Лікар загальної практики сімейної медицини Павло ОЛІЙНИК веде прийом.

Як працівники Здовбицької амбулаторії протистоять невтішним реаліям сьогодення

Сільські амбулаторія чи ФАП - центральні «точки» на карті села, у яких постійно вирує життя. З самого ранку до лікарських кабінетів прямують звідусіль пацієнти, а лікарі та медсестри подекуди не встигають навіть подих перевести. Принаймні, саме так ведеться у Здовбиці - одному з найбільших сіл нашої країни. І що б не відбувалося у державі, як би не доводилося часом затягувати паски сільським медикам, все одно на першому місці у них - усвідомлення того, наскільки незамінними є вони для селян.

За роботою - фельдшер-лаборант Ганна ТИМОЩУК.

 


Шістнадцять працівників Здовбицької амбулаторії загальної практики сімейної медицини забезпечують медичними послугами не лише жителів Здовбиці, а й Копиткова, Новомильська, Новосілок, Степанівки, Мар’янівки. До амбулаторії пацієнти добираються самотужки, а один раз на місяць лікарі виїжджають у кожне село на патронаж - оглядають діток до року, проводять їм щеплення.
До речі, якщо зважити на рівень народжуваності, то на тлі інших сіл Здовбиця видається перспективною: зараз в амбулаторії на обліку є 80 здов­бицьких малюків віком до одного року, а усього на дільниці зареєстрована 121 така дитина. Примітно, що протягом останніх двох років у Здовбиці спостерігається природний приріст населення.


Медсестра загальної практики сімейної медицини Ганна Олійник працює в сільській амбулаторії з малюками з 2010 року. Кілька місяців тому повернулася з декретної відпустки і тепер допомагає мамам ростити діток здоровими.

Лікар-гігієніст Анастасія ДАНИЛЮК та медсестра стоматологічного кабінету Світлана БОНДАР.

 


- У нас дуже хороший колектив, - розповідає медсестра. - Коли я повернулася з тривалої відпустки, було дуже легко адаптуватися, наче й нікуди не йшла. Кожного дня на прийомі кілька діток обов’язково є. Мами у нас взагалі свідомі - більшість з них уважно слухають, що ми їм рекомендуємо, намагаються дотримуватись порад. Щоправда, деякі батьки відмовляються від проведення щеплень, то іноді маємо з цим труднощі. Час від часу виникають проблеми і з забезпеченням вакцинами, хоча щеплення намагаємося робити діткам своєчасно. Тому у майбутньому хотілося б більше стабільності, щоб медики могли спокійно та якісно працювати.
Насправді сільській медицині зараз доводиться виживати насамперед за рахунок невтомності та ентузіазму працівників закладів. Так вже здавна ведеться у нас на селі - якщо робити, то з толком, якщо є проблеми, то намагатися вирішувати їх самотужки. У спілкуванні працівники амбулаторії на запитання «Чого вам зараз не вистачає найбільше?» в унісон відповідають «Усього». Кажуть, що поки змін на краще не відчувається.
- Якщо на півроку забезпечать флаконом спирту, то це добре, - розповідає фельдшер-лаборант Ганна Тимощук. - А так намагаємося обходитися власними силами і засобами. Хтось з дому пральний порошок принесе, хтось - засіб для миття вікон.
Працівники амбулаторії розповідають, що виживати стало набагато складніше після медичної реформи, проведення якої два роки тому активно ініціювала минула влада. Раніше, коли заклад фінансували з місцевого сільського бюджету, принаймні, не виникало проблем з найнеобхіднішим. А тепер труднощі з матеріальним забезпеченням «вилазять» на кожному кроці. Особливо складно з пальним, бо те, що виділяють, - справжній мізер. Станом на 10 червня бензину в амбулаторії не отримували уже три тижні. Нині норма пального для закладу - 40 літрів на тиждень, тоді як за часів місцевого фінансування щотижнево медики отримували 100-120 літрів. У результаті виїзди до хворих дітлахів на автомобілі, за користування яким медики дуже вдячні сільській раді, доводиться оплачувати батькам. Зрозуміло, що більшість з них чудово розуміють реалії виживання. Але часом знайдеться й той, хто дорікне, мовляв, отака-то вона у нас, безкош­товна медицина…
Проте тим, хто скаржиться на ситуацію, варто б усвідомити, який пласт роботи мають виконувати сільські медики. Вражає навіть те, що на сьогодні Здовбицька амбулаторія обслуговує 7139 людей.
- Згідно з чинними но­р­ма­ми, на одного лікаря має припадати не більше 1500 пацієнтів. А у нас працює два сімейних лікарі, і кожен з них обслуговує більш ніж по три з половиною тисячі пацієнтів, - розповідає лікар загальної практики сімейної медицини Павло Олійник. - Так само медсестра мала б обслуговувати не більше 600 відвідувачів амбулаторії. Тому в норми ми ніяк не вкладаємося.
В амбулаторії тішаться тим, що час від часу небайдужі люди допомагають «закрити» хоч якусь статтю, важливу для виживання закладу. Серед спонсорів добрим словом згадують Степана Михайловича Мичку та його дружину Галину Федорівну, які минулого року допомогли фінансами, аби у коридорі медзакладу поклали плитку. Але й досі проблемних «точок» - хоч греблю гати: в амбулаторії от уже кілька років підряд тече каналізація, яку просто немає за що відремонтувати.
Справно фінансуються тільки так звані захищені статті: все, що пов’язано з невідкладною допомогою, медичний заклад отримує у повному обсязі і вчасно.
Позатим, у амбулаторії є чим пишатися - працюють нові стоматологічні установки, діє фізіотерапевтичний кабінет, приймає пацієнтів палата денного стаціонару, де хворий може отримати необхідні медичні процедури, не навідуючись до райцентру.
Але головне надбання здовбицької медицини - то дружний і згуртований колектив. У складні місяці Революції Гідності про вчинок здовбицьких медиків дізналися далеко за межами села. Адже колектив одним з перших сказав своє слово про тодішню злочинну владу, підтримавши відповідне звернення Здолбунівської районної ради. У вихідні дні чимало працівників вирушали до Києва на Майдан, жінки охоче готували та відвозили туди домашні страви, аби хоч якось полегшити побут самооборонівцям. Саме завідувачка амбулаторії Валентина Нижник та її колеги проводили тоді у Здолбунові для жіноцтва заняття з першої медичної допомоги, намагаючись бути на вістрі подій. Тому тепер, перед професійним святом, медики мають щиру надію на розквіт країни та медичної галузі зокрема.
- Хотілося б, щоб на нас все ж таки звертали більше уваги у районі і розуміли, у яких умовах ми працюємо. Радує, звісно, що зараз ми стабільно отримуємо зарплатню. Але все ж таки сподіваємося на поступ. Ми вже стільки терпіли, то, як просять нас нові керманичі країни, потерпимо ще. Але маємо бачити, що все йде до кращого, - кажуть працівники амбулаторії.
Напередодні медичного професійного свята хочеться, щоб щире бажання згуртованих здовбицьких медиків таки здійснилося. Бо якщо професіонали з сільської амбулаторії будуть нарешті позбавлені необхідності мізкувати про пальне та каналізацію, їх досвід та вміння принесуть ще більше користі кожному пацієнту.
Марина СТЕПАНЮК.
Фото Костянтина ОРЛЮКА.

Comments are now closed for this entry