Двадцяте століття принесло для нашого народу багато перемог, але не оминула українські землі у період боротьби за незалежність і низка болючих трагедій та поразок. У нашому районі ми пам’ятаємо про бій у Микитових ровах, коли у 1944 році на окраїні села Здовбиця більшовиками було вбито близько 50 молодих вояків УПА із здовбицької сотні. Про звитягу українських повстанців під час найбільшого бою в історії УПА - бою під Гурбами - відомо далеко за межами Здолбунівщини. А у п’ятницю, 4 листопада, громадськість відзначала ще одну подію, яка відбулася на теренах нашого краю і яку місцеві жителі охрестили як «рана Коршева». Поблизу цього села пізньої осені 1944-го у лісовій криївці загинули вісімнадцятеро повстанців віком 18-25 років, більшість із яких були рідними місцевих селян, а також мешканці Почаєва і Кременця. Буквально через декілька тижнів після цієї події у криївці поблизу Коршева застрелився священик Уїздецької церкви, надрайонний провідник УПА о. Павло Назарчук на псевдо «Хресний».


Торік на місці загибелі повстанців було встановлено та освячено пам’ятний хрест. У цьому році організаторами, в пам’ять про українських патріотів, було вирішено провести панахиду-реквієм «Повстанська ватра».
Цей захід складався із двох частин. Зранку в залі Уїздецької ЗОШ зібралися учні та вчителі місцевої школи, керівництво села, небайдужа громадськість. Організатор заходу, уродженець Коршева художник Тарас Більчук запропонував розпочати «Повстанську ватру», як і належить, молитвою, яку зачитав настоятель Свято-Воскресенського монастиря ур. Гурби ігумен Нифонт. Після молитви отець Нифонт розповів присутнім про Павла Назарчука, зазначивши, що під час навчання у Рівненській українській гімназії юний Павло став членом ОУН. Пізніше він вивчився на священика, а у 1942 році освятив новозбудований Уїздецький храм, де й залишився служити. Однак згодом отець Павло залишає молоду дружину та маленьку доньку і з 1943 року йде справляти щоденну молитву в одну із криївок поблизу села Йосипівка, а потім біля села Кунин. Старожили-гільчанці і досі пам’ятають промову «Хресного» на сільському кладовищі в 1944 році, де ховали вояків УПА. Тоді він сказав: «Український народ непереможний. Ніякою зброєю його здолати неможливо. Лише чорна, підступна зрада, як свідчить історія, може погасити полум’я народного опору». Ці слова збулися і по відношенню до самого отця Павла. Зрадник, який обіцяв принести у криївку їжу, привів із собою червонопогонників. Щоб не потрапити до рук більшовицьких окупантів, «Хресний» застрелився. Але пам’ять про нього в серцях вдячних нащадків не згасає. Не так давно вдалося віднайти полотнину без рамки з портретом молодого священика. Це був автопортрет «Хресного», написаний олійними фарбами самим Павлом Назарчуком. Благородне обличчя, пильний, але сумний погляд. Портрет був надто затертий, а тому з нього зроблена копія, яка зараз зберігається у криївці-музеї, нещодавно побудованій на Гурбах.
Також на «Повстанській ватрі» виступив у ролі Богдана Хмельницького народний артист України Олексій Заворотній, радував чудовим співом ансамбль народної пісні «Слов’яночка». Найменші учасники заходу були у захваті від виступу майстра традиційних етнічних духових інструментів Андрія Ляшука, який зіграв на декількох різних духових інструментах, характерних для нашого краю, Гуцульщини, Полісся та ін. Власну поезію зачитали присутнім члени Спілки письменників України Микола Пшеничний та Юлія Бондючна. Надзвичайно зворушливою була розповідь авторки багатьох книжок, викладачки із багаторічним стажем Марії Немиро із Рівного, яку на початку п’ятдесятих, ще немовлям, разом із батьками вислали до Сибіру. Автор цього матеріалу подарував бібліотеці Уїздецької школи книги Василя Шкляра «Чорний ворон». По закінченні першої частини панахиди-реквієму «Повстанська ватра» усі присутні виконали духовний гімн України.
Друга частина заходу відбулася у Коршівському лісі поблизу встановленого хреста на місці загибелі повстанців. Поминальну панахиду відслужив ігумен Нифонт. У своїй проповіді він сказав, що кожна нація має своїх героїв. А якщо цих героїв хтось називає бандитами, то виходить, що бандитами є пів-України. Адже у Коршеві в середині сорокових років було близько сотні дворів, із яких у структурі УПА перебувало понад 120 чоловік, тобто виходить, що «бандит» жив у кожному будинку… Також монах зазначив, що нація без пам’яті не має майбутнього, не має духу, стержня. Бо якби такий стержень був, то український народ (весь, а не окремі соціальні групи) не споглядав би за тим, що з ним робить теперішня влада.
Цьогорічна панахида-реквієм «Повстанська ватра» не залишила байдужим нікого із присутніх, організатори обіцяють провести її і в наступному році, адже, на їх думку, такі заходи потрібні не мертвим - вони потрібні живим.
Сергій КОНДРАЧУК,
депутат Здолбунівської
районної ради.

 

Comments are now closed for this entry