Сергій МУЛЯР на стадіоні в Ріо
в очікуванні вирішального матчу чемпіонату світу з футболу.

Беззаперечно, щo ХХ чемпіонат світу з футболу ФІФА за участю 207 команд, фінальний етап якого відбувся у Бразилії, став непересічною подією для усіх любителів цього виду спорту. Побувати на Мундіалі «наживо» мріяв, певне, кожен фан. Пощастило не всім. А от здолбунівчанину, студенту НаУ «Острозька академія» Сергію МУЛЯРУ її величність Фортуна широко і щиро усміхнулась, подарувавши таку можливість. Він не лише відвідав фінальний матч ЧС на стадіоні “Маракана”, але й побував у багатьох визначних місцях Ріо-де-Жанейро - одного з найбільших міст Бразилії.
Про мандрівку і враження від неї наша розмова з Сергієм.

- Отож, з чого усе почалося?
- Усе просто. Дізналися з другом про акцію від торгової марки «Bud» і вирішили спробувати. За її умовами, щоб стати учасниками розіграшу в Україні 8 подорожей до Бразилії на фінал чемпіонату світу, потрібно було зібрати 8 кришечок від пива цієї ТМ із зазначеними на них країнами-переможцями попередніх світових футбольних першостей. Це вдалося.
- Сподівався на перемогу?
- Якщо чесно, то навіть коли зателефонували і повідомили, що виграв подорож, спочатку не повірив. Усвідомив, що отримав такий шанс, лише тоді, як організатори акції зателефонували вдруге і попросили згоду на використання моїх особистих даних та опублікували їх і моє фото на своєму офіційному сайті. Тоді й почав збиратись у дорогу.
- До речі, яким був шлях до Ріо? Авіапереліт не викликав страху?
- Разом із двома супроводжуючими від організаторів ми, 8 українських переможців, спочатку вилетіли до Франкфурта. У ці дві години польоту не міг відірватися від ілюмінатора, було настільки цікаво на висоті. А от 12-годинний переліт до Ріо-де-Жанейро дещо втомив.

- А звідки решта пере­можців-попутників?
- Це були прихильники футболу віком від 20 до 36 років і представляли фактично всю георафію нашої країни - Київ, Обухів, Черкаську область, Харків, Запоріжжя, Одесу, Хмельницький.
До речі, програма поїздки навіть перевершила мої сподівання, адже включала не лише відвідання фінальної гри. Це був 5-денний відпочинок у п’ятизірковому готелі «Budweiser» у Ріо-де-Жанейро, а ще - цікаві екскурсії, вечірки, прогулянки, відвідання фан-зон і, звичайно, спілкування з людьми з різних куточків світу - з Австралії, Аргентини, Бразилії, Колумбії, Іспанії, Німеччини, США..., спілкування доброзичливе і невимушене.

На тлі статуї Христа-Спасителя.

- До речі, а як сприймали українців?
- Сприймали по-дружньому. Ми ходили у футболках збірної України і були впізнавані. Нас розпитували про ситуацію в Україні, пітримували. Європейці намагались щось розповісти, а представники країн, які у світі від нас ще далі казали: «Ми - з вами, боріться!». Спілкувалися ми і з росіянами, без ворожнечі. Один з них навіть підійшов з вітанням «Слава Україні!».
Сподобалась реакція бразильців, котрі, побачивши на нас форму національної збірної, почали радісно вигукувати: «О, Юкрейн! Чевченко! Чевченко!». Відзначу, що загалом в Ріо спорт був поза політикою.

Наодинці з океаном...

- А окрім учасників вашої групи, ще стрічали співвітчизників?
- Так. Траплялось. Наприк­лад, сувенірами там торгувала одеситка, яка вийшла заміж за китайця і нині мешкає у Ріо, а волонтером (стюардом) на стадіоні працював хлопець із Харкова. Підійшла до нас сфотографуватись та поспілкуватись українка, що нині мешкає в США, бо заміжня за американцем. Була в Ріо і група переможців подібної акції від іншої ТМ. Стріли українця і в аеропорту, він був членом якоїсь знімальної групи. Отак - неочікувано, але приємно було бачити своїх на іншому кінці світу.
- Де вдалося побувати, окрім стадіону, що запам’­яталося?
- Відзначу, що Ріо-де-Жанейро - велике і дуже красиве місто, яке вражає своїми краєвидами й... автомобльними корками (хоча, можливо, це лише в період ЧС з футболу). Там дуже багато зелені. Дивишся, а довкола - гора, хмарочоси, знов гора, пляж і океан...
Цікавою була екскурсія на гору Корковаду (710 м над рівнем моря, національний парк Тіжука), де знаходиться відома 38-метрова статуя «Христос-Спаситель», а також на покриту лісом гору Цукрова голова (396 м), звідки відкривається чудова панорама Ріо фактично з висоти пташиного польоту. Піднімались на Корковаду фунікулером. Намилувавшись природою, накупили сувенірів.
Відпочивали ми й на одному з найдовших (близько 4 км) і найвідоміших пляжів світу - Копакабана. Згідно з бразильським законодавством, пляжі є народним надбанням, тож, хоч уздовж узбережжя і стоять рядком 5-зіркові готелі, ніде не побачиш загорож, як і реклами, що теж заборонена на пляжі. Зате там безліч спортивних майданчиків і снарядів. Загалом, впало в око те, що бразильці - нація дуже спортивна. Там навіть на автошляхах є три частини: для авто, для велосипедистів і для бігунів.
Ще запам’ятались смачні відвідини одного з кращих у Ріо стейк-хаусів. Вразив рівень обслуговування і різноманіття, пропоноване клієнтам. І буде неправдою сказати, що нас, молодих, не порадували вечірки за участю діджеїв з першої сотні світового рейтингу, чи зустрічі з такими зірками, як Ештон Катчер, Ріанна або Джерард Батлер, котрі теж мешкали у нашому готелі.
- І все ж метою подорожі був фінал Мундіалю...
- У день фіналу нам вручили перепустки на стадіон «Маракана» і квитки на гру. Спочатку ми мали змогу взяти участь у коктейль-вечірці у спонсорській фан-зоні. На стадіон прибули задовго до матчу, там виступала Шакіра. Вона ж виконала й гімн футбольного чемпіонату.
Під час фінальної гри на стадіоні панувала неймовірна атмосфера. За матчем спостерігали близько 80 тисяч вболівальників і персоналу. Усіх їх просто перепов­нювали емоції і хороший спортивний азарт. Цікаво, що бразильці, незважаючи на свій попередній програш, підтримували німецьку збірну, адже аргентиці - їх «запек­лі» футбольні суперники. Кричали усі. Коли ж у додатковий час забили німці (Маріо Гетце), то стадіон просто вибухнув.
Активно вболівали й ми, українці. Теж вигукували відому усім «кричалку» про Путіна. І фани кожної команди також мали своєрідну пісню вболівальників. Найбільше вона мені сподобалась у аргентинців, - красива. Мене вразило, що попри таку кількість фанів і вир пристрастей, ніхто нічого не трощив, не ламав, і не було між ними злості. Суперничали фани хіба що у тому, хто голосніший, а вболівали за футбол.
Красивою була церемонія нагородження, феєрверки після неї - просто вражаючими, їх зняв на відео собі на пам’ять і щоб показати друзям.
І ще щодо футболу. Ми, наша група переможців, теж зіграли товариський матч з бразильцями. На Копакабана. І, на жаль, програли з рахунком 6:4.
Знаєте, був і такий момент. Перед фінальним матчем у Ріо за квиток мені пропонували кругленьку суму. Відмовив. Адже не все вимірюється грошима. Завдяки поїздці до Бразилії отримав незабутні враження й безліч позитивних емоцій. Хіба була б їх палітра повною, без відвідин матчу?
- Братимеш участь у інших акціях?
- Звичайно, з надією на везіння.
- Що ж, бажаю нових успіхів!
Спілкувалась
Ольга ЯКУБЧИК.

Додати коментар