І. В. Денисова зі своїми учнями.
Осінь цьогоріч на диво примхлива. То сипоне золотавим листям з дерев і обігріє землю останнім лагідним сонечком... То пофарбує небо у похмурий сірий колір і розплачеться холодним дощем. Тоді вулиці стають схожі на парад парасольок, під якими ховають похмурі обличчя люди. Але ж на параді посміхаються!
Та що це? Всупереч непогоді йде вулицею міста струнка усміхнена жінка. Її оточує зграйка дітей, які навперебій щось весело розповідають їй. Променисті очі молодої жінки світяться ласкою. Вона звично відкриває двері ЗОШ № 6 і бадьоро крокує до 3-Б класу. Тут її чекають 32 школярики з абсолютно різними характерами, кожний з яких вона добре знає. Бо вона - вчителька цих дітей, Ірина Володимирівна Денисова. Любима вчителька. Це для неї світяться радістю оченята дітлахів, бо саме вона навчила їх читати, писати. Це вона мудро й цілеспрямовано веде хлопчиків і дівчаток у Країну Знань. Усіх, навіть тих, хто сам не надто прагне щось пізнавати. Ірина Володимирівна, не шкодуючи власного часу й сил, терпляче роз’яснює кожному учневі важкий для нього матеріал уроку доти, доки той не стане зрозумілим і легким.
Та головне своє завдання педагог вбачає не лише у навчанні, а й у вихованні учнів всебічно розвиненими, хорошими людьми. Сама вона багато чого вміє: моделювання одягу, шиття, в’язання - не просто її хобі, а сенс життя. Ці здібності є для неї хорошою підмогою і в навчально-виховному процесі. А ще - хореографія. Колись Ірина Володимирівна 15 років займалася народними танцями. Не покидає цю справу й досі. І коли учням потрібно підготувати до якогось шкільного заходу танцювальний номер, Ірина Володимирівна стає хореографом.
За що ж люблять свою вчительку діти? За те, що вона ставиться до них, як до своїх рідних, давно стала для них другою мамою. Власні діти інколи навіть трохи ревнують Ірину Володимирівну до її учнів. А вона, посміхаючись, зізнається: “У мене не двоє дітей, а 34!”
Вчителька не втомлюється з ними ходити в кіно, їздити в театри та музеї. Номер її мобільного телефону є у кожного учня. В будь-який час їй можна зателефонувати - і вона прийде на допомогу.
Слова Сухомлинського “Серце віддаю дітям” - це про неї. Такі люди не обирають професію. Професія обирає їх сама. І вони віддають їй себе до краплини. Дуже хочеться сказати: “Щасти Вам, Ірино Володимирівно! Храни вас Бог!”
Батьки учнів 3-Б класу
Здолбунівської
ЗОШ І-ІІІ ст. № 6.
