забилися у горлі слова.
– Та Софія я, старша дочка Івана Гончарука. Із міста, де навчаюся, до батьків приїхала. А ви чого тут сидите? Таж прохолодно, застудитесь. Та й до вас на свято гості напевно з міста приїхали?
– Гості? Еге ж, були і гості. Дочка моя Ганна приїжджала. Зранку ходили ми з нею до церкви. А потім… – і баба Фросина знову залилася слізьми. – Не думала я, не гадала, що за свою любов, доброту та турботу материнську не матиму тихої старості. Змолоду гарна я була, весела, товариська. А співала як! Уподобав мене Василь. Побралися ми молодими. Семеро діток нажили, та рано їх батько покинув. От тоді й довелося мені скуштувати почім ківш лиха. Усю сільську роботу знала: і в полі, і на городі, і в дворі. Трохи легше стало, як діти підросли. Але вони одне за другим, як лелечата з гнізда порозліталися – кращої долі шукати, легшого хліба. Лише найменшенький Вітько після служби в армії повернувся до батьківської хати. Одружився тут, дітки народилися. Повигляджувала я їх, тільки от вдячності від невістки мало бачила.
Бабуся примовкла і відсторонено подивилася у далечінь.
– Ось і сьогодні, – ніби пробудившись, продовжила жінка свою розповідь, – прийшли ми з Ганною з церкви, посиділи за святковим столом, та й дочка стала додому збиратися. Мені ж захотілося щось онукам від бабусі передати. Взяла шматочок сала та кільце ковбаски та тихцем до Ганниної сумки поклала. Побачила це невістка, спалахнула вся і до Вітька: нам, мовляв, і самим не вистачає, не те що на роздачки, – поросятко ж маленьке було. А я, візьми та й скажи, що воно ж за мої гроші куплене, і рук до порання за ним доклала так само, як і вони. То Вітько як збурився, як почав кричати. Бачиш, не сподобалося йому, що я голос подала на свій захист, обізвав мене та ще й… – бабуся тут знову заголосила, – ще й руку підняв на мене, вдарив. Боже-Боже, дожилася, що рідна дитина на матір руку підняла. А я ж його, найменшенького, чи не найбільше любила, – плакала баба Фросина. – Ганна захищала мене. Відмовилася будь-що брати. Так і поїхала з гостини плачучи, а я ось сюди прийшла, пересиджу, поки заспокоїться все».
Софія присіла поруч бабусі Фросини, яка все ще схлипувала, обійняла її за плечі, пригорнулася. Їй хотілося підтримати, розрадити жінку, але слів не було. Так і сиділи вони якийсь час, притулившись одна до одної. Коли це бабуся враз стрепенулася.
– Чуєш, хтось гукає. Може, мене шукають. Піду я вже, бо ще більшої біди накличу.
І жінка, спираючись на костур, поволеньки пішла до городів. Софія дивилася вслід на згорблену постать, і на серці стало неспокійно, незатишно, враз додому захотілося, до мами. І день перестав бути таким красивим, яскравим, не манили вже ані луг, ні ставок.
Яна ГОРИЦЬКА.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити