Різне

Даруй мені, шановний читачу, але тема мого монологу знову стосуватиметься нашої Здолбунівської районної громадсько-політичної газети «Нове життя». Не всі, звісно, її передплачують і не всі читають, її тираж нині дуже куций, але оскільки у нас є ще й сайт, а з сайту матеріали потрапляють у соціальні мережі, то хочеться сподіватися, що висловлена тут думка все ж до когось дійде.
Тепер до теми. Газета «Нове життя» служить жителям району. Люди несуть до нашої редакції тематичні матеріали, найрізноманітніші оголошення, вітання і співчуття за померлими. Всі вони зацікавлені, щоб ця газета вийшла і їхнє повідомлення, оголошення, вітання чи співчуття було прочитане. Ми, журналісти, також працюємо, відвідуємо різні події, спілкуємося з людьми й пишемо в номер статті, інтерв’ю, коментарі й це, повірте, дуже непроста і нелегка праця.

Наприкінці травня у Здолбунові стартує купальний сезон. Як повідомила завідуюча відділом комунальної служби з благоустрою Здолбунівської міської ради Ірина Сирота, нині зони відпочинку облаштовують.
Працюють над цим група благоустрою Здолбунівської міської ради та працівники КП «Здолбунівське». Тож на водоймах у міському гідро­парку, по вул. Заводській та на дитячому, по вул. Старомильській вже обстежили дно, а на пляжі завезли пісок. Також співробітники Здолбунівського районного лабораторного відділення візьмуть на аналіз воду зі ставків та питних фонтанів і пісок.
– Зараз ремонтують сітки, які обгороджують місця для купання дітей. Також робимо додаткову переодягальню для пляжу у гідропарку. З 15 травня прийматимемо на роботу на час сезону прибиральників та рятувальників, – зазначила Ірина Сирота.
Загалом на купальний сезон з міського бюджету виділили понад 100 тисяч гривень. У цю суму входить не тільки вартість утримання зон відпочинку, а й заробітна плата рятувальників та прибиральників.
Ірина САМЧУК,
фото автора.

Як на Здолбунівщині відзначили День пам'яті та примирення

Вже четвертий рік поспіль наш район, як і вся Україна, відзначає День пам'яті та примирення. Ми перестаємо називати капітуляцію Німеччини у Другій світовій війні «Святом зі сльозами на очах», натомість, як вся Європа, вкотре нагадуємо собі, яка ця війна була кровопролитна і жорстока. Тож всі основні заходи припали саме на 8 травня, а не 9-те.

Того дня близько трьохсот небайдужих здолбунівчан зібралося на площі Героїв Майдану у Здолбунові, аби віддати шану загиблим у Другій світовій.
Віче пам'яті «У молитві єдність» пройшло у скорботі за загиблими. Місцеві священнослужителі відправили молебень, а представники громадськості поклали квіти до стели Героїв Майдану та воїнів АТО, пам'ятного знаку жертвам голодоморів та політичних репресій, а також меморіалу воїнської слави у міському сквері.
У виступах промовці вкотре наголошували на неприпустимості повторення війни та її жахливих наслідках, закликали пам'ятати про жертву, яку принесли наші предки, відстоюючи право на щасливе та спокійне майбутнє своїх дітей.

У продовження теми про вигляд наших кладовищ

І соціальна нерівність тут присутня. Біля скромної могилки, виходить, 
І соціальна нерівність тут присутня. Біля скромної могилки,
виходить, можна влаштувати ось таке сміттєзвалище,
чого не побачиш біля більш «серйозних» пам’ятників.

У нашій газеті за 13 квітня цього року була опублікована стаття «Цвинтарні традиції й квіти для померлих: від чого пора позбавлятися?». Одразу ж по виході газети до редакції прийшов здолбунівчанин Микола Філь та приніс фотофакти щодо нешанобливого ставлення до пам’яті покійних здолбунівчан на кладовищі «Нове», яке засноване в 1970-х роках минулого сторіччя та розташоване понад трасою Рівне-Острог. Чоловік повідомив, що, опираючись на матеріал в газеті «Нове життя», він написав офіційного листа до Здолбунівського міського голови Ігоря Ольшевського з проханням виявляти більше поваги до пам’яті покійних – вчасно вивозити з цвинтаря сміття. Проте, коли через кілька днів чоловік поцікавився щодо розгляду свого листа, то йому сказали, що це сміття, зафіксоване на фото, лежало на цвинтарі хіба тоді, коли люди там прибирали перед Провідною неділею. Тому його наявність закономірна, а після прибирання весь непотріб вивезли.

 


Проте Микола Філь, як людина принципова, вирішив не просто перевірити сказане, а зайшов до редакції та запросив авторку статті пройти на кладовище «Нове» разом з ним, щоб переконатися, чи справді сміття звідти вивезли.

якщо в найкоротші строки не підготує належним чиномякщо в найкоротші строки не підготує належним чиномпроектно-кошторисну документацію

У середу, 25 квітня, в Здолбунівській райдерж­адміністрації відбулося засідання колегії за участю голів сільських та селищних рад району. Гостями були представники з Донеччини – з Волноваської районної ради, які вже третій день ознайомлювались з народним господарством та туристичними об’єктами Здолбунівщини.

Завітав на колегію і народний депутат від Здолбунівщини Олександр Дехтярчук. Саме йому надали перше слово для змалювання політичної ситуації в Україні, яка так чи інакше впливає на наше життя навіть у найвіддаленіших селах. Про те, що всі виклики, які посилає сьогодення, напряму пов’язані з політичною ситуацією, і вів мову нардеп. А серед викликів і борги МВФ, які накопичилися ще за попередніх прем’єр-міністрів, і нестабільність валюти через брак золотовалютних резервів у країні, і наближення президентської виборчої кампанії, яка загострює міжпартійні суперечності.

Йду вулицею, перемотуючи в думці день, що минув, та снуючи плани на вечір і на завтра. Несподівано зустрічаю свою давню знайому, яка завзято обкопує біля багатоквартирного будинку територію навколо сміттєвих баків. Саме по собі це заняття видалося мені дивним. Бо хто б із нас, мешканців будь-якого багатоквартирного будинку, став обкопувати старі дерева й окультурювати всю прибудинкову територію навіть навколо сміттєвих контейнерів? Якщо ми, звісно, не працівники комунальної служби і не двірники. Дивно було застати за такою роботою людину інтелігентної, творчої професії – художницю, яка працює в одному з рівненських вишів. Привіталися. Розговорилися.
– Окультурюю ось територію, – пояснила знайома, спитавши мене, чи не звернула я, бува, уваги на свіжоскопані нею клумби. І розповіла, що вже третій день працює з лопатою навколо гуртожитку, в якому живе. Дуже стомилася, бо коли стала копати, то лопата втрапила в щось дуже тверде. І це була не робота, а боротьба.
Навряд чи хтось наважився б отак самотужки підняти і зробити те, що зробила Єва? Виявилося, що робітники у свій час по завершенні будівельних робіт не потрудилися, аби прибрати прибудинкову територію від залишків будматеріалів. Легше було просто присипати її землею. Розрівняли – та й по всьому.

Одним із сучасних засобів комунікації є Інтернет. Соціальні мережі надають колосальні можливості для оперативного інформування суспільства про всі події. Це досягнення сучасних технологій приносить користь всьому суспільству. Цілком закономірно, що це – один з основних засобів комунікації влади з народом. Активно використовує соцмережі для цього і місцева влада. Але, на жаль, її досягнення в освоєнні сучасних технологій інколи випереджають реальні справи. Складається враження, що наш район, і місто зокрема, існують у двох вимірах. У віртуальному (Фейсбук) – для керівництва та реальному – для жителів. Якщо користувачі соціальних мереж, які жодного разу не мали змоги відвідати наш край, вважають, що на Здолбунівщині майже все чудово, то ми, її мешканці, бачимо, що в дійсності це не завжди так.

Нещодавній скандал з водієм маршрутки, який у грубій формі відмовив у безоплатному проїзді мізочанці Юлії Корнюх та її чоловіку, закінчився для кермувальника маршрутки доганою та штрафом.

Як повідомили в управлінні Укртрансбезпеки у Рівненській області, з водієм Романом Московцем провели профілактичну бесіду та наклали адміністративний штраф у розмірі 136 гривень. Крім того, кермувальнику виписали догану у ТзОВ «Укр-Пас-Транс», що обслуговує маршрут, на якому він працює.
Проте учасники бойових дій на Сході України не задоволені таким станом справ. Адже вимагали, аби перевізник звільнив водія, який систематично грубіянить пасажирам. Бо впевнені, що саме таке, показове, покарання, зупинило б хамство окремих водіїв маршруток.
- Для більшості з нас не надто й важливі безкоштовний проїзд, субсидії та обіцяна земелька. Частина з нас вже давно «забила» навіть на очікування цього всього. Але повага до воїнів Збройних сил України та ветеранів війни це, насамперед, відсутність хамства стосовно них з боку чиновників, лікарів, водіїв та інших, - зазначає учасник АТО Юрій Поліщук.
Тим часом у соцмережі «Фейсбук» розгорнулась дискусія щодо проблеми організації перевезень у маршрутках. Дехто вважає, що водіям та перевізникам теж не солодко. Мовляв, у них важкі умови праці, та й заробіток незначний.

Третього квітня 2018-го виповнилось 100 років від дня народження видатного письменника, класика української літератури, людини, яка була духовним наставником Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка, Народного руху України - Олеся Гончара.

Минулого тижня учні 11-го класу Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 3 (кл. керівник І. А. Вознейчук) завітали до Здолбунівської міської бібліотеки, щоб вшанувати відомого письменника та більше дізнатися про його долю. Школярі переглянули книжкову виставку «Його душа - собор надій високих», а завідуюча міською бібліотекою О. А. Ющук розповіла їм про цікаві факти з життя та творчості митця.

Під час заняття з долікарської допомоги.

На території Бущанської сільської та Мізоцької селищної рад 19 квітня діяв Мобільний консультаційний пункт соціальної роботи Рівненського обласного та Здолбунівського районного центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Фахівці Рівненського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Олена Нікольченко та Тетяна Макітрук, голова Здолбунівської районної організації Товариства Червоного Хреста України Марія Бєлікова провели з учнями 6-11 класів Бущанської ЗОШ І-ІІІ ст. та Мізоцької школи-інтернату бесіди щодо надання першої домедичної допомоги потерпілим. Говорили і на болючі теми. Зокрема – щодо негативних явищ, які проявляються в молодіжному середовищі, а це - тютюнопаління, вживання наркотиків та алкоголю. Наголошуючи, наскільки важливо молодій людині зберегти себе й своє здоров’я, команда фахівців методом бесіди з елементами тренінгу пропагувала здоровий спосіб життя. Школярам подарували інформаційні брошури й пам’ятки профілактичного спрямування.

Онися Саковська з Дермані – наймолодша вчителька УПА

У квітневі дні вшановують Героїв бою під Гурбами - найбільшої в історії УПА битви з військами НКВС. Хто вони, ті хлопці й дівчата, котрі клали свої життя на вівтар свободи з вірою, що незабаром побачать свою державу самостійною і незалежною? Що впливало на їхні переконання і світогляд?

«Діти мають бути освіченими»
Частково привідкрити завісу невідомості, а ще зрозуміти, як попри заборони польської влади формувалася свідома українська еліта, допоможуть спогади уродженки села Дермань Здолбунівського району Онисі Іванівни Саковської (Сердюк), адже таке виховання, як вона, отримували в 20-30-х роках минулого століття чимало молодих українців, а в Дермані – чи не кожен. Недарма саме Дермань у роки війни стала важливим опорним пунктом у боротьбі проти зайд-поневолювачів, був місцевою «повстанською столицею».
«Мої батьки були малограмотними: мама лише один рік ходила до школи, тато – два. Але вони були патріотами, вболівали за долю України. У нас у хаті, яка складалася з кухоньки та кімнати, крім образів святих, висіли портрети Тараса Шевченка, Івана Франка, Богдана Хмельницького, Симона Петлюри. З п’ятирічного віку я вже знала, що – українка. І цього не можна було не знати, адже навіть перші молитви, які свято зберігала з того далекого часу й передала своїй дочці, внукам-правнукам, були зверненням до Бога вимолити світлу долю Україні, а тоді вже – собі. Пам’ятаю, що часто зимовими вечорами приходив до нас сусід Ромашко, він на той час мав семикласну освіту, і вголос читав класиків – Івана Франка, Тараса Шевченка. Я дуже багато з того запам’ятала, адже пам’ять дитяча чіпка. Ще дечого навчилася від рідних дядьків – маминих братів Антона і Василя, які були членами «Просвіти», відвідували різноманітні гуртки – хоровий, драматичний, танцювальний. Саме там місцева молодь багато чому вчилася, а передусім – любити свою землю, родину, Батьківщину. Польська влада не завжди це схвалювала, а тому багатьох дерманців, і зокрема моїх дядьків, за антипольські настрої було запроторено в концтабір «Береза Картузька».

А видавав його відомий громадський діяч, журналіст, борець за права чеської меншини Антонін Перний

Як відомо, у 30-х роках ХХ століття Квасилів уже був культурним центром земляцького духу чеської Волині. А проповідником цих прав був журнал «Hlas Volyhe» («Голос Волині»), перший номер якого вийшов 1 травня 1926 року. Це видання на початку мало 850 передплатників. Його редактором був письменник Антонін Перний, який, до речі, був і першим старостою спортивно-гімнастичного товариства «Сокіл» (1911 р.). Друкарню обладнали в Квасилові. Інформацію брали з «Волинських губернських відомостей та «Життя Волині», перекладали її з російської мови на чеську. Пізніше в цій друкарні вийшли такі книги, як «Хроніка Квасилова» та «Чехи на Волині».Як відомо, у 30-х роках ХХ століття Квасилів уже був культурним центром земляцького духу чеської Волині. А проповідником цих прав був журнал «Hlas Volyhe» («Голос Волині»), перший номер якого вийшов 1 травня 1926 року. Це видання на початку мало 850 передплатників. Його редактором був письменник Антонін Перний, який, до речі, був і першим старостою спортивно-гімнастичного товариства «Сокіл» (1911 р.). Друкарню обладнали в Квасилові. Інформацію брали з «Волинських губернських відомостей та «Життя Волині», перекладали її з російської мови на чеську. Пізніше в цій друкарні вийшли такі книги, як «Хроніка Квасилова» та «Чехи на Волині».

У 2011-2012 роках побачили світ два томи книги «Квасилів: фрагменти історії» (упорядник Анна Лимич (Войнарович), проте тоді до видання не потрапили ці унікальні фото журналу «Hlas Volyhe» і його редактора – Антоніна Перного. Нещодавно ці фото виявив уродженець Здолбунівського району В’ячеслав Шляховий.
З перекладеного ним із чеської тексту, маємо ось такі дані про Квасилів і, зокрема, про Антоніна Перного.

Після вручення відзнак. Серед авторів книг-переможців
цьогоріч двоє вихідців зі Здолбунівщини – Після вручення відзнак.
Серед авторів книг-переможців цьогоріч двоє вихідців зі Здолбунівщини – 
Віктор Шупер та Руслана Давидюк.

Уже традиційно у Все­світній день книги та авторського права в Рівненській обласній науковій бібліотеці відбулося урочисте нагородження переможців щорічного конкурсу «Краща книга Рівненщини». Нагадаємо, що конкурс цей у 2009 р. заснувала ГО «Рівненське обласне відділення Української бібліо­течної асоціації».
Цього разу, аби визначити книги-номінанти конкурсу, на Рівненщині опитали близько 38 тисяч шанувальників читання різного віку і соціального статусу. У підсумку до списку фіналістів увійшла 51 книга. Потому члени журі, а це відомі рівненські науковці, краєзнавці, літератори, художники, видавці та громадські діячі, визначили серед видань-претендентів найкращі. До вже існуючих конкурсних номінацій цьогоріч додали ще одну, одинадцяту, під назвою «Молодь про війну».

Волонтери Здолбунівської районної організації ТЧХУ
під час акції «Великодній кошик».

18 квітня 2018 року відзначає поважний сторічний ювілей одна з найстаріших громадських організацій – Товариство Червоного Хреста України, що є всеукраїнською добровільною громадською гуманітарною організацією.

На Здолбунівщині діє районна організація Товариства Червоного Хреста України. Гостем нашої редакції є Марія Михайлівна Бєлікова, яка керує цією поважною благодійною організацією, а вірніше організовує її роботу, залучаючи до благодійної діяльності молодь і всіх небайдужих людей. Ми говоримо про ті визначальні напрямки або віхи, за якими працює організація Червоного Хреста в Україні й на Здолбунівщині зокрема, про те, що вдалося зробити.
– Маріє Михайлівно, як все починалося? Звідки історично веде в Україні початок така поважна, відома своєю благодійною й гуманітарною місією у цілому світі організація, як Червоний хрест?
– У 1918 році в Києві саме 18 квітня відбувся І З’їзд Товариства Червоного Хреста України. Саме ця дата є початком роботи Українського Червоного Хреста як самостійного національного товариства, головна мета якого захист життя людини, попередження та полегшення людських страждань під час збройних конфліктів, стихійного лиха, катастроф та аварій, надання допомоги медичній службі збройних сил і органам охорони здоров’я, сприяння органам державної влади України у їхній діяльності в гуманітарній сфері. Вже у 1920-х роках Товариство організовує тисячі безкоштовних їдалень для бідних, надає населенню мільйони продовольчих пайків. Так і сто років ця організація не зраджує своїй місії.

Радянське минуле прищепило нам чимало прикрих стереотипів, які міцно вкоренилися у нашій свідомості, увійшли в нашу звичну поведінку так, що ми навіть над цим не замислюємося. Поговорімо про нашу дволикість і лицемірство.
Якщо роздають обіцянки можновладці, починаючи від президента і завершуючи районним чи сільським депутатом і їх постійно не виконують, чи будете їм вірити? Людям здається, що вже нікому не можна вірити, бо всі кажуть одне, а роблять друге. Чинять зовсім не так, як говорять. А коли так чинити є нормальним, і на такі прикрі речі натикаєшся, починаючи зі шкільної лави, тоді й виробляється захисний бар’єр – не довіряти нікому.

Юлія КОРНЮХ спілкується з водієм.

У Здолбунові продовжуються війни між водіями маршруток та учасниками АТО. Минулого тижня ми писали про ситуацію, коли водій маршруту «Рівне-Здолбунів» нагрубіянив бійцю Андрію Токарчуку. Тоді побратими воїна влаштували кермувальнику маршрутки виховну бесіду. Почувши вибачення водія, АТОвці відпустили чоловіка з миром. Проте виявилося, що не тільки цей водій у нас в районі нахабно поводиться з учасниками АТО та іншими пасажирами.

Мізочанка, воїн-доброволець Юлія Корнюх часто стикається з недоброзичливим ставленням до неї одного з водіїв маршруток. За її словами, ще жодного разу вона не змогла скористатися правом безкоштовного проїзду в транспорті. Адже водій, який їздить у Мізоцькому напрямку, постійно їй грубіянить та відмовляє у пільговому проїзді.
Днями пані Юлія поверталася зі Здолбунова разом зі своєю донечкою та чоловіком, також воїном АТО. І знову водій відмовився везти сім’ю безкоштовно.
– Ми сіли у маршрутку «Рівне-Стеблівка». За кермом був саме цей водій. Показала посвідчення. Сказав мені, що нас, АТОвців, вже аж надто багато, і якщо він всіх братиме, то нічого не заробить. Мені стало образливо. Бо вже не вперше так. Одного разу цей водій кинув моє посвідчення, замість того, щоб віддати мені в руки. Я не використовую цей документ постійно. Не вимагаю, щоб мені надавали купу преференцій. Та якщо маю право на безкоштовний проїзд, то чому мені відмовляють? – розповіла жінка.

Вигляд наших цвинтарів так чи інакше говорить про нашу культуру. Пройдімося кожним кладовищем й побачимо там чимало: могили прибрані й не прибрані, парад нових пам’ятників поруч зі старими, нерідко надбитими й геть розбитими. Є чимало могил, на яких вже й мітки не лишилося, чий прах там покоїться. А це значить – не стало родини, нема кому доглядати, або ж просто новітні покоління забули про своїх прадідів. І ті могили з похиленими хрестами, з порослими на них чагарями присутні на цвинтарях сільських і міських. Вони як докір нам, новітнім поколінням.

Типовий вигляд наших кладовищ.

В цілому відсутнє у нас в цілій Україні загальне бачення, як так впорядкувати наші цвинтарі й великі некрополі, щоб панував там загальний строгий і чіткий порядок (гарні й чисті доріжки; щоби вчасно скошували там траву і бур’ян та вирубували дикоростучі кущі).
Ще на наших цвинтарях впадає у вічі соціальна нерівність – одні пам’ятники пишні й багаті, другі скромніші, треті геть скромні (щоб не сказати – бідні), а хтось похований у куточку з табличкою під номером. Особливо багато таких могил у великих містах. Як був ніким у житті, так і похований. Так було. Так є тепер. І подолати цю одвічну нерівність важко й мабуть у наших реаліях навряд чи можливо взагалі. Але ж інші народи це зробили? Якщо хтось бував за кордоном, то бачив, як виглядають цвинтарі європейські, які вони в Канаді чи США.

Кладовище Грефельфінга в Німеччині.


Там не впадає у вічі соціальна нерівність, не побачиш і змагальності, а виражаючись по-народному й простому – «випендрювання» одного перед іншим (що особливо характерне для нас), хто поставить пам’ятник своєму родичеві кращий і дорожчий. За кордоном на цвинтарях гарно підстрижена, скрізь однакова зелена трава, однотипні таблички з іменами. Бо важлива не форма, а зміст.
Ще там кладовища не квітнуть яскравими полум’яно гарячими – неприродними кольорами штучних квітів. Немає нагромадження вінків зі стрічками, які з часом втрачають пишний вигляд і створюють нам зайву проблему – бо десь їх треба подіти.

Арлінгтонське меморіальне кладовище США.

 


Дискусія на тему, чи не пора б нам вже якось позбутися штучних квітів час від часу знову й знову виникає то у ЗМІ, то в соціальних мережах. На деяких цвинтарях (особисто мені доводилося бачити таке у Радивилові) навіть появляються на центральних цвинтарних брамах надписи, що штучні квіти є знаком непошани до померлих родичів. Проте поговорили та й по всьому. На похоронах за традицією за покійниками знову несуть вінки зі стрічками «Від родини», «Від друзів», «Від кумів», «Від адміністрації виробництва»,«Від профспілки» і тощо-тощо. Тут теж прочитується банальне «випендрювання» одного перед іншим. Чи то вже така суто людська риса? Та чи можна виміряти любов і шану виглядом вінка, пам’ятника чи навіть кошика з трояндами?

Якщо є газета, то має бути в ній і редакційна політика, і колонка редактора. Не задля піару й, тим паче, – не задля самохизування. Це місце для діалогу з читачем. Адже час від часу виникає потреба сказати те, чого не скажеш в поточному безупинному інформаційному потоці.
Сьогодні я, новоспечений редактор, мушу привідкрити двері до нашого редакційного закулісся. Сказати те, про що не говорять на публіку. Проте це необхідно сказати, бо ззовні читачеві не видно всього того, що він повинен знати й розуміти.
У незалежній країні мають бути незалежними й засоби масової інформації. Проте у країні, яка 27 років позиціонувала себе як незалежна, а по суті своїй так до кінця незалежною й не стала, ЗМІ також переживають складний період. Особливо це стосується ЗМІ паперових, тобто газет. І зокрема тих газет, які ще донедавна вважалися рупором влади.
Згори звеліли: всі комунальні газети мають бути роздержавлені. І от розпочалося… До кінця цього 2018 року всі державні й комунальні друковані ЗМІ мають перейти від залежності до незалежності, тобто розлучитися з владними співзасновниками остаточно. І не тільки юридично, організаційно, фінансово, але і в питаннях редакційної політики.
Це розлучення вже стало помітно. Хоча б тим, що стало менше офіціозу на газетних шпальтах. Це перша така явна зміна. Коли писали здебільшого про керівників та про їхні наради, то тепер намагаємося писати про проблеми та їх вирішення і давати поточну інформацію, що де відбулося і сталося. Це схоже на те, як писалися підручники з історії. Була історія царів і королів, комуністичної партії, а потім стали писати історію народу.
Незалежна газета має бути, стати рупором громадськості, конкретної громади. Якщо обласна, то жителів області, якщо ж як наша районна – то району. І тут мають змінитися не тільки декорації чи вивіска. Видання має змінитися по суті. І ці переміни не стаються самі по собі. Треба, щоб їх захотіли ви, наші читачі. Адже у кожного з вас є потреба мати такий майданчик, як наше спільне видання для донесення своєї думки щодо того чи іншого питання. Треба, щоб цей майданчик служив для захисту ваших прав, коли у цьому виникне потреба. Влада, звісно, ніде не щезає: вона також хоче щось донести до вас. Як і політики, громадські діячі, усі активні люди. Тож газета – це інформаційний простір, майданчик, місце для активного й продуктивного діалогу, де всі можуть почути один одного.

Щороку я відкриваю для себе Гурби по-новому. Чомусь за один день ти не тільки фізично, а, швидше, емоційно не встигаєш пройти всю територію урочища, зайти в кожен закуток. І при цьому уявляєш як тут, у лісах Здолбунівщини, у далекому 1944 році в кінці квітня зустрілися у запеклому бою воїни-упівці з карателями НКВС.
Тут усіма фібрами душі відчуваєш, що Гурби – це не просто місце з красивою природою. Воно наскрізь просякнуте духом відчайдушної боротьби та небажання коритися ворогові. Бо ті, котрі тут загинули 74 роки тому, попри все на світі прагнули захистити свободу України та її право на щасливе майбутнє прийдешніх поколінь.

 


На жаль, щороку на традиційне вшанування героїв Гурб приїздить дедалі менше людей. І реально тих, хто їде з метою помолитися за загиблих, подякувати їм та попросити вибачення за те, що і нині доводиться боротися з тими ж ворогами, – не так багато.

Серед них ПАТ «Мізоцьке ремонтно-транспортне підприємство» зі Здолбунівського району

Йде весна, а з настанням тепла в аграріїв починаються весняні клопоти. Чи не найбільшим головним болем є нестача пального, техніки і взагалі коштів на все необхідне для вирощення доброго врожаю. Тож без кредитів не обійтися. Йде весна, а з настанням тепла в аграріїв починаються весняні клопоти. Чи не найбільшим головним болем є нестача пального, техніки і взагалі коштів на все необхідне для вирощення доброго врожаю. Тож без кредитів не обійтися. На сьогодні банківська сфера запровадила зручний вид позики для малого та середнього фермерства. Це угоди з кредиторами у вигляді аграрних розписок. Проект «Аграрні розписки в Україні» впроваджується Міжнародною фінансовою корпорацією в партнерстві зі Швейцарською Конфедерацією.«Під розписку господарники можуть брати гроші, добрива чи насіння. За це розраховуються грошима або продукцією з майбутнього врожаю. Все залежить від домовленостей між кредитором та фермером», – зазначила директорка агропромислового розвитку Рівненської ОДА Надія Переходько.На Рівненщині аграрні розписки на суму майже 45 мільйонів гривень вже оформили три фермерські господарства Рівненщини. Поруч з ПАТ «Мізоцьке ремонтно-транспортне підприємство» ще долучилися до такого виду кредитування господарства –ТОВ «ІДЕК 2006» із Острозького та ТОВ «Рівнеагроленд» з Рівненського районів.  Нині в Рівненській області є більше 30 банків, фінансових установ, підприємств та представництв багатьох національних компаній, що готові надавати кошти та матеріально-технічні ресурси агровиробникам за аграрними розписками.З переліком зазначених компаній можна ознайомитись в рубриці «Аграрний ринок» на офіційному сайті департаменту агропромислового розвитку Рівненської ОДА.
За додатковою інформацією щодо оформлення аграрних розписок можна звернутися до координатора проекту «Аграрні розписки в Україні» у Рівненській області Тараса Веремейчика.Контактні номери: 097 806 31 83; 099 912 45 26Також можна звернутися безпосередньо до представника компанії, зазначеної в переліку.

Свято «Весняні розваги» для дітей з сімей вразливих категорій в перший день пасхальних свят, 8 квітня, організували працівники Здолбунівського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Погода цьогорічного Великодня порадувала всіх теплим весняним днем. Після тренінгу “Знайомство” хлопчики та дівчатка рушили до міського скверу, де, радіючи теплому й погожому дню, гуртом охоче бавилися в рухливі ігри, брали участь у цікавій вікторині, а також малювали на асфальті.
До слова, ці яскраві дитячі роботи на великодню тематику просто “оживили” доріжки скверу.

Олександра Кротюк з Людмилою Келерман.
Фото Галини Данильчук. 2013 р.

Лише один день знайомства, лише декілька годин спокійної тихої розмови з 90-річною здолбунівчанкою Олександрою Лазарівною Кротюк залишили декілька занотованих сторінок спогадів про довге і непросте життя цієї жінки. Пані Олександра вже покинула цей світ, залишивши дітям і онукам все, що придбала за життя та ще пам'ять про це життя у купці пожовклих старих фотокарток. А ще ці спогади, які я з 2013 року зберігаю у своєму архіві. В цій розповіді віддзеркалюється життя минулих поколінь наших краян, а ще крихти історії Здолбунівщини.

Зі спогадів Олександри Кротюк
«Моє дівоче прізвище Кондратюк, я народилася у 1922 році. Мій батько Кондратюк Лазар Васильович родом із с. Хорів, що біля Острога. Ще за царя він був машиністом паровоза.
Мама моя Ольга Романовська родом із Росії, зі Смоленська. Вона рано залишилась сиротою і 17-річною вийшла заміж за мого батька, коли він туди приїхав своїм поїздом. Це був час революції 1917-го.

Здолбунів. 1936 р. Фото з родинного архіву.


А в 1920-му, перед тим як мав закритись кордон між совєтською Росією і Польщею, тато забрав маму і переїхав у Білорусію, в Барановичі, де вже була польська влада. Мама була вагітна мною, а тоді вагітним жінкам на кордоні давали якусь допомогу – пелюшки, сорочечки. Не одержавши в Барановичах роботи машиніста, батько поїхав у Бєлосток, де влаштувався машиністом, придбав житло, адже платили тоді залізничникам досить непогано. Там я й народилася 1 квітня 1922 року. Та згодом його, як українця, з роботи звільнили.

Родина Кондратюків. Фото 1920-х рр


А у мами ще народилося два синочки – Володя і Гена. Це було десь у 1935 році. Тато тоді ліг у лікарню у Вільнюсі (це була тоді Вільнюська залізна дорога) і звільнився вже по хворобі, як пенсіонер. Статки наші стали меншими і тато вирушив з сім’єю у рідне село на Рівненщину. Батьків його в живих вже не було, але була у Хорові частина дідової хати і 3 га землі.

Учасники заходу.

Цього тижня, у середу, в різних країнах світу відзначили Міжнародний день визволення в’язнів нацистських таборів. Його свого часу було засновано рішенням ООН як щорічний. Саме 11 квітня обрали пам’ятною датою в календарі, бо у цей день в 1945 році почали повстання в’язні концтабору “Бухенвальд”, дізнавшись про наближення союзних військ. У таборі в той час перебувало кілька десятків тисяч ув’язнених з 18 країн Європи. Також 11 квітня було звільнено в’язнів нацистського концтабору “Дора”, 22-го – в’язнів “Заксенхаузена”, 29-го – “Дахау”. Згодом звільнили тих, хто страждав у “Равенсбрюку”, “Освенцімі”, “Майданеку”, інших нацистських концтаборах.

У його доробку вже понад 40 нагород та відзнак, а всіх робіт вже не менше 150. Віктора Голуба знають не тільки в українському світі сатири та гумору, а й далеко за межами нашої держави. Та на жаль, небагато здолбунівчан досвідчені, що знаний у світі карикатурист живе у нашому місті.
Аби жителі Здолбунова ближче познайомилися з талановитим художником, минулої неділі, до Дня сміху, у Здолбунівському БКЦ презентували виставку карикатур Віктора Голуба. Такий захід у місті провели вперше.


Привітати земляка з відкриттям виставки прийшли не лише близькі, знайомі та колеги, а також здолбунівчани та гості міста, які цікавляться мистецтвом карикатури.
Цікаво, що за фахом чоловік не художник. Проте, як розповів Віктор Голуб, малює він з самого дитинства.
– Я завжди гарно малював, готував навіть стінгазети в училищі. Відшліфовував, так би мовити, свої навички. І завжди захоплювався карикатурами у гумористичних виданнях – «Перець» та «Крокодил». Вважав авторів малюнків небожителями. А потім наважився і сам почав пропонувати пресі свої карикатури, – розповів під час презентації Віктор Голуб.

Здолбунів – місто залізничників. Зі сталевою магістраллю пов'язало свою долю не одне покоління мешканців цього краю, тому чи не в кожній родині хтось присвятив професії залізничника частину свого життя. Та й саме місто перетворилося з маленького хутора у районний центр завдяки збудованій ще наприкінці XIX століття залізниці. Тому до залізничників тут особливе ставлення, адже їх клопітка та цілеспрямована праця сприяє зміцненню економіки міста, має високий авторитет серед населення.
У колективах підприємств залізничного транспорту Здолбунівщини виросло і працює зараз багато майстрів своєї справи, які у свята і в будні, вночі і вдень забезпечували та забезпечують чітке функціонування залізничного транспорту. Одним зі знаних та шанованих на Рівненщині ветеранів-залізничників є Григорій Пилипович Ткачук, який у цьому році вже відсвяткував своє вісімдесятиріччя.

Днями на базі Здолбунівської ЗОШ I-III ст. № 6 відбувся ІІ етап олімпіади «Юне обдарування» серед учнів 4-х класів району з української мови, математики та природознавства. Участь у ній взяли 65 школярів із 26 закладів освіти району.
Переможцями олімпіади стали: з української мови – Іванна Нечипорук, учениця 4 класу Здолбунівської ЗОШ I- III ст. № 6 (вчитель Л. В. Сірман), з математики – Євгенія Мартинчук, учениця Мізоцького навчально-виховного комплексу «ЗОШ І-ІІ ст.-ліцей» (вчитель Л. В. Устянчук), з природознавства – Захар Кленовий, учень Здовбицької ЗОШ I-III ст. (вчитель А.О. Димчук).
За підсумками олімпіади дипломами Здолбунівського районного відділу освіти нагородять 19 учнів навчальних закладів району.
За інформацією Юлії МЕЛЬНИК,
члена оргкомітету олімпіади
«Юне обдарування».

Природа потребує охорони і захисту постійно. Цілісність навколишнього середовища має хвилювати кожну людину на планеті. Людство повинно стати опорою і помічником природи у її боротьбі за існування. Натомість ми дуже часто стаємо свідками недбалого ставлення людей до довкілля. І це завжди призводить до незворотних наслідків. Людство не замислюється про те, що постійне вирубування лісів, забруднення води та знищення земель призводить до загибелі природи.
Люди своїми необдуманими вчинками завдають непоправної шкоди всій екосистемі. Масово знищують тварин, комах, риб. Це призводить до порушення цілісності світу, і тварини та рослини починають поступово зникати з обличчя планети. Часом ніби й нешкідливий відпочинок у лісі довкола багаття може спричинити втрату величезної ділянки зелених насаджень через пожежу. А що казати про цілі галявини, вкриті сміттям та битим склом?

Цього тижня до гаража здолбунівських рятувальників в’їхала нова пожежна машина. Вона – одна з тих, які нещодавно Петро Порошенко вручив рятувальникам Рівненщини.

Презентація пожежної машини АЦ-4-60 (530905)-515М відбулася цього вів­торка у ДПРЧ-18 Здолбунова. На урочистості прибули голова Здолбунівської районної ради Олег Дацюк, перший заступник голови Здолбунівської РДА Леонід Власюк, заступник міського голови Володимир Кондратюк, а також депутат Рівненської обласної ради Володимир Ковальчук.
Представив автівку особовому складу та гостям заступник начальника ГУ ДСНС в Рівненській області Олег Панюк. Як зазначив пан Олег, машина – потужна та витривала.
– Автомобіль швидкий, маневрений. Має більший запас води. Тож стане незамінним помічником наших рятувальників, – резюмував Олег Панюк.

На Здолбунівщині готуються до зустрічі науковців – істориків, краєзнавців та письменників з усієї України. На початок червня запланована Всеукраїнська наукова історично-краєзнавча конференція «Минуле і сучасне Волині. Дермансько-Мізоцька земля в українській та європейській історії», яка відбудеться у Дермані Другій, в приміщенні Дерманського НВК «ЗОШ І ступеня-гімназія».
Минулого тижня з цього приводу у приміщенні Здолбунівської РДА відбувся перший оргкомітет, де йшлося про організацію роботи конференції та витрати на неї.
На разі вже відомо, що формат конференції буде незвичним. Окрім виступів доповідачів, на гостей заходу також чекатимуть цікаві виставки книг та декоративно-ужиткового мистецтва, захопливі екскурсії, бесіди за кавою та чаєм, смачне частування.

Саме цю думку прагнули донести до здолбунівчан Саме цю думку прагнули донести до здолбунівчан під час «Краєзнавчих цікавинок від Андрія Климчука»

Минулої неділі у Здолбунівській районній бібліо­теці для дітей та юнацтва місцеві фани історії зібралися, аби зустрітися з рівненським краєзнавцем Андрієм Климчуком.
Пан Андрій розповів цікаві факти про Здолбунів та обласний центр з власних досліджень. Цікаво, що за освітою науковець Климчук – не історик. Проте зацікавившись історією, вже 12 років вивчає минувшину рідного краю.