Ліричний портрет до ювілею Юрія Бржечка
Усіх нас приносить в це життя якась своя таємна стихія. Ось так в одну з лютневих завірюх з’явився на світ і наш ювіляр. То був день, коли майже за Пастернаком “мело, мело во все концы, во все пределы...”. До речі, і сам цей поет народився якраз 10 лютого.
Невідомо, які там над вухом новонародженого покружляли незбагненні сили, але десь у сім років він вперше відчув потяг до написання віршів. І згодом, навчаючись у школі, цього заняття не залишив, розвивав цей хист. Часто у шкільній стіннівці можна було відшукати його вірші чи смішинки. Тож багатьом у своєму класі і поза ним видавався він якимось відстороненим від усього диваком - думки, що далі поставали поетичними рядками, частенько відволікали від реальності.
З усіх шкільних занять йому найбільше запам’ятались уроки з української літератури. Викладала цей предмет Галина Григорівна Шахрайчук, на жаль, нині покійна. Вчителька зуміла захопити магічною енергією українського красного письменства, і юнак тоді вперше усвідомив загадкову сутність мистецтва слова.
Пізніше, уже під час армійського вишколу, уперше по-справжньому відчув смак захопливої слави. Вірші простого солдата стали часто з’являтись на шпальтах армійської преси. Та головне, що товариші по службі почали переписувати його вірші собі у блокноти, слухати пісні у його - авторському - виконанні. На певний час він перетворився на барда, виступів якого очікувала публіка. Але це не сподобалося військовому начальству.
Повернувшись з армійських лав, твердо вирішив пов’язати своє життя з філологією. На студентській лаві теж не полишав пера і час від часу друкувався в місцевій та обласній пресі. Влився до когорти поетів, які на сьогодні є вже досить відомими. Це і Анатолій Криловець, і Євген Цимбалюк. Але саме завдяки впливу Миколи Пшеничного, який справив найбільше враження і як людина, і як поет, залишився прихильником тонкого ліризму.
Саме на філологічній доріжці він і зустрів свою другу половинку. Побачив її на театральній сцені. Ось так поєднались в одне шанувальники муз театру та поезії. Цей союз подарував двох синів: Євгенія і Даниїла, якими пишаються. Згодом доля подарувала ще й онучку Ельвіру.
В усіх життєвих перипетіях Муза не покидала свого обранця. Багато цьому сприяли засідання літературної студії у місті Рівне. Щоправда настрій віршів автора нещадно піддавали критиці, бо, мовляв, вони якісь сумні. Керівник студії намагався звернути увагу на те, як бадьоро крокує життям комсомол. Однак зовсім не хотілося вже й тоді, за Єсенінським висловом, “задрав штаны, бежать за комсомолом”. Цікаво, що той “ідейний” наставник, коли почалась перебудова, відразу якось переключився на нову хвилю і став спочатку у русло козацького духу, а згодом приєднався і до очільників проводу ОУН-УПА.
Довго вірші чомусь писались лише російською. Згодом з’явились і українською. Але це дало привід одному “добродію” поширити вигадку, що нібито насправді починав писати українською, а потім, коли вже потрапив до рук КДБ, який “поламав”, став віршувати російською. Неймовірні нісенітниці! Поріг приміщення того комітету переступав лише раз, далеко не за власним бажанням, та все ж ніхто там на нього не тиснув як на поета, а тим паче не диктував, якою мовою має творити. “Запросили” туди за майже кумедною справою: один нині відомий поет спровокував заспівати на сцені піонерського табору пісню про дефіцит м’яса в країні. У 1985 році це було крамолою. Хтось доніс. І почалися неприємності. Наш ювіляр відбувся тоді попередженням, а от “герой-поет”, котрий замовляв номер під власну відповідальність, відразу якось “кинувся в кущі” та ще й став обмовляти.
Зате Муза ніколи не зраджувала. Окрім поезії, з-під пера вийшли драма, есе, філософські дослідження. Нині можна вже видати цілий 3-томник. Однак усе “буксує” через складну та дороговартісну справу книговидання. Але є надія, що у цьому, ювілейному, році за сприяння рідної людини вперше вийде мале вибране автора.
Ось уже 20 років життєвий шлях нашого ювіляра пов’язаний зі Здолбунівським районним центром творчості дітей та юнацтва. Тут він відкрився як керівник літературної студії “Зорецвіт”, знайшов і нове джерело натхнення. Створив не один десяток сценаріїв, діалогів, сценок, навіть міні-вистав, став автором багатьох концертних програм. За підтримки прес-центру “Зорецвіту” створює матеріали для “Контакту”. Керує формуванням альманахів та авторських збірок вихованців літстудії. Видав і кілька власних методичних посібників.
Під його керівництвом робота у “Зорецвіті” кипить. Юрій Ростиславович завжди енергійний, чуйний та витриманий, завжди щирий, відкритий для всіх, тож вихованці до нього тягнуться. Не забувають і колишні випускники - надсилають свої нові твори, приходять у гості.
Він постійно у творчому пошуку, тож, значить, недаремно народився саме в одну з лютневих заметілей, коли так живо дихає стихія творчості.
Прес-центр “Зорецвіту”.
