Різне

Як повідомляє прес-центр МОН України, на ранок 27 липня вступники зареєстрували понад 162 тисяч елект­ронних кабінетів. З них понад 141 тисячу створили абітурієнти, які цьогоріч після школи вступають на бакалавра (магістра медичного, фармацевтичного та ветеринарного спрямування).

«...Завершився черговий етап цьогорічної вступної кампанії – подання заяв вступниками на бакалавра, а також магістра медичного, фармацевтичного та ветеринарного спрямування на основі повної загальної середньої освіти. За результатами цього етапу понад 146 тисяч вступників подали 914545 заяв. З них в електронній формі 903,5 тисячі, а в паперовій – близько 11 тисяч. Наші прогнози щодо кількості заяв та їх структури, які ми озвучили на початку вступної кампанії, справдилися. Зокрема, 76 % школярів, що випустилися цього року, подали зая­ви на вступ до вишів на бакалавра та магістра. Зрозуміло, що ще частина школярів вступає на молодшого спеціаліста та до закладів профосвіти...», - зазначив генеральний директор директорату вищої освіти та освіти дорослих МОН Олег Шаров. Посадовець також озвучив перелік спеціальностей, які вступники на бакалавра обирали цьогоріч найчастіше.

Менше, ніж місяць залишилось до Першовересня, коли шкільний дзвінок покличе дітей за парти. Час рушати й на «шкільні» закупи. Тож спробуємо розібратися разом і відповісти на запитання: що придбати обов’язково, а на що можна й не витрачатись?

Насамперед визначимося з необхідними покупками, а це: шкільна форма; сорочки, блузи, теніски (вишиванка); спортивний одяг і взуття; шкільне взуття; рюкзак (ранець); сумка для змінного взуття і форми для фізкультури; пенал; щоденник; ручки, прості олівці, ластик і точилка; фломастери й кольорові олівці; зошити; альбом для малювання, фарби та пензлі; ножиці, клей, кольоровий папір і картон, пластилін; контейнер для перекусів. А тепер кілька порад щодо кожної з них.
Шкільна форма. З вересня по травень дитина проводить у шкільній формі близько 250 днів, тому цей одяг обов’язково має бути зручним, з натуральної та якісної тканини. Не обирайте вузькі моделі приталеного крою. Добре, якщо у складі тканини є еластан, завдяки цьому фасон не обмежуватиме рухів. Приміряти форму треба обов’язково. При цьому попросіть дитину присісти, порухатися. Запитайте, чи їй легко і зручно у формі це робити.
Колір форми зазвичай визначає школа. Утім, психологи стверджують, що зелений і синій одяг активізує розумові здібності дитини, бордовий – сприяє дисциплінованості та впевненості у собі, а одяг сірих відтінків діє заспокійливо.

Вирушайте по шкільні товари разом з дитиною. Старайтесь, дослухаючись до цих порад, зважати на її думку. Тоді навчання вашому школярику чи учениці буде в радість, а вам не доведеться мізкувати, як обміняти те, що йому або їй не сподобалось.


Сорочки, блузи, теніски. До форменого комплекту підійдуть однотонні світлі і різнокольорові сорочки для хлопчиків і блузки для дівчаток. На відміну від шкільної форми сорочки та блузи обов’язково мають бути з натуральної тканини.

Періодично на вулицях Здолбунова з’являються молоді хлопці й дівчата, одягнуті в яскраві жилети, зі скриньками для пожертв у руках. Вони перепиняють перехожих і просять допомогти хворим діткам, зображеним на скриньках. Найчастіше цих прохачів можна зустріти поблизу ринку «Катеринівський» та в центрі міста. Вони слізно зазирають у вічі, підбирають відповідну інтонацію й «б’ють на жалість» так, що перехожі просто не витримують і вкидають до скриньки бодай кілька гривень. Проте, чи знаємо ми, хто ці люди зі скриньками насправді: волонтери, які витрачають свій вільний час для допомоги іншим, чи звичайнісінькі шахраї?

Волонтер зарплати не отримує…
Волонтерка й активістка Валентина Лукашук спілкується з хлопцями та дівчатами у жилетах зі скриньками в руках доволі часто. Адже й сама ще не так давно подібним способом збирала гроші на допомогу армії від імені Здолбунівської сот­ні самооборони. Проте тим, хто ходить зі скриньками з фотографіями дітей, не довіряє. Чимало з них виявляються просто шахраями, які працюють на прибуток собі і так званому «благодійному» фонду, а не задля допомоги тим, хто її потребує.

На нивах нашого району тривають жнива. Хоч цього тижня аграріям і довелося процес збору врожаю у зв’язку зі складними погодними умовами призупинити, проте загалом врожаєм керівники сільгосппідприємств задоволені.
Наразі вже завершено збір врожаю зимового ріпаку: цієї культури з 1729 га зібрали 6309 т, за середньої врожайності 36,5 ц/га. Натомість врожайність гороху становить 26,7 ц/га.
Непогано вродив і озимий ячмінь – його середня врожайність склала 60,1 ц/га.
А от збір озимої пшениці поки що триває. Станом на четвер обмолотили вже 1490 га пшениці, її середня врожайність складає 57,9 ц/га. Найвищі врожаї озимої пшениці зібрали в ПСППП «Здолбунівське» (95 ц/га), ФГ «Агросім’я» (65 ц/га), ФГ «Нива» (60 ц/га).
Вл. інф.

Волонтери Здолбунівської сотні самооборони ініціювали Волонтери Здолбунівської сотні самооборони ініціювали плетення маскувальних сіток для військових на Схід України

Ініціатива самовідданої патріотки Марії Браги мусить мати продовження. Її підхопили молоді волонтери, і 25 липня розпочалася робота над першою маскувальною сіткою, до якої можуть долучитися всі охочі.

Працюють волонтери у приміщенні Здолбунівської РДА.
Нині тривають підготовчі роботи - розрізають тканину на клаптики, які будуть згодом вплітатися в сітку. Коли ж доставлять сіткову основу, волонтери почнуть її виплітати.
Першу сітку отримає батальйон «Айдар». Волонтери розповідають, що маскувальних сіток наші воїни на Сході України потребують постійно. Тож замовлення надходять повсякчас.
Усі охочі допомогти можуть звертатися за номером телефону 068 053 4163 або ж слідкувати за повідомленнями про збір волонтерів для виплітання сітки у спільноті Здолбунівської сотні само­оборони у Фейсбуці.

Здавна людина наділяла воду надприродними властивостями, обожнювала цю стихію. Давньогрецький філософ Фалес казав: «Вода - початок всіх речей, а Бог - той розум, який все створив із води». Як стверджують науковці, вісімдесят відсотків відомих у світі хвороб пов’язані з якістю води, кожна десята людина страждає через неякісну воду, а близько 5 мільйонів жителів Землі, в основному дітей, внаслідок цього помирають. А що на Рівненщині й зокрема у нашому Здолбунівському районі? Про це спілкуємося з лікарем-гігієністом Здолбунівського районного лабораторного відділення ДУ «Рівненський ОЛЦ МОЗ України» Сергієм Матвійчуком.

- Пане Сергію, на Рівненщині, і у Здолбунівському районі зосібна, люди не споживають води з відкритих водойм, якість яких сумнівна. То що може загроджувати нам? Яка в нас якість питної води?
- Вода підземних водоносних горизонтів нашого району за мікробіологічними та санітарно-хімічними показниками здебільшого відповідає санітарним вимогам. За показниками фізіологічної повноцінності мінерального складу в усіх вододжерелах нашого району, згідно з результатами досліджень, відмічається недостача фтору - 0,15-0,2 мг/дм3 (при потребі 0,7-1,2 мг/дм3 ); у 60 % вододжерел недостача магнію - 0,5-9 мг/дм3 (при потребі 10-50 мг/дм3 ), майже в усіх вододжерелах підвищений природний вміст кальцію - 80-120 мг/дм3 (при нормі 25-75 мг/дм3 ).

Сніжана КОРОЛЬ.

Є серед наших земляків людина, яка не перестає дивувати багатогранністю свого таланту. Знаємо її як авторку чудернацьких характерних героїнь з пап’є-маше, автентичних ляльок-мотанок, фігурок і картин з солоного тіста. Як художницю й педагога, котрий володіє різними техніками живопису, та охоче навчає цього дітвору. Мисткиню, яка постійно вдосконалює і розвиває свою майстерність, бо завжди прагне чогось “нового, красивого й цікавого”. І не буде високою патетикою стверджувати, що в її серці живе Україна. Бо це – чистісінька правда. Хоча б з огляду на те, скільки зусиль вона докладає задля відродження національного мистецтва, з якою любов’ю ставиться до української мови, пісні й казки. Роботи народної умілиці зі Здовбиці, керівника гуртка декоративно-прикладного мистецтва тамтешнього сільського будинку культури, Сніжани Вікторівни Король добре відомі не тільки на Рівненщині. Не так давно майстриня успішно освоїла ще один вид декоративного мистецтва – витинанки. У пишній квітці її таланту розвилась ще одна пелюстка, розкрилась нова грань.

Що ж за дивина така ці витинанки?
Зазирнувши до енциклопедії, дізнаємось, що витинанка – це вид українського народного декоративного мистецтва, назва якого походить від слова “витинати”, тобто “вирізати”. Це орнаментальні прикраси житла, ажурно або силуетно витяті ножицями, або вирізані з білого чи кольорового паперу ножем.
Перші витинанки з'яви­лися в VІІ-ХІІ ст. у Китаї, на батьківщині паперу. Напередодні свята весни китайські жінки наклеювали на вікна традиційні паперові узори, сюжети у вигляді драконів, квітів, різних символів. Витинанки в Західній Європі нагадували графічні зображення. Це були аплікації на одному, цілому, аркуші паперу.

Навіть у перукарні чи в салоні краси

Відвідування салону краси для кожної жінки приємне й радісне. Адже така жіноча природа, що хочеться змінити імідж - зачіска і нігті на руках і ногах - це те, що жінка, яка про себе дбає, тримає на контролі. Звісно, хочемо потрапити до кваліфікованого майстра. Проте, за якими критеріями вибираємо? Сьогодні салони краси та перукарні надають десятки послуг і досить високої якості. Та, чи замислюємось ми, наскільки ці послуги безпечні для нашого здоров’я? Навряд. А дарма. Адже ряд маніпуляцій повинні бути не тільки високої якості, але ще й безпечними для здоров’я, бо прирівнюються до медичних.Відвідування салону краси для кожної жінки приємне й радісне. Адже така жіноча природа, що хочеться змінити імідж - зачіска і нігті на руках і ногах - це те, що жінка, яка про себе дбає, тримає на контролі. Звісно, хочемо потрапити до кваліфікованого майстра. Проте, за якими критеріями вибираємо? Сьогодні салони краси та перукарні надають десятки послуг і досить високої якості. Та, чи замислюємось ми, наскільки ці послуги безпечні для нашого здоров’я? Навряд. А дарма. Адже ряд маніпуляцій повинні бути не тільки високої якості, але ще й безпечними для здоров’я, бо прирівнюються до медичних.Розмовляємо з лікарем-гігієністом Здолбунівського РЛВ ДУ «Рівненський ОЛЦ МОЗ України» Наталією БУДИНКОЮ.

- Пані Наталю, звісно не хочеться думати, що відвідування салону краси обов’язково має обернутися для нас якимсь захворюванням. Але все ж…
- Не треба забувати, що в кожному закладі потенційний ризик зараження стафілококовими, стрептококовими, грибковими інфекціями, гепатитами В і С, ВІЛ та іншими захворюваннями існує.
- І причина в людському факторі?
– Так. На жаль, не всі працівники індустрії краси, навіть ті, які є чудовими майстрами, ретельно стежать за гігієною. Стафілокок, стрептокок - це найпоширеніші інфекції. Якщо на шкірі голови, обличчі людини є мікротравми, у перукарні можна заразитися після розчісування інфікованим гребінцем або ж під час гоління.

Зараз білосніжна фата є невід’ємним атрибутом образу більшості наречених. І ми сприймаємо цей елемент весільного вбрання як звичний та декоративний. Але у давніші часи його призначення, як і вигляд були дещо іншими...

Дослідники, які вивчають історію моди, вважають, що «винайшли» цей елемент вбрання у Стародавніх Греції та Римі. Щоправда тоді він був швидше покривалом, ніж витонченим елементом образу нареченої. Та ще й приховував її з голови до п’ят.
Цікаво, що римських наречених, як правило, зодягали в фату червоного кольору, а грецьких - у яскраво-жовту. Ці кольори символізували щастя і благополуччя у кожного з названих народів. Основною функцією фати була захисна - приховати наречену від поглядів недоброзичливців, заздрісників, а також від злих духів.

Триває активна підготовка до щорічного конкурсу краси та грації «Міс Здолбунів». Десятеро красунь вчаться рухатися на сцені, красиво розмовляти, надавати першу домедичну допомогу, куховарити. Навчають їх й інших примудростей, про які варто хоча б почути.

 

Минулого тижня учасниці конкурсу завітали в гості до місцевої пожежно-рятувальної частини. Працювали з дівчатами представники Здолбунівського відділення екстреної медичної допомоги та медицини катастроф і Здолбунівських курсів цивільного захисту.
Спершу для красунь провели заняття з надання невідкладної домедичної допомоги. Звісно, що в цьому потрібна насамперед практика. Тож кожна з конкурсанток сама спробувала «врятувати» манекен, зробивши йому штучний масаж серця.

Перед тим, як піти на літні канікули, народні депутати зареєстрували законопроект, в якому пропонують внести окрему статтю до Кодексу про адміністративні правопорушення - про булінг. А булінг - це не що інше, як доволі поширене явище цькування дитини іншими дітьми у навчальних закладах. І тепер за це українські урядовці пропонують штрафувати.
Відтак, за фізичне або моральне насильство, а також агресію в будь-якій формі загрожуватиме штраф - від 40 до 850 грн. Цю суму сплачуватимуть батьки кривдника у разі, якщо він ще не може відповідати перед законом.

В ефірах знову мова про фантастичні зарплати й премії керівників і працівників Газпрому, НАБУ… Сто раз це чуте й у більшості з нас викликає, якщо не лють, то роздратування. Ми, весь український народ, почуваємося ошуканими. Адже це ми своїми податками, оплатою за той же газ і тепло, яку знову і вже вкотре підвищують, ці паразитарні клани годуємо.

А вони смокчуть з нас кров, навіть над цим не замислюючись. Народ від них надто далеко. «Вийшли ми всі із народу – як нам потрапить назад?» – з гумором висловився якось один чиновник. Назад, до рівня простого народу, не повертаються. У верховні депутати коли вже хто потрапив, то норовить там і залишитися, принаймні ще на дві каденції. Є й такі, що там живуть. Усі каденції поспіль.

Минулої неділі у Здовбиці вирувало свято - там відзначали День села. І хоч погода з дощем внесла корективи у його програму, дійство вдалося цікавим, гучним та веселим. Було воно і велелюдним, багатим на гостей, музику, пісні й танці, зворушливі моменти та приємні для здовбичан сюрпризи, усілякі розваги для дорослих і малих.
Відзнаки того дня вручили жителям села, завдяки чиїй щоденній праці та активній життєвій позиції розвивається здовбицька громада.
Знайшли душевні слова для привітань сельчанам преставники влади та секретар Здовбицької сільської ради. Увінчане свято було і величним святим хлібом - ясний коровай від здовбицьких майстринь розділили на всіх.
Яскравих позитивних вражень у наших земляків здовбицький День села залишив чимало. Засвідчують це і численні фото з цієї події та відгуки про неї, що упродовж всього тижня з’являються у соцмережах.
Вл. інф.
Фото Марини СТЕПАНЮК.

На Здолбунівщині завершився конкурс підтримки та розвитку місцевих ініціатив територіальних громад району. Кращими конкурсна комісія визначила шість проектів Спасівської, Богдашівської, Новомощаницької та Урвенської сільських, Мізоцької селищної, а також Здолбунівської міської рад. Всі проекти спрямовані на благоустрій будівель та територій навколо них. Загальний фонд конкурсу – 205672 грн.

Ретро-свято на Поштовій - улюблена культурна подія для рівнян та гостей обласного центру

Організаторка свята Галина ДАНИЛЬЧУК.

Це свято саме для тих, хто без комплексів, креативно підходить до творення свого образу в стилі першої половини ХХ століття. Попри дощ участь у святі принесла рівнянам неабиякий вибух позитивних радісних емоцій.

Погодьмося, не так багато в нашому житті свят, де кожен учасник почувається не глядачем збоку, а вагомим персонажем в самому центрі подій! Кожен хоче бути важливим і помітним. Кожна жінка мріє почуватися, як леді, а кожен чоловік - бравим і галантним кавалером.

І під дощем було радісно...


Виставка старих світлин, антикваріат, джаз, вуличний подіум для леді та джентльменів у капелюхах, чарльстон, ретро-фотозони, ярмарок – усе це навіть не повний перелік того, що планували реалізувати на святі його організатори. Упродовж одного дня відчути себе в 30-х роках ХХ ст. – це неймовірно цікава подорож у часі. Перешкодила проведенню низки заходів тільки рясна злива, яка перетворила вулицю Поштову на річку. Проте у рівнян не було й тіні розчарування, натомість море радісних постів і неймовірних світлин зі щасливими обличчями.
Свято на Поштовій у Рівному є зразком креативної думки й того, як її можуть підхопити й поширити інші люди в інших містах. Ми не раз нарікаємо, що жити, мовляв, нудно. А щоб так не було, треба не чекати ідей від влади, а думати самим, що б таке цікаве організувати, аби люди прийшли та долучилися, додали кожен щось своє і разом створили культурну подію, яка припала б до душі усім.

У фоторамі від Гальперіна відомі митці – художник О. Гурійстюк
та фотохудожник О. Харват.

 


Родзинкою цьогорічного свята на Поштовій стала фотозона «В Гальперіна». Жив у 20-30-х минулого століття в Рівному такий фотограф, його будинок якраз на розі Соборної й Петлюри (навпроти «Злати Плази», зберігся дотепер). Світлини, зроблені Гальперіним, в особливих авторських рамках рівняни зберегли до наших днів. От і створили фотозону, де у рамках від Гальперіна милувалися покоління сучасних рівнян.

У вівторок, 17 липня, відбулись одразу два заняття Університету третього віку, що діє на базі Здолбунівського районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг). На першому студенти літературно-краєзнавчого факультету розглянули тему “Витинанки як вид українського декоративного мистецтва”. А другим стало засідання клубу за інтересами “З піснею по життю”.

Заняття, присвячене витинанкам, складалося з теоретичної і практичної частин. Спочатку студенти переглянули слайд-презентацію про походження, історію цього виду мистецтва, а також різновиди витинанок, яку підготували працівники Здолбунівської центральної районної бібліотеки Людмила Володимирівна Скірканіч та Галина Богданівна Чиншова. Послухали й легенду про закохану пару, якій витинанки слугували у розлуці листами і допомогли зберегти палкі почуття.

 


Особлива, напрочуд позитивна атмосфера на занятті панувала з перших його хвилин, адже кімнату територіального центру, де воно відбувалося, прикрашали чудові творчі роботи нашої надзвичайно талановитої землячки Сніжани Вікторівни Король. А роздивляючись її авторські витинанки, ніби поринаєш у казковий світ.

Про патронат як форму сімейного влаштування дітей

Де найліпше почувається будь-яка дитина? А де найкраще вдається зреалізувати її право на гідне життя, піклування та виховання? Впевнена, на ці запитання кожен відповість, що в рідному їй сімейному колі - там, де мама й тато, де спокійно і затишно, бо панують любов, мир і злагода, наявний певний рівень добробуту. На жаль, наш світ не ідеальний - буває, що в деяких сім’ях складається ситуація, через яку там тимчасово не в змозі забезпечити своїм чадам належного піклування. Аби період, поки їхні родини долають складні життєві обставини, діти “проходили” не в закладах інтернатного типу і якомога менше потерпаючи від стресу й душевного болю, а потім могли повернутись до своїх батьків, в Україні відносно недавно почали впровадження такої форми сімейного влаштування, як патронат.

Кілька визначень
Насамперед варто знати, що патронат над дитиною - це тимчасові догляд, виховання та реабілітація у сім’ї патронатного вихователя дитини, яка опинилася у складних життєвих обставинах і потребує захисту. Це професійна комплексна послуга, якою також передбачене надання фахівцями соціальної сфери підтримки рідній сім'ї дитини задля відновлення її здорового функціонування.

Здолбунівський рок-гурт «Жнива» наприкінці минулого тижня виступив на щорічному фестивалі «Тарас Бульба» у м. Дубно. Дійство відбувалося на території місцевого стадіону «Спартак».


Музиканти цьогоріч відкривали головну сцену фестивалю у перший його день, 13 липня. Протягом годинного виступу здолбунівські рокери виконали і старі, і нові композиції. Шанувальники змогли насолодитися як хітами, яким вже понад 30 років, серед яких «Галю», «Здолбунівський трактор», «Не пропадем», а також і новими, приміром, «Бом – бом, тілі – бом» та інші. Звучали і популярні патріотичні пісні, які рок-гурт виконував перед військовими на Сході: «Йде війна», «Кацапетія» та інші. Чимало з відомих композицій музиканти осучаснили, написавши на них аранжування.

Традиційно 12 липня у селі Глинськ, як скрізь в Україні, святкують Петра і Павла. Свято століттями поєднує в собі релігійні та народні начала. Цього дня завершується Петрів пістю. Ця пора знаменує початок жнив і курс на осінь, а також починаються петрівські гуляння, які тривають до першого Спаса.

Знайомство з роботою ПСП «Хлібороб».

Третього липня відбулося засідання координаційно-консультативної ради при голові Здолбунівської районної ради. Головним питанням, заради обговорення якого на засідання прибули сільські голови району, було питання стану сільського господарства та розвитку земельних відносин на Здолбунівщині.

Обговорювали проблему забруднення біосфери пестицидами та отрутохімікатами, йшлося про безпеку жителів прилеглих до полів помешкань.
Вели мову й про повноваження щодо розпорядження землями. Тема ця актуальна і гостра. Є землі, лісогосподарського виробництва, водні ресурси, які віддані в приватні руки. Сільські голови задавали чимало запитань. Та щоб менше виникало питань спірних, районна рада рекомендує сільським радам активізувати роботу з визначення чітких меж населених пунктів.
Одним з визначальних було питання ставків - як ними розпоряджаються орендарі. Йшлося про необхідність перегляду термінів дії попередньої нормативно-грошової оцінки, адже у більшості орендарів, котрі мають ставки в оренді по 7-10 років, термін скінчився.

На Здолбунівщині відгуляли «Бущу Папороть»

Кілька тисяч відвіду­вачів, десятки творчих колективів, народних умільців і приватних підприємців з крамом зустрічали гостей цьогорічного етно-еко фестивалю «Буща Папороть». На свято Івана Купала на теренах нашого району він відбувся уже вдруге і набув статусу обласного.

Оскільки 6 липня - початок святкувань - припало на будень, офіційне відкриття фестивалю спланували на вечір. Але приготування до дійства тривали від самого ранку. Підприємці і народні умільці розгортали торгівлю, волонтери й організатори встановлювали та оздоблювали локації, а «ранні» туристи облаштовували наметові містечка.
За словами організаторів, охочих провести фестивальні дні у готелі під зорями цьогоріч виявилося набагато більше, ніж торік. Якщо тоді розгорнули всього півтора десятка наметів, то тепер - майже півсотні. Гості фесту зручно розміщували свої табори не надто близько один від одного, адже місця вистачало усім.


Поки перші гості фесту облаштовувались, на бущанському стадіоні розпочався турнір з міні-футболу. Участь у ньому брали 8 команд зі Здолбунівщини. За підсумками матчів, перемогу здобула команда «Мізоч-2», «срібло» - футболісти з «Мізоч-1», а третє місце виборола гільчанська команда СК «Меридіан». Згодом на фестивальній сцені їм вручили медалі та подарунки.

Вранці, збираючись на роботу, зазвичай слухаю радіо НВ, де ведучі Сашко Положинський (той самий відомий співак) та Олег Білецький невимушено ведуть бесіди на різні злободенні теми нашого повсякдення. Ефір прямий і студія відкрита для телефонних дзвінків.

Розмова про мігрантів. Як українці ставляться до приїжджих з інших країн. Адже Україна, яка йде в Європу, має бути готовою до потоку мігрантів, в тому числі й із мусульманських країн. Телефонували різні люди, з різним освітнім рівнем, різним мисленням та інтелектом. І думки висловлювали різні. І коли одні були лояльні, хвалили дружелюбність іноземців на ринках та казали «нехай працюють», то інші натомість, згадавши вислів «понаехавшие», були категоричніші у висловлюваннях і з осторогою ставляться до чужинців, особливо мусульман. Чому вони, мовляв, не асимілюються? Чому «кучкуються» тільки зі своїми? Звучали й думки про загрозу для українського етносу. Адже навала іноземців – це вплив інакшої культури на нашу етнічну, це ряд небезпек і навіть загроз (як погані хвороби, недобрі звички, змішані шлюби, наркотрафіки й т. п.).

Нині на нивах Здолбунівщини збирання озимих культур вже у самому розпалі. Аграрії завершують збір озимого ячменю, от-от впораються й зі збором врожаю озимого ріпаку. Затим планують скерувати техніку на лани озимої пшениці.
Цьогоріч місцеві сільгоспвиробники очікують непоганого врожаю. Попри весняну посуху вродив озимий ріпак. Як розповів начальник відділу АПР управління промисловості, інфраструктури та агропромислового розвитку Здолбунівської райдержадміністрації Леонід Дмитрук, станом на 11 липня озимий ріпак, яким засіяно 1756 га площ, зібрано на 856 га, з них намолочено 3167 т. Середня врожайність ріпаку по нашому району нині становить 37 ц/га, а це перевищує торішній показник.
Обмолочено на Здолбунівщині вже й понад 200 га озимого ячменю. На часі - збір врожаю пшениці, якою засіяно 4134 га нив нашого району. Як прогнозують аграрії, врожай і цієї культури має бути не гіршим, аніж у 2017-му.
Іванна ЗНАЙ,
м. Здолбунів.
Фото автора.

Саме так відгукуються про видання “Просвітянське століття Рівненщини”, ті, хто вже мав змогу з ним ознайомитись.

Книга вийшла друком наприкінці червня цього року у дрогобицькому видавництві “Коло”. У солідному томі з понад 900 сторінок висвітлено три періоди розвитку “Просвіти” на теренах нашого краю: від часів польської (1917–1939 рр.), німецької (1942–1943 рр.) окупації та третього відродження організації – з 29 вересня 1988 року, коли на рівненському комбінаті “Азот” було створено “Товариство шанувальників української мови і культури ім.
Т. Г. Шевченка”.

Розповідь з перших уст

 

 Анна НЕСТЕРУК з Людмилою СУКОВАТОЮ та учнями-волонтерами зі Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 6. 

Здолбунівчанці Анні Василівні Нестерук 94 роки. За розповідями таких людей, як ця жінка, треба вивчати нашу історію. Тоді вона буде правдива, неприкрашена, без ідео­логічних та наукових вивертів.

Поколінню, яке народилося в 1920-х роках, судилося пізнати, що таке голод, холод, репресії, непомірно тяжка праця, війна. Анна Василівна пережила випробування голодом тричі і за свій довгий вік мала стільки праці, що й на три життя вистарчило б. Важко повірити, що усі ті страшні випробування, про які вона розповіла, пережила одна людина – мала дівчинка, дівчина, згодом матір і бабуся. Втратила здоров’я й силу, була голодною й виснаженою, живучи у нестерпних умовах, не раз опинялась на межі, проте не втратила себе, не озлобилася на своїх гнобителів й увесь світ, а зберегла в собі внутрішнє сонце – доброту й щирість своєї душі. Сьогодні онука з чоловіком та правнучка – єдина її родина – віддячують Анні Василівні такою ж великою любов’ю, як вона у свій час вклала у них.

Петро Іванович Хаврук.

Те, що у Мізочі лікарні більше нема – доконаний факт. Всі протести місцевого населення та депутатів ні до чого не привели. Незважаючи на те, що в судових тяжбах дійшли до Верховного суду, він поставив крапку не на користь громади, а на користь реформи. Вочевидь, так і має бути. Коли в країні реформа оголошена й стартувала, то на місцях поетапно мусить відбуватися та реорганізація, яка запланована.

 

Приміщення, де була Мізоцька лікарня. Два верхніх поверхи тут нині стоять порожні. 

Проте побувавши в смт Мізоч й поговоривши з людьми, приходжу до висновку, що проблема тут не лише в закритті терапевтичного відділення лікарні, а ще і в тому, що люди здезорієнтовані через брак інформації про те, що в галузі медицини відбувається і як має бути. В більшості ще не обрали сімейних лікарів і не знають, що це таке працювати з сімейним лікарем та як це діє: «гроші ходять за пацієнтом». «Коли наші люди приїздять до Здолбунова в районну лікарню, їх практично виставляють за двері. Людина на швидку телефонує, а їй кажуть: «Звертайтеся до сімейного лікаря», – розповідає селищний голова смт. Мізоч Богдан Похилюк. Сам він не вважає рішення закриття лікарні в Мізочі правильним. Адже селище завжди було центром для прилеглих сіл.

Мізоцька амбулаторія.

 


Всі люди, яких я зустріла дорогою до місцевої амбулаторії, говорили на тему лікарні те ж саме, що й селищний голова. Що далеко їхати, незручно.
«Я працюю водієм на швидкій біля 30 років. У мене й колег думка така, що лікарня тут, у Мізочі, мала б функціонувати. Ми на швидкій не встигаємо обслуговувати далекі села, бо де Мала Мощаниця, а де Буща. Та й як обслуговуємо? Надаємо першу допомогу на дому і все», – розповідає Дмитро Алексійчук.
Своїм баченням ситуації, що склалася з лікарнею у Мізочі, поділився Петро Хаврук, завідувач Мізоцької амбулаторії. (до 2013-го був головним лікарем Мізоцької районної лікарні).
– Вважаю, що утримувати стаціонар в тому вигляді, якому він був, недоцільно. Адже там має бути база для додаткових обстежень. У нас же тільки загальні аналізи, флюрографія та ЕКГ. А треба мати принаймні серйозну рентгенографію. Хворий з пневмонією мусить їхати в Здолбунів. Тепер порахуймо, що виходить по персоналу. Візьмімо 25 ліжок – це мінімальна кількість, щоб був цілодобовий пост. А треба чотири зміни. Це чотири медсестри, чотири санітарки, по чотири розчерговки лікарів, маніпуляційна, ще один лікар. Треба і двірник, прибиральниця. І це вже 15 людей. А у нас ніколи більше 15-ти хворих там не лежало. І це в основному старі люди.

Під час позачергової двадцять дев’ятої сесії Здолбунівської районної ради, яка відбулася 5 липня, депутати розглянули вісім питань порядку денного.
Зокрема вони підтримали питання про здійснення повноважень щодо управління закладами освіти, а також продовжили термін дії контракту з директором П’ятигірської ЗОШ І-ІІ ст. Марією Щебет.
Окрім того, своїм рішенням районні обранці підтримали створення на Здолбунівщині комунальної установи «Здолбунівський інклюзивно-ресурсний центр» Здолбунівської районної ради. Створений він задля забезпечення прав дітей з особливими освітніми потребами від 2 до 18 років на здобуття дошкільної та повної загальної середньої освіти. Затверджено й статут цієї установи.

Щороку в першу суботу липня кооператори всього світу Щороку в першу суботу липня кооператори всього світу відзначають Міжнародний день кооперації

Споживча кооперація Здолбунівщини має славну історію і хороші традиції. Але головний наш здобуток у тому, що кооператори району з оптимізмом дивляться у майбутнє. Ми працюємо, розвиваємося, рухаємося вперед, маємо й певні досягнення.
Звісно, великі зміни, які відбулися останнім часом в податковому та трудовому законодавствах, не сприяють розвитку споживчої кооперації. Швидше, навпаки: кожен пункт цих змін серйозно “б’є” по кооперативній скарбниці, а це - і податок на нерухоме майно, землю, і сплата єдиного соціального внеску. Але ми ухвалили принципове рішення: наскільки б важко не було, працівників не скорочувати, не залишати людей без шматка хліба.

Усього півроку служить в поліції дільничний офіцер сектору превенції Здолбунівського ВП Роман ПЕТРЕНКО (на фото), але його наполег­ливості й сумлінності в роботі можуть позаздрити й набагато досвідченіші правоохоронці.

Який фах обере, Роман визначився змалку. Мав-бо на кого рівнятися, адже його батько – Юрій Валентинович Петренко – не один десяток років ніс службу в органах внутрішніх справ. Ним щиро пишається, шанує, цінує. Батькові нічні чергування пам’ятає досі. Саме від нього й перейняв наполегливість у роботі, чесність та добропорядність. Зараз, на заслуженому відпочинку, батько для Романа – наставник, у якого є чого повчитися.

Спогади Любові Костянтинівни Хабатюк із с. Глинськ

Учні та вчителі Глинської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ст. біля пам’ятника полеглим за Україну.

Розповідей, подібних до цієї, наш земляк Валентин Вишневський зібрав у селах Здолбунівського та Дубенського районів близько сотні. Ці люди багато років мовчали. А коли літа стали добігати до літньої межі – заговорили. Бо правду про те, що судилося пережити, гріх забрати з собою в могилу, не розповівши про те нащадкам. Адже молодші покоління українців мають право знати правдиву історію.

Нас, дітей, у батьків Костянтина Денисовича (1900 р. н.) та Анастасії Олександрівни Ковальчуків, було четверо. Окрім мене, найстаршої (1920 р. н.), – на два роки молодший брат Юрій, через два роки народилась сестра Тіна, а за нею й наймолодша (1926 р.н.) Раїса. Батьки проживали у селі Ульбарів Дубенського району. Мали велике господарство і земельний наділ – 12 гектарів землі.

Люди недарма кажуть: «Не оціниш, поки не втратиш». У житті я втрачала багато і часто. Та чи не найболючішою втратою стала смерть сестри, з якою ми разом росли. Вона була молодшою від мене на два роки. Коли лікувалася в онкодиспансері, я допомагала їй грішми. А після її похорону я залишилася без грошей, без здоров’я і у великій депресії.
У такому стані разом з подругами нелегально вирушила до Італії. Через знайомих розшукали ми туристичне агентство, яке займалося нелегальним перевезенням через кордон. Нас зібрали вісім чоловік і поетапно, через Словаччину, а далі через Австрію, різними видами транспорту перевезли нас через кордон. Це тепер їдуть за одномісячними візами і залишаються за кордоном, а тоді це було дуже небезпечно. Та коли не знаєш, що на тебе чекає, то легше.