21 березня - Всесвітній день поезії

До редакції газети “Нове життя” завітав уже далеко не молодий чоловік (незабаром йому виповниться 85 років). У його очах проглядалась якась невимовна жура, утаємничений біль і неспокій. Цього відвідувача звуть Володимир Олександрович Полуцький. Народився він у с. Полянка Миколаївського району Львівської області. Тривалий час працював машиністом локомотивного депо Львова. Довелося трудитися і складачем вагонів на станції Здолбунів. Уже давно на пенсії. Каже, що підкачує здоров’я. Нині проживає із сестрою Ніною.
Має Володимир Олександрович пристрасть до писання віршів. Цією справою займається давно. Для друзів і знайомих складає вітання. Є у його доробку кілька варіацій на мотиви українських народних пісень. Коли перебував на лікуванні у Клеванському шпиталі, то познайомився там з відомим гумористом Рівненщини, членом НСПУ Ростиславом Солоневським. Давав йому читати свої вірші і одержав схвальну оцінку. Один твір В. О. Полуцький запропонував для “Нового життя”.



Дума про самотність
Так хочеться, щоб хтось поцілував,
Щоб збулося довгождане диво,
Чи хтось по-дружньому обняв,
Ласкаво, щиро, незрадливо.
Так хочеться, щоб поруч хтось сидів,
Коли вмиваюся сльозами,
Щоб серце горем зболене зігрів
Незлими щирими словами.
Так хочеться жіночого тепла,
Коли безсонними ночами
Самотність чорна з кожного кутка
Стискає душу обручами.
Так хочеться, щоб хтось на захист став,
Коли принижуватись мушу.
На жаль, чиновник завжди прав,
Коли плює у саму душу.
Так хочеться, щоб руку друг стиснув,
Всміхнувся і сказав: “Тримайся!”
Щоб я плечем плече його відчув
І дружній шепіт: “Не здавайся!”
Так хочеться, щоб зілля те знайти,
Що старість і печаль лікує
Та допоможе від журби втекти
І від самотності врятує.
Володимир ПОЛУЦЬКИЙ.

 

Comments are now closed for this entry