Хто з нас у дитинстві не боявся міліціонера, Бабая, Бабу Ягу, які забирають неслухняних діток? Адже дорослі часто лякають ними, щоб примусити дитину з’їсти кашу або зробити те, що вважають за необхідне. І навіть не підозрюють, що ці, на перший погляд, безвинні погрози можуть відгукнутися в дорослому житті. Заїкання, поганий сон, енурез, агресивність – ось далеко не повний перелік наслідків, до яких може призвести дитячий страх. Тому, якщо ваша дитина чогось боїться – темряви, лікаря чи маленького собаку, поставтеся до цього серйозно.
Для кожного віку характерні певні страхи. Наприклад, малята до року бояться гучних звуків – шуму пилососа, голосного сміху, крику, а ще – коли поруч немає мами. Статистика свідчить, що страх залишитися без батьків – один із найпоширеніших у дитинстві.
У 2-4 рочки дитина може боятися покарань з боку батьків, лікарів (адже, лікуючи, вони їм завдають болю), але найбільше - темряви. Не підвищуйте голос на дитину, а тим більше не бийте. Також не можна погрожувати чогось позбавити, наприклад: “Я віддам твої іграшки Колі, бо він хороший хлопчик”, залякувати дітей: “Замкну у ванній і вимкну світло” або “Віддам чужому дядькові”. Такі погрози формують у дитини страх втрати, самотності, невпевненості. Також не бажано надмірно опікувати дітей, повторюючи, що світ довкола небезпечний: “Це не чіпай!”, “Туди не лізь!”.
У 5-6 років може з’явитися страх смерті. Адже дитина вже знає, що людина може вмерти. Усвідомлення цього може стати для неї серйозним потрясінням. Тому проаналізуйте свою поведінку: чи не страждаєте ви самі від підвищеної тривожності, чи не “зациклені” на хворобах (своїх і дитячих). У цьому віці як хлопчики, так і дівчатка гостро реагують на конфлікти в родині і дуже часто почуваються винними, якщо мама і тато сваряться. Появі страхів сприяє і непослідовність у вихованні. Тому якщо мама сказала “не можна”, тато має з цим погоджуватись.
Найбільше піддаються страху вразливі діти. Особливо нелегко хлопчикам. Адже від них очікують більшої сміливості, ніж від дівчаток. Тому їм не лише страшно, а й соромно за це.
Зверніть увагу на ознаки страху: підвищена обережність, панічні істерики, нічні кошмари, острах спілкування з людьми, хвилювання з приводу того, що не відбулося, відсутність впевненості в собі, нездатність розслабитися. Спробувати подолати страх можна самотужки, але в деяких випадках необхідна й допомога фахівця.
Намагайтеся робити все можливе, щоб підвищити самоповагу, підкріпити самооцінку дитини, виховати впевненість і посилити почуття безпеки. Створіть у родині таку обстановку, аби малюк зрозумів, що може довіряти вам і про все розповісти. У жодному разі не висміюйте страх, не лайте дитину. Бо так можна лише загострити ситуацію. Також не можна застосовувати метод “клин клином” і, наприклад, залишити маля у зачиненій темній кімнаті, якщо воно боїться темряви.
Спробуйте обговорити з дитиною її страх, нехай вона розповість, що відчуває. Поділіться своїм досвідом, розкажіть, чого ви боялися в дитинстві і як позбулися цього.
Найпоширеніший і найдієвіший метод боротьби – намалювати свій страх чи зліпити його з пластиліну. А потім – спалити чи порвати на дрібні шматочки папірець з малюнком і обов’язково пояснити, що страху більше не існує.
У цей період намагайтеся організувати більше рухливих ігор, прогулянок, уникати конфліктів у родині. А головне – пам’ятати, що для дитини мама й тато всемогутні, і саме у вас вони шукають захисту і розради. Тож підтримуйте їх.
Вікторія ЯНКО,
психолог ДНЗ “Усмішка”.

Comments are now closed for this entry