Новини

Десятки громадян зібралося біля приміщення Здолбунівської РДА 14 березня, щоб висловити свою позицію щодо розгону та затримання учасників економічної блокади ОРДЛО. Мітингувальників підтримали і керівники району.
Цього ж дня кількома годинами раніше голова Здолбунівської РДА на своїй сторінці у «Фейсбук» оприлюднив заяву, в якій засудив розгін блокадників на Донбасі та закликав українських патріотів сісти за стіл перемовин і не допустити помилок, які вже були в історії України століття тому, коли «громадянський конфлікт між патріотами зруйнував українську державу та сприяв московській окупації».
Звертаючись до мітингувальників, Сергій Кондрачук зазначив, що питання торгівлі з окупантом стосується кожного: «Ніхто з влади не змушує приватних підприємців району закуповувати гуртом товар у РФ, а місцевих жителів, не роздивляючись етикеток, його купувати. Ви уявляєте, щоб в часи Другої світової Німеччина торгувала з СРСР?» Погодився з цим і голова Здолбунівської райради Олег Дацюк, який запевнив, що блокаду підтримує ще з перших днів і розгін та затримання її організаторів вважає ганебними.
Демобілізований боєць Тарас Калита виголосив проект резолюції, в якій громади Здолбунова і району засуджують розгін та затримання учасників економічної блокади
ОРДЛО, а також висловлюють вимоги щодо звільнення затриманих, зняття з посади Міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова та керівників силових структур і прийняття закону про окуповані території, який дасть змогу врегулювати ситуацію. Проект резолюції учасники мітингу ухвалили одноголосно.
Ірина САМЧУК.

Нещодавно відомий письменник та видавець Іван Малкович під час промови на церемонії нагородження Шевченківською премією зазначив, що українцям потрібно по-новому відкрити Тараса для себе та світу. Не ставитися до нього як до мученика-кріпака, а побачити у ньому прогресивну особистість, борця, «талановитого хлопця з блискучим майбутнім».
- Я мрію дожити до тих часів, коли дітям у школі перестануть слізно оповідати про горопашного кріпака, який служив безправним, безсловесним попихачем у панів, а змінять парадигму і вестимуть натхненну мову про неймовірного хлопчика, що аж світився великим талантом, який без тата й мами, і без, здавалося жодних шансів на успіх, створив сам себе, - зазначив письменник.
На жаль, зі школи великий Кобзар запам’ятався мені бідним хлопчиком, якого шпетили у сім’ї та не давали писати віршів вже у старшому віці. І лише з початком подій на Майдані я усвідомила, що Тарас Шевченко - борець і по-справжньому талановита людина. Тоді мене він «мобілізував». Рядки з його творів без упину крутилися у голові, і я по-новому зрозуміла їх зміст та актуальність.

Депутат Здолбунівської районної ради Олег ЯРІШ біля ФАПу с. Зелений Дуб.

З настанням весни у сільських медичних закладах району втілюють заходи з енергозбереження. На минулій сесії районної ради депутати підтримали бюджетний запит директора Здолбунівського РЦПМД Олега Сумка щодо спрямування 100 тис. грн. з районного бюджету на заміну вікон у ФАПах та амбулаторіях Здолбунівщини.
Як розповів голова Здолбунівської РДА Сергій Конд­рачук, про винесення на розгляд сесії райради проекту рішення щодо виділення кош­тів на заміну вікон у медустановах нашого краю неодноразово клопотали окремі депутати районної ради.

У неділю, 12 березня, зразкова аматорська капела бандуристів “Джерельце” Здолбунівської музичної школи відзначила 40-річчя своєї творчої діяльності, подарувавши шанувальникам музичного мистецтва чудовий ювілейний концерт. Дійство це, що відбувалось у вщерть заповненому глядачами залі БКЦ, минуло на одному диханні. Адже було воно сповнене щирим позитивом, душевністю і людським теплом. Капеляни й артисти-гості вражали присутніх виконавською майстерністю.

На сцені – зразкова аматорська капела бандуристів "Джерельце"
Здолбунівської музичної школи.

З джерельця - ріка повноводна
“Ти - ворожбитство, чаклування, душ українських раювання. Утіха - слухати тебе”, - писав у своєму вірші про улюблений музичний інструмент Анатолій Грицай, основоположник бандурної школи на Рівненщині. Напевно, ці слова видатного музиканта передають відчуття й усіх, для кого бандура, музика й українська пісня назав­жди стали часточкою серця. До їх когорти, безсумнівно, належать ті з наших земляків, хто за чотири десятиліття існування “Джерельця” був чи є учасником цього творчого колективу, і, звісно ж, їхні невтомні наставники. Капелою з 1977 по 1981 рік керувала Наталія Чепурна, з 1981 по 2012-й - Валентина Крищук, а відтоді їхню справу продовжує Ольга Антонюк. Колись і сама капелянка, нині вона успішно веде капелу до нових творчих вершин. Зав­дяки невтомній праці цих талановитих і відданих мистецтву педагогів, зусиллям їхніх колег, котрі стояли біля витоків колективу, на сьогодні “Джерельце” - це капела-епоха і капела-родина. Зі своїми традиціями, з багатим репертуаром, з високими виконавською майстерністю і сценічною культурою, з численними творчими здобутками і широким визнанням не тільки на регіональному чи всеукраїнському, а й на міжнародному рівні. Це колектив, чий внесок у розвиток українського кобзарства, справу збереження і примноження мистецьких надбань нашого краю важко переоцінити, у якого вчаться і з якого беруть приклад. Зав­дяки потужному мистецькому потенціалу керівників та учасників капели при ній вдалося створити колективи малих форм - ансамблі “Мрія”, “Барви”, “Україночка” і “Дивограй”.
Крім того, капела “Джерельце” вже давно стала пов­новодною рікою талантів. З майже 400 випускників-капелян 52 продовжили навчання у вищих музичних закладах. Київську музичну академію закінчили Галина Топоровська, Оксана Ніколайчук, Ірина Гульчук, Юлія Завадська, Львівську - Наталя Крищук й Ірина Антонюк, навчається на 5 курсі Одеської Ярина Опалько. Є серед випускників і ті, хто з успіхом провадить концертну діяльність за кордоном, і ті, хто нині вже сам керує капелами бандуристів, імениті й знамениті артисти, володарі високих звань і лау­реати різноманітних музичних конкурсів.

Виступає Ірина АНТОНЮК.

Грай, бандуристе, грай!
Грайливо й тужливо, тихо й потужно, хвилююче й лагідно, весело й заклично, велично й урочисто звучали бандури під час концерту. У виконанні учасників зразкової аматорської капели “Джерельце” Здолбунівської музичної школи прозвучали твори “Щоб добрим і багатим був ваш рід” (сл. і муз. А. Кривути), “Полька” В. Іщенка, “Кошеня” О. Олаха (соло на дзвіночках Ірина Гаскевич), “Мамина молитва” А. Матвійчука (солістка Юлія Андрійчук), “Мамині долоні” на слова О. Климпів і музику І. Іванціва (дует Ольги та Юлії Антонюк), пісня “Господиня гарна я” (солістка Вікторія Мулько) та ін.

Постановою № 207 Кабінету Міністрів України 2 березня 2016 року затверджено Правила реєстрації місця проживання. Відповідно до пункту 8 цих Правил, документи для здійс­нення реєстрації/зняття з ре­єстрації місця проживання/перебування особи подають до органу реєстрації (у тому числі через Центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративні послуги».
За бажанням батьків чи одного з них документи для реєстрації місця проживання новонародженої дитини можуть бути подані через органи державної реєстрації актів цивільного стану під час проведення державної реєстрації народження дитини. Батьки або інші законні представники зобов’язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

Інтернет-рух «Синій кит», який спричинив кілька сотень самогубств серед підлітків у Росії та Україні, дістався й до Рівненської області.

Перші згадки про такі групи та нещасні випадки, пов'язані з ними, з'явились досить давно. Спільною ознакою усіх підлітків-самогубців були хештеги на сторінці у соціальній мережі «#Тихий_дом» чи «#Синий_кит».
У цих ігор є багато назв: «Тихий дім», «Море китів», «Розбуди мене о 4:20», але результат, до якого у них прагнуть, завжди однаковий - самогубство дитини. За правилами, залучений повинен виконувати різні завдання, що пов'язані із заподіянням собі шкоди та вчиненням самогубства.
Варто звернути увагу й на те, що у соціальній мережі діти почали долучатися до небезпечних ігор, котрі називаються «Зникни на 24 години» та «Перебіжи дорогу». Їх суть полягає в тому, що підліток повинен піти з дому на 24 години та раптово перебігати дорогу перед транспортними засобами.

На фото зліва направо: Софія ПЙОНТКОВСЬКА,
Станіслав ОДУКАЛЕЦЬ та Яна МЕЛЬНИК.

У Здолбунівській районній бібліотеці для дітей та юнацтва 15 березня проходив ІІІ етап Всеукраїнського конкурсу дитячого читання «Книгоманія 2017». Його учасниками стали переможці І та ІІ конкурсних етапів - учні 6-7 класів шкіл нашого міста й району. Головним із завдань для конкурсантів було коротко розповісти про улюблену книгу, демонструючи ерудованість, розуміння тексту і вміння його аналізувати.
Варто зазначити, що дітям вдалося цікаво подати інформацію про себе та прочитані книги. Усі п’ятнадцять учасників засвідчили високий рівень підготовки. Журі постало перед складним вибором, але переможців все-таки визначило. Ними стали: серед учнів шостих класів - Софія Пйонтковська, яка навчається у Гільчанській ЗОШ І-ІІІ ст., а серед семикласників – Станіслав Одукалець, вихованець Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 5.

Звернення Здолбунівської
районної організації Товариства Червоного Хреста України

Шановні краяни! Доводимо до вашого відома, що, згідно з постановою президії Рівненської обласної організації Товариства Червоного Хреста України «Про підготовку та проведення Всеукраїнського місячника Червоного Хреста в Рівненській області» від 28 лютого цього року, на Рівненщині, в тому числі й у Здолбунівському районі з 20 березня по 20 квітня 2017 р. проводитимуться заходи в рамках Всеукраїнського місячника Червоного Хреста. Основна мета цих заходів - привернути увагу суспільства до проб­лем внутрішньо переміщених осіб, а також громадян, яким свого часу було присвоєно звання «Почесний донор України», а нині вони мають групу інвалідності і потребують підтримки, та до сімей, чиї годувальники несуть службу в зоні АТО, і їм необхідна допомога, сімей загиблих воїнів; забезпечити соціальний захист найбільш соціально незахищених верств населення - інвалідів, одиноких літніх громадян; сформувати громадську думку на користь милосердя.
Під час місячника проводитиметься й доброчинна акція «Великодній кошик».
Просимо усіх, хто в змозі і кому не байдуже до бід людей, які поруч, взяти участь у Всеукраїнському місячнику Червоного Хреста. Також звертаємось до усіх трудових колективів Здолбунівщини з проханням проявити увагу і повагу до своїх колишніх працівників, підтримати цих колег-ветеранів і (посильно) забезпечити надання необхідної їм допомоги.
Долучіться до дієвого милосердя до ближніх, адже добро завжди повертається сторицею.
Ви можете допомогти продуктами харчування, одягом, предметами першої необхідності, благодійними внесками.
За детальнішою інформацією звертайтесь за адресою: м. Здолбунів, вул. Степана Бандери, 1а (1-й поверх приміщення районної стоматполіклініки) або за тел.: 096-75-61-200, 2-61-88.
Марія БЄЛІКОВА,
голова Здолбунівської РО ТЧХУ.

Сьомого лютого цього року у Здолбунові відбулися перші, установчі, збори громадської організації “Здолбунівська міська федерація футболу”. Її засновниками є О. В. Мазярко,
Ю. Р. Півко та В. Л. Трофімчук. У ході зборів затвердили Статут громадської організації і обрали її президента, ним став О. В. Мазярко. “Здолбунівську міську федерацію футболу” зареєстрували за адресою: м. Здолбунів, вул. Шкільна, 30а.
Другі збори громадської організації відбулися дев’ятого лютого. Цього дня рішенням ЗМФФ у місті було створено футбольну команду “Експрес” для участі в першості Рівненської області, визначено її тренерський склад, до якого увійшли О. В. Мазярко, О. Є. Соборський та С. Ф. Стратюк.
На третіх зборах, що відбулися дев’ятого березня, було обрано дев’ять членів виконавчого комітету ЗМФФ, ревізійну комісію, органи здійснення футбольного правосуддя і затверджено постійні комітети. До складу виконавчого комітету ввійшли:
О. В. Мазярко (голова),
Ю. Л. Гриценко (заступник голови), В. Л. Трофімчук, А. С. Гамера, І. М. Самчук, Я. Ю Лис, О. Л. Гриневич,
О. М. Голік, С. М. Лащенков. Ревізійну комісію очолила О. В. Швидка, конт­рольно-дисциплінарний комітет - Ю. Р. Півко, апеляційний - М. В. Гарбовський. Дитячо-юнацьким комітетом опікуватиметься О. Є. Соборський, комітетом ветеранів - С. О. Середюк.
Також було виготовлено печатку і штампи, відкрито у банку розрахунковий рахунок ГО. Нині ж вирішують питання щодо придбання футбольної форми та спортінвентарю.
Команда “Експрес” готується до футбольного сезону. У місті Рівне здолбунівчани беруть участь у турнірі на приз відомого в минулому футболіста Леоніда Молчановського.
Володимир ГРОГОЛЬ,
голова комітету зі зв’язків ГО “ЗМФФ” зі ЗМІ.

П’ятого березня у м. Корець проходив один з етапів обласних сільських спортивних ігор Рівненщини з жіночого волейболу та шахів. Представники Здолбунівщини на цих змаганнях виступили вдало.
Так, команда волейболісток у складі Юлії Бурки, Дарини Левчук, Зінаїди Грипич, Вікторії Мягкої, Наталії Шехірєвої, Ганни Кардаш, Марії Кардаш, Руслани Ковальчук та Іванни Ровенчук виборола ІІ місце. Спортсменки перемог­ли в зональних змаганнях команду Дубенського району з рахунком по партіях 2:1, а волейболісток Радивилівщини з рахунком 2:0 і вийшли у фінал. Але у впертій боротьбі за І місце поступилися команді Демидівського району.
Здолбунівська команда шахістів у складі кандидатів у майстри спорту Анатолія Кирилюка, Йосипа Борзенка і Лідії Голік шансів на перемогу не залишила нікому і в підсумку завоювала І місце.
Фінансову підтримку спортсменів забезпечили голова Здолбунівської райдерж­адміністрації Сергій Кондрачук і в. о. начальника відділу у справах молоді та спорту РДА Оксана Швидка. Волейбольну команду підготували до змагань керівник фізичного виховання ДНЗ «Здолбунівське ВПУЗТ» Володимир Кравчук та вчитель фізкультури Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 3 Оксана Чаран.
Володимир ЯНЧУК,
голова районної організації
спортивного товариства «Колос».

Команда важкоатлетів ДЮСШ Здолбунівської районної ради Рівненської області.

У місті Березне 11-12 березня цього року відбувся чемпіонат Рівненської області з важкої атлетики серед чоловіків та жінок, юнаків та дівчат до 15 років. Здолбунівщину на цих змаганнях представляли 16 вихованців відділення важкої атлетики дитячо-юнацької спортивної школи Здолбунівської районної ради.
Перший цьогорічний старт для спортсменів виявився вдалим. Чемпіонами області серед юнаків та дів­чат до 15 років стали учень ЗОШ І-ІІІ ст. № 4 Дмитро Ленгутін (в/к до 28 кг), учень ЗОШ І ст. № 7 Ярослав Муд­рий (в/к до 32 кг), вихованці Здолбунівської гімназії Анд­рій Гаврищак (в/к до 38 кг), Павло Крашановський (в/к до 41 кг) та Василь Устименко (в/к до 50 кг), учень ЗОШ І-ІІІ ст. № 1 Максим Демчишин (в/к до 45 кг).

Розповідь­спогад

Коли читав опубліковану у «Новому житті» від 20 січня 2017 року чергову статтю Юрія Мельника і Володимира Морозова з циклу «Здолбунівський футбол», відчув неабияке хвилювання. Адже знайшов там і рядки, присвячені моєму батькові, Олексію Прокоповичу Парфенюку. Ось уривок з цього матеріалу: «Сезон 1946 року був успішний і для здолбунівської команди «Локомотив». Газета «Ковельский железнодорожник» від 24 травня того року писала: «В воскресенье, 19 мая, в Здолбуново состоялся футбольный матч между командами «Локомотив» (Здолбуново) и «Зенит» (Львов). Матч закончился со счетом 3:1 в пользу железнодорожников. Эта команда в текущем сезоне провела семь футбольных встреч, из них, кроме львовской «Зенит», с двумя командами г. Луцка ­ «Спартак» и «Динамо». Во всех встречах локомотивцы выходили победителями. Особенно отличаются в команде капитан команды т. Парфенюк, футболисты тт. Подгурский ­ шофер дистанции связи, Мазжек ­ ученик класса железнодорожной школы и другие». Тоді здолбунівський залізничний вузол входив до складу Ковельської залізниці. Прізвища гравців команди, які згадані у статті, частково пояснюють закономірність її успіху. Парфенюк та Подгурський ­ досвідчені і яскраві гравці, відомі ще за виступами за польські команди 30­х років. Мазжек ­ представник молодого покоління. Тобто підтверджується класичне правило формування класної команди: сплав досвіду та молодості. На жаль, у пресі тих часів більше не згадуються прізвища здолбунівських футболістів, але, поза сумнівом, так звана «здолбунівська п’ятірка» збірників області 1945 року (Тадеущук, Геллєр, Парфенюк, Кузьминець, Юшкевич) теж грала за команду».
За життя (1921­1984 рр.) батько багато, причому завжди з великим задоволенням та добрим гумором, розповідав про те, як, з ким і де він грав у футбол. Захопившись цим видом спорту ще в юності, несамовито відданим його шанувальником лишався до останніх своїх днів. На жаль, в часи тих батькових футбольних монологів, які автоматично ставали історією, я ще не був свідомий настільки, аби хутчіш записувати їх на магнітофонну плівку. Все збирався зробити це пізніше. З роками багато безцінних деталей «вивітрилося» з пам’яті. Усе, що в ній збереглося ­ у цій короткій розповіді.

Здолбунівська родина. Мій батько Олексій ПАРФЕНЮК – 
перший зліва.

Батьки мого тата були родом з теперішнього Славутського району Хмельницької області. Дід мій, Прокоп Михайлович, працював на залізниці. Збудував у Здолбунові, по нинішній вулиці Словацького, невелику хатину. Саме там у 1921­му (рік, коли місто відійшло до складу Польщі) народився мій батько ­ Олексій. Дім, до речі, зберігся й до сьогодні.
Батько був середнім з трьох братів і мав ще трьох старших сестер. Навчався спочатку в польській школі, а потім ­ у ремісничому училищі.
Футбол був дуже популярним у Здолбунові, власне, як і спорт загалом. Батько, наприклад, згадував, що молоді заможні поляки вправлялися в такій аристократичній грі, як теніс. Підліткам було за честь підносити їм м’ячі, що вилітали за межі корту. Але батько вже тоді зрозумів, що великий теніс йому недоступний, бо коштів на придбання необхідної екіпіровки родина не мала. Якби й насмілився він звернутися з таким проханням, то запросто міг би дістати на горіхи за нахабство від свого батька, а мого діда ­ Прокопа Михайловича.
Футбол був наймасовішою і найдемократичнішою грою. Ось за яких обставин батько став її палким шанувальником. Прокоп Михайлович, оскільки працював кондуктором на залізниці, мав право скористатися одним безкоштовним квитком для проїзду в будь­який кінець Польщі сам, або ж передати його одному з членів своєї сім’ї. То був 1934­й чи 1935­й рік. Батько виклянчив у мого діда квиток на поїздку до якоїсь рідні, а сам сів у варшавський поїзд і поїхав до столиці Польщі. Причина була вагомою: у Варшаві мав відбутися товариський матч між збірними Польщі і Норвегії.

Якщо у відносно великих населених пунктах проб­леми, пов’язані з медициною, полягають у тому, що лікуватися немає за що, то в деяких віддалених селах до цього додається ще одна біда: там відсутні кадри, щоб надавати невідкладну допомогу населенню.
Про проблему відсутності фельдшерів у окремих населених пунктах згадували на останньому засіданні колегії Здолбунівської РДА. Нині такими спеціалістами не забезпечені ФАПи сіл Буща, Новосілки, Степанівка та Озерко. Найгострішою потреба заповнити ці вакансії є у Бущі, де ФАП обслуговує близько 700 жителів, та в Новосілках, де долікарська допомога потрібна 450 мешканцям сільської місцевості.

Медична тема так чи інакше стосується кожного жителя району. Тому на останньому засіданні колегії РДА, де серед іншого йшлося про надання первинної медичної допомоги населенню Здолбунівського району, інформацію головного лікаря комунального закладу охорони здоров’я «Здолбунівський районний центр первинної медичної допомоги» Олега Сумка присутні слухали з непідробним інтересом.

Здолбунівський РЦПМД нині обслуговує понад 57 тисяч жителів нашого району, серед них – близько 12 тисяч дітей до 17 років. У його структурі функціонує 11 амбулаторій загальної практики сімейної медицини та 27 ФАПів. У центрі працює 41 лікар та 120 середніх медичних працівників.
Торік фінансування закладу склало 11,1034 млн. грн., відповідно, на одного жителя району «припадало» 193,6 грн. Також було залучено понад 200 тис. грн. позабюджетних коштів. З метою розвит­ку матеріально-технічної бази закладів центру використовували не лише кошти з районного бюджету, а й субвенції, надані Здовбицькою, Копитківською, Уїздецькою, Урвенською сільськими, Мізоцькою селищною та Здолбунівською міською радами.
За словами Олега Сумка, за кош­ти районного бюджету вдалося завершити виготовлення проектно-кошторисної документації на об’єкти, які включені у програму субпроектів Світового банку, а також придбати важливе медичне обладнання для амбулаторій та ФАПів – холодильники, глюкометри, небулайзери, електронні ваги та ін. З метою зменшення споживання природного газу реалізовано проекти з енергозбереження в Гільчанській АЗПСМ і ФАПах сіл Залісся та Уїздці, де було встановлено твердопаливні котли і електроконвектори. Заходи, спрямовані на енергозбереження, втілювали і в інших закладах РЦПМД.

З метою своєчасного та оперативного отримання інформації про вчинені та ті, що готуються, кримінальні правопорушення, пов’язані з торгівлею людьми, у прокуратурі Рівненської області розпочала роботу «гаряча лінія».
Повідомлення про кримінальні правопорушення цієї категорії приймають цілодобово за телефоном (0362) 62-00-44 та на адресу електронної пошти Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
За кожним повідом­ленням, що надійде із зазначених питань, прокуратурою вживатимуться заходи до перевірки інформації та, за наявності підстав, поновлення порушених прав громадян і притягнення винних до відповідальності.
Григорій НИЖНИК,
керівник Здолбунівської
місцевої прокуратури.

Анна ЛИМИЧ (ВОЙНАРОВИЧ) під час зустрічі з читачами
у Здолбунівській ЦРБ.

четвертого березня цього року пролягла дорога відомої на Рівненщині письменниці і поетеси, непересічної творчої особистості, педагога і психолога за фахом Анни Лимич (Войнарович). А поспішала Анна Андріївна на зустріч з працівниками книгозбірень нашого району, які очікували її у читальному залі Здолбунівської ЦРБ, де того ж дня мали галузеву нараду.
Завжди позитивна і щира Анна Лимич (Войнарович) з перших хвилин зуміла зацікавити аудиторію живою, емоційною та змістовною розповіддю про літературну творчість і власне світосприйняття. Літераторка презентувала свої книги, написані у різний час. Зокрема приділила увагу роману “Шляхами янголів”, який присвятила своїй рідній сестрі Світлані, збірці ліричних поезій “Світло для тебе”, нещодавно виданій друком книзі дитячих віршів “Мура-Гламура”. Згадала й про видання “Революція Гідності. Війна” - збірник, що став втіленням унікального для нашої країни літературного проекту, відгуком митців Рівненщини на події останніх років в Украї­ні, над яким також працювала.

Учасники заходу.


Щодо своїх подальших творчих планів, то Анна Анд­ріївна поділилась, що невдовзі вийде друком її “Казка про Чорнобиль”, написана ще на 20-річчя аварії на ЧАЕС, і що вже є матеріали для нової збірки її поезій. А також зауважила, що створення книги - процес тривалий і, як правило, на це потрібні роки.
На переконання письменниці, навіть попри нинішній “розквіт” електронних гаджетів, книга паперова, жива, існуватиме вічно. Адже є незамінною і, наче хороший друг, дарує неповторне спілкування зі Словом, мистецтвом.
Презентувала літераторка присутнім на зустрічі й нову свою роботу - книгу пізнавально-фантастичних оповідань для сімейного читання “Ельвіра в Країні Котів”, яка вийшла у видавництві “Волинські обереги” дуже невеликим накладом –всього у 120 примірників. Як зазначила Анна Лимич (Войнарович), на написання книги її надихнули історії з “Аліси в Країні Чудес” Льюїса Керрола. Працювала письменниця над книгою чотири роки, доповнюючи кожну з її редакцій новими героями, образами, оповідями.

Останнім часом все більше зловмисників прагнуть покращити власне матеріальне становище, вдаючись до шахрайських дій. Шахрайство – справа тонка. Це справжнє мистецтво – ввести в оману людину так, щоб та добровільно передала свої заощадження чи майно.
Але прикро те, що часто саме самотні особи похилого віку стають жертвами шахраїв. Хтось з них «проводить» так звану «грошову реформу», а дехто, представившись соціальним працівником чи співробітником іншої організації, виманює останні заощадження у довірливих людей похилого віку.
Тому працівники Здолбунівського відділення поліції вкотре попереджають громадян про необхідність бути обачними та пильними. В жодному випадку не вірте незнайомцям, ким би вони не представилися і що б не пропонували.

«Мене завжди цікавить усе нове і гарне», - зазначила в одному з інтерв’ю відома в нашому краї народна умілиця, керівник гуртка «Акварель» Здовбицького сільського будинку культури Сніжана Король (на фото). Завжди привітна, чуйна і доброзичлива вона й сама впродовж уже багатьох років творить красу і навчає цьому дітей та дорослих.
Майстриня працює в різних мистецьких техніках. Вироби Сніжани Король демонстрували на чисельних виставках, і завжди ті викликали неабиякий інтерес у відвідувачів. Адже пройти байдуже повз симпатичних героїнь з пап’є-маше чи повз ляльок-мотанок, які виготовила наша талановита землячка, просто неможливо. А в творчому доробку народної умілиці ще ж і живописні картини, і поробки з кавових зерен, паперу й інших матеріалів, вишивки, писанки. Проявила вона себе і як талановитий педагог - дітки залюбки відвідують гурток декоративно-прикладного мистецтва під її керівництвом, а їхні роботи, виставлені на сторінці у мережі «Фейсбук», щораз «збирають» чимало вподобайок.
Торік у жовтні Сніжана Король брала активну участь в обласній акції «Мистецтво одного села», в рамках якої свої таланти, звичаї і вміння представляли здовбичани. Під час презентації села народну умілицю було нагороджено Почесною грамотою управління культури і туризму Рівненської ОДА. І це далеко не єдина з її відзнак.
Фото Ольги ЯКУБЧИК.

«Мамо, я не хочу, щоб ти їхала…», – благала маленька дівчинка матусю, яка змушена була кидати маля, щоб заробити грошей на краще життя для своєї дитини.
«Я скоро повернуся. Не плач… Мама заробить грошей, привезе тобі нового велосипеда», – заспокоювала маленьку мама, намагаючись притлумити біль, який розривав серце навпіл. «Адже ти хочеш мати новий велосипед?..» «Ага…».
Мине зовсім небагато часу, і мама зрозуміє, що втратила вплив на доньку, і вона перестала цінувати її зусилля. Бо чекає уже не маму, а її подарунки та гроші, щоб задовольняти свої нескінченні бажання, нехтуючи маминою любов’ю та самопожертвою.
У наш час нерідко можна зустріти таких відчайдушних матерів, які заради блага дітей залишають все: дім, сім’ю, друзів. Вони вирушають в інші країни у пошуках кращої долі, звалюють на себе непосильний тягар, виконуючи ту роль, яка Богом була покладена на чоловіка – стають годувальницями, замість того, щоб бути берегинями домашнього вогнища. Чому ж так трапляється?
Життя стало нелегким: щомісячні рахунки за «комуналку» вражають сумами, зарплатня не встигає за цінами на продукти харчування, на які й так витрачається основна частина сімейного бюджету. Медицина й освіта безкоштовні лише на папері… Матерям, які самостійно «піднімають» своїх дітей на ноги, важко вижити в таких умовах. Тож слабші зневірюються, часом навіть йдуть у запій, а сильніші – вирушають на закордонні заробітки.

Коли їдеш на відпочинок - будуєш плани на світлі дні і позитивні емоції. Не хочеться проблем. Хочеться радіти життю, «відключитися» і, як кажуть, не брати важкого до рук, а поганого в голову. Та дійсність вносить свої корективи. І якщо ти - Homo Sapiens, то лишитись байдужим просто не можеш...
Я не знаю, як складеться моя доля далі. Але дуже хочу, щоб у тих, про кого маю розповісти, хоч щось змінилось на краще. Принаймні, щоб їм ніколи не довелось відчувати такого до себе ставлення. Бо змінились ми з вами.

Кінець липня. Мама радує новиною, що придбала путівку і ми (о радість!) їдемо до моря, в один із санаторіїв. «Путівку розділимо, вже домовилась. Хорошого ж потрошку, бо хто за нас працюватиме?» - каже вона. Я ж на емоціях починаю обдумувати, які речі з собою брати.
До N-ська добираємося потягом. Він стрічає нас зливою. А нам ще до місця призначення їхати. Таксисти усіх мастей нав’язливо пропонують свій сервіс. За 350, 200, 180 грошових одиниць. Ми - не з тих, хто може розкидатись коштами, але й маршрутку потрібну у незнайомому місті нам, уже геть змоклим, вперто не дає шукати дощ. Раптом чуємо до нас українською: «За 170 поїдете?» Озирнувшись, кажу: «Ні. За 160 - так!» Чоловік з сивиною у волоссі, прикриваючи нас величезною чорною парасолею, веде до свого «жигуля». Там вже сидять двоє жіночок, старша і молодша, та хлопчик років чотирьох.

Інна ХЛІБЮК та учасники народного аматорського театру читця «Пошук»
Здолбунівського РБК перед виступом у Рівному.

П’ятого березня у місті Рівне відбувся обласний огляд-конкурс читців-аматорів «Кобзарева струна не вмирає», приурочений до 203-ї річниці від дня народження Т. Г. Шевченка. Загалом учасниками обласного огляду були понад сорок читців-аматорів. Здолбунівщину на цьому конкурсі представляв народний аматорський театр читця «Пошук» та читець Інна Хлібюк районного будинку культури.
Диплом за перше місце і «Кобзар» у подарунок отримала Інна Хлібюк.
За повідомленням
Здолбунівського РБК.

До 203-ї річниці з дня народження Тараса Григоровича Шевченка в Івачківській ЗОШ І-ІІ ст. відбувся конкурс читців-декламаторів. Метою цього заходу було навчити дітей слухати поезію і розуміти мудрість великого Кобзаря, усвідомити свою відповідальність за долю України.
Конкурсантів розділили на дві вікові категорії, і відповідно до цього оцінювали їхні виступи. Переможцями стали учениця 2 класу Вікторія Сіра та учениця 9 класу Марія Мельничук. Наприкінці конкурсу всі учні та вчителі нашої школи разом прочитали Шевченкову пое­зію «Мені однаково, чи буду…».
Крім того, вихованці Івачківської ЗОШ І-ІІ ст. взяли участь у міжнародному флешмобі Global Shevchenko: під час екскурсії до міста Рівне сфотографувалися біля пам’ятника поету і опублікували ці світлини на офіційній сторінці флешмобу у соцмережі «Фейсбук».

В. М. МАНДЗЮК (другий зліва) з вихованками
та старшими тренерами збірної України з боксу.

У м. Рівне 23-26 лютого проходив відкритий чемпіонат нашої області з боксу серед юнаків 2003-2004 років народження. Дитячо-юнацьку спортивну школу Здолбунівської районної ради на цих змаганнях представляли 11 спортсменів, яким вдалося продемонстрували гарні результати.
Так, перші місця завоювали учень 8 класу ЗОШ І-ІІІ ст. № 5 Валентин Корнілов (у ваговій категорії до 37 кг) та учень 7 класу Здолбунівської гімназії Артем Кузьменчук (у ваговій категорії до 35,5 кг). Другі місця вибороли семикласники ЗОШ І-ІІІ ст. № 3 Микита Мельник та Іван Завадський, а також учень 7 класу ЗОШ І-ІІІ ст. № 5 Олександр Тимощук. Треті місця здобули учень 8 класу Гільчанської ЗОШ І-ІІІ ст. Андрій Вальчук, учні ЗОШ І-ІІІ ст. № 3 - восьмикласник Сергій Хлопек, семикласник Давид Орлов та шестикласник ЗОШ І-ІІІ ст. № 6 Дмитро Солтис. Залікові очки в командний залік принесли учень Рівненської української гімназії Кирило Васянін та учень 8 класу Гільчансьої ЗОШ І-ІІІ ст. Владислав Нікітюк.

Але дороги на Здолбунівщині ремонтуватимуть

Про дороги у нашому регіоні можна говорити або погано, або ніяк. Хоч загалом в країні ситуація зі шляхами є не набагато кращою - днями навіть Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман заявив про те, що 95 % шляхів у державі сьогодні в жахливому стані. Якщо окремі траси загальнодержавного значення ще більш-менш «у формі», то регіональні дороги очікувано розсипалися разом з таненням снігу.

Така ситуація є цілком закономірною, якщо зважити, що востаннє капітальні роботи на дорогах Здолбунівщини проводили ще у 2005 році. Відтоді щорічно відбуваються лише поточні ремонтні роботи на найпроблемніших ділянках, що, звісно, крапля у морі для вирішення дорожніх проб­лем району.
Скажімо, торік з районного бюджету на поточний ремонт доріг було спрямовано 108,5 тис. грн. Ремонтували шляхи у Миротині, Білашеві, Бущі, Урвенні, Старій Мощаниці. Проте ямкові ремонти, які робити, звісно, потрібно, не вирішують складної ситуації.
Цьогоріч маємо надію на те, що «бородате» дорожнє питання з місця таки зрушиться. Принаймні, у цьому запевнив голова Здолбунівської РДА Сергій Кондрачук, який
1 березня мав зустріч з начальником Служби автодоріг Рівненської області Петром Удовиченком та спілкувався з ним про перспективи ремонту у 2017 році.

На останньому засіданні сесії Здолбунівської районної ради вкотре обговорювали проблеми старомощаницьких школярів. Питання порушила директор Старомощаницької ЗОШ І ст. та депутат райради Наталія Єнич, розповівши депутатам про те, що сільські школярі середньої ланки змушені були пропустити 4 дні навчання, оскільки транспортний засіб перевізника, з яким укладено угоду про підвезення школярів, не зміг здолати переметені шляхи.
- То, яким чином ми гарантуємо нашим дітям право на рівний доступ до освіти? Звісно, хтось скаже, що п’ять кілометрів до школи можна й пішки пройти. Але ж ми живемо у двадцять першому столітті! Можу запросити скептиків до Старої Мощаниці, щоб їхні діти спробували походити щодня пішки по 5 км у кожен бік, - зазначила Наталія Єнич.

Здолбунівчанин Василь Кухоцький повернувся з війни у жовтні минулого року. Двадцятисемирічний військовослужбовець 28-ї ОМБР пройшов найгарячіші точки на Сході України.
Днями лікарі поставили йому важкий діагноз - хронічний мієлолейкоз. На лікування потрібно близько 180 тисяч доларів. Сім’я таких коштів не має. У Василя та його дружини - двоє малолітніх дітей.
Просимо посильно допомогти молодій сім’ї у лікуванні люблячого чоловіка і татуся.
Картковий рахунок дружини Василя:
ПриватБанк, № 5168 7555 1316 7680 - Кухоцька Людмила Миколаївна.
Ваша небайдужість допоможе врятувати життя нашого захисника!

Михайло Якимович ОВСІЙЧУК за роботою в бібліотеці.

Першого березня випов­нилось вісімдесят Відміннику освіти, заслуженому вчителю України, хорошій і шанованій людині - Михайлові Якимовичу Овсійчуку.

Народився Михайло Якимович у селі Півче, але велика частина його життя пов’язана з селищем Мізоч.
Після навчання у Львівському державному університеті, де здобув професію вчителя історії, М. Я. Овсійчук працював у Суємській школі. Спочатку вчителем, згодом - заступником директора, завучем. У 1975 році його призначили директором Мізоцької середньої школи, де також викладав історію й правознавство. На посаді керівника цього навчального закладу Михайло Якимович перебував до виходу на пенсію у 1998 році. Але й після цього деякий час працював вчителем. Усі, хто його знає, кажуть, що Михайло Якимович - вчитель від Бога.
За 33 роки невтомної праці на освітянській ниві Михайло Якимович виховав, виплекав гідну собі зміну - понад сорок його учнів стали педагогами й науковцями. Є серед них історики, є ті, хто здобув науковий ступінь кандидата наук, і ті, хто нині працює у престижних ВНЗ України.

У ДНЗ «Здолбунівське ВПУЗТ» відбулися загальноучилищні батьківські збори. Їх порядок денний включав низку важливих питань, основним з яких було «Організація навчально-виробничого та виховного процесу». Заступники директора училища підбили підсумки зроб­леного в цьому напрямку за останній рік. Директор навчального закладу Р. І. Шевчук проінформував присутніх про використання спонсорських коштів, зазначивши, що завдяки їх залученню вдалося чимало здійснити для вдосконалення навчально-матеріальної бази училища і створення умов для якісного навчання та набуття професійної майстерності його вихованцями.
Так, уже три роки поспіль училище на першому місці серед ПТНЗ Рівненщини за комп’ютеризацією та впровадженням ІКТ у навчально-виробничий процес. І попри складні часи, що настали зараз для профтехосвіти, надалі працюватиме над покращенням підготовки своїх учнів. До речі, кращим з них на зборах вручили грамоти, а найрезультативнішим спортсменам ВПУЗТ і призерам конкурсів професійної майстерності - ще й цінні подарунки.

Щороку двадцять першого лютого відзначається Міжнародний день рідної мови. Наша, українська, мов безмежний океан. Вона мелодійна, як пісня солов'їна, прекрасна і барвиста, наче веселка. Не можна її не шанувати, не захоплюватись нею, виплеканою народом у віках. Тож у день свята у Здолбунівській районній біб­ліотеці для дітей та юнацтва організували літературну годину «Дзвени струмочком, рідна мово».

вечір-реквієм під такою назвою, приурочений до третьої річниці трагічних подій на Майдані, провели працівники Мізоцьких будинку культури та біб­ліотеки.

Ведучі С. Денищук та О. Пальчевська розповіли про те, що відбувалося 18-20 лютого 2014-го на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській у Києві, коли було поранено понад 1000 людей, загинуло більше 100 протестувальників. Після цього присутні Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять загиблих героїв Небесної сотні.
Вірші під час заходу читали учасники драматичного гуртка «Зоресвіт» (керівник О. Терещенко) С. Пивоварчук, А. Віщак та учасник гуртка художнього читання Мізоцького селищного будинку культури О. Шелест (керівник Т. Герасимчук).
Пісню на слова О. Луцишина, музику В. Гриськова «А мати синів вигляда» виконала С. Денищук під акомпанемент В. Устянчука.
Також учасники вечора мали змогу переглянути документальний фільм «Небесна сотня. Молоді янголи» та книжкову виставку «Герої не вмирають – герої йдуть на небеса».
Тетяна ГЕРАСИМЧУК,
в. о. директора
Мізоцького БК.

На фото: під час вечора-реквієму.

Такий шлях пройшла керівник танцювального колективу «NoName» Вікторія Колбун

 

Ще сім років тому ця тендітна дівчина працювала у банку. Проте, усвідомивши, що справжнє її покликання – танець, а займатися в житті потрібно улюбленою справою, змінила фах.
Зараз Вікторія Колбун викладає сучасну хореографію у Здолбунові, Рівному, Дубно та у селі Могиляни. Загалом має 180 вихованців різного віку, з яких 35 - у нашому місті. Їй постійно телефонують з пропозицями про нову роботу. Хоча коли починала, могла лише мріяти про власний танцювальний колектив.

- Пані Вікторіє, що привело Вас, рівнянку, до Здолбунова?
- Коли робила перші кроки як викладач хореографії, у Рівному орендувати зал за помірну ціну було складно. Тож вирішила спробувати знайти такий у Здолбунові. Близько двох років займалася з дітьми у БКЦ, згодом перейшла до Здолбунівського РБК, де й нині працюю.
- А як працівниці банку вдалося стати викладачкою сучасних танців?
- У банку я навчилася рахувати гроші. Добре, що вчасно усвідомила: рахую не свої, а чужі. Паралельно з роботою займалася танцями. А потім вирішила й взагалі звільнитися з банківської установи. Для моїх батьків це стало справжнім шоком. Я ж намагалася їм пояснити, що можу ризикнути, поки не маю власної сім’ї. Хоча мама постійно мене підтримувала, допомагала коштами, щоб придбати костюми чи поїхати на змагання. А тато постійно казав: «Куди ти лізеш?» Лише два роки тому він уперше побачив виступ мого колективу, і на очах у нього були сльози - лише тоді мене зрозумів.