Кожні 20 секунд на планеті від туберкульозу вмирає одна людина. І це незважаючи на те, що масштаби епідемії поступово скорочуються, навіть в Україні. Хто знає, що туберкульоз – це не лише хвороба бомжів і ув’язнених, нею можна захворіти, якщо захоплюватися дієтами або вегетаріанством, жити в стресових умовах і працювати наднормово? Адже все це призводить до ослаблення імунітету, а значить, до уразливості організму. В 1995 році ВООЗ оголосила в Україні епідемію, яка триває досі (сьогодні за статистикою тільки в Донецькій області щодня вмирає чотири людини від туберкульозу). Тому питання боротьби із захворюванням має бути одним із пріоритетів державної політики, а значить – розмови про проблему і шляхи її розв’язання не повинні припинятися.
Помилково думати, що туберкульоз – хвороба ув’язнених, алкоголіків і бомжів. Хоча так було ще двадцять років тому. З історії також відомо, що туберкульоз – не хвороба бідняків. Від цього інфекційного захворювання постраждали не лише жебраки, але і багачі, і знаменитості, такі як Вівьєн Лі, Антон Чехов, Іван Тургенєв, Роберт Луіс Стівенсон, дружина російського імператора Олександра ІІ.
Сьогодні фахівці стверджують, що туберкульозом може заразитися кожен, хто виходить у світ – буває в громадських місцях, їздить у транспорті, адже часто інфекція передається, як грип, повітряно-краплинним шляхом.
При цьому навіть найостанніші опитування про загрозу туберкульозу свідчать, що українці легковажно ставляться до цієї проблеми, хоча і вважають, що туберкульоз – це вирок. Тим часом, за словами керівника групи по ВІЛ/СНІДу Бюро Всесвітньої організації охорони здоров‘я в Україні Гундо Вайлера, щорічно в світі туберкульозом інфікуються дев‘ять мільйонів людей. Так, багато хворих повністю виліковуються, проте півтора мільйони на рік вмирають від цієї інфекційної хвороби.
«Існує світова угода щодо того, що кількість хворих на туберкульоз треба зменшити на 50% до 2015 року, – говорить експерт. – І в світі багато регіонів, де показники знижуються. Позитивні тенденції спостерігаються в Азії, Центральній Європі, Прибалтиці. На жаль, це не відноситься до країн Африки і Східної Європи, де з 1990 року кількість нових випадків зросла удвічі».
Фахівці говорять, що головна проблема в лікуванні цієї інфекційної хвороби – її резистентність (стійкість). «У світі півмільйона таких хворих, – констатує, зокрема, Вайлер. – Серед них дуже високий відсоток летальних випадків. У 40 тисяч хворих на туберкульоз спостерігається така форма мультирезистентного туберкульозу, яка стійка до всіх існуючих протитуберкульозних лікарських препаратів».
«Проблема мультирезистентного туберкульозу – це призма, через яку ми бачимо, як працює туберкульозна програма в країні. Якщо рівень високий, то вона працює погано, – говорить Світлана Черенько, голова Комітету з питань протидії ВІЛ-СНІД та іншим соціально небезпечним хворобам Міністерства охорони здоров’я. – В Україні високий рівень мультирезистенції (він коливається від 5% в західних областях до 15% в східних областях). Але це, швидше, спадщина минулих років, коли у нас не було регулярного постачання протитуберкульозних препаратів».
Тим часом за останніми даними захворюваність на туберкульоз більшою мірою зафіксована в східних і південних областях України. Найвищий рівень у Херсонській, Донецькій, Дніпропетровській і Луганській. Там же хворіють і на найбільш небезпечні форми туберкульозу, стійкі. Цей факт говорить ще й про те, що до сьогоднішнього дня не всі області України достатньою мірою укомплектовані необхідним діагностичним устаткуванням.
Окреме питання – стан вітчизняної туберкульозної служби. Медики туди працювати не йдуть. Це можна пояснити низьким рівнем заробітної плати, відсутністю соціальних гарантій, жахливими умовами праці. Щось поліпшити в цьому напрямі без затвердження відповідних законів не можна. Хоча експерт ВООЗ дивується, як в Україні, країні, де існують і цілий ряд законів, і програми у боротьбі з туберкульозом, така катастрофічна ситуація. Наприклад, добродійний фонд «Розвиток України» з 2007 року реалізує п‘ятирічну програму «Зупинимо туберкульоз» на загальнодержавному і обласному рівнях (загальний бюджет програми – 100 млн. грн). Зокрема, в Донецькій області торік діяльність у рамках програми привела до поліпшення таких ключових показників, як захворюваність на туберкульоз (знизилася на 5,6%) і смертність від туберкульозу (знизилася на 11,5%). Але це, швидше, окремий випадок.
«У свою чергу держава повинна вести політику контролю за туберкульозом, – упевнена Світлана Черенько. – Це може виявлятися, перш за все, в достатньому і стійкому фінансуванні. Тільки за цих умов можна проходити повноцінну діагностику і лікування. Як тільки держава узялася за своєчасне фінансування, показники по туберкульозу у нас дещо покращали. Хоча і залишилися дуже поганими – навряд чи ми доб‘ємося зниження захворюваності наполовину, як про це говорять у ВООЗ. Зараз в Україні щорічно фіксується 35 тисяч нових випадків туберкульозу. Це дуже багато! Нині ж туберкульоз в активній формі на різних стадіях хвороби спостерігається у 90 тисяч осіб. Але і цей показник захворюваності (у 2008 році 77,8 випадку на 100 тисяч населення) відносний, адже є люди, хвороба у яких не виявлена. Тому за допомогою соціальних формул можна отримати такі розрахункові показники: 105 випадків на 100 тисяч населення. А це говорить про те, що ми повинні покращувати якість діагностики і доступність обстеження».
Достатня кількість ліків і їхня якість – ще один привід для дебатів. Якщо вірити експертам, з 2002 року Україна повністю забезпечена препаратами першого ряду для лікування нових випадків захворювання. «Це вітчизняні якісні препарати. Вони дозволяють на 100% вилікувати хворого, якщо той прихильний до лікування. Ситуація в Україні трохи поліпшується, тому що фінансування препаратів другого ряду, які істотно дорожчі, з кожним роком збільшується. У результаті Мінохоронздоров‘я витрачає на покупку препаратів першого ряду 40 мільйонів гривень, другого – 83 мільйони. Попри те, що останні купуються і не в повному обсязі», – стверджує представник МОЗ.
Але не всі медики поділяють оптимізм Черенько. Фахівці кажуть, що щорічно протитуберкульозні препарати надходять до лікувальних установ із запізненням, що призводить до «зупинок» у лікуванні, адже запасу ліків у медустановах часто немає. До того ж вартість деяких препаратів була істотно завищена (тобто держава у дистриб‘юторів купувала, наприклад, індійські ліки в три-п‘ять разів дорожче, ніж вони продаються насправді).
При цьому Світлана Черенько визнає: якщо кількість людей, стійких до препаратів першого ряду, зростатиме, то на всіх хворих дорогих ліків не вистачить. «На жаль, пацієнти, які стійкі до всіх доступних нам препаратів, приречені на смерть, – каже лікар. – І така смертність висока в усьому світі, тому всі заходи щодо запобігання туберкульозу повинні бути спрямовані на профілактику таких форм».
Варто нагадати, що профілактика туберкульозу – це вакцина БЦЖ. Відповідно до календаря профілактичних щеплень її роблять у пологовому будинку за відсутності протипоказань в перших 3-7 днів життя дитини. Ревакцинацію проводять в 7 і 14 років за умови негативної реакції Манту. Виникає «але». Традиційна тотальна диспансеризація населення, за допомогою проби Манту, скажемо прямо – застаріла. Інфекція ж мутує. Більш того, деякі експерти говорять, що в Україні чверть дітей, заражених туберкульозом, отримують інфекцію щепленням. Щоб виявити туберкульоз на ранніх стадіях, дорослим рекомендується проходити флюорографічне обстеження не рідше одного разу на два роки. Крім того, при різкій зміні реакції Манту за рік лікар може рекомендувати провести профілактичну хіміотерапію кількома препаратами.
У боротьбі з туберкульозом вітчизняні медики сподіваються не лише на державу, але і на міжнародні організації, які фінансово підтримують різноманітні протитурберкульозні програми.
Як видно, в боротьбі з туберкульозом Україна зіткнулася з часом непереборними перешкодами. Причому часто ми їх самі собі створюємо – починаючи з того, що ми нічого не хочемо знати про хворобу, і закінчуючи відмовами від лікування.
Тетяна Катриченко.
(Друк. зі скороченнями).
ua.glavred.info
Ми в соцмережах
