Дотримання яких “правил” поведінки до і після Причастя є не лише недоречним, але й шкідливим? Для християнської свідомості забобони - це щось протиприродне. Але, на жаль, навіть серед людей, які приступають до Причастя, вистачає тих, хто ще не полишив язичницького світогляду.


Навіть приступаючи до великої святині, приймаючи у себе Плоть та Кров Христову, така людина не скидає старого забобонного “одягу”, натомість стає носієм гібридної, за визначенням соціологів, релігійної свідомості. Вона ніби й православна за формою, навіть трохи за змістом, та з елементами язичництва. Але ж, як не можна бути трішки вагітною, так не вийде бути трішки православним. Якщо ми називаємо себе християнами, то не маємо бути забобонними.
Наведемо кілька найпоширеніших прикладів забобонів, які стосуються Причастя, і те, як сприймає їх Церква.
1. У ніч після Причастя спати не можна - втратиш усю благодать. Бачимо спрощене, механічне, розуміння Таїнства, коли благодать сприймається, як певна енергія, яку можна черпати автоматично. Виходить, що вдень благодать “працює”, а під час сну витрачається даремно. Але ж Церква - не магазин, а благодать - не товар. Життя з Богом, уподібнення Христу - мета кожного християнина. І все, що дароване Церквою, в тому числі й Таїнства, служить для встановлення або підтримки зв’язку з цим і вдень, і вночі.
2. Перед Причастям після опівночі не можна ковтати слину і чистити зуби. Це не стільки забобон, скільки пересторога від порушення форми здійснення Таїнства. Мовляв, якщо проковтнув слину, то Таїнство не буде дійсним. У “Пам’ятці християнину, який бажає приступити до Святої Чаші для причастя Животворящого Тіла і Крові Христових» є з цього приводу таке повчання: “Якщо хтось, постуючи для прилучення Святих Тайн, вмиваючись або перебуваючи у лазні, проковтнув трохи води, чи повинен такий причаститися? Як відповідає у своєму канонічному посланні святитель Тимофій Олександрійський: “Повинен. Бо інакше сатана, знайшовши можливість віддалити його від Причастя, частіше буде робити те ж саме”.
3. Благодать Причастя “діє” шість тижнів. Є ще варіа­ції на цю тему, коли говорять, що три дні опісля Причастя диявол не може підступити до людини. Ці числові характеристики побудовані за класичною забобонною схемою, як автоматично убезпечити себе від тривог: на шість тижнів можна розслабитися, а потім - знову до церкви за благодаттю. Але ж це не так.
4. Після Причастя не їдять виделкою, щоб благодать не проколоти. Анекдотичне марновірство, яке не потребує коментарів через цілковите безглуздя.
5. Опісля Причастя позіхати не можна - Святий Дух вилетить, а біси залетять. У цьому марновірстві проявляється примітивне уявлення про Духа Святого. Крім того, якщо біси настільки легко опановують нещасним християнином після Причастя, то краще вже взагалі мовчати, не відкривати рота, не їсти й не пити. Та є ще запитання: чому біси влітають тільки через рот, а не, наприклад, через вуха, і чому саме при позіханні?
6. Причастя потрібне для очищення організму та для підняття рівня гемоглобіну в крові. Тут яскраво виражена відсутність релігійної свідомості. Замість Бога людина шукає ліки. А Причастя сприймає як магічний обряд. Так само мислять і батьки, які приводять своїх дітей на Причастя лише для того, “щоб не хворіли”.
7. Причастя в архієрея сильніше, ніж у простого священика. Людина у такий спосіб намагається “посилити” Таїнство. Адже це набагато легше, ніж гідно підготуватися до прийняття Святих Дарів.
Усі ці забобони об’єднує ще одна спільна риса - віра не в Бога, а в магію, в алгоритм дій, який допомагає сам по собі. Від нас - ритуал, нам благодать. На другий план відходить зустріч з Богом, спілкування з Ним. Зручніше мислити так: “Ми ж постили три дні! Подавай нагороду!” Отака психологія обміну - ще одна риса язичницької свідомості. Саме такий формат відносин прий­нятий у стосунках з ідолами. Язичник приносить жертву божкові і так сріплює з ним певний договір, згідно з яким той зобов’язаний допомогти, наприклад, у полюванні. Не вийшло з полюванням, божка можна й відлупцювати.
У християнстві інакше. Нам потрібен Господь у кожну секунду нашого життя. Ми докладаємо всіх зусиль, щоб бути з Ним. Саме Господь, а не благополуччя, яким Він нас щедро обдаровує.
Апостол Павло писав про жагу Бога, яка перевищує жагу життя: “Бажаю померти та бути з Христом, бо це знач­но краще” (Флп. 1:23). І коли в центрі життя звільняється місце для Христа, тоді зникають звідти забобони та спроби маніпулювати обставинами через виконання безглуздих дій.
За матеріалами прес-служби Михайлівського Золотоверхого.
Фото Ольги ЯКУБЧИК.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації. Коментатори які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі неавторизованих користувачів друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити