Різне

Після вручення відзнак. Серед авторів книг-переможців
цьогоріч двоє вихідців зі Здолбунівщини – Після вручення відзнак.
Серед авторів книг-переможців цьогоріч двоє вихідців зі Здолбунівщини – 
Віктор Шупер та Руслана Давидюк.

Уже традиційно у Все­світній день книги та авторського права в Рівненській обласній науковій бібліотеці відбулося урочисте нагородження переможців щорічного конкурсу «Краща книга Рівненщини». Нагадаємо, що конкурс цей у 2009 р. заснувала ГО «Рівненське обласне відділення Української бібліо­течної асоціації».
Цього разу, аби визначити книги-номінанти конкурсу, на Рівненщині опитали близько 38 тисяч шанувальників читання різного віку і соціального статусу. У підсумку до списку фіналістів увійшла 51 книга. Потому члени журі, а це відомі рівненські науковці, краєзнавці, літератори, художники, видавці та громадські діячі, визначили серед видань-претендентів найкращі. До вже існуючих конкурсних номінацій цьогоріч додали ще одну, одинадцяту, під назвою «Молодь про війну».

Волонтери Здолбунівської районної організації ТЧХУ
під час акції «Великодній кошик».

18 квітня 2018 року відзначає поважний сторічний ювілей одна з найстаріших громадських організацій – Товариство Червоного Хреста України, що є всеукраїнською добровільною громадською гуманітарною організацією.

На Здолбунівщині діє районна організація Товариства Червоного Хреста України. Гостем нашої редакції є Марія Михайлівна Бєлікова, яка керує цією поважною благодійною організацією, а вірніше організовує її роботу, залучаючи до благодійної діяльності молодь і всіх небайдужих людей. Ми говоримо про ті визначальні напрямки або віхи, за якими працює організація Червоного Хреста в Україні й на Здолбунівщині зокрема, про те, що вдалося зробити.
– Маріє Михайлівно, як все починалося? Звідки історично веде в Україні початок така поважна, відома своєю благодійною й гуманітарною місією у цілому світі організація, як Червоний хрест?
– У 1918 році в Києві саме 18 квітня відбувся І З’їзд Товариства Червоного Хреста України. Саме ця дата є початком роботи Українського Червоного Хреста як самостійного національного товариства, головна мета якого захист життя людини, попередження та полегшення людських страждань під час збройних конфліктів, стихійного лиха, катастроф та аварій, надання допомоги медичній службі збройних сил і органам охорони здоров’я, сприяння органам державної влади України у їхній діяльності в гуманітарній сфері. Вже у 1920-х роках Товариство організовує тисячі безкоштовних їдалень для бідних, надає населенню мільйони продовольчих пайків. Так і сто років ця організація не зраджує своїй місії.

Радянське минуле прищепило нам чимало прикрих стереотипів, які міцно вкоренилися у нашій свідомості, увійшли в нашу звичну поведінку так, що ми навіть над цим не замислюємося. Поговорімо про нашу дволикість і лицемірство.
Якщо роздають обіцянки можновладці, починаючи від президента і завершуючи районним чи сільським депутатом і їх постійно не виконують, чи будете їм вірити? Людям здається, що вже нікому не можна вірити, бо всі кажуть одне, а роблять друге. Чинять зовсім не так, як говорять. А коли так чинити є нормальним, і на такі прикрі речі натикаєшся, починаючи зі шкільної лави, тоді й виробляється захисний бар’єр – не довіряти нікому.

Юлія КОРНЮХ спілкується з водієм.

У Здолбунові продовжуються війни між водіями маршруток та учасниками АТО. Минулого тижня ми писали про ситуацію, коли водій маршруту «Рівне-Здолбунів» нагрубіянив бійцю Андрію Токарчуку. Тоді побратими воїна влаштували кермувальнику маршрутки виховну бесіду. Почувши вибачення водія, АТОвці відпустили чоловіка з миром. Проте виявилося, що не тільки цей водій у нас в районі нахабно поводиться з учасниками АТО та іншими пасажирами.

Мізочанка, воїн-доброволець Юлія Корнюх часто стикається з недоброзичливим ставленням до неї одного з водіїв маршруток. За її словами, ще жодного разу вона не змогла скористатися правом безкоштовного проїзду в транспорті. Адже водій, який їздить у Мізоцькому напрямку, постійно їй грубіянить та відмовляє у пільговому проїзді.
Днями пані Юлія поверталася зі Здолбунова разом зі своєю донечкою та чоловіком, також воїном АТО. І знову водій відмовився везти сім’ю безкоштовно.
– Ми сіли у маршрутку «Рівне-Стеблівка». За кермом був саме цей водій. Показала посвідчення. Сказав мені, що нас, АТОвців, вже аж надто багато, і якщо він всіх братиме, то нічого не заробить. Мені стало образливо. Бо вже не вперше так. Одного разу цей водій кинув моє посвідчення, замість того, щоб віддати мені в руки. Я не використовую цей документ постійно. Не вимагаю, щоб мені надавали купу преференцій. Та якщо маю право на безкоштовний проїзд, то чому мені відмовляють? – розповіла жінка.

Вигляд наших цвинтарів так чи інакше говорить про нашу культуру. Пройдімося кожним кладовищем й побачимо там чимало: могили прибрані й не прибрані, парад нових пам’ятників поруч зі старими, нерідко надбитими й геть розбитими. Є чимало могил, на яких вже й мітки не лишилося, чий прах там покоїться. А це значить – не стало родини, нема кому доглядати, або ж просто новітні покоління забули про своїх прадідів. І ті могили з похиленими хрестами, з порослими на них чагарями присутні на цвинтарях сільських і міських. Вони як докір нам, новітнім поколінням.

Типовий вигляд наших кладовищ.

В цілому відсутнє у нас в цілій Україні загальне бачення, як так впорядкувати наші цвинтарі й великі некрополі, щоб панував там загальний строгий і чіткий порядок (гарні й чисті доріжки; щоби вчасно скошували там траву і бур’ян та вирубували дикоростучі кущі).
Ще на наших цвинтарях впадає у вічі соціальна нерівність – одні пам’ятники пишні й багаті, другі скромніші, треті геть скромні (щоб не сказати – бідні), а хтось похований у куточку з табличкою під номером. Особливо багато таких могил у великих містах. Як був ніким у житті, так і похований. Так було. Так є тепер. І подолати цю одвічну нерівність важко й мабуть у наших реаліях навряд чи можливо взагалі. Але ж інші народи це зробили? Якщо хтось бував за кордоном, то бачив, як виглядають цвинтарі європейські, які вони в Канаді чи США.

Кладовище Грефельфінга в Німеччині.


Там не впадає у вічі соціальна нерівність, не побачиш і змагальності, а виражаючись по-народному й простому – «випендрювання» одного перед іншим (що особливо характерне для нас), хто поставить пам’ятник своєму родичеві кращий і дорожчий. За кордоном на цвинтарях гарно підстрижена, скрізь однакова зелена трава, однотипні таблички з іменами. Бо важлива не форма, а зміст.
Ще там кладовища не квітнуть яскравими полум’яно гарячими – неприродними кольорами штучних квітів. Немає нагромадження вінків зі стрічками, які з часом втрачають пишний вигляд і створюють нам зайву проблему – бо десь їх треба подіти.

Арлінгтонське меморіальне кладовище США.

 


Дискусія на тему, чи не пора б нам вже якось позбутися штучних квітів час від часу знову й знову виникає то у ЗМІ, то в соціальних мережах. На деяких цвинтарях (особисто мені доводилося бачити таке у Радивилові) навіть появляються на центральних цвинтарних брамах надписи, що штучні квіти є знаком непошани до померлих родичів. Проте поговорили та й по всьому. На похоронах за традицією за покійниками знову несуть вінки зі стрічками «Від родини», «Від друзів», «Від кумів», «Від адміністрації виробництва»,«Від профспілки» і тощо-тощо. Тут теж прочитується банальне «випендрювання» одного перед іншим. Чи то вже така суто людська риса? Та чи можна виміряти любов і шану виглядом вінка, пам’ятника чи навіть кошика з трояндами?

Якщо є газета, то має бути в ній і редакційна політика, і колонка редактора. Не задля піару й, тим паче, – не задля самохизування. Це місце для діалогу з читачем. Адже час від часу виникає потреба сказати те, чого не скажеш в поточному безупинному інформаційному потоці.
Сьогодні я, новоспечений редактор, мушу привідкрити двері до нашого редакційного закулісся. Сказати те, про що не говорять на публіку. Проте це необхідно сказати, бо ззовні читачеві не видно всього того, що він повинен знати й розуміти.
У незалежній країні мають бути незалежними й засоби масової інформації. Проте у країні, яка 27 років позиціонувала себе як незалежна, а по суті своїй так до кінця незалежною й не стала, ЗМІ також переживають складний період. Особливо це стосується ЗМІ паперових, тобто газет. І зокрема тих газет, які ще донедавна вважалися рупором влади.
Згори звеліли: всі комунальні газети мають бути роздержавлені. І от розпочалося… До кінця цього 2018 року всі державні й комунальні друковані ЗМІ мають перейти від залежності до незалежності, тобто розлучитися з владними співзасновниками остаточно. І не тільки юридично, організаційно, фінансово, але і в питаннях редакційної політики.
Це розлучення вже стало помітно. Хоча б тим, що стало менше офіціозу на газетних шпальтах. Це перша така явна зміна. Коли писали здебільшого про керівників та про їхні наради, то тепер намагаємося писати про проблеми та їх вирішення і давати поточну інформацію, що де відбулося і сталося. Це схоже на те, як писалися підручники з історії. Була історія царів і королів, комуністичної партії, а потім стали писати історію народу.
Незалежна газета має бути, стати рупором громадськості, конкретної громади. Якщо обласна, то жителів області, якщо ж як наша районна – то району. І тут мають змінитися не тільки декорації чи вивіска. Видання має змінитися по суті. І ці переміни не стаються самі по собі. Треба, щоб їх захотіли ви, наші читачі. Адже у кожного з вас є потреба мати такий майданчик, як наше спільне видання для донесення своєї думки щодо того чи іншого питання. Треба, щоб цей майданчик служив для захисту ваших прав, коли у цьому виникне потреба. Влада, звісно, ніде не щезає: вона також хоче щось донести до вас. Як і політики, громадські діячі, усі активні люди. Тож газета – це інформаційний простір, майданчик, місце для активного й продуктивного діалогу, де всі можуть почути один одного.

Щороку я відкриваю для себе Гурби по-новому. Чомусь за один день ти не тільки фізично, а, швидше, емоційно не встигаєш пройти всю територію урочища, зайти в кожен закуток. І при цьому уявляєш як тут, у лісах Здолбунівщини, у далекому 1944 році в кінці квітня зустрілися у запеклому бою воїни-упівці з карателями НКВС.
Тут усіма фібрами душі відчуваєш, що Гурби – це не просто місце з красивою природою. Воно наскрізь просякнуте духом відчайдушної боротьби та небажання коритися ворогові. Бо ті, котрі тут загинули 74 роки тому, попри все на світі прагнули захистити свободу України та її право на щасливе майбутнє прийдешніх поколінь.

 


На жаль, щороку на традиційне вшанування героїв Гурб приїздить дедалі менше людей. І реально тих, хто їде з метою помолитися за загиблих, подякувати їм та попросити вибачення за те, що і нині доводиться боротися з тими ж ворогами, – не так багато.

Серед них ПАТ «Мізоцьке ремонтно-транспортне підприємство» зі Здолбунівського району

Йде весна, а з настанням тепла в аграріїв починаються весняні клопоти. Чи не найбільшим головним болем є нестача пального, техніки і взагалі коштів на все необхідне для вирощення доброго врожаю. Тож без кредитів не обійтися. Йде весна, а з настанням тепла в аграріїв починаються весняні клопоти. Чи не найбільшим головним болем є нестача пального, техніки і взагалі коштів на все необхідне для вирощення доброго врожаю. Тож без кредитів не обійтися. На сьогодні банківська сфера запровадила зручний вид позики для малого та середнього фермерства. Це угоди з кредиторами у вигляді аграрних розписок. Проект «Аграрні розписки в Україні» впроваджується Міжнародною фінансовою корпорацією в партнерстві зі Швейцарською Конфедерацією.«Під розписку господарники можуть брати гроші, добрива чи насіння. За це розраховуються грошима або продукцією з майбутнього врожаю. Все залежить від домовленостей між кредитором та фермером», – зазначила директорка агропромислового розвитку Рівненської ОДА Надія Переходько.На Рівненщині аграрні розписки на суму майже 45 мільйонів гривень вже оформили три фермерські господарства Рівненщини. Поруч з ПАТ «Мізоцьке ремонтно-транспортне підприємство» ще долучилися до такого виду кредитування господарства –ТОВ «ІДЕК 2006» із Острозького та ТОВ «Рівнеагроленд» з Рівненського районів.  Нині в Рівненській області є більше 30 банків, фінансових установ, підприємств та представництв багатьох національних компаній, що готові надавати кошти та матеріально-технічні ресурси агровиробникам за аграрними розписками.З переліком зазначених компаній можна ознайомитись в рубриці «Аграрний ринок» на офіційному сайті департаменту агропромислового розвитку Рівненської ОДА.
За додатковою інформацією щодо оформлення аграрних розписок можна звернутися до координатора проекту «Аграрні розписки в Україні» у Рівненській області Тараса Веремейчика.Контактні номери: 097 806 31 83; 099 912 45 26Також можна звернутися безпосередньо до представника компанії, зазначеної в переліку.

Свято «Весняні розваги» для дітей з сімей вразливих категорій в перший день пасхальних свят, 8 квітня, організували працівники Здолбунівського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Погода цьогорічного Великодня порадувала всіх теплим весняним днем. Після тренінгу “Знайомство” хлопчики та дівчатка рушили до міського скверу, де, радіючи теплому й погожому дню, гуртом охоче бавилися в рухливі ігри, брали участь у цікавій вікторині, а також малювали на асфальті.
До слова, ці яскраві дитячі роботи на великодню тематику просто “оживили” доріжки скверу.

Олександра Кротюк з Людмилою Келерман.
Фото Галини Данильчук. 2013 р.

Лише один день знайомства, лише декілька годин спокійної тихої розмови з 90-річною здолбунівчанкою Олександрою Лазарівною Кротюк залишили декілька занотованих сторінок спогадів про довге і непросте життя цієї жінки. Пані Олександра вже покинула цей світ, залишивши дітям і онукам все, що придбала за життя та ще пам'ять про це життя у купці пожовклих старих фотокарток. А ще ці спогади, які я з 2013 року зберігаю у своєму архіві. В цій розповіді віддзеркалюється життя минулих поколінь наших краян, а ще крихти історії Здолбунівщини.

Зі спогадів Олександри Кротюк
«Моє дівоче прізвище Кондратюк, я народилася у 1922 році. Мій батько Кондратюк Лазар Васильович родом із с. Хорів, що біля Острога. Ще за царя він був машиністом паровоза.
Мама моя Ольга Романовська родом із Росії, зі Смоленська. Вона рано залишилась сиротою і 17-річною вийшла заміж за мого батька, коли він туди приїхав своїм поїздом. Це був час революції 1917-го.

Здолбунів. 1936 р. Фото з родинного архіву.


А в 1920-му, перед тим як мав закритись кордон між совєтською Росією і Польщею, тато забрав маму і переїхав у Білорусію, в Барановичі, де вже була польська влада. Мама була вагітна мною, а тоді вагітним жінкам на кордоні давали якусь допомогу – пелюшки, сорочечки. Не одержавши в Барановичах роботи машиніста, батько поїхав у Бєлосток, де влаштувався машиністом, придбав житло, адже платили тоді залізничникам досить непогано. Там я й народилася 1 квітня 1922 року. Та згодом його, як українця, з роботи звільнили.

Родина Кондратюків. Фото 1920-х рр


А у мами ще народилося два синочки – Володя і Гена. Це було десь у 1935 році. Тато тоді ліг у лікарню у Вільнюсі (це була тоді Вільнюська залізна дорога) і звільнився вже по хворобі, як пенсіонер. Статки наші стали меншими і тато вирушив з сім’єю у рідне село на Рівненщину. Батьків його в живих вже не було, але була у Хорові частина дідової хати і 3 га землі.

Учасники заходу.

Цього тижня, у середу, в різних країнах світу відзначили Міжнародний день визволення в’язнів нацистських таборів. Його свого часу було засновано рішенням ООН як щорічний. Саме 11 квітня обрали пам’ятною датою в календарі, бо у цей день в 1945 році почали повстання в’язні концтабору “Бухенвальд”, дізнавшись про наближення союзних військ. У таборі в той час перебувало кілька десятків тисяч ув’язнених з 18 країн Європи. Також 11 квітня було звільнено в’язнів нацистського концтабору “Дора”, 22-го – в’язнів “Заксенхаузена”, 29-го – “Дахау”. Згодом звільнили тих, хто страждав у “Равенсбрюку”, “Освенцімі”, “Майданеку”, інших нацистських концтаборах.

У його доробку вже понад 40 нагород та відзнак, а всіх робіт вже не менше 150. Віктора Голуба знають не тільки в українському світі сатири та гумору, а й далеко за межами нашої держави. Та на жаль, небагато здолбунівчан досвідчені, що знаний у світі карикатурист живе у нашому місті.
Аби жителі Здолбунова ближче познайомилися з талановитим художником, минулої неділі, до Дня сміху, у Здолбунівському БКЦ презентували виставку карикатур Віктора Голуба. Такий захід у місті провели вперше.


Привітати земляка з відкриттям виставки прийшли не лише близькі, знайомі та колеги, а також здолбунівчани та гості міста, які цікавляться мистецтвом карикатури.
Цікаво, що за фахом чоловік не художник. Проте, як розповів Віктор Голуб, малює він з самого дитинства.
– Я завжди гарно малював, готував навіть стінгазети в училищі. Відшліфовував, так би мовити, свої навички. І завжди захоплювався карикатурами у гумористичних виданнях – «Перець» та «Крокодил». Вважав авторів малюнків небожителями. А потім наважився і сам почав пропонувати пресі свої карикатури, – розповів під час презентації Віктор Голуб.

Здолбунів – місто залізничників. Зі сталевою магістраллю пов'язало свою долю не одне покоління мешканців цього краю, тому чи не в кожній родині хтось присвятив професії залізничника частину свого життя. Та й саме місто перетворилося з маленького хутора у районний центр завдяки збудованій ще наприкінці XIX століття залізниці. Тому до залізничників тут особливе ставлення, адже їх клопітка та цілеспрямована праця сприяє зміцненню економіки міста, має високий авторитет серед населення.
У колективах підприємств залізничного транспорту Здолбунівщини виросло і працює зараз багато майстрів своєї справи, які у свята і в будні, вночі і вдень забезпечували та забезпечують чітке функціонування залізничного транспорту. Одним зі знаних та шанованих на Рівненщині ветеранів-залізничників є Григорій Пилипович Ткачук, який у цьому році вже відсвяткував своє вісімдесятиріччя.

Днями на базі Здолбунівської ЗОШ I-III ст. № 6 відбувся ІІ етап олімпіади «Юне обдарування» серед учнів 4-х класів району з української мови, математики та природознавства. Участь у ній взяли 65 школярів із 26 закладів освіти району.
Переможцями олімпіади стали: з української мови – Іванна Нечипорук, учениця 4 класу Здолбунівської ЗОШ I- III ст. № 6 (вчитель Л. В. Сірман), з математики – Євгенія Мартинчук, учениця Мізоцького навчально-виховного комплексу «ЗОШ І-ІІ ст.-ліцей» (вчитель Л. В. Устянчук), з природознавства – Захар Кленовий, учень Здовбицької ЗОШ I-III ст. (вчитель А.О. Димчук).
За підсумками олімпіади дипломами Здолбунівського районного відділу освіти нагородять 19 учнів навчальних закладів району.
За інформацією Юлії МЕЛЬНИК,
члена оргкомітету олімпіади
«Юне обдарування».

Природа потребує охорони і захисту постійно. Цілісність навколишнього середовища має хвилювати кожну людину на планеті. Людство повинно стати опорою і помічником природи у її боротьбі за існування. Натомість ми дуже часто стаємо свідками недбалого ставлення людей до довкілля. І це завжди призводить до незворотних наслідків. Людство не замислюється про те, що постійне вирубування лісів, забруднення води та знищення земель призводить до загибелі природи.
Люди своїми необдуманими вчинками завдають непоправної шкоди всій екосистемі. Масово знищують тварин, комах, риб. Це призводить до порушення цілісності світу, і тварини та рослини починають поступово зникати з обличчя планети. Часом ніби й нешкідливий відпочинок у лісі довкола багаття може спричинити втрату величезної ділянки зелених насаджень через пожежу. А що казати про цілі галявини, вкриті сміттям та битим склом?

Цього тижня до гаража здолбунівських рятувальників в’їхала нова пожежна машина. Вона – одна з тих, які нещодавно Петро Порошенко вручив рятувальникам Рівненщини.

Презентація пожежної машини АЦ-4-60 (530905)-515М відбулася цього вів­торка у ДПРЧ-18 Здолбунова. На урочистості прибули голова Здолбунівської районної ради Олег Дацюк, перший заступник голови Здолбунівської РДА Леонід Власюк, заступник міського голови Володимир Кондратюк, а також депутат Рівненської обласної ради Володимир Ковальчук.
Представив автівку особовому складу та гостям заступник начальника ГУ ДСНС в Рівненській області Олег Панюк. Як зазначив пан Олег, машина – потужна та витривала.
– Автомобіль швидкий, маневрений. Має більший запас води. Тож стане незамінним помічником наших рятувальників, – резюмував Олег Панюк.

На Здолбунівщині готуються до зустрічі науковців – істориків, краєзнавців та письменників з усієї України. На початок червня запланована Всеукраїнська наукова історично-краєзнавча конференція «Минуле і сучасне Волині. Дермансько-Мізоцька земля в українській та європейській історії», яка відбудеться у Дермані Другій, в приміщенні Дерманського НВК «ЗОШ І ступеня-гімназія».
Минулого тижня з цього приводу у приміщенні Здолбунівської РДА відбувся перший оргкомітет, де йшлося про організацію роботи конференції та витрати на неї.
На разі вже відомо, що формат конференції буде незвичним. Окрім виступів доповідачів, на гостей заходу також чекатимуть цікаві виставки книг та декоративно-ужиткового мистецтва, захопливі екскурсії, бесіди за кавою та чаєм, смачне частування.

Саме цю думку прагнули донести до здолбунівчан Саме цю думку прагнули донести до здолбунівчан під час «Краєзнавчих цікавинок від Андрія Климчука»

Минулої неділі у Здолбунівській районній бібліо­теці для дітей та юнацтва місцеві фани історії зібралися, аби зустрітися з рівненським краєзнавцем Андрієм Климчуком.
Пан Андрій розповів цікаві факти про Здолбунів та обласний центр з власних досліджень. Цікаво, що за освітою науковець Климчук – не історик. Проте зацікавившись історією, вже 12 років вивчає минувшину рідного краю.

Цього понеділка понад двадцять невдоволених жителів міста влаштували пікет під стінами відділення «Ощадбанку», що по вулиці Гончара, 51А. А все тому, що з 8 травня воно припиняє діяльність.

Серед пікетувальників переважна більшість пенсіонери. Вони не задоволені закриттям, адже їм тепер доведеться обслуговуватися у інших відділеннях. А добиратися до них людям похилого віку вкрай важко. Банкоматом, який мають встановити у цьому районі, скористається не кожен пенсіонер, бо не всі вміють.

Засновник Арт-проекту «Віршень» Сергій Пантюк.

Засновник Арт-проекту «Віршень» Сергій Пантюк.

Всеукраїнський арт-проект «Віршень» почав свій старт зі Здолбунова. Цього понеділка у Здолбунівській районній бібліо­теці для дітей та юнацтва відбулася зустріч з письменником Сергієм Пантюком – засновником арт-проекту.

Учасники зустрічі у Здолбунівській районній бібліотеці.

Учасники зустрічі у Здолбунівській районній бібліотеці.

 


За задумом організаторів, цей український поетично-музичний фестиваль спрямований популяризувати українську поезію, авторську пісню та небанальну музику. «Віршень» – це творча допомога талановитим авторам, які мешкають поза столицею, він покликаний сформувати в Україні єдиний мистецький простір, сприятливий для творчого розвитку кожної особистості, яка прагне творити вітчизняну культуру.

Укладання бруківки у Мізочі по вул. Липки (тепер - Тараса Якимчука).  На жаль, на фото не зазначено року, коли саме це відбувається.  Відомо тільки, що в період десь одразу по війні.

Укладання бруківки у Мізочі по вул. Липки (тепер - Тараса Якимчука).
На жаль, на фото не зазначено року, коли саме це відбувається.
Відомо тільки, що в період десь одразу по війні.

Час, коли Мізоч виконував адміністративну роль, тобто був райцентром, це 1940-1959 роки. Саме у цей період на території не тільки району, а й Західної України в цілому, тривала радянізація, складовими якої були колективізація, індустріалізація, культурна революція і масові репресії проти невдоволених новою владою.
Одразу ж після вступу частин Червоної армії на територію Західної України, у вересні 1939 року, на території Мізоцького району розпочалась ліквідація поміщицьких землеволодінь, розкуркулення й примусова колективізація, адже серед населення охочих добровільно вступати до колгоспів було дуже мало.

Обмолот зернових. Перші повоєнні роки.

Обмолот зернових. Перші повоєнні роки.

 


У січні 1941 року у Мізоцькому районі створили 2 колгоспи: колгосп ім. РСЧА (Робітничо-селянської Червоної армії), утворений з поміщицьких маєтків Мізоча й Півча (33 двори та 173,34 га землі) та ім. Сталіна, який складався з колишніх поміщицьких маєтків і церковних земель села Півча (усього 21 двір та 61,31 га землі).

Під час літературного брейн рингу.

в Здолбунівській бібліотеці для дітей та юнацтва

Щорічно дитячі бібліотеки по всій Україні у березні організовують чудове свято книги і її читача – Всеукраїнський Тиждень дитячого читання. Щорічно дитячі бібліотеки по всій Україні у березні організовують чудове свято книги і її читача – Всеукраїнський Тиждень дитячого читання. Свято з дуже давніми традиціями сьогодні не лише не втратило свого значення, але й набуло для кожного учасника особливого змісту – від дворічного малюка, який пробує книжку «на зуб», до більш уже «солідних» любителів дитячої літератури. Воно допомагає дітям відчути радість спілкування з книгою, нагадує дорослим про значення друкованого слова у дитинстві, привертає увагу до проблем дитячого читання. Відкриття цьогорічного свята Книги в Здолбунівській районній бібліотеці для дітей та юнацтва розпочалося із зустрічі з відомим дитячим письменником, нашим земляком Сергієм Гридіним.

Літературна подорож «Наталя Забіла в казках і в житті».

 

Присутнім цікаво було дізнатися про те, як автор надихається для написання книг, де бере теми для сюжетів, які у нього плани на майбутнє… Протягом Тижня в книгозбірні проводились цікаві різноманітні заходи. З метою залучення уваги користувачів відділу середнього та старшого віку до новинок дитячої літератури було оформлено книжкову візитівку «Весняні промені на книжковій повені».Щорічно найкращі читачі книгозбірень району та шкіл міста беруть участь у Всеукраїнському конкурсі дитячого читання «Книгоманія – 2018». Переможцями ІІ етапу Конкурсу, який відбувся 20 березня в районній біб­ліотеці для дітей та юнацтва стали: Владислав Ромашко – учень 6 класу Здолбунівської  ЗОШ № 5 та Таїса Парфенюк – учениця 7 класу Новомощаницького НВК.

Під час мітингу в Рівному.

У Рівному протестували проти проведення виборів в окупованому Криму. До цього закликали голова ОДА Олексій Муляренко та депутати Рівненської облради, які підтримали звернення до жителів області «щодо засудження незаконного проведення виборів Президента Російської Федерації на тимчасово окупованій частині території України в АР Крим та Севастополі».
Мітинг відбувся на Майдані Незалежності у Рівному, де зібралося близько 400 осіб. Серед них були представники різних політичних сил, проте без партійної символіки. Натомість учасники мітингу тримали плакати з гаслами «Крим – це Україна» та «Вибори російського «царя» в Криму нелегітимні».

Минулої неділі, 18 березня, в урочищі Микитові Рови вшанували пам'ять вояків Здовбицької сотні УПА.

Близько 50 місцевих жителів, попри складні погодні умови, прийшли скласти шану землякам, котрі в далекому 1944 році дали нерівний бій військам НКВС. Спершу всі присутні помолилися за загиблих повстанців, а юнаки Здовбицької пластової станиці виконали пісню «Джура». Згодом учасники заходу гуртом виконали гімн України.
Олександр ВОЙЦЕХОВСЬКИЙ,
м. Здолбунів.
Фото автора.

Триває презентація проекту.

Про розвиток демократичного середовища у навчальному закладі спілкувалися учасники презентації програми підтримки освітніх реформ в Україні «Демократична школа», котра відбулася 19 березня у Здолбунівській ЗОШ І-ІІІ ступеня № 5.

На сьогодні цей навчальний заклад – єдиний на Рівненщині, де втілюватимуть даний проект. Нині в Україні триває вже третій етап проекту «Демократична школа». Загалом у нашій країні до цієї програми вже долучилося 120 шкіл.
- Про цю програму свого часу ми дізналися з мережі Інтернет і вирішили взяти у ній участь. Спільними зусиллями ініціативних вчителів та учнів зняли відеоролик, адже це було умовою участі у програмі. І нас відібрали до третьої хвилі програми. Сподіваємося, що гідно пройдемо увесь шлях, - розповіла директор Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ступеня № 5 Жанна Рудик.

Вісімнадцятого березня аматорські колективи Здолбунівського району виступили з концертною програмою перед військовослужбовцями військових частин, які здійснюють заходи бойової підготовки на Рівненському загальновійськовому полігоні.

Народий аматорстький гурт «Любава» Здолбунівського міського клубу (керівник Михайло Хоменко) виконав низку патріотичних, українських пісень. Веселий танець подарував військовим зразковий танцювальний колектив «Непосиди» будинку культури с. Здовбиця (керівник Вікторія Новачук). Звеселив глядачів жартівливою піснею «Про куму» дует у складі Леоніда Самардака та Олексія Луцишина. Приємні хвилини відпочинку дарували глядачам солістки Здолбунівського районного будинку культури Альона Ляшенко та Наталія Саваринська, а також соліст будинку культури с. Копиткове Леонід Самардак.

Цариця книжок - так назвав митрополит Іларіон “Острозьку Біблію”. Ця книга й нині привертає увагу надзвичайно високою майстерністю поліграфічного виконання - витонченістю й естетичною досконалістю друку. Та насамперед це - книга, яка наближає людей до Бога, допомагає вибудовувати своє життя відповідно до Заповідей Божих. Саме на цьому наголосила у своїй розповіді про унікальну “Острозьку Біблію” Відмінник освіти України, вчитель християнської етики НВК № 14 м. Рівне Антоніна Мельничук. Минулого тижня вона разом з працівниками Здолбунівської міської бібліотеки провела у цій книгозбірні тематичний захід для учнів 11 класу Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 3 (класний керівник Ірина Вознейчук).

розпочали минулої неділі низку заходів в межах Всеукраїнського тижня дитячого читання у Здолбунівській районній бібліотеці для дітей та юнацтва. розпочали минулої неділі низку заходів в межах Всеукраїнського тижня дитячого читання у Здолбунівській районній бібліотеці для дітей та юнацтва. 


Охочих поспілкуватися з  цим популярним в Україні письменником, автором понад десятка книг для дітей і дорослих, виявилось чимало. Сергій Гридін розповів про те, що його надихнуло  писати для дітей, як виникла ідея сюжету першої його книги для цього читацького кола і, хто саме став першим її поціновувачем та критиком. Учасники зустрічі з інтересом слухали й про те, як літератор знаходить теми для своїх книг у буденному житті та реальних історіях дітей. До речі, того дня відбувалась онлайн-трансляція зустрічі в «Інстаграм», отож задати запитання письменнику мали змогу не лише присутні у бібліотеці, а й глядачі з мережі.Олександр ВОЙЦЕХОВСЬКИЙ,м. Здолбунів.
На фото: Сергій ГРИДІН. 
Фото Ольги КЛИМКОВИЧ.

Як відомо, з 1 січня 2018 року набрав чинності Закон України «Про відходи», згідно з яким усі в нашій країні зобов’язані сортувати сміття, розділяючи окремо на скло, папір, метал та пластик. Чи дотримуються згаданого Закону на Здолбунівщині та чи став наш район чистішим за останні місяці - з’ясовував кореспондент газети «Нове життя».

Як запевнила виконувач обов’язків начальника відділу з питань надзвичайних ситуацій, цивільного захисту населення та житлово-комунального господарства Здолбунівської райдержадміністрації Наталія Рой, влада району вже давно повідомила сільських та селищних голів, а також виконавчі комітети місцевих рад про необхідність дотримання норм Закону «Про відходи»:
- Відтепер органи місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами зобов’язані організувати збирання і видалення побутових та інших відходів, у тому числі відходів дрібних виробників, створити полігони для їх захоронення, а також здійснювати збирання корисних компонентів цих відходів. До того ж, відтепер заборонене захоронення неперероблених побутових відходів.

Під час двадцять третьої сесії Здолбунівської міської ради сьомого скликання, яка відбулась у середу, 14 лютого, депутати розглянули понад 70 питань. Обговорення деяких з них було доволі жвавим.

Спочатку депутати заслухали звіти керівників комунальних підприємств за 2017 рік. Оскільки попередньо ці звіти обговорювали під час Дня депутата, то директор КП «Здолбунівкомуненергія» Валентина Шавронська, керівник КП «Здолбунівводоканал» Василь Мельник та директор КП «Здолбунівське» Сергій Потапчук відповідали на запитання депутатів та інших присутніх. Депутати, серед іншого, цікавилися й тим, хто замінюватиме бордюри, що обмежують доріжку по вулиці Мазепи. Як запевнив міський голова Ігор Ольшевський, якщо підрядник не виправить недоліки, проблему вирішуватимуть у судовому порядку.

Перебуваючи на Здолбунівщині 6 березня, народний депутат Олександр Дехтярчук вкотре спілкувався з громадою про децентралізацію та її переваги.


Під час зустрічі з громадою Олександр Дехтярчук переконував, 
що створювати ОТГ потрібно вже зараз.

Разом з головою Здолбунівської райдержадміністрації Сергієм Кондрачуком депутат Верховної Ради України відвідав села П’ятигори і Глинськ, а згодом побував у Новосілках та зустрівся з тамтешніми жителями. Разом з головою Здолбунівської райдержадміністрації Сергієм Кондрачуком депутат Верховної Ради України відвідав села П’ятигори і Глинськ, а згодом побував у Новосілках та зустрівся з тамтешніми жителями. Звісно, йшлося під час зустрічей не лише про адмінреформу. Олександр Дехтярчук прагнув почути про те, що найбільше турбує жителів сіл, щоб цьогоріч посприяти вирішенню найнагальніших питань. Утім, одна з найголовніших проблем  для жителів П’ятигір та Глинська «вималювалася» вже шляхом до цих сіл. Вибоїни на дорозі, про ремонт якої йдеться ось уже десять років, промовисто підтверджували, що з таким шляхом не те що до Європи, а й до райцентру рухатися дуже непросто…У П’ятигорах Олександра Дехтярчука зустрів тамтешній сільський голова Петро Нестерчук і одразу провів невеличку екскурсію селом, щоб розповісти про те, що селян найбільше турбує.