Різне

Здовбичанин Юрій Шадий, який є головою окружної Пластової Ради Рівненської округи, отримав почесну грамоту Верховної Ради України. За вагомий внесок у розвиток пластового руху та національно-патріотичне виховання. Вручення проводили під час Крайового Пластового з’їзду у Києві.

Юрій п’ятнадцять років у пластовій організації, два з яких є головою окружної Пластової Ради. Він розповідає, що протягом цих років за державною програмою пластовий рух мало підтримувався.
– Тому приємно, що цією грамотою фактично визнано на державному рівні успіх нашого інноваційного проекту з розвитку пластової методики у системі освіти. Цю методику вперше в Україні ми почали випробовувати у Здовбицькій школі, а остаточно закріпили успіх у Рівненському районі, - зазначає Юрій.
Це один з перших кроків вперед, але дуже незначний, адже для розвитку пласту необхідна зацікавленість з боку держави, та фінансування. Тоді пластування стане доступним та цікавим для багатьох людей.

Концерт гурту “Хорея Козацька” відбувся цього понеділка у Здолбунівському БКЦ. Хоч, власне, й не просто концерт. А майже тригодинне дійство з живою і життєдайною музикою, мандрівка у часі й просторі. У залі просто вирували емоції. Було сумно й водночас піднесено, щемно боляче, зворушливо й оптимістично. Лишитись просто собі глядачем було неможливо, бо завдяки мистецтву цих музикантів отримуєш міцнющий заряд якоїсь особливої енергії. Вона спонукає думати, вірити в Україну, діяти, дає змогу відчути силу єдності. Програма, яку гурт представив, була не просто вервечкою з пісень. До кожної з них керівник “Хореї Козацької” заслужений артист України Тарас Компаніченко подав преамбулу - розповів про авторів слів і музики, про події епохи, в яку цей твір написаний, про те, як з часом трансформувався його текст. Учасники гурту “серцем, устами, душею й ділами” служать Україні, вірять у те, що несуть людям. Музиканти пообіцяли за деякий час знову виступити у нашому місті.
Про творчість “Хореї Козацької” - в інтерв’ю з керівником ансамблю.

Ансабль “Хорея Козацька” не раз виступав у зоні бойових дій на Сході України. Ансабль “Хорея Козацька” не раз виступав у зоні бойових дій на Сході України. У серпні 2014-го гурт у Щасті співав для “Айдару”. Артисти і воїни обмінялися прапорами з автографами. Той, що лишився на фронті, зберігав досі друг Захар, наш земляк. Він приніс прапор на концерт у Здолбунові. Зустріч вийшла зворушливою. А в пам’ять про полеглих прозвучала  “Дума про Савур-могилу” Тараса Компаніченка.

- Тарасе Вікторовичу, найперше хочу подякувати Вам та іншим учасникам гурту за емоції, думки й відчуття, пережиті під час концерту. Для багатьох моїх земляків, присутніх сьогодні у залі, мистецтво “Хореї Козацької” беззаперечно стало відкриттям. Що надихнуло обрати саме такий стиль виконання?
- Насправді почалося все просто - із захоплення кобзарством – справжнім, автентичним. У складі ансамблю є люди з числа засновників Київського кобзарського цеху. А наш кобзарський цех займається не лише тим, що відтворює давні музичні інструменти. Прагнемо відродити й донести людям стилістику виконання та репертуар кобзарів, лірників і бандуристів давніших, різних часів. У їхньому доробку є чимало творів, яким належить особливе місце в українській культурі - це псальми, канти, думи, історичні пісні. Намагання правильно, а головне правдиво, атрибутувати, якого саме часу є той чи інший твір, теж спонукало глибше зайнятися старовинною музикою.
Інші ансамблі старовинної музики в Україні існували і зараз суть, але була потреба створити колектив, який показував би саме лицарську українську культуру. І це реалізувалося в ансамблі “Хорея Козацька”. Тобто можна сказати, що наш гурт - це об’єднання однодумців, які втілюють ідею поширення лицарської шляхетної української культури. У європейському контексті, світовому.

Зал слухав «Хорею Козацьку» стоячи...


- А чи легко було знайти цих музикантів-однодумців? Чи змінювався склад гурту з часу його створення у 2005 році?
- Особливістю нашого колективу є те, що кожен його учасник не тільки чудовий вокаліст, а ще й професійно грає на музичному інструменті або й кількох. Ви мали змогу побачити це під час концерту. Сьогодні на сцені працювали Максим Бережнюк (духові, сопілки, флейта, вокал), Михайло Качалов (фідель, вокал), Ярослав Крисько (вокал, віуела, ударні), Сергій Охрімчук (вокал, скрипка), Северин Данилейко (вокал, віолончель). Якщо говорити про мотивації до об’єднання у “Хореї Козацькій”, то вони різні. У когось це прагнення до професійного саморозвитку, у когось, як от у Михайла Качалова, давній інтерес до світової старовинної музики, хтось зацікавився через спільну працю в інших творчих колективах. Наприклад, чудовий сучасний український композитор і поліінструменталіст Данило Перцов грав стародавню музику задовго до участі в “Хореї козацькій”, ми разом працювали в ансамблі Костянтина Чечені. І події часів Помаранчевої революції, і наша співпраця надихнули його повірити в те, що українська стародавня музика дійсно цікава людям і її варто поширювати. Зараз Данило активно працює як композитор, тому має перерву у виступах з нами.

Але те, як вона складеться, напряму залежить не тільки від суспільних обставин та твого особистого вибору, а й від людей, які стрінуться на шляху. Це засвідчує  і життя Тетяни Савеліївни Підгайської (Комаш). Вона народилась на Гомельщині, у селі Мокіш Хойніцького району 27 вересня 1926 року. Була ще дівчиною-підлітком, коли почалась війна, яка принесла їй страх, страждання і довгу розлуку з рідним домом -  остарбайтерську працю в далекій Німеччині. Спогади Тетяни Савеліївни, з якими нині пропонуємо ознайомитись читачам - правдива розповідь живого свідка історії.

Нині Тетяна Савеліївна Підгайська серед тих наших земляків, заради яких Рівненський відокремлений підрозділ ГО «МФ «Взаєморозуміння і толерантність» втілює проект «Служба медико-соціальної допомоги на дому, організація зустрічей та дозвілля 20 жертв націонал-соціалізму у Здолбунові та Переяслав-Хмельницькому». Його фінансує німецький фонд «Пам’ять, відповідальність, майбутнє». Жінку постійно у межах проекту навідують волонтери, медичний і соціальний працівники Рівненського ВП ГО «МФ «Взаєморозуміння і толерантність». Нині Тетяна Савеліївна Підгайська серед тих наших земляків, заради яких Рівненський відокремлений підрозділ ГО «МФ «Взаєморозуміння і толерантність» втілює проект «Служба медико-соціальної допомоги на дому, організація зустрічей та дозвілля 20 жертв націонал-соціалізму у Здолбунові та Переяслав-Хмельницькому». Його фінансує німецький фонд «Пам’ять, відповідальність, майбутнє». Жінку постійно у межах проекту навідують волонтери, медичний і соціальний працівники Рівненського ВП ГО «МФ «Взаєморозуміння і толерантність». На знімку -  керівник названого вище проекту Л. Д. СУКОВАТА та гості-доброчинці з міста Катвейк (Нідерланди) під час зустрічі з Т. С. ПІДГАЙСЬКОЮ.

- Моє рідне село дуже мальовниче. Вулиця, на якій мешкали, одним кінцем виходила по-суті в ліс. Простір… Мали великий садок. Батько висадив його так, щоб нам, дітям, було де бігати й гратися. Нас підростало семеро сестер і братів. До війни не бідували - батько мав престижну роботу, працював бухгалтером. Ми ходили до школи, а після уроків допомагали батькам по господарству. На селі клопотів завжди багато, треба трудитися - інакше не проживеш. Я, навчаючись у школі, відвідувала чи не всі гуртки, які там діяли. Тож до війни уже багато чого вміла.


З двадцять восьмого листопада для православних вірян розпочався особ­ливий період - Різдвяний піст. Триватиме він сорок днів і завершиться шостого січня з появою на небі першої зірки - у Святвечір, коли українці зберуться родинами за кутею в очікуванні світлої новини про народження Христа-Спасителя. Про те, чим є піст по своїй суті, як правильно й треба під час нього поводитись, а як чинити не  варто, нашим читачам погодився розповісти ієрей Миколай (Черняк), клірик здолбунівського Свято-Петро-Павлівського храму УПЦ КП.

- Отче, наскільки строгим є нинішній піст?
- Згідно з канонами Церкви, Різдвяний піст є більш послабленим, ніж Великий. Чому? Бо нині по суботах та неділях вірянам дозволяється споживати рибу. Під час Великого посту вживати її можна було лише у Вербну неділю і на Благовіщення.
- Чому тривалість Різдвяного посту становить саме сорок днів?
- Це запитання віряни задають доволі часто. Тривалість Різдвяного посту символічна. Це прообраз того, як Мойсей у Старому Завіті сорок днів постив перед тим, як отримати від Бога десять заповідей. Так само й ми постимо сорок днів, бо маємо зустріти народженого Спасителя, який дасть нам Нову Заповідь, ті заповіді, які не були в Старому Завіті.

Гостей свята вітають вихованці садочка

Одному з найбільших садочків Здолбунова виповнилося сорок років. З дня відкриття у садочку трудяться його завідуюча Тетяна Леонідівна Назаренко та чимало інших працівників. Випускниками «Ладоньок» стали вже майже п’ять тисяч вихованців. Колектив садочка і далі плідно й натхненно працює над вихованням дошкільнят.

Свято з нагоди ювілею «Ладоньок» відбулося шістнадцятого листопада. Того дня у дошкільний навчальний заклад завітало багато запрошених гостей. Були серед них випускники різних років, представники влади та депутати різних рівнів. Кожен з них мав можливість привітати колектив садочка. Окрім приємних слів, подяк та подарунків, чимало педагогів отримали почесні грамоти за вагомий внесок у розвиток освіти, професіоналізм та сумлінність у трудовій діяльності.

Колектив ДНЗ «Ладоньки»


Сорок років на посаді керівника - це довгий і не зав­жди легкий шлях. Проте Тетяна Леонідівна жодного дня не жалкувала, що обрала саме такий. Вона пригадує, коли закінчувала інститут, то один з викладачів зазначив, що з неї вийде хороша завіду­юча. Але тоді вона про це й не думала.

Тетяна Леонідівна Назаренко

 


- Після закінчення Рівненського педагогічного інституту трохи пропрацювала викладачем у Немирівському педучилищі, а потім повернулася з сім’єю до Здолбунова. І тодішній заступник райради запропонував посаду завідуючої. Мені якраз виповнилось 25. Я не знала, що буду робити з таким великим садочком, це ж купа справ, було трохи страшно… Але помаленьку все пішло, - розповідає завідуюча. І зізнається: якби час повернути назад, то обрала б цей шлях знову, бо робота їй до душі. Хоч у деяких моментах важко бути керівником, особливо господарем-жінкою, адже всяке трапляється. І труби може прорвати, і води чи опалення не стати серед зими. Також, за словами Тетяни Леонідівни, важливо вміти керувати колективом, зважати, що кожен працівник має свій характер. Тож вона ніколи не опускає рук, має прекрасний девіз: «Колектив такий, який його керівник».

Щороку в четверту суботу листопада в нашій країні відзначають День пам’яті жертв голодоморів. Нині маємо гіркі 85-ті роковини трагедії України - Голодомору 1932-1933 років.

По всій країні відбуваються масштабні меморіальні заходи під гаслом «Ми пам’ятаємо! Ми сильні!». Адже за час геноциду померло майже чотири мільйони українців, а кількість ненароджених становить понад шість мільйонів людей. Двадцять чотири країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Тому не тільки в нашій державі, а й за її межами першого вересня стартувала Міжнародна акція «Запали свічку пам’яті», яка упродовж 85-ти днів проходить у 85-ти куточках світу. Головна мета цієї акції - об’єднати українців усього світу та іноземних громадян задля пам’яті про один з найбільших злочинів ХХ століття. Акції єднання відбуваються щодня у різних містах та країнах світу, а завершаться у Києві в День пам’яті жертв голодоморів.
У Здолбунові скорботний захід відбудеться у суботу, 24 листопада, біля пам’ятного знака Жертвам голодоморів та політичних репресій, що по вул. Грушевського. Початок о 15.30. Цього ж дня о 16.00 жителі нашого району долучаться до акції «Запали свічку пам’яті».

Тарас БІЛЬЧУК

П’ять років минає відтоді, як на київському Майдані спалахнули постріли. У ті трагічні дні беззбройних людей, які відстоювали європейські цінності, поливали крижаною водою, викурювали вогнем і димом. Врешті Майдан омили кров’ю. Усе, що відбувалося тоді в центрі столиці України, яскраво передає світлина, яка на шпальтах різних видань облетіла весь світ. На ній - закривавлене чоло мужнього чоловіка. Це фото стало своєрідним символом Майдану, як і сам герой знімку. Та чи впізнав хто у ньому Тараса Більчука - нашого земляка, художника родом з села Коршів?

Тарас Миколайович Більчук - не тільки талановитий, всесвітньо відомий художник, а й видатний громадський діяч, щирий пат­ріот своєї держави. Під час навчання у Львові він був одним з ініціаторів заснування «Студентського братства». У 1990-му дванадцять днів голодував в ході відомої «Революції на граніті».
Бажання відкрити для себе світ за межами України спонукало молодого художника переїхати до США. Там йому вдалося створити власну студію «Vision &Art». В Америці Тарас Більчук провів понад десять років, але навіть там намагався у своїй творчості висвітлювати історичні події української землі. Мистецькі справи художника в Америці йшли досить вдало - картини замовляли і купували, організовували виставки та покази його робіт. І все ж бажання повернутися до рідної країни не полишало художника. Він говорив: «Я ніколи не вважав Америку своїм новим домом. Я був душею в Україні. Всі ті 13 років я мешкав у США тимчасово, адже завжди хотів додому».

Дев’ятого листопада відзначають День писемності та мови. Згадують у цей день автора «Повісті временних літ» преподобного Нестора Літописця, який стояв біля витоків української писемності, був послідовником Кирила і Мефодія, а також першим істориком Київської Русі.

День української писемності та мови в Україні святкується 9 листопада щорічно, починаючи з 1997-го. Відповідний указ про встановлення свята підписав президент Леонід Кучма.
Віднедавна прищепилася й діє корисна традиція: у цей день високопосадовці, депутати та усі охочі пишуть загальнонаціональний диктант та перевіряють свою грамотність. Щороку до цієї традиції долучаються і наші здолбунівські посадовці, а найбільше освітяни. Офіційне гасло цьогорічного заходу – #пишеморазом. Воно підкреслює основну мету диктанту: єднання навколо мови. Радіодиктант можна писати і дистанційно. І це не просто засіб перевірити свою грамотність, а насамперед масштабний національний флешмоб. Торік свої диктанти надіслали на перевірку 28 999 учасників. Жодної помилки не зробило 123 учасники.

Учасники колективу «No name»

Першого листопада учасники танцювального колективу сучасної хореографії «No name» здобули відзнаки Міжнародного фестивалю «Alfa fest Prague», що проходив у столиці Чехії Празі.
Участь у конкурсі взяли 110 колективів. Усього на фестивалі було два гран-прі. Одне з них здобула старша група колективу. Натомість молодша посіла друге місце.
До складу «No name» увійшли танцюристи з різних куточків Рівненщини: Здолбунова, Рівного, Дубно, Зорі, Кустина та Клеваня. Усього честь України та рідних населенних пунтів відстоювала 21 дитина. Зі Здолбунова у старшій групі танцювали Ангеліна Польова, Оля Кіпоренко та Вероніка Остроголова, у молодшій – Вікторія Мельничук, Михайло Антонюк і Артем Антонюк.
У ніч, коли танцюристи поверталися з Чехії, батьки влаштували для них сюрприз: зустрічали їх з автобуса з синьо-жовтими кульками, квітами й вигуками «Вітаємо!» поблизу торгових цент­рів на вулиці Макарова в Рівному.

Зліва направо: Ебігейл Точалавскі,
Лілія Карпенко та Оксана Яременко

Минулого тижня у Здолбунівській районній бібліотеці для дітей та юнацтва відбулася прес-конференція з волонтеркою з Корпусу Миру США в Україні Ебігейл Точалавскі. Дівчина приїхала у місто наприкінці минулого місяця і проведе тут два роки. Протягом цього часу Ебігейл займатиметься розвитком молоді та вчитиме місцевих жителів англійської мови.

Представляла волонтерку здолбунівській спільноті виконавчий директор молодіжної громадської організації Християнська спілка молоді (YMCA) Здолбунова Оксана Яременко. Адже саме на запрошення цієї організації прибула Ебігейл Точалавскі. Вона працюватиме у проекті «Молодіжний розвиток». До Здолбунова за цією програмою волонтер Корпусу Миру приїздить вперше. До цього в нас працювали чотири волонтери-викладачі, які навчали учнів Здолбунівської гімназії англійської мови.

Під час зустрічі з волонтеркою


– Ми подали заявку до Корпусу Миру США ще минулого року. Проте тоді волонтерів приїхало мало, трохи більше сімдесяти. Як потім нам розповіли, достойного кандидата для нас не знайшли. Цього ж року приїхало 135 волонтерів. До нас потрапила Ебігейл із дуже хорошою для нас програмою. Я рада, що наша організація, наше місто має ще одного волонтера з Корпусу Миру США, – зазначила Оксана Яременко.
Приїхала до України 22-річна Ебігейл Точалавскі з Америки ще в липні цього року. Вона пройшла інтенсивний тримісячний курс вивчення української мови, культури та навчальних методик, а також ознайомилася з особливостями професійної діяльності та життя в Україні. По чотири години щодня вивчала вона нову для себе мову. Тож тепер непогано розуміє українців, намагається нашою мовою послуговуватися – говорити та читати. А перед тим, як приїхати до Здолбунова, у Києві, разом із рештою новоприбулих волонтерів з Америки, Ебігейл склала урочисту присягу. Адже для волонтерів перебування в Україні – це не просто робота. У Корпусі Миру її називають службою.

2016 р. Яремче. «Здолбунівські дзвіночки»
з членами журі фестивалю «Козацька родина»

Кожен виступ зразкового аматорського дитячого вокального ансамблю  “Здолбунівські дзвіночки” БКЦ - неповторна зустріч з піснею, яка нікого не залишає байдужим. Цей творчий колектив своїм співом може задати тон і атмосферу будь-якому з місцевих концертних, фестивальних чи урочистих дійств. Ансамбль вирізняють особлива харизматичність, яскравість та самобутність. Юним артистам щоразу вдається захопити глядачів з першої ноти, вони вражають своєю світлою щирістю. Пісні “Здолбунівських дзвіночків” хвилюють і зворушують.

Тривають зйомки для телеканалу «Рівне-1»

Назву ансамблю “підказала” пісня
На сьогодні у складі ансамблю “Здолбунівські дзвіночки” три групи учасників різного віку - молодша, середня і старша. Це діти від 4 до 16 років. Більшістю дів­чатка, хоча є й вокалісти хлопці. Загалом у колективі зараз займається понад тридцять юних співаків зі Здолбунова, Здовбиці та Богдашева.
Свої перші кроки на творчій ниві “Здолбунівські дзвіночки” зробили не так і давно, у 2010 році. Незмінним художнім керівником, як, власне, й ініціатором створення цього дитячого вокального колективу, є Антоніна Василівна Шеретюк. Назвою та гімном ансамблю стала пісня її авторства “Здолбунівські дзвіночки”.
- В ансамблі у нас займаються талановиті й працелюбні діти. Багато хто з них навчається ще й у музичній школі. Вже маємо й випускників колективу, з ними охоче підтримуємо дружні контакти, - розповідає Антоніна Василівна. - Основну увагу приділяємо насамперед ансамблевому, хоровому співу, але й надаємо можливість ширше проявити себе на сцені учасникам, які вирізняються серед інших, наприклад музичним слухом чи голосом, і прагнуть лідерства. Такі діти завжди є у всіх групах, і їм довіряємо бути солістами. На сьогодні це Анастасія Семенчук, Каріна Мохначук, Всеволод Сєвцов, Соломія Тихончук, Вероніка Носальська, Анастасія Юр’єва, Софія Стирник, Богдана Степанчук, Ірина Довгаль та інші.

Під час репетиції

Тамара ЛУК’­ЯНЧУК

Нещодавно мізочани щиро вітали свою односельчанку Тамару Феодосіївну Лук’янчук з високою нагородою - «Орденом матері бійця АТО» від Всеукраїнського об’єднання громадян «Країна» та отриманням Подяки з військової частини, де служить її син Сергій. У цій Подяці зокрема йдеться: «Командування та особовий склад військової частини [][][] висловлюють Вам щиру вдячність за виховання сина, який чесно і сумлінно виконує свій військовий обов’язок із захисту суверенітету і територіальної цілісності України.

Сергій – гордість мами і земляків


Своєю нелегкою службою він гідно примножує ратну славу поколінь захисників рідної землі, підтримує високий авторитет Збройних Сил України.
За час служби Ваш син зарекомендував себе як дисциплінований і працьовитий військовослужбовець, свято і непорушно дотримується Конституції України, віддано служить українському народові.
Командуванням частини та підрозділу Ваш син неодноразово був заохочений за самовіддану працю, вміле виконання завдань, зразкову військову дисципліну.
Вірю, що Ваш син і надалі зберігатиме вірність Військовій присязі, докладатиме всіх зусиль для надійного захисту нашої держави.
Велике Вам спасибі за вміле виховання сина!
Бажаємо Вам доброго здоров’я, родинного затишку та злагоди!
Командир військової частини [][][] підполковник В. І. Волощук».
Сергій народився 27 травня 1981 р. у селищі Мізоч. По тому у 1998 році закінчив Мізоцьку середню школу та вступив до залізничного професійно-технічного училища, щоб здобути професію помічника машиніста.

Кожен з нас у певний період свого життя стикається з питанням щодо оформлення своїх спадкових прав. Що головне потрібно знати при оформленні спадщини.
Спадкування будь-якого майна здійснюється за законом або за заповітом.
Що стосується спадкування за заповітом, то тут зрозуміло, що спадкоємця визначає заповідач у своєму заповіті, в той же час він може визначити і декількох спадкоємців, визначаючи при цьому і майно, тобто кому саме і що саме він заповідає, або включити до спадкового майна за заповітом усе належне йому майно. Заповіти мають право посвідчувати як нотаріуси, так і уповноважені особи органів місцевого самоврядування. Варто також враховувати, що заповідач може складати необмежену кількість заповітів, в такому випадку «діяти» буде останній заповіт, який відміняє попередні заповіти повністю, або в тій частині, в якій їм суперечить.

П’ятого жовтня 2018 року набрала чинності Постанова КМУ від 03.10.2018 № 798 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302».
Отож, внесено зміни та доповнення до ряду пунктів Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою КМУ № 302 від 25.03.2015 р.
На сьогодні громадяни мають можливість за бажанням вклеїти фотокартку до паспорта-книжечки по досягненні 25- та 45-річного віку і така послуга надається підрозділами Державної міграційної служби та центрами надання адмінпослуг. Таким чином, як і раніше, після досягнення 25- та 45-річного віку особа самостійно вирішуватиме, чи вклеїти фото до паспорта у формі книжечки, чи оформити ID-картку.

Найдовше безперервне читання в Острозькій академії 
Найдовше безперервне читання в Острозькій академії занесене
до «Книги рекордів Гіннеса»

Так влаштована людина, що їй завжди цікаво знати все. Особливо про усілякі досягнення, незвичайні рекорди. Мабуть, саме тому Книга рекордів Гіннеса уже десятки років є однією з найпопулярніших у світі.

Дев’ятого листопада у всьому світі відзначають День однієї з найвідоміших книг світу – “Книги рекордів Гіннеса”.
Ідея заснування подібної збірки належить Х’ю Біверу. Він хотів створити для відвіду­вачів ірландських та британських пабів авторитетне джерело, щоб вирішити їх суперечки щодо того чи іншого рекорду. Втілили ідею у життя завдяки Крісу Чатевею і братам Мак-Уайртерам, які і почали збирати перші рекорди завдяки агентству з дослідження фактів. Уперше знамениту книгу опублікували у 1955 році – на замовлення ірландської броварні “Гіннес”.

Підвищення тарифу за газ потягне за собою підвищення Підвищення тарифу за газ потягне за собою підвищення комунальних платежів на тепло і гарячу воду

У країні по-осінньому незатишно. Помилувалися трохи золотою осінню, потішилися останнім осіннім теплом, а з настанням холодів українці прозріли, що то не просто так собі розмови, а реальність – уже надійшли платіжки з новими тарифами на газ. Комусь до всього цього й іще одне приголомшливе повідомлення: більшості субсидіантів знімають субсидію. Що діється в країні? Як усе це пояснити?
Почнемо зі зростання ціни на газ для населення. Нинішнім підвищенням все не завершиться. 27 жовтня Кабмін оприлюднив постанову, якою передбачене зростання ціни на газ для населення у три етапи до 2020 року.

З 1 листопада ціни на газ зростуть на 23,5 % - з 6923 до 8550 гривень за тисячу кубометрів. Ця сума включає ПДВ, вартість транспортування газу та надбавки облгазів.
Наступне подорожчання заплановане на 1 травня 2019 року. Після цієї дати ціна газ для населення становитиме близько 9850 гривень за тисячу кубометрів.
Третє здорожчання відбудеться 1 січня 2020 року - відповідно до постанови ціна за тисячу кубометрів зросте до понад 12300 гривень.

У суботу, 27 жовт­ня, вступив у силу закон №2523-VIII про рівні права жінок і чоловіків на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях.

Законом надаються рівні можливості особам обох статей з укладення контракту на проходження військової служби, зокрема визначається, що жінки можуть укладати контракт на проходження військової служби до досягнення граничного віку перебування на військовій службі. Також закріплюється принцип, згідно з яким жінки проходять військову службу на рівних засадах з чоловіками, включаючи рівний доступ до посад і військових звань і рівний обсяг відповідальності при виконанні обов’язків військової служби.
Документом скасовуються необґрунтовані обмеження по службі жінок у військовому запасі і проходження військових зборів чоловіками і жінками.
За новими правилами від проходження зборів звільняються не всі жінки, як раніше, а тільки вагітні.
Зазначимо, що 6 вересня Верховна Рада прийняла у другому читанні законопроект № 6109 про створення рівних умов і можливостей для служби жінок і чоловіків у ЗСУ. В українській армії служать і працюють понад 55 тисяч жінок. За контрактом служать 25 тисяч жінок, з них більше трьох тисяч - офіцери.

На засіданні колегії Здолбунівської райдержадміністрації, яке відбулося 1 листопада, підсумували роботу галузей господарського комплексу та виконання бюджету Здолбунівського району за дев’ять місяців 2018 року.
На 1082,3 млн грн. реалізували промислової продукції підприємства району протягом січня-серпня цього року. Основну частку продукції (85,4%) реалізовано підприємством «Волинь-цемент»-філія ПАТ «Дікергофф Цемент Україна». Добре спрацювали у звітному періоді сільгосппідприємства району. Протягом 9 місяців 2018-го вироблено валової продукції на суму 84,5 млн грн, що становить 121,9% до відповідного періоду минулого року. На 2,3 тис тонн збільшився й валовий збір зернових культур. При цьому їх середня врожайність становила 52,5 ц/га. Нині триває обмолот на зерно сої та кукурудзи, врожайність яких становить 26,7 ц/га та 91,2 ц/га відповідно.

Анатолій ЗАХАРЧУК

Свого часу, щоб здобути професію залізничника, він покинув рідний дім на Хмельниччині та вирушив до Здолбунова. І вже понад тридцять років працює у нашому місті на залізниці. Тут знайшов своє кохання і вибудував кар’єру. Нині Анатолій Захарчук - заступник начальника Моторвагонного депо Здолбунів. А починав свій трудовий шлях помічником машиніста.

Зацікавився роботою залізниці Анатолій Захарчук зовсім юним. Розповідає, що вчитися на залізничника вирішив, спостерігаючи за рухом поїздів у Рівному, куди приїздив з рідного села Добрин, що на Ізяславщині Хмельницької області, в гості до рідні. Тож, де саме здобувати омріяний фах, довго не думав – рушив до міста залізничників – Здолбунова. Тут у ПТУ Анатолій вивчився на помічника машиніста тепловоза. Згодом закінчив Львівський технікум залізничного транспорту. Працював на різних потягах спершу помічником машиніста, потім – машиністом.
- Для мене машиніст - це найромантичніша професія на залізниці. Багато їздиш, чимало бачиш. Не самі лишень гайки і ключі, якщо тільки на місці працюєш. А так їдеш і з людьми знайомишся, і місцевість різну бачиш, - розповідає Анатолій Захарчук.

Ірина Францівна КРАВЦОВА та її підопічна - Тамара Петрівна БОНДАРЄВА.

Професія соціальний робітник особлива, її суть - це піклування про людей, які в силу життєвих обставин залишились без підтримки близьких, але дбати про себе самотужки не в змозі. Соціальний робітник має бути постійно готовим до самовіддачі, терпеливим, чуйним та дуже відповідальним, без поєднання працелюбності й людяності тут не обійтися. Сімнадцять років присвятила цій професії наша землячка Ірина Францівна Кравцова, для неї турбота про інших стала покликанням.

Роботу у відділенні соціальної допомоги вдома Здолбунівського районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Ірина Францівна розпочала у жовтні 2001 року. Відтоді щоранку, тільки-но впорається з домашніми клопотами, за будь-якої погоди поспішає на ввірену їй дільницю обслуговування - до людей, якими опікується. Знає - її чекають.
На сьогодні підопічних в Ірини Францівни одинадцять. Це здолбунівчани поважного віку. Більшість - одинокі і через проблеми зі здоров’ям уже не виходять зі своїх домівок. Є жіночка з інвалідністю першої групи.

Та чи всі готові покинути рідний дім, щоб піти в інтернат для людей похилого віку?

Діна ТРАЧУК

На кожного з нас у майбутньому очікує старість, і хочеться прожити її у комфорті та спокої. Добре, коли поруч діти та онуки, які можуть доглянути за старенькими. Та є чимало самотніх літніх людей. У них немає дітей, а відтак нема й онуків. Як їм жити й у своїй немочі давати собі раду? У державі на цей випадок передбачена соціальна підтримка для самотніх та немічних людей. Соціальні працівники надають допомогу людям похилого віку вдома, або ж їм пропонують перейти жити в спеціальний інтернат для старих людей.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД
У Європі для догляду за старими людьми винаймають доглядальниць, які проживають разом із пенсіонерами та піклуються про них. І, до речі, таку роботу часто виконують заробітчанки з України.
У нашій країні рідко зустрічаються сім’ї, де власних батьків на старість віддають до інтернатів, а про доглядальниць взагалі не може йти мова. Це викликає людський осуд. Оточуючих дивує, а іноді й обурює, що маму чи батька власні діти віддали до спеціалізованого закладу. І ніхто не задумується, що там можна жити у комфортних умовах, займатися особистими справами та при цьому мати душевний спокій та рівновагу. Що не завжди можна отримати вдома, поруч із рідними. Адже різні покоління мають кардинально різні інтереси та погляди на життя.

Рівненська письменниця презентувала у Здолбунові свою книгу

Початок цього тижня для Здолбунівської районної біб­ліотеки для дітей та юнацтва ознаменувався літературним перфомансом. Зі своєю книгою «Пластилін» туди завітала рівненська письменниця Ірина Баковецька-Рачковська. Під час зустрічі вона вразила присутніх не тільки нестандартним лейтмотивом книги, а й читанням власних етно-віршів.

Цього разу у приміщенні бібліотеки зібралася виключно доросла аудиторія. Адже і «Пластилін» рівненської письменниці не для малечі. Психологічний детектив розповідає історію про розслідування вбивства одинадцятьох журналістів. Доки головний герой Кекс з’ясовує, хто ж так жорстоко розправився з його колегами, паралельно він пізнає себе. Тому глибинний зміст книги про приховані сторони нашого життя. Ті, які суспільство найчастіше боїться показувати та обговорювати, а, тим паче, сприймати.

 


– Книга про самозаблуканість. Навіть не про пошук себе. Бо коли ти шукаєш себе, ти знаєш, що буде результат. А тут – блукання. Ходіння по колу без результату. Із проблемою, яку ти виношуєш від початку до кінця. Моя книга саме про людей, які народжуються з цією самозаблуканістю. Вони реально існують у світі та Україні зокрема. Проте у нас не прийнято піднімати цю тему. І саме через людську байдужість до проблеми стається чимало летальних випадків, – зазначила Ірина Баковецька-Рачковська.

У районі відзначили День захисника України

Цьогоріч на Здолбунівщині, як і по всій Україні, відзначення Дня Захисника України тривало декілька днів. Вшановувати загиблих воїнів та дякувати діючим і демобілізованим військовим за захист рідної землі почали ще у п’ятницю, 12 жовтня.  Цьогоріч на Здолбунівщині, як і по всій Україні, відзначення Дня Захисника України тривало декілька днів. Вшановувати загиблих воїнів та дякувати діючим і демобілізованим військовим за захист рідної землі почали ще у п’ятницю, 12 жовтня.

Тож цього дня зранку у Здолбунові керманичі району та воїни вирушили до місць поховань і пам’ятних знаків учасникам визвольного руху та захисникам України різних історичних періодів, аби покласти там квіти.
Зранку у Здолбунівському районному історико-крає­знавчому музеї влаштували цікаві екскурсії для любителів історії «Терра-Героїка».
Вже по обіді до Здолбунівського районного будинку культури почали сходитися охочі переглянути святковий концерт «Мужні та незламні». Шкода, що таких виявилося небагато, тож у залі було вдосталь вільного місця. Проте ті, хто на концерт потрапив, розчаровані не були. Артисти зачаровували своїм співом, а відеоряд із кадрами війни на Сході та фотографіями загиблих воїнів-земляків поглиблювати атмосферу дійства.

Щороку 15 жовтня у світі відзначається Міжнародний день сільської жінки. Відзначення започаткували у 2008 році. Чи знає про цей день українська сільська жінка? Чи несуть їй у цей день квіти, чи вітають? Чи намагаються домочадці створити їй свято? Навряд. Якщо десь і є така сім’я, то це швидше виняток, аніж правило.
Українську сільську жінку не побачиш на обкладинках глянцевих журналів, хоч Бог відміряв їй вроди не менше, аніж красуням, які туди потрапили. Її не зустрінеш у різноманітних СПА-салонах, модних перукарнях, салонах макіяжу, манікюру й педикюру. Їй ні до чого ця зовнішня розцяцькованість. Вона навіть ніколи й не замислювалася, що можна жити так і при цьому ще й нарікати на життя.

Дев’ятнадцять нових сучасних УЗД-сканерів виробництва компанії Philips, закуплених у рамках реалізації проекту Світового банку «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей» для міських та районних лікарень області, надійшли на Рівненщину. Тож після оформлення всіх необхідних документів, їх буде передано за призначенням.


Як розповів керівник групи впровадження проекту Світового банку на Рівненщині Сергій Рибачок, у ме­жах реалізації проекту передбачене, окрім іншого, повне переоснащення сучасним кардіологічним обладнанням лікарень первинного, вторинного та третинного рівнів. Тож наразі реалізовують черговий етап проекту з переоснащення лікарень вторинного рівня.
– Раніше в рамках проекту ми закупили сучасну кардіологічну техніку для обласної лікарні та на її базі створили серцево-судинний центр. Наступним етапом реалізації проекту стала закупівля новітнього обладнання, в тому числі карідо­аналізаторів та УЗД-сканерів, для міських і районних лікарень. Наразі консультанти вже працюють над тендерною документацією для закупівлі нового обладнання для амбулаторій області, – розповів Сергій Рибачок.

Під час семінару.

А щоб він був успішним, тваринників нашої та сусідніх областей навчали у Мирогощі, А щоб він був успішним, тваринників нашої та сусідніх областей навчали у Мирогощі, як створити сімейну ферму та чим годувати худобу, аби отримувати високі надої

Наталія Никончук родом з села Стара Мощаниця Здолбунівського району. Вона створила одну з перших сімейних тваринницьких ферм на Рівненщині. «Минулого року склалася з тваринництвом у нашому районі катастрофічна ситуація. Великі агрокомпанії позабирали землі, й люди масово почали вирізали худобу. Я поїхала шукати ради в Дубно, а тренери організували таких, як я, та повезли нас на Львівщину, де ми на власні очі побачили, як люди хазяйнують у себе вдома. Я усе зважила й вирішила організовувати сімейну ферму. Адже маю усі для цього умови. Біля моєї хати лужок, гарне пасовисько, річка, 10 га землі. І раніше я по 4 корови тримала, свиноматок, а чоловік усе на заробітках. «Хто ти там? – кажу йому. – Давай будемо будувати свій бізнес у себе вдома». Тож після того, що я побачила на Львівщині, ми власними руками, мінімальними зусиллями збудували приміщення для худоби та закупили корів».
Роман Лагнюк із села Теслугів Радивилівського району приїздив до Наталії Никончук до Старої Мощаниці за досвідом. Його історія, як він прийшов до створення сімейної ферми дуже цікава й повчальна. Вісім років провів хлопець на заробітках. Де тільки не був: у Польщі, Чехії, в Одесі. Найбільше збурила все єство робота в Польщі. «Як до раба до тебе ставляться…» – зізнається Роман. Тому став думати, як би мені на своїй землі розпочати свою справу, яка б дала прибуток, щоб прогодувати сім’ю. Налагодив контакти з тваринниками на Львівщині, Дніпропетровщині, поїхав у Стару Мощаницю…» А за тим із двома братами побудували ферму, взяли 15 корів: п’ять своїх і десять – на кошару, придбали два доїльні апарати. Тепер за день надоюють близько 220 літрів молока та здають на переробку підприємству «Радивилів-молоко».
Підприємців, які відважилися створити сімейні ферми, на Рівненщині небагато. Сім таких малих підприємств створилося цьогоріч у Рівненській та Хмельницькій областях.
Для того, аби розвивати цей напрямок і діє проект «Створення сімейних молочних ферм», який реалізує на західній Україні група компаній «УкрМілкІнвест».
Після відкриття першої сімейної молочної ферми у Старій Мощаниці створили сімейну ферму Пузирьових у селі Рачин Дубенського району. На відкриття прибув посол Канади в Україні, що засвідчило публічне визнання важливості цього проекту.
У 2018 році до проекту приєдналась Хмельницька область: відкрито дві сімейні ферми. На сьогодні в проекті 12 сімей, що утримують понад 200 голів ВРХ. Добова заготівля молока складає понад 3000 літрів.
А минулої п’ятниці, 12 жовт­ня, для тих фермерів, які взялися за справу створення сімейних молочних ферм, у Мирогощі що на Дубенщині, в затишному відпочинковому комплексі «Фермерська хата» організували навчальний семінар «Основи виробництва молока на сімейній фермі». Селяни в Україні завжди тримали велику рогату худобу та уміли за нею доглядати. Проте коли корова не одна, а з десяток, чи-то й два, і господар ставить перед собою ціль працювати й отримувати прибуток та розширювати виробництво, тоді саме життя підштовхує до необхідності вчитися передовим технологіям. Адже світ у цій справі давно пішов далі, аніж наші діди-прадіди. Тож у межах проекту спеціалісти поставили перед собою завдання не тільки навчити селян, як створити ферму, а ще й провести їх шляхом становлення цього бізнесу: організовувати тематичні семінари та консультувати.

Волонтери ГО Батьків дітей з інвалідністю «Джерело життя» та батьки з дітками.

«Смачний» благодійний ярмарок на потреби дітей з інвалідністю влаштували минулої п’ятниці, 12 жовтня, у вестибюлі Здолбунівського РБК. Тоді, під час святкового концерту до Дня захисника України «Мужні та незламні», вдалося зібрати 4227 грн. 30 коп. Це був перший публічний благодійний захід новоствореної ГО Батьків дітей з інвалідністю «Джерело життя».

Під час благодійного ярмарку продавали різноманітні смаколики.

Діє організація з серпня цього року. Мета її заснування – згуртувати батьків діток з інвалідністю. І це – перша в нашому районі така ГО. Потреба створити організацію, яка б допомагала вирішувати проблеми особливих діток, назрівала давно, розповідає голова ГО Батьків дітей з інвалідністю «Джерело життя» Тетяна Ярмолюк. У Здолбунові, в мікрорайоні цементників, жінка ще чотири роки тому почала займатися питаннями допомоги діткам з інвалідністю. Це й стало поштовхом, аби вийти на новий рівень – об’єднати батьків усіх таких діток на Здолбунівщині.
– Проблем і турбот у дітей з інвалідністю багато. Хочеться, щоб вони отримували більше підтримки. Адже так само, як і сироти чи діти з неблагополучних сімей, потребують допомоги, порад та й просто уваги. Приємно, що багато людей відгукнулося, маємо зараз чимало волонтерів, мами діток теж беруть активну участь у роботі організації. От і смаколики на ярмарок випікали мами, - розповіла голова ГО Батьків дітей з інвалідністю «Джерело життя» Тетяна Ярмолюк.

Учні Здолбунівської загальноосвітньої школи I-III ст. № 1 побували на екскурсії у місцевому відділенні поліції. Екскурсоводом для школярів став старший інспектор з ювенальної превенції Здолбунівського ВП Валерій Поляков.
Дітям розповіли про особливості роботи правоохоронців. Але найбільше школярів зацікавила демонстрація поліцейської амуніції та спеціальних засобів. Діти поспіхом шикувалися в чергу, аби приміряти бронежилет чи каску.
Поліцейські закцентували увагу учасників екскурсії на важливості дотримання ними правил поведінки на вулиці, а також при спілкуванні з незнайомими людьми.
Наприкінці заходу школярі мали змогу оглянути службовий поліційний автомобіль.
За інформацією,
наданою Здолбунівським
відділенням поліції

На фото: під час екскурсії

Учасники поїздки.

Минулої неділі, 14 жовтня, Товариство польської культури Здолбунівщини організувало для учнів суботньо-недільної школи з вивчення польської мови, яка діє при ньому, поїздку до Києва. Мандрівка була цікавою й пізнавальною. Екскурсанти відвідали храми і музеї, милувались чудовими краєвидами Києва, експериментували з водою та з надією загадували бажання біля незвичної атракції.

Ще мить – і в бульбашці.


Ще вдосвіта малі й дорослі учасники поїздки, близько п’ятидесяти осіб, зібралися у класі з вивчення польської мови, що в парафіяльному будинку здолбунівського римо-католицького костелу Святих апостолів Петра і Павла. Заслухали короткий інструктаж керівника групи - вчительки польської мови Мар’ї Мусял. Потому, о шостій, зайнявши місця в комфортабельному автобусі та помолившись “Отче наш”, рушили до столиці. Хто дорогою не дрімав, мав змогу поспостерігати за тим, як сходить сонце - народжується новий, напрочуд теплий і погожий, день.
За кілька годин, під Києвом, здолбунівчан зустрічала Ольга Баніт - наш екскурсовод. До слова, Ольга Василівна - колишня учениця пані Мар’ї, вивчала польську під її керівництвом у місті Дрогобич.

У музеї води мандрівники активно озвучували свої бажання рибкам.


Проїхавшись вулицями української столиці, манд­рівники прибули у перший пункт свого маршруту - до Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, де мали оглядову екскурсію. Від свого гіда дізналися, що цей заповідник має територію понад 20 гектарів та є найбільшим музейним комплексом України, в якому зосереджено понад 140 пам’яток історії й культури. Про те, які саме музейні заклади там діють. Розповіла Ольга Василівна і про історію заснованої ще у 1051 році Києво-Печерської лаври, її печер та храмів. Найдетальніше - про Успенський собор і зведену в 1745 році восьмигранну Велику лаврську дзвіницю, що заввишки 96 метрів. Усі охочі мали змогу побувати у названому храмі, а також сфотографуватися біля виставленої на території музейного комплексу великої дзеркальної писанки, помилуватися Дніпром та Києвом з висоти лаврських пагорбів. Крім того, в лаврі учасники поїздки спустились у Ближні (Антонієві) печери, де покояться нетлінні мощі 74 святих.

Немасштабна, проте важлива акція пройшла 14 жовтня у здолбунівському міському гідропарку. Четверо бігунів взяли участь у марші-кидку на 10 км із 10-кілограмовими рюкзаками на плечах на честь військовослужбовців, які загинули в зоні АТО-ООС.

Організували захід у Здолбунівському РВК з ініціативи учасника АТО, здолбунівчанина Дмитра Хомицького. Сам він захоплюється бігом. Тож у вільний час влаштовує тренування. Чоловік розповідає, що організувати забіг у пам’ять про загиблих воїнів йому спало на думку після того, як довідався про схожий захід у США.
– На одному з американських сайтів побачив, як щороку на День ветерана у США влаштовують такий забіг. Щоправда, участь там беруть здебільшого рідні загиблих разом з військовими, які ще служать. А цьогоріч і в Києві на День незалежності також бігали у пам’ять про загиблих воїнів. Обрані мною відстань у 10 км та вага рюкзака 10 кг символічні. Вони символізують тягар втрати та довгий шлях рідних загиб­лого. Таким чином ми хотіли засвідчити свою повагу до полеглих героїв АТО і їхніх сімей, – зазначив Дмитро Хомицький.

Минулого тижня депутати Верховної Ради Украї­ни неочікувано в першому читанні ухвалили мовний законопроект. В ефірах чути висловлювання про те, що тільки-но настає пора нових виборів, то й витягається нагора мовне питання. Але чи на часі воно? Чи до мови країні й людям, коли у нас війна і тотальні злидні, які спонукають шукати ради у наймах за кордоном?

Спробуймо розібратися: то на часі чи ні? Та й чому взагалі постало питання про ухвалення нового мовного законодавства? А передусім тому, що 28 лютого 2018 року Конституційний Суд України так званий «Закон Колесніченка-Ківалова» (від 3 липня 2012 року) визнав неконституційним через порушення Верховною Радою процедури його розгляду та ухвалення (пам’ятаєте, як було: «развели как котят»). Це рішення оголосили обов’язковим, остаточним і таким, що не може бути оскаржене. А це значить, що відтоді й донині в Україні не було чинного закону про державну мову.
На наслідки ж сумнозвісного закону Колесніченка-Ківалова у тій політичній ситуа­ції, що на сьогодні склалась, не зважати далі також уже не можна. Внаслідок цього закону російська мова отримала статус регіональної у 13-ти з 27-ми територіальних одиниць України. Це міста й регіони, де кількість носіїв російської перевищувала 10 відсотків. Крім того, цей закон настільки потіснив українську мову з теле- та радіомовлення, що деякі українські ефірні мовники майже повністю перейшли на російську. Станом на кінець 2013-го тільки кінопрокат та освіта залишились сферами, де українська мова все ще тримала позиції, на реш­ту ж пішла атака «повзучої русифікації».