Текля Володимирівна ВЕЛИЧКО з дочкою Ніною.

Мала Мощаниця. Старовинне українське село, в якому мешкають щирі, добрі, привітні люди.
Тут провела все життя і Тек­ля Володимирівна Величко. Народилась вона у вересні 1933 року в сім’ї сільського коваля Володимира Шеруди. Він багато чого вмів робити - підковував коней, виготовляв вила, граблі, сапи, ремонтував сільськогосподарський інвентар. З приходом радянської влади за допомогу УПА був засуджений на десять років позбавлення волі і невдовзі помер. Тож у вісім років Текля лишилась сиротою, її брату Петру тоді було всього чотири.
За судові витрати забрали зерно, картоплю, килими, хустки й інший скарб. Сім’ю хотіли вивезти до Сибіру, тож деякий час вони переховувались у сусідів, а влітку спали в коноплях, пшениці. Їли печені цукрові буряки, а сік з них пили за каву.


До школи ходила Текля тільки восени, коли ще було теп­ло, - взутися не мала в що. Закінчила лише три класи.
Зимою сусіди сплели їй постоли. І Текля санчатами за 2-3 км їздила в Чорну лозу (ліс) по дрова. Топили, дещо варили, а вночі в хаті замерзала вода...
У 1948-1949 роках в Малій Мощаниці організовували колгосп ім. Калініна. Мати Теклі й Петра доглядала колгоспних свиней. Сама ж Текля була за няньку братові, пасла корову. І вже підлітком працювала в колгоспі - спочатку качок пасла, а згодом доглядала телят. Пійло для бичків і теличок варила вдома та відрами носила до колгоспного хліва.
Минули роки. Молода, вродлива, енергійна Текля стала душею колективу і дівочого гурту в селі. Покохав її сільський хлопець Василь Величко. У 1956 році відгуляли весілля і молодий привів свою дружину в отчий дім.
Текля Володимирівна і Василь Володимирович у парі зростили трьох дітей. Найстарша їх донька, Леся, живе і трудиться з сім’єю на батьківському обійсті, доглядає маму. А двоє молодших дітей - Ніна і Володимир - мешкають нині в Німеччині.
Понад тридцять років пропрацювала Текля Володимирівна дояркою в рідному селі. Всьому давала лад і вдома, і на роботі. У корівнику, де трудилася, було побілено, смерекою прибрано стіни, прохід посипано піском, коровам підстелено тринами. За таку увагу до них корівки віддячували високими надоями.
Неодноразово за сумлінну працю Теклю Володимирівну нагороджували грамотами і грошовими преміями, вона заслужила орден Трудового Червоного Прапора. Люблять і поважають жінку сусіди й інші односельці.
Понад п’ятнадцять років Тек­ля Володимирівна була сестричкою у Свято-Михай­лівській церкві с. Мала Мощаниця.
З повагою ставляться до своєї дорогої невтомної трудівниці і діти. Вона виховала п’ятьох онуків, підростають її правнуки. До Теклі Володимирівни рідні часто приїжджають, провідують, радяться, добрим словом діляться.
Надія ІГНАТЬЄВА,
зав. ПШБ с. Мала Мощаниця.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації. Коментатори які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі неавторизованих користувачів друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити