Різне

Рано чи пізно в житті кожної людини настає старість і та мить, коли тіло атакують хвороби, падає зір і знижується слух, перестають слухатися ноги і кожен крок викликає біль.
Старість, щоправда, буває різна. Щасливі ті бабусі й дідусі, які живуть у колі дітей та онуків доглянуті, вчасно підліковані, забезпечені продуктами й усім необхідним. Та ще й, що важливо, не обділені спілкуванням та не відчувають себе покинутими на поталу. А як воно проживати у літньому віці самотнім? Як жити, коли ти не маєш сили спуститися до магазину, щоб купити хліба?
Саме з такою проблемою завітав до нас в редакцію житель Радивилова. Він племінник самотньої 90-річної здолбунівчанки. Катерина Трохимівна мешкає в мікрорайоні Цементників у будинку на 5-му поверсі. Донедавна ще ходила й повністю обслуговувала себе сама, та після необачного падіння і травми ноги спуститися із п’ятого поверху сама вже не може. 60-річний племінник сидіти з тіткою не взмозі, бо ще працює, та й мама, рідна сестра Катерини Трохимівни, хвора та перебуває в лікарні. «Аби тільки продукти хтось купував та приносив, по хаті тітка Катерина ще якось пересувається...» – висловив прохання чоловік.

Цього тижня на Рівненщину нарешті доставили так звані бейбі-бокси (пакунки малюка) – одноразову натуральну допомогу при народженні дитини. Перші 357 коробок із необхідними для новонародженої дитини речами отримав обласний департамент соціального захисту населення. Їх вже розподілили між районами.
Як повідомила Тетяна Малахова з управління соціального захисту населення Здолбунівської РДА, у районі отримали поки що десять. І їх вже роздали мамам. Наступну партію очікують з нового тижня. Загалом у вересні Рівненщина повинна отримати від держави 1113 пакунків. А до кінця року – 4332.
«Бейбі-бокси» мали видавати з 1 вересня. Про це повідомив під час засідання Уряду прем'єр-міністр України Володимир Гройсман ще 30 травня. Проте видача пакунків затрималася на три тижні. Так сталося через те, що постачальник «бейбі-боксів» не встигав із формуванням пакунків, а частина областей – зволікала із підписанням угод на постачання, зазначив директор департаменту соціального захисту населення Рівненської ОДА Олексій Шамак.

Дві дівчинки зростали у родині Дяченків – Олеся та Наталія. Росли чемними, гарно вчилися й поводилися, були доброзичливі.
По закінченні школи Наталя вступила до інституту в своєму місті, а от Олесі забаглося їхати до Києва. Була вона якось на екскурсії в столиці й відтоді марила цим великим і неймовірно красивим містом. Тож умовляння батьків залишитися у своєму місті були марними. Олеся наполегливо приймає власне рішення і подає документи до Київського університету ім.
Т. Г. Шевченка. І от вона студентка. Життя у мегаполісі недешеве, тож аби вчити доньку, тато почав їздити на заробітки. Адже чого не зробиш для любої донечки.
Олеся ж уся в тата. І зовні на нього схожа. Таке ж темно-русяве волосся, такі ж карі очі, чорні брови – красуня. Де Олеся не з’явиться, на неї звертають увагу, супроводять поглядом. А як любили всі Олесю в бабусиному селі! Не раз розпитують стару Марту: «Коли у вашої Олесі канікули? Коли приїде?» Коли ж приїжджала, то оживали і вулиця, і село. Зі старшими заговорить – спитає про здоров'я. Із дітьми на вулиці завжди якісь ігри організує. По сусідству жила одинока бабуся Василина, то неодмінно забіжить провідати. На її прохання чимчикувала до магазину продуктів прикупити. «Ото у Вас, Марто, золота онучка», – кажуть, бувало, бабусі. А вона гордо відповідає: «Найкраща в світі».

Темою минулого тижня безумовно є школа. Початок нового навчального року. Скільки ж то хвилювань було напередодні. Скільки часу і коштів було потрачено батьками школярів задля того, аби їхнє дитя стояло на шкільній лінійці гарне, причепурене, в новій шкільній формі, з новим ранцем.
Хочеться дещо сказати про шкільну лінійку. Пошлюся знову на ранковий ефір всеукраїнського радіо НВ, де 2-го вересня вся країна і навіть українці зарубіжжя були включені в обговорення першовересневих шкільних заходів. Такий рудимент старого тоталітарного суспільства як шкільна лінійка (включно з назвою) начебто вже й вичерпав себе й після того, як у якійсь школі під час довготривалого стояння на сонці дітворі стало зле, лінійки вирішили скорочувати в часі. Окремі школи відмінили їх зовсім, проте, погодьтеся: в цілому альтернативу шкільній лінійці знайти непросто.

Хата, в якій мешкали Джурики.

Два тижні тому в с. Мала Мощаниця сталася пожежа. Згорів орендований будинок багатодітної сім’ї Джуриків. Мешкало у ньому дев’ятеро дітей разом з батьком та вагітною мамою. Будівля була дерев’яною, тому спалахнула миттєво. На жаль, відновити її неможливо. Сім’я втратила майже усе своє майно.

Сім’я Джуриків у новій оселі.

 


– Першими на допомогу прибігли, звичайно, сусіди, – розповідала мама родини Альона Джурик. – Трапилося усе раптово. Менші діти були біля мене, одне зі старших дітей вибігло і сказало, що горимо. Будова стара, дерев’яна, легкозаймиста, тому сталося все дуже швидко. Ще й спекотно було, віт­ряно, тож поки пожежні приїхали, згоріло півбудинку. Люди з усього села збіглися, не давали вогню поширюватися на хату далі, вибивали вікна, що могли – виносили. Тож якісь речі ми встигли врятувати, проте більше згоріло.

Вигляд нової оселі, придбаної для багатодітної сім’ї.


Ця пожежа трапилася 25 липня. Доки постраждалій сім’ї підшукували тимчасове помешкання, вони змушені були оселитися у старій клуні біля батьківської хати. Звичайно, умови для проживання, а тим паче з дітками – неприйнятні. Тому дітей відправили до тіток. З батьками залишилися тільки двоє найменших. У нову хату переїхали завдяки старанням сільського голови Василя Володимировича Никитюка та о. Сергія, настоятеля Свято-Михайлівського храму с. М. Мощаниця та о. Василя, настоятеля Свято-Успенського храму с. Глинськ.

Стіни вже другого медзакладу нашої області прикрасять художні розписи місцевої художниці та громадської діячки Яни Униченко. Цього разу малюнки з’являться на стінах пологового відділення Здолбунівської ЦРЛ.
Ідея прикрасити таким чином лікарню у місті виникла у головного лікаря медзакладу Владислава Сухляка та художниці Яни Униченко майже одночасно. Що буде зображено, дівчина поки не знає. Нині обдумує сюжет. А починати роботу над створенням малюнка планує за тиждень-два.

Минулотижневі громадські слухання на тему об’єднання Здолбунова із Квасиловом та селами Богдашівської сільської ради зібрали у приміщенні РДА понад сот­ню жителів міста. Здолбунівчани розмірковували, чи варто їм підтримати ініціативу групи депутатів міськради стосовно створення ОТГ із центром у Здолбунові.

Ідею об’єднання міста з смт Квасилів, селами Богдашів, Ільпінь, Кошатів й Орестів Богдашівської сільської ради подали 14 депутатів Здолбунівської міської ради 6 серпня. На сесії міськради 22 серпня депутати підтримали рішення «Про затвердження Порядку проведення громадських обговорень з питань добровільного об’єднання територіальних громад», відповідно до чого громадські слухання і відбулися.

Їх вже відправили на Схід

У холі Здолбунівської РДА стабільно двічі на тиждень ввечері збираються з десяток, а то й більше людей. Вони – люди різних професій та уподобань, проте всіх об’єднує бажання допомогти армії. Тут гуртом виплітають маскувальні сітки для воїнів та передають в зону бойових дій на Схід України.
Так працюють вже понад місяць. І за цей час трудівники-волонтери змогли виплести шість сіток. Нині це нехитре знаряддя захисту для наших воїнів вже відіслали у місто Щастя для бійців «Айдару». У посилку також вклали малюнки від дітлахів Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 5, Копитківської ЗОШ, табору «Романтик» Здолбунівського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Залізничний вокзал, 1942 р.

Не всім здолбунівчанам відомо про рідне місто те, що відомо історикам. Тому за історичною довідкою ми звернулися до директора Здолбунівського районного історико--краєзнавчого музею Олега Тищенка. І яким же було здивування почути, що місто Здолбунів цієї неділі насправді святкує ювілей, хоч не такий великий, як би нам усім хотілося, але ювілей. Історик переконує, що місту Здолбунів цьогоріч виповнюється 115 років. Не всім здолбунівчанам відомо про рідне місто те, що відомо історикам. Тому за історичною довідкою ми звернулися до директора Здолбунівського районного історико--краєзнавчого музею Олега Тищенка. І яким же було здивування почути, що місто Здолбунів цієї неділі насправді святкує ювілей, хоч не такий великий, як би нам усім хотілося, але ювілей. Історик переконує, що місту Здолбунів цьогоріч виповнюється 115 років. Розповів про неоднозначну що до такого бачення реакцію представників місцевої громади, які вже встигли бурхливо відреагувати на його пост у Фейсбуці. Проте історик-крає­знавець і пошуковець, який напрочуд добре знає історію рідного міста, стоїть на своєму. Тож подаємо його розповідь з перших уст.

Магазин, майстерні та будинок братів Поспішл (нині - Цемремонт), 1935 р.

 

– Не треба плутати першу історичну згадку про поселення із періодом, коли цей населений пункт став містом. Нагадаю, що перша історична згадка про Здолбунів датована 1497 роком. Серед переліку сіл, які перераховуються в дарчому акті великого князя Литовського Олександра князеві Костянтину Острозькому, є і Здолбунів (Долбунів). Хоча яким було на той час це поселення? Його навіть селом назвати важко. На початку ХVІІ ст. тут було сімнадцять дворів (на той час писали – димів).
Так у статусі села Здолбунів проіснував до сере­дини ХІХ ст. Хоча ще з Литовських часів зафіксовані певні дозволи на проведення у Здолбунові ярмарків, усе ж це було село. Волосний центр був розташований у Здовбиці.

Дмитро Якубець має декілька діагнозів: хронічний гломерулонефрит та полікістоз нирок. Окрім того, він потребує операції з пересадки нирок. Арсен Цицик же має гісциоцитоз Х з клітин Лангерганса, а також бульоз та кісти в легенях. Додає юнаку складнощів і грибок легень. Щодня рідні цих діток витрачають чималі суми на лікування і будь-яка допомога та підтримка неабияк важливі для них.

 


Ці сім’ї живуть у суспільстві серед людей, тож не повинні залишатися з такими проблемами сам-на-сам. Тому минулої суботи понад сотня здолбунівчан зібралися на благодійний забіг та подолали дистанцію в один кілометр, аби допомогти цим двом хлопцям отримати шанс на одужання.

як здолбунівчани відзначили 27-у річницю незалежності України

Цьогоріч найбільше свято країни у Здолбунові відзначив доволі насичено. Різноманітні заходи тривали відранку до пізнього вечора у різних куточках міста. Тож протягом цілого дня здолбунівчани мали чим себе розважити.

Розпочалося святкування Дня Незалежності ходою громадськості від Здолбунівського РБК до площі Героїв Майдану. Із синьо-жовтими кульками крокували понад дві сотні людей, а воїни-земляки несли величезний стяг. Тим часом на площі Героїв Майдану представники місцевого духівництва готувалися до традиційного молебню за Україну. Затим відбулося урочисте віче «Україна понад усе!». Керівник Спілки учасників бойових дій та АТО «УВО» Сергій Пандрак та голова ГО «Здолбунівська спілка учасників бойових дій та АТО «УВО» Андрій Токарчук вручали нашим землякам –бійцям та рідним полеглих у війні з Росією медалі «Доброволець АТО» (2014 рік). Дарували квіти мамам воїнів, клали букети до стели Небесної Сотні. А ще вручили Подяки держслужбовцям від імені Здолбунівської РДА.

 


Опісля офіційної частини гості свята розійшлися хто куди, обираючи найцікавіші для себе локації. У приємному затінку міського парку люди фотографувалися поблизу оригінальних фотозон, допомогали волотерам плести маскувальну сітку, брали участь у майстер-класах від народних умільців та ласували смаколиками.


На вулиці Грушевського від сцени до приміщення РДА розтягнулися торгові ятки з усілякими товарами. Тут же згодом любителів важкого спорту розважали місцеві богатирі, які змагалися у «Козацьких розвагах». Дуже зацікавила і дорослих, і дітлахів виставка сільгосптехніки. Малі та дорослі захоплено розглядали комбайни, сіножатки та фотографувалися поблизу них. Місцеві сільгосппрацівники навіть випекли декілька смачних великих короваї, аби пригостити гостей свята.

Насичений подіями День Державного Прапора України завершився для здолбунівчан та гостей міста походом до Здолбунівського районного історико-краєзнавчого музею. Там відкрили для відвідувачів ще три експозиційні зали.
Тож нині у музеї діє вже чотири експозиційні зали. Це – зали, присвячені періоду від доісторичних часів до Середньовіччя, ХІХ – поч. ХХ століття, Другої світової війни, а також – Руху українського опору, Героям Майдану та АТО.
Зустрічав гостей директор музею Олег Тищенко. Розповівши коротко про історію приміщення, нелегкі трудові будні працівників та волонтерів музею, запросив всіх всередину на екскурсію.
Ті, хто бачив лише першу залу цього закладу, були щиро вражені. Адже немалу роботу проробили волонтери та працівники музею. Олег Тищенко захопливо розповідав екскурсантам про кожен експонат, представлений тут. Прикметно, що за понад три роки існування, до музею не придбали жодного експонату. Все – подаровані небайдужими людьми. А ще перенесені з колишнього музею Приходька. До слова, у ЗРІКу речі декомунізованого радянського військового будуть зберігатися в кращих умовах, ніж у старому приміщенні.
Нині ж роботи з облаштування районного музею тривають. Проте для охочих пізнати історію рідного краю він завжди відчинений.
Ірина САМЧУК.

У роботі форуму взяли участь і представники Рівненщини.

Двадцять четвертого серпня, в День незалежності України, Юлія Тимо­шенко презентувала концепцію нового суспільного договору та його серця – нової Конституції. На заході були присутні правники, політики, експерти та представники громадянського суспільства.
Активна робота над концепцією тривала з 15 червня: тоді, на форумі «Новий курс України», Юлія Тимошенко запросила експертне середо­вище долучитися до її ініціативи. Більше сотні інтелектуалів держави приєдналися до роботи та два місяці активно працювали у робочих групах. До їх числа увійшли й співавтори Конституції 1996 року.

У п’ятницю, 24 серпня, Юлія Тимошенко та депутати партії «Батьківщина» разом з киянами
і гостями столиці спостерігали за парадом до Дня незалежності України, який проходив на Хрещатику.


Необхідність нового суспільного договору, яка давно назріла в суспільстві, передбачає розробку передумов для досягнення кожною людиною свого максимального потенціалу в державі. Також вона включає в себе можливості реалізації прямої демократії, недопущення узурпації влади однією партією або людиною та сприяє доступу людей до прийняття державницьких рішень.
Також Юлія Тимошенко пропонує у концепції зміну діючої змішаної президентсько-парламентської форми правління на парламентську республіку канцлерського типу. Досвід багатьох процвітаючих країн доводить ефективність саме такої форми правління. В Україні, де процвітає дуалізм влади, який треба терміново викорінювати, такий перехід є надважливим.
Реформа виборчої системи, яку пропонує лідер «Батьківщини», має на меті якісну активізацію діяльності політичних партій та ліквідацію впливу на них олігархічних груп. Юлія Тимошенко пропонує зниження на виборах прохідного бар’єру до 2 %, що дасть змогу малим, незаплямованим партіям пройти до парламенту. Особ­ливо важливим це є для активної української молоді, яка прагне змінювати державу та має безліч бюрократично-олігархічних перепон.

Один зі співвласників ФГ «П’ятигорське» Ігор Юрійович Середюк.
По обидва боки від нього організаторки свята Ольга Кулай та Катерина Блащук,
далі – турботливі кухарочки та вдячні орендодавці.

Минулої неділі, 26 серпня, мешканці села Сухівці Рівненського району мали гарну несподіванку: фермерське господарство «П’ятигірське» організувало для них велике гарне свято, свого роду обжинки. Нагадаємо, що попередньої неділі – 19 серпня – таке ж свято відбулося у сусідньому Заріцьку.

Незважаючи на складні погодні умови, посуху, урожай цього року, нехай і на глинистих пагорбах, але зіб­рали непоганий. Станіслав Середюк, один з власників ФГ «П’ятигірське», виступаючи перед сухівчанами, згадав, як п’ять років тому довелося їх переконувати і навіть просити, щоб віддали свою землю в оренду. «Перед однією жінкою я навіть на коліна став», – згадує Станіслав Олександрович. Але повірили Середюкам люди з сіл Заріцьк, Сухівці, Радухівка, Старожуків, Малий Спасів, Голишів і сьогодні вже бачать, що не прогадали, віддавши свої паї – 3050 гектарів орної землі – у господарські руки ФГ «П’ятигірське».

Уже традиційно у Здолбунові на автостанції відзначали День Державного Прапора України. Цьогоріч почесну місію підняття національного стяга доручили старшому солдату, учаснику АТО Олександру Повстанському із донечкою та одинадцятикласникам Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст.
№ 5, переможцям обласного та республіканського турнірів Галині Свириді та Віктору Шолудьку.
Окрім цього, керманичі міста та району урочисто вручили вісьмом шістнадцятирічним юнакам та дівчатам паспорти громадянина України. А згодом представники влади та громадськості поклали квіти до пам’ятного каменя, встановленого на честь першого в Рівненській області підняття синьо-жовтого прапора.
Фото Ірини САМЧУК.

Півтора місяця підготовки та аншлаг у залі Здолбунівського БКЦ. Уже третій рік поспіль у нашому місті обирають найкрасивішу дівчину року. Цього разу переможницею конкурсу краси та грації «Міс Здолбунів» стала здолбунівчанка Анастасія Майнгард.

Минулої суботи на сцену Будинку культури цементників вийшли десять красунь. Усі вони на початку липня пройшли кастинг та наполег­ливо готувалися до фінального виступу. Протягом цього часу дівчата брали уроки хореографії, ораторського мистецтва, вчилися надавати першу медичну допомогу, випікати смаколики, вивчали правила поведінки у надзвичайних ситуаціях, допомагали плести маскувальну сітку для воїнів на Сході України і готувати музей до відкриття нових експозиційних зал. А ще позували професійним фотографам.
Зі всім цим багажем знань та досвідом красуні показали на сцені неперевершене шоу. Всього п’ять разів у чотирьох образах виходили на сцену дівчата. Спершу вони розпалили пуб­ліку чуттєвими танцями в чорних маленьких сукнях, згодом дефілювали у стильних куртках від відомого на весь світ дизайнера Фелікса Родіонова, перевтілились у милих дівчаток в дизайнерських піжамах, а також продемонстрували граційність під час виходу у вечірніх сукнях та ерудованість у відповідях на запитання журі.

Триває розширена нарада керівників закладів освіти району.

Триває розширена нарада керівників закладів освіти району.

Освітяни Здолбунівщини підбили підсумки минулого навчального року та вели мову про готовність до нового. І робили це не як зазвичай - на районній конференції педагогічних працівників району, а на розширеній нараді керівників закладів освіти за участю представників від місцевих влади, відділу освіти і райметодкабінету, ради профспілки освітян. Відбулося це засідання 29 серпня на базі Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 6.

Черговий навчальний рік для когось зі школярів нашого району розпочнеться першого, а для когось і третього вересня - за вибором освітнього закладу, який вони відвідують. Для всієї освітянської спільноти він буде означений новими викликами й випробуваннями, адже триватиме реформування української освіти, що є по суті проектуванням майбутнього нашої країни, бо саме школа формує мислення юних, тих, кому невдов­зі доведеться взяти на себе відповідальність за подальший розвиток держави. Крім того, саме з початком 2018-2019 навчального року стартує і ключова реформа - Нова українська школа (НУШ). Головна її мета створити школу, в якій буде приємно навчатись і яка даватиме учням не тільки знання, а ще й вміння їх застосовувати. Отож, спільне завдання освітян зробити школу відкритою, цікавою та сучасною. Перейти до школи компетентностей, в якій дитина - індивідуальність, учитель - вмотивований, а батьки - партнери педагогів у навчально-виховному процесі.
На Здолбунівщині, запевняють у відділі освіти, Нова українська школа прийде у кожний навчальний заклад, незалежно від його розташування. У нашому районі ця реформа насамперед стосуватиметься 837 першачків, які навчатимуться у 47 класах, та їхніх вчителів і батьків.

Управління Державної казначейської служби Украї­ни у Здолбунівському районі Рівненської області доводить до відома платників податків району Рівненської ОДПІ ГУ ДФС (Здолбунівське відділення), фінансового управління Здолбунівської районної державної адміністрації та інших органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, що з 2 липня 2018 року функціонує централізована модель виконання дохідної частини бюджетів, відповідно до якої були відкриті нові рахунки для сплати податків, зборів, платежів до державного та місцевих бюджетів на балансі центрального апарату Казначейства (МФО – 899998).
Державною казначейською службою України встановлено перехідний період функціонування централізованої моделі виконання дохідної частини бюджетів, протягом якого залишилися активними старі рахунки, які відкриті на балансі Головних управлінь Казначейства в областях та м. Київ.
Наголошуємо, що граничний термін перехідного періоду функціонування централізованої моделі виконання дохідної частини бюджетів закінчується 10 вересня 2018 року.
З 11 вересня 2018 р. податки і збори до бюджетів, які сплачуватимуться платниками на «старі» рахунки, будуть повертатися їм як нез’ясовані надходження.
Враховуючи зазначене, з метою уникнення недоїмки та податкового боргу зі сплати податків, зборів і платежів до державного та місцевих бюджетів наголошуємо на необхідності сплати на нові реквізити рахунків, які відкриті на балансі центрального апарату Казначейства (МФО – 899998) в повному обсязі.
Реквізити діючих рахунків для зарахування податків, зборів, платежів до державного та місцевих бюджетів розміщені на Веб-сторінках Казначейства та Головних управлінь Казначейства в областях та м. Києві.

У зв’язку з випадком АЧС 27.08.2018 року було проведено позапланове засідання ДНПК при райдержадміністрації та ухвалено рішення № 10 від 27.08.2018 року «Про оголошення неблагополучного пункту (спалаху) щодо африканської чуми свиней, встановлення зони захисту і зони нагляду та затвердження Плану заходів щодо недопущення поширення та ліквідації захворювання АЧС у неблагополучному пункті (вогнищі) індивідуального селянського господарства в с. Копиткове Копитківської сільської ради, зоні захисту та зоні нагляду».
У с. Копиткове необхідно забезпечити забій усіх клінічно здорових свиней, яких утримують у підсоб­них індивідуальних господарствах громадян. Через стійкість збудника АЧС м’ясо з таких тварин необхідно переробити на тушкованки. Заморожувати та засолювати – заборонено. Також заборонено ввезення чи вивезення з господарств усіх форм власності живих свиней, продукції з них протягом 40 днів з дня проведення дезінфекції в спалаху (неблагополучному пункті).

Здолбунівчанка Анастасія Бондар захоплюється велопрогулянками з дитинства. Спершу мала триколісний велосипед. Потім, її вже трішки старшу, вчив їздити на ровері тато. Нині ж має «дамку», на якій катається чи не щодня.
На цьому ж дамському велосипеді на День державного прапора України студентка-першокурсниця подолала 4 км разом з іншими учасниками патріотичного велопробігу.

 


- Чесно кажучи, як бачила в Інтернеті повідомлення про якісь зустрічі, змагання чи турніри, я не сильно на них зважала, просто гортала новини далі. Звісно, читала, але бажання брати участь у якихось заходах просто не виникало. На велопрогулянку мене «підбили» друзі із «ЗЕленого газОНу». І я дуже задоволена, – ділиться враженнями дівчина.

Фермерське господарство «П’ятигірське» з тих орендарів, які свідомо беруть на себе відповідальність дбати про тих людей, котрі віддали свої земельні паї в оренду. На території Малошпаківської сільської ради (села Заріцьк, Шпаків, Підгірці, Гуменники) це підприємство орендує 1060 гектарів орної землі. І селяни на орендаря не нарікають, і місцева влада задоволена, бо при будь-якій потребі чи у скрутній ситуації вона має до кого звернутися за поміччю.
Цієї неділі у селі Заріцьк Рівненського району фермерське господарство «П’ятигірське» організувало Свято жнив. На свято прибули з півтори сотні людей – місцевих мешканців та гостей. Серед них місцева інтелігенція – духовенство та учителі.

 


Розпочалося свято з урочистого внесення пишного запашного хліба – святкового короваю, спеченого з нового урожаю. Мить особливо бентежна, адже скільки праці на це покладено, аби бути з хлібом на весь рік до наступного урожаю.
З вітальним словом до громади звернулися заснов­ники фермерського господарства «П’ятигірське» Станіслав Олегович Середюк та Ігор Юрійович Середюк. Виступив і сільський голова Михайло Федорович Войтович. Зі словом вдячності та подячною молитвою виступили представники духівництва, адже на понад 100 тисяч благодійних пожертв виділило фермерське господарство «П’ятигірське» на місцевий храм.

27 річницю незалежності своєї держави відзначаємо цьогоріч. Саме в такому віці люди самовизначаються остаточно з визначальними цінностями й пріоритетами задля впевненої й успішної реалізації своїх знань, умінь, талантів та будують серйозні плани на життя. Саме в цьому віці молода людина створює свою сім’ю й відповідальність за своє життя бере на себе.
Проте коли для людини вік 27 років для самостійності достатній, то для країни, незалежної держави – дуже молодий. Але країна – це ми, її громадяни. Погодьтеся, часу для визначення з цінностями й пріоритетами за 27 років ми, наша провідна верства, мали достатньо. Й Україна визначилася остаточно, що її шлях не до Росії, а до Європи. Наша держава стала на шлях реформ і перетворень, щоб із посттоталітарної країни стати успішною, розвинутою процвітаючою державою. Українці поїздили по інших країнах, чимало всього побачили й вреш­ті стали приходити до усвідомлення того, що ми, українці, з-поміж інших і мудрі, й талановиті, й роботящі, й винахідливі. То чого ж нам жити другим сортом, служити обслуговуючим персоналом по чужих державах, коли ми можемо бути найкращими громадянами своєї рідної країни? Для чого нам оглядатися на всі боки, ліпити на приватні кафетерії та крамниці чужі назви, давати чужі імена своїм дітям? Адже ми – не гірші. Ми таки кращі. А головне – ми сильні, наполегливі, терплячі. Нас добре вишколило життя. Воно дало нам цінний досвід. І випробування ми пройшли такі, що навряд чи витримала б такі та ж Франція чи Італія. Тому на прорив і успіх з усіх наших негараздів ми просто приречені. У нас підростає нове покоління талановитих, освічених і дуже нетерплячих: коли ж ви, вчорашні й позавчорашні, нарешті вступитеся й пустите нас до керма?

Після відвідин у неділю чудового свята – Дня села в Озерку, виникло бажання написати про куточок рідного краю, з яким пов’язані мої дитячі спогади.

Отож, назва цього маленького села, розташованого на території Мізоцької селищної ради, походить від озерця, що в його центрі - за автобусною зупинкою.
Поблизу, на відстані трьох кілометрів, міститься село Мізочек. А якщо проминути Озерко, то за два кілометри у бік села Буща, стоїть Борщівка Чеська (ІІ).
Перші згадки про Озерко датовані 1882 роком. Однак не знаємо, чи це було село чи урочище. У 1886 році до цієї місцевості прибули чеські колоністи. Вони й заснували село Озерко, яке мало 19 дворів, і відкрили там початкову школу. На свята з сусідньої Борщівки на бричках з’їжджалися чехи до озерківської світлиці (сільського клубу), щоб зіграти у виставах та поспілкуватися. За чехів в Озерку діяли також хмілярня й крамниця.

Це місце стало чи не найпопулярнішим цього літа серед місцевих та приїжджих відпочивальників. Вода в ставку – небесно-голубого кольору, а навколо – білий берег. Хіба можна мріяти про інше? Та все це – не пляж якогось висококласного курорту за кордоном. Це – так звані Здолбунівські Мальдіви або ж, правильніше кажучи, кар’єр ПАТ «Волинь-Цемент» філії ПрАТ «Дікергофф Цемент Україна». І навіть перебувати тут суворо заборонено, а не те що купатися.

А все тому, що це - виробнича зона, яку освоюють ще з 1889 року. Її передали підприємству для видобутку крейди та суглинків. Загалом зараз це 300 га землі. Через особливості технологічного процесу територія навколо всипана крейдою, що і створює ілюзію білого піску, а підземні води формують чисте озеро. Саме це і приваблює відвідувачів, які роблять фото на тлі цієї краси та викладають у соцмережі, чим ще більше приваблюють сюди людей.

переконані працівники Здолбунівського районного територіального центру
соціального обслуговування (надання соціальних послуг)

Чимало прогресивних новацій втілили там і впродовж останніх п’яти років - відколи колектив територіального центру очолив Анатолій Дмитрович ЛІЩИНСЬКИЙ (на фото).  З ним спілкуємось про найвдаліші з уже зреалізованих проектів, сьогодення терцентру та найближчі перспективи подальшого розвитку закладу.

- Анатолію Дмитровичу, ким опікується територіальний центр і скільки цих людей нині?
- Наш територіальний центр надає соціальні послуги громадянам похилого віку, людям з інвалідністю та тим, які перебувають у складних життєвих обставинах. Активні пенсіонери, одинокі літні особи, які через стан здоров’я потребують догляду вдома або в умовах стаціонарного відділення - це ті, з ким і задля підтримки кого ми працюємо. Обслуговуємо людей незахищених, малозабезпечених. Деякими послугами, як от з фізіотерапії, пропонуємо скористатись учасникам АТО.
На сьогодні підопічними територіального центру є понад три тисячі жителів Здолбунівського району. І головне наше завдання - забезпечити цих людей комплексом якісних соціальних послуг сучасного рівня і різного спрямування. Для цього функціонують п’ять структурних підрозділів терцентру, а саме: відділення денного перебування № 1 (у Здолбунові) і № 2 (у Мізочі); відділення організації надання адресної натуральної та грошової допомоги; відділення соціальної допомоги вдома та відділення стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання. У територіальному центрі запроваджено такі державні стандарти соціальних послуг, як догляд вдома, стаціонарний догляд, консультування, соціальна адаптація, профілактика. Але наш колектив постійно працює над розширенням спектру пропонованих підопічним послуг, удосконаленням системи їх надання, підвищенням рівня їх якості. Ми створюємо проекти, подаємо заявки на грантові конкурси, шукаємо позабюджетні джерела фінансування...

Скоро 1 вересня – День знань. Для першокласників це вступ до Нової Української школи. Для всіх інших школярів – просто початок чергового навчального року. А у батьків купа клопотів. Журналісти газети «Нове життя» побували на шкільному ринку, побачили, що там пропонують сучасним школярам.Скоро 1 вересня – День знань. Для першокласників це вступ до Нової Української школи. Для всіх інших школярів – просто початок чергового навчального року. А у батьків купа клопотів. Журналісти газети «Нове життя» побували на шкільному ринку, побачили, що там пропонують сучасним школярам.Результат побаченого на ринку тішить. Навіть коли порівняти з тим, що пропонувалося школярам п’ять років тому, то прогрес просто фантастичний. Питання, що шкільна форма нівелює особистість, навіть не постає.

 

– А ви подивіться, які різні є моделі. Усе це шкільна форма. А найдіть бодай дві однакові. Кожна мама з дитиною підходять і обирають щось своє, – розповідає продавець на ринку Дикого у Рівному Лариса Шильчук, одразу демонструючи одяг для школярів. – Одяг поліфункціональний. Комірчики чи рукава відщібаються. Тканина добротна, легка і не мнеться. Є стиль класичний, є народний, ось спіднички, оздоблені вишивкою. Хтось додає піджачок, хтось хоче пусер у спортивному стилі, а коли дівчинка повненька, то їй підійде болеро. Одні люблять рюші, другі ось такий вирізний орнамент, третім до вподоби всякі кнопочки та ланцюжки… Кожен обирає свій стиль. Все, як бачите, виготовлене дуже передбачливо. Ось комірчик є, а ось – вже нема, бо ж його можна відчепити, є й кишені – десь зверху, а десь – на підкладці. Форма універсальна. Коли тепло – її можна носити на коротких рукавах, або без них, потім додається біла блуза, а як стає холодно – теплий гольф. Для старшокласників – сучасний діловий стиль. Все модне, в сучасних трендах.

Учасники ювілейної табірної зміни.

Двадцять першого серпня відбулося закриття 20-ї зміни єдиного в області спеціалізованого табору денного перебування для дітей вразливих категорій «Романтик» Здолбунівського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Тривала зміна два тижні. Таборян приймала, як і вже багато років поспіль, Здолбунівська районна бібліотека для дітей та юнацтва.
Діти проводили час у «Романтику» не тільки цікаво, але й із користю. Окрім різноманітних розваг, організатори запропонували їм узяти участь у різноманітних творчих та пізнавальних заняттях, майстер-класах, екскурсіях. Також діти багато гуляли, переглядали фільми, розучували вірші, пісеньки, танці. І звісно ж, охоче у супроводі дорослих вирушили у триденний похід, з якого повернулись, збагачені новими навичками і яскравими враженнями. Загалом кожен день у таборі був тематичним, багатим на приємні сюрпризи. Крім цього, таборян смачно й поживно харчували. Вони мали змогу поспілкуватись з цікавими особистостями, здружитись між собою.

Часто, коли чуємо про Нову українську школу, йдеться про компетентності. “Що це таке? – запитують нас читачі. – Хіба мало засвоєння шкільної програми? Вона й так перенасичена...»Часто, коли чуємо про Нову українську школу, йдеться про компетентності. “Що це таке? – запитують нас читачі. – Хіба мало засвоєння шкільної програми? Вона й так перенасичена...»Отож, спробуємо розібратися.

Якщо пошукати в енциклопедичному словнику, то поняття “компетентність” означає обізнаність, тобто це така якість особистості, коли людина легко розбирається в певних питаннях.
Чому Нова українська школа робить опору на компетентності? Тому що, як свідчить життя, можна закінчити шкільну освіту з досить непоганими оцінками і бути некомпетентним в елементарних життєвих питаннях. Тобто, просидіти на шкільній лаві одинадцять років (тепер вже Нова школа вводить 12-річний освітній курс), але в житейській ситуації не зуміти розібратися в найпростіших речах. І не тільки таких, як забити в стіну цвях чи скопати грядку й щось на ній посіяти. Гірше, коли це стосується подружнього життя, батьківства чи материнства, формування сімейного бюджету, або ж елементарного вміння грамотно вести дискусію й відстоювати свої позиції, адже в житті всього буває: і з чиновниками треба не раз посперечатися, і від судів ніхто не застрахований.

У наших селах, якщо отак проїхатися й подивитися, то чи не в кожному зупинки виглядають однаково. Брудні, з поламаними лавками та обписані-обмальовані різними непристойностями.
«Чому у вас така зупинка?» – запитую в людей. «Бо на все треба гроші. У влади грошей нема!» Або ж: «Та кому наше село треба? Тут зроду ніхто ремонту не робив! От хіба що як вибори будуть, то може який кандидат що зробить!» – отакі стандартні відповіді.
Проте, якщо подумати, хіба чистота у вашій хаті від влади залежить? Добра господиня дбає, щоб було в ній чистенько, охайно й ошатно та вчасно побілено, та ще й квітів насіє навколо хати. І чомусь ніхто таку оселю непристойностями не обписує. Скажете, це тому, що то приватне обійстя, а зупинка це дещо інше. Що інше? Те, що це не приватне, а громадське, що має служити всім?

Щороку, починаючи з червня, в Здолбунівській центральній районній бібліо­теці для дітей діє літня тераса “Відпочивай читаючи”. Зазвичай заняття “на терасі” відбуваються не в приміщенні, а на свіжому повітрі. Зустрічі ці тематичні, і в ході них дітки читають, спілкуються, розважаються, змагаються, займаються творчістю і, відповідно, охоче навчаються чогось нового й корисного. Працівники бібліотеки постійно пропонують юним відвідувачам літньої тераси різноманітні цікаві заходи, часто запрошують сюди відомих і талановитих краян в якості гостей-наставників.
На чергове засідання літньої тераси, присвячене темі “Святий Спас прийшов до нас”, у відділі абонементу Здолбунівської ЦРБ зібрались у середу, 15 серпня, не тільки хлопчики й дівчатка, прийшли і мами кількох з них. З розповіді бібліотекаря Людмили Скірканіч присутні дізналися, чому християнське свято Преображення Господнього, яке православні віряни відзначають 19 серпня, має ще назву Яблучний Спас і чому цього дня у храмах освячують яблука та інші плоди нового врожаю. З неабияким інтересом малі і дорослі слухали розповідь про те, що символізує освячене яблучко, та про народні звичаї, пов’язані зі святом Яблучний Спас.

Марія Миколаївна КРАВЧУК.

Велике щастя віднайти у світі професій по-спражньому свою, яку зможеш назвати покликанням, яка стане для тебе  улюбленою справою на все життя, а не просто “роботою”.  Вдається це, принаймні зразу, не всім. Однак є серед нас і ті, хто свого часу з  вибором не помилився. Сьогодні наша розповідь саме про таку людину.

Кому знайома робота бібліотекаря, той знає, наскільки вона непроста. Це необізнані скептики вважають, що працівники книгозбірень тільки тим і займаються, що сидять собі та під чайок або каву читають-перечитують журнали, газети й книжки і вряди-годи видають їх користувачам, узявши зі стелажа й зробивши відповідний запис у формулярі. Насправді ж видача книжок - це тільки один з багатьох професійних обов’язків бібліотекаря. Він має знати читацькі запити кожного з відвідувачів книгозбірні, вміти зацікавити їх читанням, підказати, де і як можна знайти потрібну інформацію. А значить, і сам повинен легко орієнтуватись в інформаційному морі, вміти працювати з людьми, бути до певної міри психологом і педагогом, організатором, вихователем й ідеологом, істориком-краєзнавцем, сценаристом і режисером, умільцем, актором, бухгалтером, художником-оформлювачем, аніматором... Крім цього, ще й вправно користуватися сучасними технічними засобами, гаджетами.