Минулої неділі у Дермані Другій на приміщенні лікарської амбулаторії було встановлено меморіальну дошку на знак пошанування праці славного дерманця - Михайла Мартинюка. Він у середині тридцятих років минулого століття власним кош­том звів будинок, де нині працює медзаклад, для свого сина, Федора, випускника медичного факультету Женевського університету. Лікар Федір Михайлович Мартинюк приймав тут хворих, навіть заснував невелику лікарню, куди за допомогою зверталися не тільки дерманці, але й мешканці сусідніх сіл. Як свідчать очевидці, плату за медпослуги лікар брав мізерну. У цьому ж будинку він мешкав з дружиною та сином. 

Під час війни Ф. М. Мартинюк лікував поранених і хворих українських повстанців, за що згодом одинадцять років поневірявся у радянських в’язницях і концтаборах. Сім’я його виїхала в Польщу, там досі проживає син Богдан. Після звільнення мешкав у Рівному, працював в обласному протитуберкульозному диспансері, вдруге одружився. Помер у 1978 році.
Федір Мартинюк навчався у Дерманській вище-початковій школі, в одному класі з майбутнім письменником Уласом Самчуком, вони приятелювали впродовж тривалого часу. Подру­жжя Самчуків проживало у Ф. Мартинюка у березні-травні 1943 року.
Образ сільського лікаря тепло виписаний У. Самчуком у нарисі “Доктор М”, книгах спогадів “На білому коні”, “На коні вороному”. З великою повагою письменник ставився й до усієї родини Мартинюків. Михайло зображений у романі “Волинь” як приклад невтомного і порядного господаря. Улас Самчук перебував у добрих стосунках зі старшим сином Михайла - Іваном, інженером-землеміром, керівником картографічного інституту УПА, розстріляним СМЕРШівцями. У книзі «На білому коні» знаходимо й цікаву розповідь про відвідини у 1941 році сім’ї Михайлової дочки, Мотрі, на кутку Запоріжжя. А прототипом Самчукового «Морозового хутора» став хутір Михайла Мартинюка (по–вуличному Балаби) в Лебедщині.
Хоч і минуло вже багато років, та пам’ять про добрі діла односельця живе. Відомий дерманець, а нині мешканець Києва Юрій Галабурда ініціював виготовлення пам’ятної дош­ки, що і зробив. На урочисту подію прибуло чимало дерманців і приїжджих гостей. Право відкрити меморіальну дошку надали правнуку Михайла Мартинюка Олександру Борисюку і його онуку Микиті. Як і належить, пам’ятний знак було освячено, обряд провів о. Володимир у супроводі хору Свято-Онуфріївської церкви УПЦ Київського патріархату.
Ведучий свята, голова громадської організації «Відродження Дерманя» Василь Висоцький, розповів про значимість вшанованих людей для рідного села. Голова Здолбунівської районної ради Василь Тимощук привітав дерманців зі знаменною подією, побажав і надалі шанувати пам’ять славних земляків, закликав вивчати минуле України і вірити в її майбутнє.
Чимало цікавих фактів з життя Михайла і Федора Мартинюків повідав 90-літній Василь Кирилюк з міста Рівне, уродженець Дерманя. Завідуючий травматологічним відділенням Здолбунівської центральної районної лікарні Олексій Ясен у своєму слові змалював розлогий портрет Федора Михайловича Мартинюка як надзвичайно інтелігентної і порядної людини, котра віддано служила благородній справі зцілення хворих.
Виступили також представники роду Мартинюків Мирослава Іванівна Гайдук і Олександр Борисюк. Вони щиро дякували громаді за добру пам’ять про їх родину.
Микола УЖВІН.
Фото автора.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації. Коментатори які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі неавторизованих користувачів друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити