“Народ завжди мудріший за своїх політиків” - не пам’ятаю, хто сказав ці слова, але чомусь саме в них мені хотілося вірити дорогою до Києва 24 листопада. У липні 2012 року брав участь у “мовному майдані” - був вражений дуже малою кількістю людей. Вже в цьому році був на акції “Вставай, Україно!” - людей було чимало, але все-одно недостатньо для того, щоб бути почутими владою. Тому й цього разу, їдучи до Києва, були побоювання, що люди, а передусім кияни, не вийдуть на вулицю. Спрацює розчарування Помаранчевою революцією, зневіра в політиках, і, звичайно, давнє українське гасло “моя хата скраю”. Але, вийшовши зі станції метро “Хрещатик”, відчув легкий шок... Він повторювався, коли вже більше години, стоячи на Європейській площі, чув, як зі сцени лунало: “Ми не починаємо мітинг, бо колона ще йде...”. І які б цифри не називала українська міліція, в тому, що нас було значно більше однієї сотні тисяч, — немає сумніву. А скількох ще завернули дорогою до Києва!


Проте характер цього натовпу дещо інший, ніж було раніше. Мало спільного з Помаранчевою революцією. Це інші українці, вони змінились за дев’ять років. Вони вже точно знають чого хочуть і розуміють, що це просто так ніхто не дасть. Мабуть, саме тому, вже ніхто не скандував: “Міліція з народом!”. І в натовпі не знайшлось квітів, щоб тикати їх в щити “Беркуту” і “Барсу”. Реакція була інша. Першим постраждав намет комуністів, який стояв поблизу пам’ятника Леніну на Бесарабській площі. Згодом біля Кабміну знайшовся шлагбаум, яким просто протаранили міліцейський “кордон”. Тут принцип простий: той, хто з іншого боку, це перешкода на шляху до мети, а перешкоду не вмовляють. Її обходять, або усувають. “Беркутівці” не відійшли… Одного з них, який опинився на шляху, віднесли непритомним.
Вже дорогою додому ми з друзями ділилися своїми враженнями. Зійшлися на тому, що 24 листопада 2013 року — початок нового етапу розвитку України. Яким буде цей етап - залежить від кожного з нас.
Сергій Кондрачук,
Олексій Кривошеєв.
Київ, 24.11.2013 р.

Comments are now closed for this entry