Нещодавно з ініціативи районної організації “Наша Україна” здолбунівчанам пощастило побувати в тому місці, де сумно, серед осиротілих берегів котить свої води річка Сейм, пройтися стежинами, якими ходили українські гетьмани 300 років тому – колишній гетьманській столиці, яку навіть Вольтер назвав головним містом України – таємничому і загадковому Батурині.
Заснований як оборонна фортеця, Батурин згадується вперше 1625 року. Гетьмани Іван Самойлович та Дем’ян Многогрішний підписували тут свої універсали, а харизматичний Іван Мазепа прославляв місто на всю Україну. В зеніті слави зводив тут мурований палац, будував храми, школи і, разом з тим, виношував в своєму серці мрію відродити українську державність. Коли виникла така можливість, під час Полтавської битви він перейшов на бік Карла ХІІ. Зраду Петро І не простив ні гетьманові, ні місту. 2 листопада військово-каральна експедиція взяла місто в облогу. Московська орда вирізала більше 20 тисяч чоловік, не шкодуючи ні дітей, ні жінок. Ця жорстокість втамувала спрагу розлюченого тирана-імператора. Потім люди казали, що щолистопада на руїнах Батурина плаче і стогне українська земля. 
Протягом століть Батурин залишався “мертвим містом”, але з ініціативи Президента України Віктора Ющенка в нього повертається життя. На початку 2005 року він зібрав бізнесменів різного масштабу і привіз до Батурина. Таких поважних гостей гетьманська столиця не бачила давно. Президент запропонував бізнесменам вкласти гроші в розбудову цього міста. В реконструкцію вкладено мільйони. Фактично заново відбудовуються палац останнього гетьмана Кирила Розумовського, садиба генерального судді Кочубея, куди гетьман Іван Мазепа приходив просити руки його доньки Мотрі.
Добре це чи погано – вирішуйте самі. Але те, що слава про Батурин шириться по всьому світу, сюди тягнуться люди з усіх куточків України, свідчить про те, що ще залишилася земля з міцною енергетикою, з якої черпали сили козацькі гетьмани, і яка надихатиме ще не одне покоління українців.
Цього ж дня ми побували і на ст. Крути, де поклали вінок до підніжжя пам’ятника героям, вклонилися їх пам’яті.
Наталка КОВАЛЬЧУК,
жителька м. Здолбунова.

Comments are now closed for this entry