Ця книга стоїть на чільному місці в домівці кожного свідомого українця. Для кожного з нас Шевченків «Кобзар» є уособленням того, чого так прагли наші предки і що нині маємо ми, але часто сприймаємо як належне, а не дорогоцінний дар, який повсякчас потрібно захищати. Це - воля, свобода слова, свобода жити, творити, радіти життю й не відчувати себе рабом на рідній землі. Саме Шевченківські дні - ще один привід нагадати всім, з якими труднощами ми здобували свою незалежність, повагу і визнання усього світу.
В ці пам’ятні дні в Дубенському районному будинку культури зібралися відомі на теренах Рівненщини майстри пера. Зібралися, аби долучитися до передачі Шевченківської естафети Дубенщиною Здолбунівському району, аби поетичним словом і щирою розмовою підтримати в глядачеві любов до Шевченкового поетичного слова. Дубенський письменник М. Пшеничний розповів, що під час його перебування в казахському місті Алма-Аті він пройшовся довжелезною вулицею імені Т. Шевченка. Тоді як в рідній Україні безліч вулиць й досі носять назву «жовтневих» і «леніних», хоча останній ні разу не був тут і йому геть не боліла доля жоднісінького українця. І що прикро особливо - тоді, як казахи пишаються «не своїм» поетом, напам’ять цитують його вірші, багато хто із нас не може пригадати навіть дати народження Тараса Шевченка, а пам’ятники йому стоять у бур’янах і відвідують їх хіба що перелітні птахи та подеколи, як от 9 та 10 березня, представники влади, аби засвідчити, що раз в рік таки пам’ятають…
Письменники та поети висловили вдячність дубенській районній владі за теплу зустріч і активне сприяння в поширенні українських цінностей та рідного слова.
«Колись в драмтеатрі я виступав на трибуні, пан Корилкевич тоді був головою обласної ради. Коли він почув мій виступ, то запросив до себе в кабінет. І питає: «Які є проблеми? Що я можу зробити?» Тоді, дякуючи йому, вийшла в світ моя книжка. І саме тоді я зрозумів, що він - та людина, до якої можна звернутися й не боятися, що від твоїх проблем відмахнуться, як від набридливої мухи. Та й не може бути людина іншою, маючи таких гідних предків. Знаю, що в нього був прекрасний дід. Дід, який працював в Золочеві начальником станції, мав 200 гектарів землі. Його розстріляли лише за те, що він був розумний, багатий і вмів працювати. Нищили, вбивали все українське… Як тоді, так і зараз. Тому люди, які ладні захищати нашу державу, - нині на вагу золота», - каже письменник та поет С. Бабій.
Поетеса, голова Рівненської обласної організації Національної спілки письменників України Л. Рибенко була вражена побаченим, відвідавши цьогоріч Шевченкове джерело в с. Підлужжя на Дубенщині. Пригадує, як минулого року її та колег по перу зустрів ледь примітний в колючих хащах бур’яну струмок. Проте тепер джерело, де тамував спрагу знаменитий Кобзар, повністю змінило свій вигляд завдяки ініціативі депутата Рівненської обласної ради Данила Корилкевича. Територія доглянута і огороджена, доріжки заасфальтовано, а над джерелом споруджено альтанку. Вже здалеку місцина приковує до себе погляд тих, хто йде чи проїжджає повз.
Тому є надія, що допоки є люди, яким не байдужа українська культура, її минувшина і майбутнє наших дітей, допоки Шевченківський дух сповнює серця - українській нації бути і жодному недругу не під силу знищити наш народ. Бо ми - гайдамаки!
Олександра РЕБРИК.
* * *
7 березня цього року у будинку культури ПАТ “Волинь-Цемент” відбувся літературно-мистецький захід з нагоди 198-ї річниці від дня народження Т. Г. Шевченка “Ні, не в минуле, а в майбутнє, до тебе я, Тарасе, йду”. Участь у ньому взяли керівники району та міста, громадськість.
