Волонтери Здолбунівської районної організації ТЧХУ
під час акції «Великодній кошик».

18 квітня 2018 року відзначає поважний сторічний ювілей одна з найстаріших громадських організацій – Товариство Червоного Хреста України, що є всеукраїнською добровільною громадською гуманітарною організацією.

На Здолбунівщині діє районна організація Товариства Червоного Хреста України. Гостем нашої редакції є Марія Михайлівна Бєлікова, яка керує цією поважною благодійною організацією, а вірніше організовує її роботу, залучаючи до благодійної діяльності молодь і всіх небайдужих людей. Ми говоримо про ті визначальні напрямки або віхи, за якими працює організація Червоного Хреста в Україні й на Здолбунівщині зокрема, про те, що вдалося зробити.
– Маріє Михайлівно, як все починалося? Звідки історично веде в Україні початок така поважна, відома своєю благодійною й гуманітарною місією у цілому світі організація, як Червоний хрест?
– У 1918 році в Києві саме 18 квітня відбувся І З’їзд Товариства Червоного Хреста України. Саме ця дата є початком роботи Українського Червоного Хреста як самостійного національного товариства, головна мета якого захист життя людини, попередження та полегшення людських страждань під час збройних конфліктів, стихійного лиха, катастроф та аварій, надання допомоги медичній службі збройних сил і органам охорони здоров’я, сприяння органам державної влади України у їхній діяльності в гуманітарній сфері. Вже у 1920-х роках Товариство організовує тисячі безкоштовних їдалень для бідних, надає населенню мільйони продовольчих пайків. Так і сто років ця організація не зраджує своїй місії.


– Перенесімося до Здолбунівської районної організації Товариства Червоного хреста. Сьогодні в нашій країні усім важко. Люди нарікають на життя, на відсутність елементарних коштів на лікування, але Ви знаходите людей, яким найтяжче, й намагаєтеся проявити милосердя й надати якусь допомогу. З якими верствами населення ви працюєте? Яку саме допомогу надаєте?
– Ми живемо в суспільстві й мусимо діяти відповідно до тих викликів, які приносить нам життя. Працюємо над виконанням 12 довгострокових гуманітарних програм різних напрямків, а це і робота з молоддю, і пропаганда безоплатного донорства, і діти-сироти, інваліди, медико-соціальна допомога людям похилого віку, розшукова робота, профілактична діяльність у боротьбі з наркоманією та тютюнопалінням й інше. Робимо все можливе, щоб допомогти нужденним і стражденним, найуразливішим та найнезахищенішим верствам населення. До роботи з нашим Червоним хрестом залучено чимало людей. Мені вдалося налагодити співпрацю­ з багатьма громадськими й волонтерськими організаціями, а також державними установами, окремими підприємцями. Вони підтримують наші ініціативи. І передусім це школи. Через школи, дітей, і наші марки ми доносимо наші ініціативи до кожного жителя району. Так вже було в усі роки функціонування організації, що вона брала на себе найтяжчу ношу. Тож ми йдемо до людей старих, немічних, покинутих, забутих. До всіх проблемних верств населення. Робота ця різностороння.

– Раніше працювала патронажна служба. Як тепер?
– Так, патронажна служба працювала 50 років, ходили медсестри по домівках і надавали необхідний догляд і допомогу старим і немічним. На жаль, у 2016 році цю службу закрили. Якраз напередодні її 50-річчя. Немічні люди, бачте, не можуть їздити по вулицях з прапорцями й показувати, як ми їм допомагаємо. Все це політичні ігри. Кажуть, що є соціальний працівник і цього досить. Та чи може соціальний працівник виконати таку роботу, як медична сестра? Навіть, якщо той соціальний працівник справді людяна й милосердна людина, він не може побачити того, що може побачити медсестра. П’ять років у нас медична сестра ходила до однієї бабусі з цукровим діабетом бинтувати виразки на ногах. Навіть така проста процедура як закапати очі. Що тут, кажуть, сама бабця очі не закапає? А ви візьміть, будучи молодим і здоровим, та спробуйте закапати собі. У вас, на відміну від бабці, зір нормальний і рука не тремтить.
– Яку допомогу конкретно ви надаєте людям?
– Понад тисячу осіб звернулися до нас і ми надали допомогу: хто потребував продуктів – продуктами, хто одяг – тому пальто, куртки, комусь теплі ковдри. На 108 тисяч ми отримали допомогу від наших меценатів. Люди почули мій заклик і прийшли на поміч.
– Друге, це супровід туберкульозних хворих до їх повного вилікування. Це дуже складна програма. Бо ж обслуговуємо такий контингент, як наркомани, люди з в’язниць із кримінальним минулим. Даємо їм продуктові набори й розмовляємо з ними. Бо це дуже тяжка категорія, і вони дуже соціально вразливі. Їм треба вселяти віру, і якщо із десяти хворих дев’ять вилікувались, то це досить непоганий результат в тому числі й нашої праці.
– Де ви берете на все кошти – все благодійники, меценати?
– Наші люди нині нікому не вірять. Іноді важко когось переконати, що для того, щоб допомогти людині, не завжди потрібно мати кошти в руках. Треба просто організувати цю допомогу. Якщо я бачу, що старій людині треба постелі, то невже я не знайду для неї простині чи наволочки й не допоможу цій людині?
– Які ще є у вас напрямки роботи?
– Ми організовуємо навчання з надання першої медичної допомоги. І навіть з видачею сертифікатів.
– Організувати людей на участь у благодійних акціях чи надання грошового внеску непросто. Треба щоб цій організації довіряли. Значить, здолбунівчани Вам довіряють?
– Багато людей знають мене ще з тих часів, коли я працювала медичною сестрою в терапевтичному відділенні. Ставляться з повагою. Мабуть що довіряють. Ще у нас є такий вид помочі самотнім людям, як Банк одягу. Люди про це знають. В когось є надлишок, а хтось потребує. До 50 тисяч в рік збираємо. Люди радо на наш заклик відгукуються. В цілому скажу, що все, що було заплановано, організації вдалося реалізувати. Цьому дуже сприяло покращення роботи з органами місцевого самоврядування та виконавчої влади району в соціальній сфері, активізація і конкретизація співпраці РО ТЧХУ із закладами охорони здоров’я, освіти, соціального захисту, ветеранськими та благодійними організаціями.
– Події, які відбуваються в нашій країні останнім часом, змушують працювати ще й із такими категоріями, як вчорашні бійці та їхні родини? Що скажете?
– Так, наша організація опікується й вимушеними переселенцями з Криму та Сходу України, а також постраждалими внаслідок військових дій. Цю допомогу здійснюємо починаючи з 2014-го року.
– Ви їздили до Києва на урочисту святкову конференцію Червоного Хреста й привезли звідти нагороду – грамоту від організації ветеранів Укарїни.
– Так. Здолбунівська РО ТЧХУ - одна з кращих на Рівненщині і в Україні про наш досвід говорять.
– З чим вас вітаю. Чим найбільше пишаєтеся?
– Роботою з молоддю та дітьми. Давно співпрацюємо із закладами освіти, а виховання учнівської молоді в дусі добра і милосердя, проведення санітарно-просвітницької діяльності щодо соціально небезпечних хвороб, організація спільних благодійних акцій – це ж не що інше як інвестиція в майбутнє.
Успіху Вам!
Спілкувалася
Людмила МАРЧУК.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити