Учасники Революції Гідності про події 2014-го

Юрій РОЖКО, приватний підприємець:
- Ми всі, хто тоді був на Майдані, навіть не припускали, що когось правоохоронці можуть піддавати тортурам, когось - скалічити на все життя. Не розуміли, що можемо загинути від шаленої кулі. Стояли, будували барикади, чергували ночами на блокпостах. З нашими рівненськими побратимами - героями Небесної Сотні - я бачився буквально за кілька годин до того, як їх не стало. З Сашком Храпаченком ми були разом в 35-й сотні Самооборони Майдану. Вночі з 17 на 18-те ночували в Українському Домі, готувалися до того, що 18 лютого будемо блокувати урядовий квартал. 20-го він загинув від кулі снайпера, піднімаючись на вулицю Інститутську.
З Георгієм Арутюняном бачилися вранці 20-го лютого. Він приходив запитати, чи буде у нас якийсь транспорт, щоб їхати додому. Ще в січні Георгій отримав поранення в руку, і здолбунівчани вже доставляли його додому. Трохи згодом ми з ним стрілися на барикадах, у самому вогненному пеклі. Ми зупинилися біля молодої дівчини - вона стояла на передньому краї й тримала щит. Арутюнян підійшов і замінив її…


А з Валерою Опанасюком провели не один день у рівненському наметі. У ніч на 20-те він довго не спав і все жартував – взагалі, він дуже любив пожартувати. Вранці вийшов з нашого намету останнім, бо все намагався змайструвати якийсь пристрій, за допомогою кот­рого хотів якнайдалі закидати каміння та «коктейлі». Коли після пекла усі, крім нього, повернулися, я відчув якесь хвилювання. Ще подумав тоді - може, його поранили. А коли дізнався, що Валера загинув, не міг повірити.

Роман, працівник силових структур (ім’я змінено на прохання респондента):
- Склалося так, що саме в ту ніч, коли я вперше приїхав до Києва, силовики почали штурмували барикади. Знайомий запропонував їхати до столиці 10 грудня 2013-го. Я відразу погодився. Коли приїхали, була вже ніч. Хлопці з Рівненської станиці запропонували разом з ними нести варту по дві години. Близько першої ночі розпочався штурм.
Наша барикада була за мостом на Інститутській, її облаштували зі снігу та мішків. Ми намагалися вибудувати стінку. А внутрішні війська тим часом готувалися до штурму, прагнучи захопити нас з флангів. Били кийками, хоч і наші хлопці в боргу не залишалися. Пам’ятаю, тоді було дуже холодно, мінус дванадцять. Але ми морозу не відчували. Навіть не помітили, як настав ранок. Тоді «Беркут» так і не напав. Страшно було, коли беркутівці витягали людей по одному з барикад. Їх били, топтали, роздягали. Ми стояли з силовиками обличчя в обличчя, і вони кричали нам, що ми продалися за 200 гривень, кидали димові шашки. А ми скандували: «Слава Україні! Героям слава!», «Київ, вставай!». Вже потім почули дзвони з Михайлівського собору. Людей більшало... Спочатку кілька десятків, потім сотня, триста…
Майдан тоді відродив патріотизм. Неймовірне відчуття, коли ти їдеш у метро, а весь вагон співає Гімн України. Коли вітання «Слава Україні! Героям слава!» стало звичним для всіх. І зараз мені дуже хочеться, щоб у силових структурах служили ті, кому не байдужа доля країни.

Олександр ЯРОШЕНКО, письменник, журналіст, боєць добровольчого батальйону «ОУН»:
- Я три місяці був на Майдані - з грудня і до кінця лютого. Хоча періодично змушений був їздити до Одеси на суди, бо депутати-регіонали безперестанку подавали проти мене позови. Спогадів з тих часів залишилось чимало. Майдан для мене - три найщасливіші місяці життя. Саме там ми вперше почали вітатись не «Доброго ранку», а «Слава Україні! Героям слава!». Усі виявляли свої ввічливість, симпатію та повагу. Майдан довів, що українці здатні до самоорганізації.
Врізався у пам’ять один епізод. Разом зі мною на першій барикаді на Грушевського був хлопець зі Стрия Сергій Марков. Мав він «броника», зробленого з дитячого рюкзачка, якого дав йому десятирічний син. Коли Сергій збирався їхати на Майдан, хлопчик спитав: «Тату, ти їдеш боротися за волю? Але ж там небезпечно. Візьми мій старий рюкзачок, зроби собі «броник». Мене це неймовірно тоді зворушило... Всередину рюкзака Сергій поклав жерстянку. Тоді нам здавалося, що це дуже серйозний захист, а зараз, після усього, що сталося, чітко розумієш, які ми були наївні…
Записала Ірина САМЧУК.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації. Коментатори які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі неавторизованих користувачів друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити