15 лютого - річниця виведення останнього підрозділу радянських військ з Афганістану

Воїн-“афганець” Вячеслав ПАВЛУСЬ.

Так уже склалося історично, що на кожне покоління українців випадають свої життєві труднощі. Представники молодого покоління є свідками, а хтось і учасниками бойових дій на Сході України, люди середнього віку пережили розпад Радянського Союзу та дефолт, старші - застали Другу світову війну та відчули гніт радянського тоталітаризму. Але найкраще зрозуміти, що відбувається зараз у країні, можуть люди, які особисто пройшли крізь пекло війни. Зокрема й ті бійці, які у 1979-1989 роках воювали в Афганістані. З одним із них, здолбу­нівчанином Вячеславом Миколайовичем Павлусем, напередодні Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав ми зустрілися у будівельному відділенні господарського цеху ВП «Мотор­вагонне депо Здолбунів», де працює цей щирий та привітний чоловік.


Зараз йому набагато легше розповідати про своє життя та пе­­ріод служби в Афганістані, ніж у той складний час. Пан Вячеслав родом з села Плоска Острозького району. На службу до Афганістану потрапив ще 19-річним юнаком, одразу після закінчення Здолбунівського ПТУ
№ 3. У 1986 році, після проход­ження тримісячної під­го­­товки артиле­риста-навідника 82-мілі­метрово­го міномета у містечку Кушка (Туркестанський війсь­ковий округ), він вирушив на місце дислокації радянських військ у Фейзабаті. Пан Вя­чеслав розповідає, що окрім сильних артилерійських обстрілів, військовим доводилося стикатися й з іншими труднощами, хоч загалом на той час в армії все було на своєму місці:
- Проблем практично не було. Щотижня радянсь­ке командування постачало нам провізію та боєприпаси. Лише у негоду, коли вертоліт не
міг приземлитися через силь­ний вітер, траплялися перебої з постачанням. Одного разу цілий місяць просиділи без провіанту, навіть масло для змащування зброї закінчилося.
Проте основною про­б­­лемою для військових була нестача води, зазначає Вячеслав Павлусь. Ризикуючи життями, бійці спускалися горами нижче, до кишлаку, аби набрати кілька літрів життєдайного напою. Неодноразово через це солдати потрап­ляли під обстріли моджахедів.
Та, незважаючи на складнощі дворічної служби у гарячій точці, військові знаходили, чим себе розважити. Традиційними стали оповідки та анекдоти, які розповідали один одному молоді солдати.
Зараз, через 26 років після виведення з Афганістану останнього підрозділу радянських військ, пан Вячеслав - щасливий сім’янин, має доньку та сина, які також працюють на залізниці. Нещодавно брав активну участь у переобладнанні контейнера для військових у зоні АТО, виконував столярні роботи.
Вячеслав Миколайович є членом Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтер­націо­налістів). Часто
зустрічається та спіл­кується з бойовими товаришами. А нинішнім солдатам, які захищають Україну, Вячеслав Павлусь бажає завжди залишатися справжніми людьми, незважаючи на обставини.
Ірина САМЧУК.
Фото автора.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації. Коментатори які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі неавторизованих користувачів друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити