Тишу прорізав дзвінкий крик - це перші звуки нового життя. А десь у безкрайньому небі запалала ще одна зірка, сповіщаючи про прихід в цей світ нової людини.
     Зірка горить, а це значить, що людина живе. Якщо цей вогонь яскравий - так само яскраве її життя. Якщо зірка тьмяніє, то і людське життя є непривабливим. От тільки не зірка керує людиною, а кожна людина самостійно запалює свою зірку і протягом всього свого життя підтримує цей вогонь.

     Людина пізнає світ. На зорі пізнань вона знає тільки правду, вміє радіти сонцю, любить людей. Маленька людина мріє стати лікарем та вилікувати всіх хворих. А поки що вона піклується про бездомних собак та котів. І щиро вірить, що так буде завжди.
     Іду вулицями свого селища. Навкруги шумить у звичному ритмі життя. Назустріч мені йдуть односельці. Вдивляюся в їхні обличчя. Вони різні, проте здебільшого стурбовані, заклопотані, а головне - байдужі. Ні! Тільки не байдужі! Це неправильно! Не можна бути байдужим до себе, до людей, до країни. Не можна жити одним днем, нищити культуру, забути історію. Таке ставлення до життя призведе до біди. І тоді маємо злослів'я, хуліганство, розпусту, злочинність. Серед людей розквітає неправда, зневага, цинізм, байдужість до чужої біди. Людське життя знецінюється, а головним стає збагачення за будь-яку ціну. І немає місця любові, добру, вірі, надії, моралі.
     Чому ж так? Що так змінює людину? І чому її зірка на небі з часом тьмяніє? Чому зірка не горить яскравим світлом протягом всього життя людини? Хто в тому винен?
     Я думаю, що людина сама марнує своє життя. А все тому, що забуває про головне призначення на цій прекрасній землі - бути Людиною з великої літери. Згадаймо мудрість Василя Симоненка: «.. .бо ти на землі - людина, і хочеш того чи ні - усмішка твоя єдина, мука твоя єдина, очі твої одні». Чи настанову Володимира Забаштанського: «... пронеси крізь роки і негоду в серці віру, нескорену й горду, віра в рідну твою Батьківщину починається з віри в людину».
     Тож давайте жити за людськими правилами, допоможемо один одному віднайти вірний життєвий шлях і втриматись на ньому протягом всього життя, а головне - ніколи не розлучатися з вірою, надією, любов'ю, добром. І станеться звичайне чудо - безкрайнє небо над нами спалахне мільйонами яскравих зірок. І так буде завжди!
Олеся Пачебула,
учениця 11 класу Мізоцького НВК 
«ЗОШ І-ІІ ст.-ліцей».

 

 

Comments are now closed for this entry