Машиніст дизель-поїзда локомотивного депо М. М. КОЦЮБИНСЬКИЙ.

… Мчать і мчать поїзди
В оперезане Устею місто.
Нас гудками своїми
Вітають вони звіддаля.
І, стрічаючи їх,
Світлофори горять
Променисто,
А довкіл пшеницями
І сонцем пропахлі поля.

Так написав про наше місто поет Василь Ярмолюк. Понад сто років тому розпочався рух поїздів на дільниці Київ - Брест-Литовський через Здолбунів. Було споруджено локомотивне депо, станцію, пізніше – інші залізничні організації. Відтоді доля багатьох поколінь здолбунівчан тісно пов'язана із залізницею.
На порозі далекої юності обрав професію машиніста Микола Михайлович Коцюбинський. Спочатку закінчив професійно-технічне училище залізничників. Служив у Радянській Армії. А в 1977 році влився у колектив локомотивного депо. Відтоді 33 роки водить потяги стальними магістралями. Старанний в роботі. Не порушує правил безпеки руху поїздів, економить паливно-мастильні матеріали. Понад двадцять років працює на пасажирських потягах в напрямку Білорусі. Десятки років його обирають профгрупоргом колони. Із цим громадським навантаженням Микола Михайлович справляється успішно.


Йому пощастило з наставниками. Особливо багато перейняв від Юрія Іващенка, Анатолія Бабича та Валерія Яковука (на жаль, уже покійних). Виправдав сподівання цих знаних машиністів. Роками сумлінної праці, своїм ставленням до дорученої справи, до роботи, до честі колективу.
Дисциплінованість, добросовісність – це не звичка, це риси характеру, які гартувались в ньому під впливом багатьох людей: в технічному училищі, де здобував професію, у локомотивному депо, де починав свій трудовий шлях, в армії, де віддавав свій синівський обов'язок Вітчизні.
Вибір професії Микола Коцюбинський зробив свідомо. Не тому, що не було якихось інших мрій, а тому, що знав: молоді руки потрібні локомотивному депо, а він був готовий працювати тут. Бо колись і рідний дядько Олександр теж трудився тут. І двоюрідний брат, Євген Коцюбинський, манив його своєю славою. Та й однокласник Сергій Конончук облюбував професію машиніста, нині водить пасажирські поїзди на Львів.
Неспокійне, турботливе життя у Миколи Коцюбинського. І професія у нього відповідальна, можна сказати, що героїчна. Всього трапляється. У 1999 році загорівся дизель-поїзд. Але машиніст спромігся сам ліквідувати пожежу. І лиха не трапилось.
- Хороший машиніст і людина хороша, - говорить про М. Коцюбинського машиніст-інструктор колони С. Булгаков. - Він любить порядок і чистоту в дизель-поїзді, технічно грамотний, вимогливий до себе і товаришів по роботі.
- Він виріс у колективі і як грамотний машиніст, і як принциповий профгрупорг, - доповнює машиніста-інструктора голова профспілкового комітету депо
В. Промінський.
З ким не доводилося говорити, всі відгукуються про М. Коцюбинського тільки позитивно. В однаковій мірі добросовісно він виконує обов'язки профгрупорга колони, багато працює з молодими кадрами. Його часто можна бачити в колі товаришів по роботі, з якими ділиться думками про виробниче життя колективу, вказує на недоліки, шляхи їх усунення.
А говорити йому про це не соромно, бо сам працює, не покладаючи рук, улюбленій справі віддає весь запал свого серця.
Євген ШИЛАН.
Фото автора.

 

Comments are now closed for this entry