Різне

Першого червня прийнято відзначати Міжнародний день захисту дітей. На Здолбунівщині ще напередодні цього свята провели низку різноманітних заходів. Фахівці служби у справах дітей Здолбунівської райдержадміністрації спільно зі Здолбунівською міською радою організували невеличке свято та похід на циркову програму для дітей вразливих категорій Здолбунівщини. Громадська організація «Батьків дітей з інвалідністю «Джерело життя» теж влаштувала свято для діток. Завдяки дитячій театральній студії «Лялькові сходинки» Рівненського театру ляльок (керівник Андрій Окладов), дітлахи побачили повчальну виставу «Мийдодір», а також пограли в різноманітні ігри.

На Здолбунівщині підбили підсумки традиційного районного літературно-мистецького конкурсу «За Україну, за її волю!», який відбувається вже багато років поспіль. Метою цього конкурсу є національно-патріотичне виховання молоді, прославлення борців за волю України, залучення юних обдарованих земляків до творчої діяльності.

Мама загиблого в АТО Героя, нашого земляка Олексія Сапожнікова Світлана та донька воїна Євгенія відвідали заняття гуртка «Квілінг» (керівник - Тетяна Пашинська) Здолбунівської районної станції юних техніків. Світлана Сапожнікова, як заступник голови громадської організації «МАтері Мироносиці» від імені матусь Героїв Здолбунівщини висловила гуртківцям вдячність за прекрасні великодні листівки ручної роботи. А такі дарунки МАМи отримали до свят і торік, і цього року.


Також до Дня Героїв активна громада на могилі Василя Жука підняла Державний Прапор України та пом’янула нашого земляка. Нагадаємо, Василь Жук був солдатом 93-ої окремої механізованої бригади. Загинув під час бою при обороні Донецького аеропорту в результаті мінометного обстрілу 24 січня 2015 року.
Окрім того військовий комісар Здолбунівського РТЦК та СП майор Павло Плачінта вручив відзнаки Президента України матерям загиблих воїнів.
Вл. інформація.
Фото надане Здолбунівським РЦСССДМ та з Фейсбука.

День Героїв це день пам’яті про всіх українців, які присвятили своє життя боротьбі за свободу та незалежність нашої держави, свято величі духу вояків - борців за волю України, які є символом незборимості української нації. Цього дня прийнято згадувати і вшановувати пам’ять лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської Доби, українських січових стрільців, вояків Армії УНР, УПА, діячів ОУН, учасників АТО та Героїв Небесної Сотні.
У 1941 році Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив щороку 23 травня святкувати День Героїв. Свято було приурочене до сумної дати 23 травня 1938 року, коли в Роттердамі вбили Євгена Коновальця. Також саме у травні пішли з життя кращі сини України XX століття Микола Міхновський, Симон Петлюра та Євген Коновалець. До здобуття Україною незалежності День Героїв відзначали підпільно, згодом, після 1991 року, свято почало набувати розголосу.
День Героїв не є офіційним державним святом, але рік від року має більший відгук в українців, відзначається органами місцевої влади. Національно-патріотичні організації прагнуть встановлення Дня Героїв офіційним державним святом.

В Україні з 16 травня стартувала інформаційна кампанія з підвищення обіз­наності щодо суті децентралізації «Я – Громада». Організаторами її є спільно Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Програма «U-LEAD з Європою».
Метою інформаційної кампанії «Я – Громада» є підвищення рівня обізнаності громадськості про позитивні зміни, що відбулися внаслідок реформи децентралізації, сприяння кращому розумінню громадянами суті реформи децентралізації та поширення позитивних практик ОТГ, залученню людей до активної участі у соціальному, культурному та політичному житті своїх громад. Крім того, організатори сподіваються сформувати позитивне ставлення до процесів добровільного об’єднання та децентралізації по всій Україні.
Заходи всеукраїнської інформаційної кампанії «Я – Громада!» проводитимуть у 39 населених пунктах різних областей. Загалом це 28 публічних та 11 діалогових заходів за участю жителів, ГО, представників об’єднаних територіальних громад, волонтерів, журналістів.

Учасники заходу.

Минулої п’ятниці, 17 травня, на базі Здолбунівської гімназії відбувся конкурс на краще знання чеської мови. Участь у ньому брали діти, які займаються в гуртку з вивчення чеської, який вже кілька років діє у цьому освітньому закладі. Конкурсанти виконали низку цікавих, але доволі складних, завдань. І справились із цим гідно.
Високий рівень підготовки учнів відмітили й присутні на заході високоповажні гості - Генеральний консул Чеської Республіки у Львові пан Павел Пешек та консул Чеської Республіки у Львові пан Ігор Шедо.
Переможцями конкурсу стали Вік­торія Субарська, Владислав Кондратюк та Діана Семенюк. Генеральний консул Чеської Республіки у Львові Павел Пешек та голова спілки волинських чехів Здолбунівщини «Волинські правнуки» Олена Ярмолюк вручили їм цінні подарунки.
Усі учасники конкурсу отримали грамоти за підписами директора Здолбунівської гімназії Івана Гнатюка і Олени Ярмолюк, а також солодощі.
Фото надала Олена ЯРМОЛЮК.

Договір позики є одним з найпоширеніших серед тих, що укладаються громадянами. Часто сторони не мають уявлення, як правильно укласти цей договір і які положення важливо закріпити, що в підсумку призводить до тривалих судових процесів, матеріальних і моральних втрат. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» – ч. 1 ст. 1046 ЦК України. Договір позики є реальним, одностороннім, відплатним або безоплатним договором. Це значить, що він набуває чинності тільки після передачі майна, всі обов’язки покладені лише на позичальника і у визначених законом випадках договір позики може бути як оплатним, так і безоплатним. Предметом договору позики є речі, визначені родовими ознаками, та грошові кошти. Суб’єктами позики є будь-які фізичні та юридичні особи. Боржника за договором позики називають позичальником, а кредитора – позикодавцем. Договір позики укладається як в усній, так і в письмовій формі. В Цивільному кодексі України зазначено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа – незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК України). Проста письмова форма обов’язкова для договору позики тільки у випадках, коли позикодавець - юридична особа, а також в усіх випадках, якщо сума договору позики перевищує встановлений законом розмір. Закон не вимагає нотаріального посвідчення договору позики, проте за домовленістю сторін чи на вимогу однієї з сторін, договір може бути нотаріально посвідчений. Зобов’язання за договором позики має виконуватися відповідно до умов договору та вимог закону. Боржник (позичальник) зобов’язаний виконати свій обов’язок по поверненню позики, а кредитор (позикодавець) – прийняти виконання особисто, або на умовах встановлених договором. Прийнявши виконання зобов’язання, на вимогу боржника (позичальника), кредитор (позикодавець) повинен видати йому розписку про одержання боргу частково або у повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов’язання, повинен повернути його божникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа на руках у боржника підтверджує факт виконання ним зобов’язання (ст. 545 ЦК України). У разі невиконання зобов’язання по поверненню предмета позики настають правові наслідки, встановлені договором або законом. За нотаріально посвідченим договором позики, в разі неповернення боргу, позикодавець може звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису про стягнення заборгованості на підставі пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1999 № 1172. У випадку смерті позичальника позикодавець повинен протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо позикодавець не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги погашення боргу.
Оксана ГРАБАР,
приватний нотаріус
Здолбунівського районного
нотаріального округу. §

Жителі Здолбунова 1950-ті роки ХХ ст.

У січні 1940 року на території Рівненської області замість повітів та волостей було створено 30 районів. Серед них і Здолбунівський, утворений зі Здовбицької волості й міста Здолбунів Здолбунівського повіту, а також Мізоцький район, утворений з Будеразької та Мізоцької волостей Здолбунівського повіту. Такий адмі­ністративний поділ діяв до 1959 року, до ліквідації Мізоцького району та приєднання його до Здолбунівського.
До складу Здолбунівського району, територія якого становила 300 кв. км, у післявоєнний період входило 12 сільських рад, а саме: Глинська, Гульчанська ІІ, Здовбицька, Глупанинська, Заліська, Копитківська, Івачківська, Новомильська, Новосілківська, П’ятигірська, Тайкурівська, Урвенська. На території кожної з цих сільських рад було створено колгосп, а в селах Здовбиця та Гульча ІІ заснували по два колективних господарства. Всього в районі налічувалось 14 колгоспів. І якщо взяти технічні культури, то з них найбільше вирощували цукровий буряк, картоплю та зернові.

Паспорт міста Здолбунів 1940-1958 роки.

Паспорт міста Здолбунів 1940-1958 роки.


На території району (разом зі Здолбуновом) налічувалось 83 населених пункти. До Глинської сільської ради входило таких шість, до Глупанинської - п’ять, до Гульчанської ІІ - сім, до Здовбицької - десять, до Заліської - п’ять, до Копитківської - сім, до Івачківської - сім, до Новомильської – десять, до Новосілківської - чотири, до П’ятигірської - три, до Тайкурівської - одинадцять, до Урвенської - сім. Така велика кількість населених пунктів була зумовлена наявністю значної кількості хуторів. Їх у 1959 році ліквідували як «неперспективні», оскільки вони гальмували процес укрупнення сіл. Хутори було приєднано до ближніх сіл.

Свою лепту в розвиток здолбунівського футболу вніс український клуб спортовий «Цегельня». На жаль, ми не знаємо достеменно істо­рії його заснування. Але деякі відомості нам все ж вдалося відшукати в сучасній польській спортивній літературі. Наприклад, у книзі Станіслава Заборняка «Культура фізична людності української на землях польських (1868-1939)», що вийшла друком у Польщі в 2007 році. У цьому дослідженні йдеться про розвиток футболу в Західній Україні, є відомості й з історії цього виду спорту у нашому місті. Зокрема на сторінках 309-310 у матеріалі «Український клуб спортовий «Гарт» Здолбунів (1937-1939) описана історія клубу. Там зазначено, що у товариському матчі з командою КС «Цегельня» у складі останньої виступали семеро футболістів, які раніше грали за «Гарт». Найімовірніше команду КС «Цегельня» створили спортсмени, які не ввійшли до основного складу «Гарту».
У вказаних вище матеріалах автор називає КС «Цегельня» польською командою. Роком заснування команди «Гарт» Здолбунів вказує 1937-й. Вірогідно це - не свідома помилка автора, а він просто не мав необхідних даних. Основним джерелом при написанні цього розділу книги йому слугували пуб­лікації у спортивній газеті «Змаг» за 1937-1939 роки. Також Станіслав Заборняк використовував матеріали з архівів Львова й Луцька, а в рівненських не працював. У цілому ж його дослідження - дуже цікава й корисна книга про розвиток спорту в Західній Україні «польського періоду».

Всесвітній день вишиванки - міжнародне свято, покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. Відзначають День вишиванки щороку у третій четвер травня. Свято є самобутнім і самодостатнім, не прив’язане до жодного державного чи релігійного. Кожен охочий може долучитись до свята, одягнувши вишиванку на роботу, до університету, школи чи садочка.

Перші вишивки на території України з’явилися ще за скіфів. Археологічні розкоп­ки підтверджують, що знайдені на Черкащині фігурки чоловіків, створені ще у VI столітті, в своєму оздобленні мають не тільки структурні особливості давнього українського одягу, а й елементи орнаменту. Варто зазначити, що більшість мотивів для орнаментів українцям подарувала сама матінка-природа. Але тим, що всю природу зобразити за допомогою голки і нитки неможливо, визначають основні інтерпретації візерунків, які містять той чи інший елемент з широким смисловим навантаженням. Перш за все це геометричний (Гуцульщина, Поділля, Полтава) та рослинний (Буковина, Волинь, Поділля, Побужжя) орнаменти.

В Україні з третього квітня по дев’яте травня тривала традиційна акція «Місяць Червоного Хреста». На Здолбунівщині до участі в ній долучилися дорослі і діти.

- У квітні 2018-го минуло 100 років від початку діяльності українського Червоного Хреста як самостійного національного товариства. Одним з важливих його пріо­ритетів завжди було і є сприяння державі у наданні всебічної допомоги та підтримки найбільш незахищеним верствам населення. На це спрямовані програми і численні благодійні проекти ТЧХУ. На відміну від інших благодійних інституцій, Товариство Червоного Хреста України має особливий гуманітарний мандат, володіє гуманітарною ініціативою як повноважний член Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та здійснює свою діяльність на підставі Закону України. Сто років дієвого добра, сто років милосердя – напевно так кількома словами можна схарактеризувати всю роботу нашого Товариства, - зазначає голова Рівненської обласної організації ТЧХУ Марія Михайлівна Бєлікова.


Як і щоразу, цьогоріч акція «Місяць Червоного Хреста» проводилась з метою привернути увагу суспільства до проблем вразливих категорій населення, сформувати думку суспільства на користь милосердя. В ході акції в різних куточках України було організовано збір коштів, продуктів, одягу і взуття, предметів хатнього вжитку, речей для внутрішньо переміщених осіб і хворих, особливо тих, хто не може самостійно пересуватися, шкільного приладдя, іграшок, а також надання безоплатних побутових, юридичних та інших послуг підопічним організацій Товариства, а також упорядкування будинків, прибудинкових територій громадян похилого віку та інших категорій населення.

Закінчення. Початок у №№ 16, 18.

Єнісей, Туруханка, лісоповал

У грудні 1948-го товарняк, повен постраждалих від режиму українців, повіз засуджену на три роки Марію на чужину, далеку й немилосердну.
- Після потяга нас у трюм пароплава загнали, везли по Єнісею вісімнадцять діб, а потім ще чотири. В тайгу. Там, на лісоповалі, я й відбула три роки, - згадує Марія Іванівна.
Утримували засуджених жінок в нелюдських умовах, а працювали вони дуже важко. Багато хто там, у тайзі, загинув, покалічився, втратив здоров’я.
- У таборі для нас були лише намети. В них ми й зимували. Спати не можна - холоднеча. Цеглину нагріємо, прив’яжемо до ніг і так перебудемо. Ні подушки, ні матраца, нічого не було. А вранці - пилку, сокиру в руки і на роботу. Лісоповал… Дали нам ділянку. Той ліс ми пиляли вручну, не було ж бензопил, на собі колоди по п’ять з половиною-шість метрів виносили. Усі різного зросту були. Станеш під ту колоду, що не можна її винести. Ріка Туруханка там протікала, що впадає в Єнісей. Часом вранці на роботу ще по льоду йдемо, а ввечері вертаємось вже по пахви у воді. Нас триста чоловік, вишикуваних по п’ять...

Наймиліша, найрідніша, щира та добра, ніжна і ласкава, усі найприємніші слова линуть для неї – мами. Адже це людина, яка дає життя, вкладає усі свої сили й енергію у власних дітей. Не досипає ночі, переймається і хвилюється через кожну їхню поразку чи невдачу. А як радіє від невеличких або й великих досягнень своїх діточок! Тож в Україні, аби виявити повагу та висловити вдячність усім матерям, щорічно, починаючи з 2000-го, День матері відзначають офіційно.

Цьогоріч у нашому районі організовували святкові концерти з нагоди Дня матері. У Здолбунівському будинку культури цементників відбувся концерт «Жінка – Богородиця, Жінка – Мати, Жінка – Україна!» У ньому взяли участь колективи та окремі виконавці Здолбунівської музичної школи разом зі своїми керівниками, а також дитячі танцювальні й вокальні колективи БКЦ. Тож глядачі мали можливість почути й побачити талановитих дітей та отримати безліч позитиву і незабутніх емоцій.

Вісімнадцятого травня у світі відзначають Міжнародний день музеїв. Тож якщо ви прагнете збагатитись новими враженнями і побачити цікаві й незвичні експонати, можете вирушити на екскурсію до якогось з музейних закладів. Їх, до речі, в Україні налічується понад п’ять тисяч. Пропонуємо дізнатися більше про оригінальні музеї нашої країни, в яких вам точно не доведеться нудьгувати.

Музей «Писанка» у Коломиї Івано-Франківської області

Це єдиний музей писанки у світі. Він цікавий насамперед своєю колекцією, яка налічує понад 12 тисяч писанок і декоративних яєць з різних регіонів України та країн світу. Незвичайним цей заклад є і завдяки своїй архітектурі, адже приміщення спроектоване у формі яйця, висота якого становить 14 метрів, а діаметр - 10. Будівля всуціль з кольорового скла.

Музей дзвонів

На Волині, в Луцьку, міститься єдиний в Україні музей дзвонів. Його відкрили у 1985 році в замку Любарта. Експозиція розташована у вежі під назвою Владича, що збереглася в первозданному вигляді з 14 століття. У музеї понад 90 дзвонів і дзвіночків 17-20 століть. Є дзвіночок завдовжки всього кілька сантиметрів, який призначався для поштової карети, і величавий церковний дзвін вагою майже півтонни. Є дзвони, які служили пожежникам, залізничникам, на річковій пристані, а також невеликий шкільний дзвінок. Найстарішому дзвону, яким пишається музей, уже 367 років.

У селі Кунин встановили нові автобусні зупинки завдяки активності місцевих жителів та виграному гранту. У 2018 році в селі було проведено навчальний тренінг представниками ГО «Інфохаб» та роздано сертифікати для написання проектів. Учасники на­вчань вирішили писати проект про встановлення двох нових зупинок у напрямку Здолбунова (біля школи та ФАПу). Проект був підтриманий та профінансований Британською Радою у межах програми «Активні громадяни».
Тож першого травня кунинці почали втілювати проект соціальної дії «Зупинки в селі Кунин - креативний етнопростір». Керівником проекту стала жителька села - Тетяна Павлюк. Жінка разом з ініціативною групою односельчан зібрала на допомогу охочих змінити своє село. Разом активістам вдалося встановити дві зупинки з металопрофілю, оздоблені декором та елементами в етностилі. Згодом на них планують розмістити дошки оголошень, графік руху маршрутних таксі, карту села та бізіборд.
Окрім того, жителі Кунина планують відновити зупинки у напрямку Мізоча. Там уже виконали підготовчі роботи, продовжать ремонти при сонячній погоді, повідомляють на сторінці «Мій Кунин мрій. Рівненщина», що у Фейсбуці. До слова, ремонт старих зупинок планують виконати власним коштом та силами. Тож просять небайдужих активно долучатися і допомагати.

Кілька тижнів тому у Фейсбуку з’явився пост рівнянки Ольги Ткачук про те, що вона збирає команду небайдужих майстрів краси – перукарів, манікюрниць, візажистів, охочих долучитися до доброчинної акції «Подаруй посмішку»: навідатись до певного соціального закладу і безкоштовно запропонувати професійні послуги з наведення краси його мешканцям. Таку ініціативу, за словами Ольги, вона перейняла від однієї зі своїх колег, перукаря з Тернополя.


На диво швидко на пропозицію зробити хорошу справу відгукнулось чимало людей і, до слова, не лише фахівців з краси, бо серед них були й ті, хто приніс подарунки для адресатів акції, і ті, хто допоміг коштами, аби майстри придбали найнеобхідніше в роботі.
За попередньою домовленістю з керівництвом закладу, четвертого травня доброчинці завітали до Здолбунівського будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів, де на сьогодні перебуває понад двісті підопічних.
Стрижки, зачіски, манікюр, педикюр, послуги з візажу – це далеко не все, чим того дн

Інститут політико-правових та релігійних досліджень за підтримки Координаційної ради молодих юристів України при Міністерстві юстиції України оголосив про початок проведення Національного конкурсу творчих робіт (есе) «Шлях становлення української державності». Конкурс проводиться до Дня незалежності України. Про це повідомляють на сайті Рівненської обласної ради.
До участі у Національному конкурсі запрошують учнів, членів МАН України, студентів закладів вищої освіти, аспірантів закладів вищої освіти та наукових установ.
У конкурсних роботах пріоритетними мають бути такі напрямки: історія становлення України; європейська ідентичність України; економічна незалежність; міжнародна політика країни; соціальна політика країни; культура; церква.
Організатори конкурсу мають за мету підтримати обдаровану молодь, яка цікавиться історією української державності; прагнуть підвищити рівень обізнаності молодих українців про те, як відбувалося становлення України як незалежної європейської держави.
Конкурс проходитиме з 8 квітня по 24 серпня 2019 року. Прийом робіт - з 8 квітня по 31 липня. До 20 серпня експертна рада оцінюватиме роботи, а переможців оголосять 23 серпня.
Конкурсні роботи разом із заявкою потрібно надіслати на е-адресу Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її., вказавши у темі повідомлення «На Конкурс». Додаткову інформацію можна знайти за посиланням: www.facebook.com/institute2015

до 75-ої річниці Гурбенського бою

Здолбунівська районна рада за підтримки керівника науково-редакційної групи книги «Реабілітовані історією. Рівненська область», завідувача кафедри історії Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука, кандидата історичних наук Андрія Жив’юка розпочала історичний марафон до
75-ої річниці Гурбенського бою.
На сайті Здолбунівської районної ради щодня публікують історії з книги «Реабілітовані історією. Рівненська область». Нині там можна прочитати чуттєву оповідь про мізочанку Ганну Прищепу, яка була пунктовою зв’язковою ОУН. Ганну разом з підпільницею Надією Гаєвською взяли під варту працівники НКВС. Їх допитували, а після зізнання Ганну Прищепу на псевдо «Безталанна» помістили в одиночну камеру. Там до жінки прийшов міліціо­нер райвідділення НКВС Галушка, з яким вона зустрічалася (НКСівці вважали, що він працював на ОУН). Ганна не змогла стати зрадницею свого народу, тому разом з коханим вони написали прощальні записки, після чого Галушка з автомата застрелив її, а потім і себе. В архівно-кримінальній справі збереглась копія записки Ганни Карпівни Прищепи.

Якщо за перипетіями життя Марії Іванівни ПОЛІЩУК (на фото) зняти фільм, то він, напевно, перевершить широко відому старшому поколінню «Довгу дорогу в дюнах». Бо в ньому на тлі історичних подій, суспільних процесів та предовгого шляху героїні додому, в Україну, буде все: сльози й радість, страждання і людська підтримка, важкі випробування й зрада, а головне - нау­ка, як щиро любити свою рідну землю. Без пафосу, серцем, по-справжньому. Наука через фрагменти реальної долі простої й скромної жінки. Яка «ще нікому всього цього не розповідала», але у свої поважні літа найбільше прагне, щоб молодь, та й усі ми, усвідомили: «найдорожче, що в нас є, то Україна».

 

Там, де починається річка…

Уперше Марія глянула на світ 5 січня 1931 року в селі Пляшева, що на Радивилівщині. У тому, що з 1967-го по 2006 рік було перейменоване на Жовтневе. Там, «де починається річка і влітку шумлять верби». Батьки її особливих статків не мали. Крім Марії, у них вже підростали двоє старших діток - син і донька.
Але про рідну матусю у Марії лишилися тільки невиразний, мов марево, спогад і віщий сон, що якось уночі стривожив її малу. Адже матуся відійшла у засвіти, коли найменшій з трьох дітей виповнилось усього півтора рочку.
Звісно, батько-вдівець добре розумів, що дітям потрібні увага й турбота. Тому, погорювавши, почав шукати не так собі дружину, як жінку, яка стала б доброю матір’ю його малечі. У ті часи одружитися незаможному чоловікові, який не мав за душею ні моргу поля, навіть без дітей було непросто. А тут ще трійко одне від одного менших. Хто ж піде? Та Небу було видніше…

відбувся 11 квітня у Державному навчальному закладі «Здолбунівське вище професійне училище залізничного транспорту». Захід є щорічним. Проводять його з метою пропагування здорового способу життя в учнівському середовищі, а також виявлення і підтримки талановитої молоді.

Цього разу в ході фестивалю-конкурсу змагалися вісім команд: «Вітамінки» групи № 1, «Драйв» групи № 2, «Їжаки» групи № 3, «Аскорбін» групи № 4, «Олімпійці» групи № 7, «Круті хлопці» групи № 9, «Імпульс» групи № 12, «Планета здоров’я» групи № 14. Конкурсанти у своїх виступах наголошували на перевагах здорового способу життя, на важливості формування у молоді навиків безпечної поведінки, необхідності збереження здоров’я свого і тих, хто поруч. Учасники відобразили духовні цінності в поєднанні з сучасними тенденціями розвитку культури та мистецтв. Усі команди продемонстрували високий рівень виконання та гарне оформлення. Тому журі у складі заступника директора з НВР О. В. Трало, методиста І. С. Боярчук, голови учнівського проф­кому Н. А. Поліщук та художнього керівника В. В. Денисюка було нелегко обирати найкращих. Але ж конкурсу без переможців не буває.

Оновлення насаджень на території Мізоцької АЗПСМ.

Минулий тиждень був плідним на працю, адже у багатьох населених пунктах Здолбунівщини жителі вийшли на прибирання територій. До роботи долучалися активні громадяни, яких турбує нинішній стан довкілля загалом і захаращеність та засміченість зон відпочинку, де вони проводять своє дозвілля.
Так, у п’ятницю, п’ятого квітня, у Здовбицькому парку відбулося прибирання. До роботи долучилися учні тамтешньої школи, працівники сільської ради та інші охочі здовбичани. Спільними зусиллями громади у парку навели лад, розчистили територію і висадили хвойні дерева. Їх подарував здолбунівський підприємець Андрій Кардаш.
Того ж дня зазеленіли нові деревця у Глинську - там висадили алею з одинадцяти туй, які подарував депутат Рівненської облради Владислав Сухляк. Також громада села вирішила прибрати у центрі селища. Сільська рада разом з Глинським НВК влаштували прибирання у парку.
Наступного дня, в суботу, таке ж масове прибирання влаштували у смт Мізоч. На толоку у селищному парку зібралось чимало люду, від першокласників до пенсіонерів. Мізочани з великим завзяттям очищали парк від сміття та багаторічних заростей. Робота кипіла до вечора. А щоб мотивувати відвідувачів парку підтримувати там чистоту, мізочани встановили у ньому таблички з проханням не смітити.

Нещодавно у Здолбунівському районному історико-краєзнавчому музеї відбулась значима подія. Там презентували восьмий том видання «Реабілітовані історією. Рівненська область». Захід відбувався у приміщенні під будівлею музею, де у 1939-1941 роках була катівня НКВС, камера, в якій утримували ув’язнених жінок. Учасниками презентації стали автори, упорядники видання, краєзнавці, дослідники історії, інші небайдужі громадяни. Зворушили усіх псальм у виконанні Ольги Парницької, відео спогадів Петра Пилиповича Рудика – «Юрка», який зазнав репресій, розповідь про долю, трагічну історію кохання, зв’язкової УПА Ганни Прищепи на псевдо «Безталанна».

Здолбунівські Зайці.

Дванадцятого квітня в Україні відзначають День скаута. У нашій державі скаутів у своїх лавах єднає «Пласт» - націо­нальна скаутська організація України, метою якої є патріотичне виховання і самовиховання української молоді на засадах християнської моралі. Це не політична і позаконфесійна організація, яка виховує свідомих, відповідальних та повновартісних громадян місцевої, національної та світової спільнот і провідників українського суспільства. Слово «пласт» було використано як аналог англійського слова «скаутинг», тобто розвідка. Походить воно від назви козаків-пластунів, які повзали по-пластунськи і виконували функції розвідників у козацькому війську. 2019-й для «Пласту» особливий, адже це - тридцята річниця відновлення організації на українських теренах.

Чим займаються скаути
На сьогодні «Пласт» діє у восьми країнах світу: США, Канаді, Австралії, Великій Британії, Німеччині, Польщі, Словаччині, об’єднує пластунів України й української діаспори.
В Україні членами «Пласту» є 8500 людей різного віку, тож це - найбільша молодіжна організація країни. Її 118 осередків діють у різних областях. «Пласт» активно співпрацює з органами державної влади та громадськими організаціями в ході реалізації різноманітних соціальних і виховних програм. Щороку пластуни організовують понад 100 виховних таборів різної спеціалізації, заходи соціально-культурного та виховного спрямування, серед яких поширення Віфлеємського Вогню Миру, День пластуна, Благодійний вечір «Пласту» та ін.

Команда «Локомотив» Здолбунів. У верхньому ряду (зліва направо) другий – О. СЕРГІЄНКО.

Олександр Петрович Сергієнко народився 20 червня 1938 року в місті Червоноармійськ Донецької області у робітничій сім’ї. Мав ще сестру. Їхнє покоління справедливо можна назвати дітьми війни. Адже Олександру, коли грянула війна, виповнилося всього три роки і все його раннє дитинство припало на жорстоку, сповнену незгодами, воєнну пору. Нині усі ми, від наймолодших до найстарших в Україні, на жаль, теж бачимо і сповна усвідомлюємо, що війна – дуже жорстока дійсність.
Шкільні роки О. Сергієнка промайнули також в екстремальних умовах - країну відбудовували з руїн. Характерними рисами того періоду були голод і розруха. Але ця, сповнена випробувань, школа життя сприяла формуванню в Олександра та його однолітків твердого, бійцівського характеру.
Після закінчення шкільного навчання і здобуття середньої освіти Олександр з 1956 по 1958 рік служив в армії. А в наступному, 1959 році, вже грав за дубль команди майстрів «Крила Рад» м. Куйбишев (теперішня Самара) і вступив на факультет фізичного виховання Харківського державного педагогічного інституту ім. Григорія Сковороди. У цьому ж виші на хімічному факультеті навчалась майбутня дружина Олександра Валентина Тимофіївна. Вони побралися в липні 1964-го.

який намагається розвивати сім’я Піщалюків самостійно

Флорбол - командний вид спорту, один з різновидів хокею. Грають у флорбол пластиковим м’ячем діаметром 72 мм, масою - 23 грами, в якому є 26 отворів, та переважно пластиковою ключкою довжиною не більше 105 сантиметрів і вагою 350 грамів. Гра проходить на майданчику 40 на 20 метрів закритому бортиками. Основна мета учасників гри – забити м’яч у ворота суперника.

Це відносно новий для України вид спорту. Зародився він у Швеції в 70-их роках минулого століття, але швидко набув популярності в Європі. У 1986 році Швеція, Фінляндія і Швейцарія заснували Міжнародну федерацію флорболу (МФФ), яка нині об’єднує флорбольні федерації 49 країн.
Сьогодні на кожному континенті земної кулі, у тому числі в Африці, діє хоча б одна флорбольна асоціація. В Україні налічується близько 30 клубів у різних містах. У Здолбунівському районі нещодавно теж створили клуб «Надія», який формує команду у категорії Ю 9 та жіночу команду з флорболу.

Кожна людина має хист до певної справи, але іноді не кожна може вчасно цей талант виявити. У когось є здібності в IT-сфері, комусь до вподоби наука чи технології, а хтось має нахил до творчих професій. Саме таким творчим та здібним виявився здолбунівчанин Олександр Гефтер.

Чоловік має педагогічну освіту і працює у Здолбунівській музичній школі викладачем по класу гітари. Та окрім цієї досить творчої професії у нього є не менш творче та неординарне хобі - виготовлення годинників з вінілових пластин. Такою незвичною справою Олександр почав займатися близько півроку тому.
- Насправді першочерговою ідеєю був взагалі зовсім інший задум. Я прагнув зробити щось пов’язане з музикою, точніше зі своєю старою гітарою, яку хотів реконструювати і всередину вмонтувати годинниковий механізм. Але потім все «перегралося», з’явився вініл, і це все об’єдналося - вініл, годинник, гітара. Трохи в Інтернеті почитав, подивився, що люди цим займаються, і виготовив основу для годинника з вінілової пластини. Але в Інтернеті побачив багато машинної різки, а я це повторити не можу, бо надто детальна робота, у мене поки ручний варіант, - розповідає чоловік.

21 березня – День сонячних людей і кольорових шкарпеток

Кожна 700-та дитина у світі народжується з синдромом Дауна. Це співвідношення однакове в різних країнах, кліматичних зонах, соціальних прошарках. Воно не залежить від способу життя батьків, їхнього здоров’я, шкідливих звичок, харчування чи національності. Хлопчики та дів­чатка народжуються з однаковою частотою, батьки при цьому мають нормальний набір хромосом. Це найчастіше генетичне відхилення у світі, яке не можна вилікувати, ним неможливо заразитися.

Дату для проведення Дня людини з синдромом Дауна обрано не випадково – це 21-й день третього місяця, пов’язаний з трьома копіями (замість 2-х, як зазвичай у людини) 21-ї хромосоми. Відзначати цей День почали з 2006 року, а в грудні 2011-го року Генеральна Асамблея ООН запропонувала робити це усім державам і міжнародним організаціям, аби підвищити рівень поінформованості суспільства про синдром Дауна і звернути увагу на необхідність поліпшення якості життя у суспільстві таких людей.
Дітям із синдромом Дау­на, дійсно, складніше розвиватися, ніж їх звичайним одноліткам. Але завдяки підтримці рідних та допомозі фахівців вони, як і інші малюки, вчаться ходити і говорити, читати і писати, малювати, займатися музикою і спортом, здобувають освіту. І звичайно, вони здатні дружити, захоплюватися, закохуватися, бути щасливими і робити такими інших.

З нагоди 25-річчя встановлення дипломатичних відносин між Україною та Китайською Народною Республікою 2019-й Глава нашої держави проголосив роком Китаю в Україні. Тож по всій країні організовують відповідні тематичні культурно-просвітницькі масові заходи. Один з них минулої неділі відбувся у Здолбунівській центральній районній бібліотеці.


Того дня до книгозбірні завітали представники Китайської Народної Республіки Ао Лан та Чхан Юсон - викладачі сертифікованої програми з вивчення китайської мови в НаУ «Острозька академія» та в Національному університеті інженерів водного господарства і природокористування. Молоді привітні викладачі-волонтери вже тривалий час в Україні і охоче ознайомлюють наших співвітчизників з національними традиціями й культурою Китаю. Ще однією учасницею заходу стала Оксана Головко, начальник відділу наукової, еколого-освітньої роботи та рекреаційного благоустрою Національного природного парку «Дермансько-Острозький». Торік вона побувала у КНР на семінарі з менеджменту природних заповідників.

У нашій країні прийнято відзначати чимало свят, і кожне з них має своє символічне значення, кожне приурочене до певної визначної чи пам’ятної дати. Так, після початку війни з Росією в Україні з’явилася ще одна важлива дата – День українського добровольця. Започаткували її 14 березня 2014 року, коли перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану прибули на полігон Нові Петрівці для формування першого добровольчого батальйону. Проте офіційні заходи з відзначення Дня українського добровольця почали проводити лише після прийняття відповідної постанови Верховної Ради України у 2017 році.

БАЖАННЯ ЗАХИЩАТИ КРАЇНУ ПЕРЕМОГЛО

Щойно розпочався Май­дан, багато активних українців їхали до столиці на підтримку народних протестів. А згодом розпочалася війна, і тоді чимало добровольців вирішили йти в зону антитерористичних дій. Йти, щоб захищати рідну землю, щоб стримувати ворога і не пускати його на межі нашої держави. Одним з таких бійців-добровольців став здолбунівчанин Андрій Осадчий (на фото).
Навчався хлопець у Здолбунівській ЗОШ І-ІІІ ст. № 5, по її закінченні вступив до Здолбунівського ліцею залізничного транс­порту. На другому курсі навчання Андрій проходив медичну комісію у військкоматі і за станом здоров’я був комісований. Але коли розпочалася війна, юнак не зміг спокійно сидіти вдома і по телебаченню дивитися на події, що відбувалися на Сході.
– У мене було патріотичне оточення ще зі школи, і до 2014 року ми з друзями мали проукраїнські погляди. Я чітко розумів, що непридатний для служби, але велике бажання пересилило всі перешкоди, - пригадує Андрій і додає: - У мене завжди була чітка життєва позиція, дуже різкі погляди, я категоричний: або так, або ні. Інакше бути не може.

Сьомого березня у Здолбунівському будинку культури цементників відбулася урочиста Академія, присвячена 30-річчю Шевченківської естафети «Дорогами поета на Рівненщині». Захід був надзвичайно цікавим та душевним. У фойє БКЦ зібралось багато люду, адже приїхало на Здолбунівщину чимало гостей з Рівного та інших районів нашої області. Присутні на Академії були голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський, письменниця, голова Рівненської обласної організації НСПУ Ірина Баковецька, представники влади та багато митців, інших поважних та відомих особистостей.

На літературно-мистецькій акції представили виставку книг «У кожній думці Кобзаря живе могутня Україна». Особливо цінним та оригінальним її експонатом став вишитий «Кобзар», над яким протягом року працювали учні разом з батьками та педагоги усіх шкіл Здолбунівського району. Цю книгу творів Тараса Шевченка з ілюстраціями до них передали до Здолбунівського районного історико-краєзнавчого музею. Тепер кожен відвідувач цього закладу має змогу побачити цю версію «Кобзаря» та оцінити доволі копітку працю освітян та їхніх учнів.
Не менш гарною та вишуканою була виставка робіт Сніжани Король. Усі присутні мали можливість насолодитися красою та неповторністю витинанок майстрині, а їх, до слова, було чимало. Також гості та місцеві жителі слухали виступи літераторів з Рівненщини, які виголошували пророчі слова Шевченка, співали і розповідали про нашого Кобзаря.