«Україні – волю!» У перших лавах борців за Незалежність – лідер Руху В’ячеслав Чорновіл»

Цими днями виповнюється 21 рік з легендарної події – Установчих зборів Народного Руху України, які пройшли у актовій залі Київського політехнічного інституту далекого 1989 року. Озираючись на той незабутній час і порівнюючи його із сьогоденням, на думку приходять невеселі висновки…
Нещодавно ми відсвяткували найбільші національні свята – День незалежності та День прапора. Слід констатувати, що святкування цих днів, на жаль, було куди менш урочистим, ніж у минулі роки. Часто доводилось чути, що з боку найвищої влади у словах, сказаних до українців у цей день, катастрофічно бракувало елементарної щирості.


А яким було національне піднесення двадцять років тому! Справжнім Днем прапора для Рівненщини є початок червня – саме тоді, у далекому 1989-му році, над полем Берестецької битви замайоріли синьо-жовті знамена. Кожен, хто згадує той неповторний час, звісно, усвідомлює: національне відродження та здобуття Незалежності безпосередньо пов’язане з громадською організацією, а згодом – партією, ім’я якій – Народний Рух України. «Не той зараз Рух», - може скрушно зітхнути читач. Не стало В’ячеслава Чорновола, заслані козачки по-живому розшматували Рух, а на національно-демократичному полі топчуться молоді партійки, ласі до влади. Так, частково це правда. Правда те, що Рух вже 12 років не бере участь у виборах як самостійний суб’єкт. А тоді, у 1998-му, на парламентських виборах виборці Рівненщини віддали за НРУ майже 30%. Як же так сталося?
Побутує серед нас одне дуже нехороше прислів’я: «Де два українці, там три гетьмани». Скільки такого було в історії, що нас, мудрий і працьовитий народ, шматували по частинах через неспроможність наших провідників просто об’єднатись навколо Української, Національної ідеї. Тож на початку 2000-их років, коли кучмівський режим, по суті, знищував українську незалежність, Рух виявився вищим за вузькопартійні амбіції – він виступив ініціатором створення Блоку «Наша Україна». Народний Рух був тоді лідером електоральних симпатій демократичного виборця, однак поступився власними партійними інтересами і почав натхненно працювати на Національну ідею. Чи можете Ви уявити зараз, щоб хтось із партійних «князьків» так поступився власними амбіціями? Це вже потім, коли рухівці спрямували всі сили для перемоги, здавалося б, демократичного кандидата, знайшлися люди «прагматичніші», які використали бренд Блоку, а з часом – повністю його спрофанували. Бог їм суддя.
Зараз Рух повертається. Повертається, бо над Україною нависла нова небезпека втрати всіх надбань, які виборов український народ. Адже очевидно, що Україна сьогодні ближче до провалля втрати незалежності, ніж будь-коли за останні роки. Рухівці, виборовши разом з українським народом волю у 1991-му, назавжди взяли на себе відповідальність за її захист. Інакше і бути не може. Оскільки справа ця свята, поступ у Руху – рішучий і впевнений.
Як слушно нині звучать слова львівської поетеси-рухівки Оксани Лесишин:
Болить душа за Україну,
За ненароджених дітей...
Невже патріотизм загинув,
В серцях і душах у людей?

Невже байдужість задавила
Все те, що в тій душі жило?
Невже боротися несила,
Щоб все навколо розцвіло?
Гіркі запитання, які все ж мають правильну відповідь. І відповідь ця – єдність. Відповідь ця – чесність самих із собою, заради наших дітей, заради щасливого, незалежного майбутнього України. Партії створюються «під вибори» і зникають. А Народний Рух вже понад двадцять років працює на утвердження української незалежності. У тому числі – й майже п’ять тисяч рухівців Рівненщини. Валентин Королюк, Петро Середюк, Юрій Торгун, Юрій Мартинюк, Зоя та Богдан Дідичі, Микола Мельник, Василь і Ростилав Андрощуки, Микола Гопанчук, Тетяна Матюніна, Денис Петровський, Микола Семенович, Роман Чокан, Юрій Лиморенко, Володимир Рабінюк, Сергій Гаврилюк, Людмила Берестень – список шанованих рухівців Рівненщини можна продовжувати і продовжувати...
Кожен з нас, українців, заслуговує на краще майбутнє на рідній землі. Адже головне – у нас є любов до України, віра у Всевишнього і готовність самовіддано працювати. Хто з нас не мріє про вільну, щасливу і заможну Україну, де кожен її громадянин буде соціально захищеним і впевненим у майбутньому власних дітей? Так, ось що нас об”єднує! Варто лише засукати рукава – і працювати.
Божа Матір, до якої ми звертаємо свій погляд, сповнений надії, оберігає кожного з нас. Тож подякуймо Їй за заступництво і попросімо благословення. «Боже, нам єдність подай!», - просимо ми у Всевишнього. Рано чи пізно Милосердний обов’язково прислухається.
Іван ФУРСА.

 

Comments are now closed for this entry