Новини

Сьомого лютого цього року у Здолбунові відбулися перші, установчі, збори громадської організації “Здолбунівська міська федерація футболу”. Її засновниками є О. В. Мазярко,
Ю. Р. Півко та В. Л. Трофімчук. У ході зборів затвердили Статут громадської організації і обрали її президента, ним став О. В. Мазярко. “Здолбунівську міську федерацію футболу” зареєстрували за адресою: м. Здолбунів, вул. Шкільна, 30а.
Другі збори громадської організації відбулися дев’ятого лютого. Цього дня рішенням ЗМФФ у місті було створено футбольну команду “Експрес” для участі в першості Рівненської області, визначено її тренерський склад, до якого увійшли О. В. Мазярко, О. Є. Соборський та С. Ф. Стратюк.
На третіх зборах, що відбулися дев’ятого березня, було обрано дев’ять членів виконавчого комітету ЗМФФ, ревізійну комісію, органи здійснення футбольного правосуддя і затверджено постійні комітети. До складу виконавчого комітету ввійшли:
О. В. Мазярко (голова),
Ю. Л. Гриценко (заступник голови), В. Л. Трофімчук, А. С. Гамера, І. М. Самчук, Я. Ю Лис, О. Л. Гриневич,
О. М. Голік, С. М. Лащенков. Ревізійну комісію очолила О. В. Швидка, конт­рольно-дисциплінарний комітет - Ю. Р. Півко, апеляційний - М. В. Гарбовський. Дитячо-юнацьким комітетом опікуватиметься О. Є. Соборський, комітетом ветеранів - С. О. Середюк.
Також було виготовлено печатку і штампи, відкрито у банку розрахунковий рахунок ГО. Нині ж вирішують питання щодо придбання футбольної форми та спортінвентарю.
Команда “Експрес” готується до футбольного сезону. У місті Рівне здолбунівчани беруть участь у турнірі на приз відомого в минулому футболіста Леоніда Молчановського.
Володимир ГРОГОЛЬ,
голова комітету зі зв’язків ГО “ЗМФФ” зі ЗМІ.

П’ятого березня у м. Корець проходив один з етапів обласних сільських спортивних ігор Рівненщини з жіночого волейболу та шахів. Представники Здолбунівщини на цих змаганнях виступили вдало.
Так, команда волейболісток у складі Юлії Бурки, Дарини Левчук, Зінаїди Грипич, Вікторії Мягкої, Наталії Шехірєвої, Ганни Кардаш, Марії Кардаш, Руслани Ковальчук та Іванни Ровенчук виборола ІІ місце. Спортсменки перемог­ли в зональних змаганнях команду Дубенського району з рахунком по партіях 2:1, а волейболісток Радивилівщини з рахунком 2:0 і вийшли у фінал. Але у впертій боротьбі за І місце поступилися команді Демидівського району.
Здолбунівська команда шахістів у складі кандидатів у майстри спорту Анатолія Кирилюка, Йосипа Борзенка і Лідії Голік шансів на перемогу не залишила нікому і в підсумку завоювала І місце.
Фінансову підтримку спортсменів забезпечили голова Здолбунівської райдерж­адміністрації Сергій Кондрачук і в. о. начальника відділу у справах молоді та спорту РДА Оксана Швидка. Волейбольну команду підготували до змагань керівник фізичного виховання ДНЗ «Здолбунівське ВПУЗТ» Володимир Кравчук та вчитель фізкультури Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 3 Оксана Чаран.
Володимир ЯНЧУК,
голова районної організації
спортивного товариства «Колос».

Команда важкоатлетів ДЮСШ Здолбунівської районної ради Рівненської області.

У місті Березне 11-12 березня цього року відбувся чемпіонат Рівненської області з важкої атлетики серед чоловіків та жінок, юнаків та дівчат до 15 років. Здолбунівщину на цих змаганнях представляли 16 вихованців відділення важкої атлетики дитячо-юнацької спортивної школи Здолбунівської районної ради.
Перший цьогорічний старт для спортсменів виявився вдалим. Чемпіонами області серед юнаків та дів­чат до 15 років стали учень ЗОШ І-ІІІ ст. № 4 Дмитро Ленгутін (в/к до 28 кг), учень ЗОШ І ст. № 7 Ярослав Муд­рий (в/к до 32 кг), вихованці Здолбунівської гімназії Анд­рій Гаврищак (в/к до 38 кг), Павло Крашановський (в/к до 41 кг) та Василь Устименко (в/к до 50 кг), учень ЗОШ І-ІІІ ст. № 1 Максим Демчишин (в/к до 45 кг).

Розповідь­спогад

Коли читав опубліковану у «Новому житті» від 20 січня 2017 року чергову статтю Юрія Мельника і Володимира Морозова з циклу «Здолбунівський футбол», відчув неабияке хвилювання. Адже знайшов там і рядки, присвячені моєму батькові, Олексію Прокоповичу Парфенюку. Ось уривок з цього матеріалу: «Сезон 1946 року був успішний і для здолбунівської команди «Локомотив». Газета «Ковельский железнодорожник» від 24 травня того року писала: «В воскресенье, 19 мая, в Здолбуново состоялся футбольный матч между командами «Локомотив» (Здолбуново) и «Зенит» (Львов). Матч закончился со счетом 3:1 в пользу железнодорожников. Эта команда в текущем сезоне провела семь футбольных встреч, из них, кроме львовской «Зенит», с двумя командами г. Луцка ­ «Спартак» и «Динамо». Во всех встречах локомотивцы выходили победителями. Особенно отличаются в команде капитан команды т. Парфенюк, футболисты тт. Подгурский ­ шофер дистанции связи, Мазжек ­ ученик класса железнодорожной школы и другие». Тоді здолбунівський залізничний вузол входив до складу Ковельської залізниці. Прізвища гравців команди, які згадані у статті, частково пояснюють закономірність її успіху. Парфенюк та Подгурський ­ досвідчені і яскраві гравці, відомі ще за виступами за польські команди 30­х років. Мазжек ­ представник молодого покоління. Тобто підтверджується класичне правило формування класної команди: сплав досвіду та молодості. На жаль, у пресі тих часів більше не згадуються прізвища здолбунівських футболістів, але, поза сумнівом, так звана «здолбунівська п’ятірка» збірників області 1945 року (Тадеущук, Геллєр, Парфенюк, Кузьминець, Юшкевич) теж грала за команду».
За життя (1921­1984 рр.) батько багато, причому завжди з великим задоволенням та добрим гумором, розповідав про те, як, з ким і де він грав у футбол. Захопившись цим видом спорту ще в юності, несамовито відданим його шанувальником лишався до останніх своїх днів. На жаль, в часи тих батькових футбольних монологів, які автоматично ставали історією, я ще не був свідомий настільки, аби хутчіш записувати їх на магнітофонну плівку. Все збирався зробити це пізніше. З роками багато безцінних деталей «вивітрилося» з пам’яті. Усе, що в ній збереглося ­ у цій короткій розповіді.

Здолбунівська родина. Мій батько Олексій ПАРФЕНЮК – 
перший зліва.

Батьки мого тата були родом з теперішнього Славутського району Хмельницької області. Дід мій, Прокоп Михайлович, працював на залізниці. Збудував у Здолбунові, по нинішній вулиці Словацького, невелику хатину. Саме там у 1921­му (рік, коли місто відійшло до складу Польщі) народився мій батько ­ Олексій. Дім, до речі, зберігся й до сьогодні.
Батько був середнім з трьох братів і мав ще трьох старших сестер. Навчався спочатку в польській школі, а потім ­ у ремісничому училищі.
Футбол був дуже популярним у Здолбунові, власне, як і спорт загалом. Батько, наприклад, згадував, що молоді заможні поляки вправлялися в такій аристократичній грі, як теніс. Підліткам було за честь підносити їм м’ячі, що вилітали за межі корту. Але батько вже тоді зрозумів, що великий теніс йому недоступний, бо коштів на придбання необхідної екіпіровки родина не мала. Якби й насмілився він звернутися з таким проханням, то запросто міг би дістати на горіхи за нахабство від свого батька, а мого діда ­ Прокопа Михайловича.
Футбол був наймасовішою і найдемократичнішою грою. Ось за яких обставин батько став її палким шанувальником. Прокоп Михайлович, оскільки працював кондуктором на залізниці, мав право скористатися одним безкоштовним квитком для проїзду в будь­який кінець Польщі сам, або ж передати його одному з членів своєї сім’ї. То був 1934­й чи 1935­й рік. Батько виклянчив у мого діда квиток на поїздку до якоїсь рідні, а сам сів у варшавський поїзд і поїхав до столиці Польщі. Причина була вагомою: у Варшаві мав відбутися товариський матч між збірними Польщі і Норвегії.

Чотирнадцятого березня у селі Суходоли Бродівського району на Львівщині вкотре відбувся семінар об’єднання «Кластер Натуральне молоко», організатором якого є ТОВ «Укрмілкінвест» – один з найбільших виробників молока Західного регіону країни. У заході взяли участь понад 40 учасників з 6 областей, які представляють підприємства аграрного сектора Західного регіону, зокрема тих, хто працює у галузі молочного тваринництва. Співорганізатором семінару став проект «Розвиток молочного бізнесу в Україні» (за підтримки уряду Канади).
Необхідність зустрічі була зумовлена потребою об’єднання зусиль для захисту інтересів молочарів, а також обміну інформацією, досвідом та знаннями. Йшлося і про нові ідеї, які доцільно обговорювати, поширювати та втілювати у життя.

Якщо у відносно великих населених пунктах проб­леми, пов’язані з медициною, полягають у тому, що лікуватися немає за що, то в деяких віддалених селах до цього додається ще одна біда: там відсутні кадри, щоб надавати невідкладну допомогу населенню.
Про проблему відсутності фельдшерів у окремих населених пунктах згадували на останньому засіданні колегії Здолбунівської РДА. Нині такими спеціалістами не забезпечені ФАПи сіл Буща, Новосілки, Степанівка та Озерко. Найгострішою потреба заповнити ці вакансії є у Бущі, де ФАП обслуговує близько 700 жителів, та в Новосілках, де долікарська допомога потрібна 450 мешканцям сільської місцевості.

Медична тема так чи інакше стосується кожного жителя району. Тому на останньому засіданні колегії РДА, де серед іншого йшлося про надання первинної медичної допомоги населенню Здолбунівського району, інформацію головного лікаря комунального закладу охорони здоров’я «Здолбунівський районний центр первинної медичної допомоги» Олега Сумка присутні слухали з непідробним інтересом.

Здолбунівський РЦПМД нині обслуговує понад 57 тисяч жителів нашого району, серед них – близько 12 тисяч дітей до 17 років. У його структурі функціонує 11 амбулаторій загальної практики сімейної медицини та 27 ФАПів. У центрі працює 41 лікар та 120 середніх медичних працівників.
Торік фінансування закладу склало 11,1034 млн. грн., відповідно, на одного жителя району «припадало» 193,6 грн. Також було залучено понад 200 тис. грн. позабюджетних коштів. З метою розвит­ку матеріально-технічної бази закладів центру використовували не лише кошти з районного бюджету, а й субвенції, надані Здовбицькою, Копитківською, Уїздецькою, Урвенською сільськими, Мізоцькою селищною та Здолбунівською міською радами.
За словами Олега Сумка, за кош­ти районного бюджету вдалося завершити виготовлення проектно-кошторисної документації на об’єкти, які включені у програму субпроектів Світового банку, а також придбати важливе медичне обладнання для амбулаторій та ФАПів – холодильники, глюкометри, небулайзери, електронні ваги та ін. З метою зменшення споживання природного газу реалізовано проекти з енергозбереження в Гільчанській АЗПСМ і ФАПах сіл Залісся та Уїздці, де було встановлено твердопаливні котли і електроконвектори. Заходи, спрямовані на енергозбереження, втілювали і в інших закладах РЦПМД.

З метою своєчасного та оперативного отримання інформації про вчинені та ті, що готуються, кримінальні правопорушення, пов’язані з торгівлею людьми, у прокуратурі Рівненської області розпочала роботу «гаряча лінія».
Повідомлення про кримінальні правопорушення цієї категорії приймають цілодобово за телефоном (0362) 62-00-44 та на адресу електронної пошти Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
За кожним повідом­ленням, що надійде із зазначених питань, прокуратурою вживатимуться заходи до перевірки інформації та, за наявності підстав, поновлення порушених прав громадян і притягнення винних до відповідальності.
Григорій НИЖНИК,
керівник Здолбунівської
місцевої прокуратури.

Анна ЛИМИЧ (ВОЙНАРОВИЧ) під час зустрічі з читачами
у Здолбунівській ЦРБ.

четвертого березня цього року пролягла дорога відомої на Рівненщині письменниці і поетеси, непересічної творчої особистості, педагога і психолога за фахом Анни Лимич (Войнарович). А поспішала Анна Андріївна на зустріч з працівниками книгозбірень нашого району, які очікували її у читальному залі Здолбунівської ЦРБ, де того ж дня мали галузеву нараду.
Завжди позитивна і щира Анна Лимич (Войнарович) з перших хвилин зуміла зацікавити аудиторію живою, емоційною та змістовною розповіддю про літературну творчість і власне світосприйняття. Літераторка презентувала свої книги, написані у різний час. Зокрема приділила увагу роману “Шляхами янголів”, який присвятила своїй рідній сестрі Світлані, збірці ліричних поезій “Світло для тебе”, нещодавно виданій друком книзі дитячих віршів “Мура-Гламура”. Згадала й про видання “Революція Гідності. Війна” - збірник, що став втіленням унікального для нашої країни літературного проекту, відгуком митців Рівненщини на події останніх років в Украї­ні, над яким також працювала.

Учасники заходу.


Щодо своїх подальших творчих планів, то Анна Анд­ріївна поділилась, що невдовзі вийде друком її “Казка про Чорнобиль”, написана ще на 20-річчя аварії на ЧАЕС, і що вже є матеріали для нової збірки її поезій. А також зауважила, що створення книги - процес тривалий і, як правило, на це потрібні роки.
На переконання письменниці, навіть попри нинішній “розквіт” електронних гаджетів, книга паперова, жива, існуватиме вічно. Адже є незамінною і, наче хороший друг, дарує неповторне спілкування зі Словом, мистецтвом.
Презентувала літераторка присутнім на зустрічі й нову свою роботу - книгу пізнавально-фантастичних оповідань для сімейного читання “Ельвіра в Країні Котів”, яка вийшла у видавництві “Волинські обереги” дуже невеликим накладом –всього у 120 примірників. Як зазначила Анна Лимич (Войнарович), на написання книги її надихнули історії з “Аліси в Країні Чудес” Льюїса Керрола. Працювала письменниця над книгою чотири роки, доповнюючи кожну з її редакцій новими героями, образами, оповідями.

Останнім часом все більше зловмисників прагнуть покращити власне матеріальне становище, вдаючись до шахрайських дій. Шахрайство – справа тонка. Це справжнє мистецтво – ввести в оману людину так, щоб та добровільно передала свої заощадження чи майно.
Але прикро те, що часто саме самотні особи похилого віку стають жертвами шахраїв. Хтось з них «проводить» так звану «грошову реформу», а дехто, представившись соціальним працівником чи співробітником іншої організації, виманює останні заощадження у довірливих людей похилого віку.
Тому працівники Здолбунівського відділення поліції вкотре попереджають громадян про необхідність бути обачними та пильними. В жодному випадку не вірте незнайомцям, ким би вони не представилися і що б не пропонували.

«Мене завжди цікавить усе нове і гарне», - зазначила в одному з інтерв’ю відома в нашому краї народна умілиця, керівник гуртка «Акварель» Здовбицького сільського будинку культури Сніжана Король (на фото). Завжди привітна, чуйна і доброзичлива вона й сама впродовж уже багатьох років творить красу і навчає цьому дітей та дорослих.
Майстриня працює в різних мистецьких техніках. Вироби Сніжани Король демонстрували на чисельних виставках, і завжди ті викликали неабиякий інтерес у відвідувачів. Адже пройти байдуже повз симпатичних героїнь з пап’є-маше чи повз ляльок-мотанок, які виготовила наша талановита землячка, просто неможливо. А в творчому доробку народної умілиці ще ж і живописні картини, і поробки з кавових зерен, паперу й інших матеріалів, вишивки, писанки. Проявила вона себе і як талановитий педагог - дітки залюбки відвідують гурток декоративно-прикладного мистецтва під її керівництвом, а їхні роботи, виставлені на сторінці у мережі «Фейсбук», щораз «збирають» чимало вподобайок.
Торік у жовтні Сніжана Король брала активну участь в обласній акції «Мистецтво одного села», в рамках якої свої таланти, звичаї і вміння представляли здовбичани. Під час презентації села народну умілицю було нагороджено Почесною грамотою управління культури і туризму Рівненської ОДА. І це далеко не єдина з її відзнак.
Фото Ольги ЯКУБЧИК.

«Мамо, я не хочу, щоб ти їхала…», – благала маленька дівчинка матусю, яка змушена була кидати маля, щоб заробити грошей на краще життя для своєї дитини.
«Я скоро повернуся. Не плач… Мама заробить грошей, привезе тобі нового велосипеда», – заспокоювала маленьку мама, намагаючись притлумити біль, який розривав серце навпіл. «Адже ти хочеш мати новий велосипед?..» «Ага…».
Мине зовсім небагато часу, і мама зрозуміє, що втратила вплив на доньку, і вона перестала цінувати її зусилля. Бо чекає уже не маму, а її подарунки та гроші, щоб задовольняти свої нескінченні бажання, нехтуючи маминою любов’ю та самопожертвою.
У наш час нерідко можна зустріти таких відчайдушних матерів, які заради блага дітей залишають все: дім, сім’ю, друзів. Вони вирушають в інші країни у пошуках кращої долі, звалюють на себе непосильний тягар, виконуючи ту роль, яка Богом була покладена на чоловіка – стають годувальницями, замість того, щоб бути берегинями домашнього вогнища. Чому ж так трапляється?
Життя стало нелегким: щомісячні рахунки за «комуналку» вражають сумами, зарплатня не встигає за цінами на продукти харчування, на які й так витрачається основна частина сімейного бюджету. Медицина й освіта безкоштовні лише на папері… Матерям, які самостійно «піднімають» своїх дітей на ноги, важко вижити в таких умовах. Тож слабші зневірюються, часом навіть йдуть у запій, а сильніші – вирушають на закордонні заробітки.

Коли їдеш на відпочинок - будуєш плани на світлі дні і позитивні емоції. Не хочеться проблем. Хочеться радіти життю, «відключитися» і, як кажуть, не брати важкого до рук, а поганого в голову. Та дійсність вносить свої корективи. І якщо ти - Homo Sapiens, то лишитись байдужим просто не можеш...
Я не знаю, як складеться моя доля далі. Але дуже хочу, щоб у тих, про кого маю розповісти, хоч щось змінилось на краще. Принаймні, щоб їм ніколи не довелось відчувати такого до себе ставлення. Бо змінились ми з вами.

Кінець липня. Мама радує новиною, що придбала путівку і ми (о радість!) їдемо до моря, в один із санаторіїв. «Путівку розділимо, вже домовилась. Хорошого ж потрошку, бо хто за нас працюватиме?» - каже вона. Я ж на емоціях починаю обдумувати, які речі з собою брати.
До N-ська добираємося потягом. Він стрічає нас зливою. А нам ще до місця призначення їхати. Таксисти усіх мастей нав’язливо пропонують свій сервіс. За 350, 200, 180 грошових одиниць. Ми - не з тих, хто може розкидатись коштами, але й маршрутку потрібну у незнайомому місті нам, уже геть змоклим, вперто не дає шукати дощ. Раптом чуємо до нас українською: «За 170 поїдете?» Озирнувшись, кажу: «Ні. За 160 - так!» Чоловік з сивиною у волоссі, прикриваючи нас величезною чорною парасолею, веде до свого «жигуля». Там вже сидять двоє жіночок, старша і молодша, та хлопчик років чотирьох.

Інна ХЛІБЮК та учасники народного аматорського театру читця «Пошук»
Здолбунівського РБК перед виступом у Рівному.

П’ятого березня у місті Рівне відбувся обласний огляд-конкурс читців-аматорів «Кобзарева струна не вмирає», приурочений до 203-ї річниці від дня народження Т. Г. Шевченка. Загалом учасниками обласного огляду були понад сорок читців-аматорів. Здолбунівщину на цьому конкурсі представляв народний аматорський театр читця «Пошук» та читець Інна Хлібюк районного будинку культури.
Диплом за перше місце і «Кобзар» у подарунок отримала Інна Хлібюк.
За повідомленням
Здолбунівського РБК.

До 203-ї річниці з дня народження Тараса Григоровича Шевченка в Івачківській ЗОШ І-ІІ ст. відбувся конкурс читців-декламаторів. Метою цього заходу було навчити дітей слухати поезію і розуміти мудрість великого Кобзаря, усвідомити свою відповідальність за долю України.
Конкурсантів розділили на дві вікові категорії, і відповідно до цього оцінювали їхні виступи. Переможцями стали учениця 2 класу Вікторія Сіра та учениця 9 класу Марія Мельничук. Наприкінці конкурсу всі учні та вчителі нашої школи разом прочитали Шевченкову пое­зію «Мені однаково, чи буду…».
Крім того, вихованці Івачківської ЗОШ І-ІІ ст. взяли участь у міжнародному флешмобі Global Shevchenko: під час екскурсії до міста Рівне сфотографувалися біля пам’ятника поету і опублікували ці світлини на офіційній сторінці флешмобу у соцмережі «Фейсбук».

В. М. МАНДЗЮК (другий зліва) з вихованками
та старшими тренерами збірної України з боксу.

У м. Рівне 23-26 лютого проходив відкритий чемпіонат нашої області з боксу серед юнаків 2003-2004 років народження. Дитячо-юнацьку спортивну школу Здолбунівської районної ради на цих змаганнях представляли 11 спортсменів, яким вдалося продемонстрували гарні результати.
Так, перші місця завоювали учень 8 класу ЗОШ І-ІІІ ст. № 5 Валентин Корнілов (у ваговій категорії до 37 кг) та учень 7 класу Здолбунівської гімназії Артем Кузьменчук (у ваговій категорії до 35,5 кг). Другі місця вибороли семикласники ЗОШ І-ІІІ ст. № 3 Микита Мельник та Іван Завадський, а також учень 7 класу ЗОШ І-ІІІ ст. № 5 Олександр Тимощук. Треті місця здобули учень 8 класу Гільчанської ЗОШ І-ІІІ ст. Андрій Вальчук, учні ЗОШ І-ІІІ ст. № 3 - восьмикласник Сергій Хлопек, семикласник Давид Орлов та шестикласник ЗОШ І-ІІІ ст. № 6 Дмитро Солтис. Залікові очки в командний залік принесли учень Рівненської української гімназії Кирило Васянін та учень 8 класу Гільчансьої ЗОШ І-ІІІ ст. Владислав Нікітюк.

Але дороги на Здолбунівщині ремонтуватимуть

Про дороги у нашому регіоні можна говорити або погано, або ніяк. Хоч загалом в країні ситуація зі шляхами є не набагато кращою - днями навіть Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман заявив про те, що 95 % шляхів у державі сьогодні в жахливому стані. Якщо окремі траси загальнодержавного значення ще більш-менш «у формі», то регіональні дороги очікувано розсипалися разом з таненням снігу.

Така ситуація є цілком закономірною, якщо зважити, що востаннє капітальні роботи на дорогах Здолбунівщини проводили ще у 2005 році. Відтоді щорічно відбуваються лише поточні ремонтні роботи на найпроблемніших ділянках, що, звісно, крапля у морі для вирішення дорожніх проб­лем району.
Скажімо, торік з районного бюджету на поточний ремонт доріг було спрямовано 108,5 тис. грн. Ремонтували шляхи у Миротині, Білашеві, Бущі, Урвенні, Старій Мощаниці. Проте ямкові ремонти, які робити, звісно, потрібно, не вирішують складної ситуації.
Цьогоріч маємо надію на те, що «бородате» дорожнє питання з місця таки зрушиться. Принаймні, у цьому запевнив голова Здолбунівської РДА Сергій Кондрачук, який
1 березня мав зустріч з начальником Служби автодоріг Рівненської області Петром Удовиченком та спілкувався з ним про перспективи ремонту у 2017 році.

На останньому засіданні сесії Здолбунівської районної ради вкотре обговорювали проблеми старомощаницьких школярів. Питання порушила директор Старомощаницької ЗОШ І ст. та депутат райради Наталія Єнич, розповівши депутатам про те, що сільські школярі середньої ланки змушені були пропустити 4 дні навчання, оскільки транспортний засіб перевізника, з яким укладено угоду про підвезення школярів, не зміг здолати переметені шляхи.
- То, яким чином ми гарантуємо нашим дітям право на рівний доступ до освіти? Звісно, хтось скаже, що п’ять кілометрів до школи можна й пішки пройти. Але ж ми живемо у двадцять першому столітті! Можу запросити скептиків до Старої Мощаниці, щоб їхні діти спробували походити щодня пішки по 5 км у кожен бік, - зазначила Наталія Єнич.

Здолбунівчанин Василь Кухоцький повернувся з війни у жовтні минулого року. Двадцятисемирічний військовослужбовець 28-ї ОМБР пройшов найгарячіші точки на Сході України.
Днями лікарі поставили йому важкий діагноз - хронічний мієлолейкоз. На лікування потрібно близько 180 тисяч доларів. Сім’я таких коштів не має. У Василя та його дружини - двоє малолітніх дітей.
Просимо посильно допомогти молодій сім’ї у лікуванні люблячого чоловіка і татуся.
Картковий рахунок дружини Василя:
ПриватБанк, № 5168 7555 1316 7680 - Кухоцька Людмила Миколаївна.
Ваша небайдужість допоможе врятувати життя нашого захисника!

Михайло Якимович ОВСІЙЧУК за роботою в бібліотеці.

Першого березня випов­нилось вісімдесят Відміннику освіти, заслуженому вчителю України, хорошій і шанованій людині - Михайлові Якимовичу Овсійчуку.

Народився Михайло Якимович у селі Півче, але велика частина його життя пов’язана з селищем Мізоч.
Після навчання у Львівському державному університеті, де здобув професію вчителя історії, М. Я. Овсійчук працював у Суємській школі. Спочатку вчителем, згодом - заступником директора, завучем. У 1975 році його призначили директором Мізоцької середньої школи, де також викладав історію й правознавство. На посаді керівника цього навчального закладу Михайло Якимович перебував до виходу на пенсію у 1998 році. Але й після цього деякий час працював вчителем. Усі, хто його знає, кажуть, що Михайло Якимович - вчитель від Бога.
За 33 роки невтомної праці на освітянській ниві Михайло Якимович виховав, виплекав гідну собі зміну - понад сорок його учнів стали педагогами й науковцями. Є серед них історики, є ті, хто здобув науковий ступінь кандидата наук, і ті, хто нині працює у престижних ВНЗ України.

У ДНЗ «Здолбунівське ВПУЗТ» відбулися загальноучилищні батьківські збори. Їх порядок денний включав низку важливих питань, основним з яких було «Організація навчально-виробничого та виховного процесу». Заступники директора училища підбили підсумки зроб­леного в цьому напрямку за останній рік. Директор навчального закладу Р. І. Шевчук проінформував присутніх про використання спонсорських коштів, зазначивши, що завдяки їх залученню вдалося чимало здійснити для вдосконалення навчально-матеріальної бази училища і створення умов для якісного навчання та набуття професійної майстерності його вихованцями.
Так, уже три роки поспіль училище на першому місці серед ПТНЗ Рівненщини за комп’ютеризацією та впровадженням ІКТ у навчально-виробничий процес. І попри складні часи, що настали зараз для профтехосвіти, надалі працюватиме над покращенням підготовки своїх учнів. До речі, кращим з них на зборах вручили грамоти, а найрезультативнішим спортсменам ВПУЗТ і призерам конкурсів професійної майстерності - ще й цінні подарунки.

Щороку двадцять першого лютого відзначається Міжнародний день рідної мови. Наша, українська, мов безмежний океан. Вона мелодійна, як пісня солов'їна, прекрасна і барвиста, наче веселка. Не можна її не шанувати, не захоплюватись нею, виплеканою народом у віках. Тож у день свята у Здолбунівській районній біб­ліотеці для дітей та юнацтва організували літературну годину «Дзвени струмочком, рідна мово».

вечір-реквієм під такою назвою, приурочений до третьої річниці трагічних подій на Майдані, провели працівники Мізоцьких будинку культури та біб­ліотеки.

Ведучі С. Денищук та О. Пальчевська розповіли про те, що відбувалося 18-20 лютого 2014-го на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській у Києві, коли було поранено понад 1000 людей, загинуло більше 100 протестувальників. Після цього присутні Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять загиблих героїв Небесної сотні.
Вірші під час заходу читали учасники драматичного гуртка «Зоресвіт» (керівник О. Терещенко) С. Пивоварчук, А. Віщак та учасник гуртка художнього читання Мізоцького селищного будинку культури О. Шелест (керівник Т. Герасимчук).
Пісню на слова О. Луцишина, музику В. Гриськова «А мати синів вигляда» виконала С. Денищук під акомпанемент В. Устянчука.
Також учасники вечора мали змогу переглянути документальний фільм «Небесна сотня. Молоді янголи» та книжкову виставку «Герої не вмирають – герої йдуть на небеса».
Тетяна ГЕРАСИМЧУК,
в. о. директора
Мізоцького БК.

На фото: під час вечора-реквієму.

Такий шлях пройшла керівник танцювального колективу «NoName» Вікторія Колбун

 

Ще сім років тому ця тендітна дівчина працювала у банку. Проте, усвідомивши, що справжнє її покликання – танець, а займатися в житті потрібно улюбленою справою, змінила фах.
Зараз Вікторія Колбун викладає сучасну хореографію у Здолбунові, Рівному, Дубно та у селі Могиляни. Загалом має 180 вихованців різного віку, з яких 35 - у нашому місті. Їй постійно телефонують з пропозицями про нову роботу. Хоча коли починала, могла лише мріяти про власний танцювальний колектив.

- Пані Вікторіє, що привело Вас, рівнянку, до Здолбунова?
- Коли робила перші кроки як викладач хореографії, у Рівному орендувати зал за помірну ціну було складно. Тож вирішила спробувати знайти такий у Здолбунові. Близько двох років займалася з дітьми у БКЦ, згодом перейшла до Здолбунівського РБК, де й нині працюю.
- А як працівниці банку вдалося стати викладачкою сучасних танців?
- У банку я навчилася рахувати гроші. Добре, що вчасно усвідомила: рахую не свої, а чужі. Паралельно з роботою займалася танцями. А потім вирішила й взагалі звільнитися з банківської установи. Для моїх батьків це стало справжнім шоком. Я ж намагалася їм пояснити, що можу ризикнути, поки не маю власної сім’ї. Хоча мама постійно мене підтримувала, допомагала коштами, щоб придбати костюми чи поїхати на змагання. А тато постійно казав: «Куди ти лізеш?» Лише два роки тому він уперше побачив виступ мого колективу, і на очах у нього були сльози - лише тоді мене зрозумів.

Голова РДА відзвітував про діяльність за рік

На засідання шістнадцятої сесії Здолбунівської районної ради сьомого скликання, яке відбулося 22 лютого, зібралося чимало жителів району. Прийшли вони, щоб почути звіт голови Здолбунівської РДА щодо здійснення делегованих повноважень, який очільник РДА традиційно готує раз на рік.

Засідання розпочали з інформації керівника Здолбунівської місцевої прокуратури Григорія Нижника про стан законності, боротьби зі злочинністю на території району. Оскільки питань до прокурора у депутатів практично не було, його інформацію взяли до уваги та перейшли до інших питань.
Звіт голови РДА був стислим і максимально змістовним. Не останню роль у цьому відіграла його візуалізація – інформативні і легкі для сприйняття слайди давали змогу не втратити інтересу до того, що відбувається, і не «закуняти», як це часто буває під час довгих доповідей чиновників. Сергій Конд­рачук звітував про те, чого вдалося досягти у різних галузях протягом року. Вочевидь, немає сенсу наводити цю інформацію детально, оскільки наше видання висвітлювало практично все, що відбувалося у районі останнім часом. Але якими б не були показники, зведення і рейтинги, для громадян набагато важливіше інше: відбуваються реальні зміни на краще чи ні.
Звісно, якщо захотіти, можна «закинути» владі купу недопрацювань. Від проблем у приміщенні Гільчанської ЗОШ до неймовірно розбитих доріг, які, утім, вже є нашою загальнонаціо­нальною бідою. Але у того, хто уважно прислухався до звіту та слідкував за подіями у нашому краї, об’єктивно не може виникнути відчуття, що Здолбунівщина перебуває у стані стагнації. Хто заперечить те, що енерго­ощадні вікна, встановлені у навчальних та медичних закладах, окупляться суттєвою економією тепла? Чи те, що капремонти спортзалів, дахів, фасадів шкіл були вже давно на часі? Чи, врешті, те, що будівництво ДНЗ у Новомильську та спорткомплексу у Здолбунові спрямоване на забезпечення наших з вами нагальних потреб? Звісно, усі ці здобутки – результат злагодженої діяльності усіх гілок влади. Але тим, хто звик лишень критикувати і кричати «все пропало», хочеться побажати вчитися бачити позитив. І чесно визнавати, що він є.
Обговорювати звіт депутати не стали. Лише Олександр Колінько висловив міркування щодо реалізації програми соціально-економічного розвитку.

У Здолбунові вшанували Небесну Сотню

Постріл... Другий… Третій… Хлопці, мов підкошені, падають замертво. Дерев’яні щити і благенькі каски не рятують від прицільної стрільби снайперів. Завмирає серце. Ти розумієш, що це не художній фільм. Ці хлопці - не актори. Вони не встануть, наче нічого і не трапилось, після команди режисера: «Стоп. Знято». Їх більше нема…
Цей п’ятихвилинний ролик повертає тебе на три роки назад. І той біль, наче й не покидав ніколи. Дивишся на тих, хто стоїть поруч. В їхніх поглядах читаються ті ж думки. У руках тремтять свічки, а крап­лі сліз зрадливо котяться по щоках. Двадцятого лютого у Здолбунові на площі Героїв Небесної Сотні на захід «ВІДВАЖНІ: НАШІ ГЕРОЇ» зібралося чимало небайдужих громадян.


Поблизу стенда з портретами загиблих героїв на бруківці палахкотять лампадки, громада та представники влади покладають квіти. Після спільного виконання присутніми Гімну України священнослужителі відправляють панахиду за Небесною Сотнею та усіма борцями, які загинули за незалежність України.
- Ті, хто дивляться на нас уже з іншого світу, чекають від нас змін. Сподіваються, що їхня жертва буде недаремна. Ждуть, щоб кожен з нас зробив щось таке, що назавжди змінить цю державу. Адже вони полягли не заради чогось великого, а задля того, щоб кожен з нас був у душі вільним, відчував себе сином цієї землі і гордився, що він – українець. Хай їм буде вічна пам’ять, а нам – добра згадка про те, якою ціною сьогодні дається кожен день нашого життя, - зазначає після панахиди настоятель Свято-Петро-Павлівського храму УПЦ КП у Здолбунові о. Віталій.

Про це спілкувалися підприємці району на засіданні координаційної комісії

Рік 2017-й приніс чимало змін у законодавстві, яке стосується діяльності малого бізнесу. Тож підприємцям довелося переглянути деякі принципи ведення справ, інколи констатуючи, що нові правила змушують усе більше затягувати пояси.
Тому зрозуміло, що під час засідання координаційної комісії з питань розвитку підприємництва при РДА, яке відбулося 15 лютого, у її учасників виник­ло чимало запитань та зауважень.
Оскільки участь у засіданні взяв народний депутат Украї­ни Олександр Дехтярчук, саме йому й довелося роз’яснювати присутнім, якою є ситуація щодо створення сприятливих умов для розвитку малого бізнесу.

У Здолбунові встановлять ще один пам’ятний знак

Від війни в Афганістані нас відділяє вже 28 років. Молоді хлопці, яким тоді пощастило повернутися живими з горнила спецоперації СРСР, тепер стали солідними чоловіками. А дехто з них провів синів на іншу війну, яка їм, афганцям, після повернення з того пекла не могла привидітися навіть у страшному сні.
Хоч жахливі сни вони досі бачать. І марно намагаються стримувати сльози, коли поринають у спогади про той час. Для них не має суттєвого значення, що згодом афганську війну було визнано політичною помилкою. Бо болітиме вона довіку, ставши грубим рубцем на їхніх життях.
Досі у Здолбунові не було місця, куди б ті з афганців, хто поминає своїх бойових побратимів, могли покласти квітки, чи й просто прийти, щоб згадати минуле. Тож п’ятнадцятого лютого, у День вшанування учасників бойових дій на території інших держав, у районному цент­рі, в сквері по вулиці Шкільній (перехрестя вулиць Паркової та Шкільної) відбулося закладання каменю на тому місці, де згодом буде встановлено пам’ятний знак воїнам-афганцям. Поки що там встановлено лише гранітну табличку з присвятою солдатам тієї війни. Але члени Здолбунівської районної організації Української Спілки ветеранів Афганістану, які є ініціаторами встановлення пам’ятника, запевняють, що обов’язково завершать почату справу.

повернулися з обласного змагання «Учитель року-2017» педагоги району

Богдан КОНДРАТЮК (зліва) та голова
Рівненської обласної ради Микола ДРАГАНЧУК.

Днями ми вкотре переконалися, що на Здолбунівщині працюють досвідчені та креативні освітяни, які прагнуть вдосконалювати свою майстерність та якісно готувати учнів до майбутнього дорослого життя.
Адже, за підсумками обласного конкурсу «Учитель року-2017», переможцем у номінації «Інформатика» став Богдан Кондратюк з Бущанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст., а вчитель біології Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 6 Людмила Михайлова у номінації «Біо­логія» увійшла до четвірки кращих та стала лауреатом конкурсу.
Загалом у конкурсних змаганнях взяли участь 60 педагогів загальноосвітніх навчальних закладів області, які змагалися у чотирьох номінаціях: «Біологія», «Початкова освіта», «Інформатика» та «Музичне мистецтво». Протягом чотирьох днів учасники конкурсу демонстрували свої педагогічний досвід та вміння, захищаючи навчальні проекти, проводячи майстер-класи, здійснюючи експертну оцінку підручників та ін. Результати конкурсу оголосили 12 лютого. Відзнаки кращим педагогам Рівненщини вручили голова обласної ради Микола Драганчук і заступник голови облдерж­адміністрації Світлана Богатирчук-Кривко, побажавши переможцям подальших успіхів вже на всеукраїнському етапі конкурсу, який відбудеться у березні.
Наші земляки, яким вдалося досягти чудових результатів у змаганні з педагогічної майстерності, стверджують, що такі здобутки є, насамперед, наслідком колективної праці. Богдан Кондратюк, який у Бущанській ЗОШ І-ІІІ ст. працює вже 8 років, переконаний, що саме командна робота його рідного колективу стала запорукою успіху.

Малюнок Віктора ГОЛУБА.

Виринаймо, друзі, зі смартфонів,
Із мереж, що, наче павучки,
І згадаймо: на полицях тихо
Нас вже зачекалися книжки.