Дякуємо Вам за те, що ви з нами. Просимо всіх, хто передплатив газету на перше півріччя, продовжити передплату на друге півріччя. Запропонуйте нашу газету своїм друзям, родичам, колегам на роботі. А ми докладемо максимум зусиль, щоб газета була наповненою й цікавою.
Нагадуємо, що передплатна вартість 15 грн на місяць + вартість поштової послуги.
Оформити передплату можна у будь-якому пош­товому відділенні Здолбунівського району.
Передплатний індекс – 61314.

Це була феєрія українського колориту, справжнє свято української душі, захоплюючий спектакль, де важко розібратися, хто глядач, а хто артист. Неповторна атмосфера і національна самобутність справжньої української ярмарки у Здолбунові. Саме таким був заключний акорд концерту ансамблю народного танцю «Горлиця» Будинку культури цементників. «Браво!» «Молодці!» – лунали дружні вигуки під шалені оплески. «Невже це справді за один рік?» – здивовано прозвучало у залі.
І це дійсно так. Ансамбль народного танцю «Горлиця» створений минулого року. А вже нинішньої весни ансамбль, художнім керівником якого є Марина Грубая, відсвяткував свою першу річницю, завершивши традиційний сезон творчих звітів художніх колективів під назвою «Мистецька палітра – 2018». Це був надзвичайно плідний рік, адже за цей період створено сім прем’єрних номерів: «Як у нас на Україні», «Поліська полька», циганський танець «Колесо фортуни», «Танго», «А дівчина Горлиця», «Карапет», «Як колись давно на ярмарку в Здолбунові було» – у всіх цих танцювальних композиціях відчувається характер нашого народу, повнота його життя, неповторність його звичаїв і традицій, побуту і вірувань.

Поняття «здоровий глузд», як і те, що розумна мисляча людина має ним керуватися, усім зрозуміле. Проте, панове, погодьмося із тим, що насправді ми здебільшого здоровим глуздом не керуємося. А чим? – спитаєте. Соціальними стереотипами! – відповість вам будь-який психолог. І це справді так. Соціальні стереотипи, як шаблони мислення і поведінки людей, міцно вкорінюються в нашій свідомості і людина автоматично думає і діє так чи інакше.
До чого я все це веду? Щоб підкреслити відому істину: ніякі декларації чи навіть закони до змін у суспільстві не призведуть, поки не зміняться внутрішньо самі люди, не поміняються їхні стереотипи мислення й поведінки. Якщо ми звикли класти на прийомі в лікаря невеличкий хабарчик, а той лікар звик брати, то гадаєте, завтра вже цього не буде? Буде. І у лікаря, і у вчителя чи викладача, і у чиновника – скрізь.

Розпорядження міського голови від 4 червня 2018 року № 82-р

З метою поліпшення стану довкілля, благоустрою, озеленення, приведення в належний санітарний та естетичний стан, підготовки міста до свята Дня конституції, керуючись статтею 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»:
1. Провести з 11 червня по 22 червня 2018 року декаду благоустрою міста.
2. Керівникам підприємств, організацій, установ, об’єктів торгівлі всіх форм власності:
- привести у належний санітарний стан виробничі території;
- впорядкувати прилеглі території та території, які закріплені згідно рішення виконавчого комітету міської ради від 23.02.2011 року № 36, провести обрізку кущів , почистити прибордюрну частину дороги, пофарбувати огорожі.

З 15 травня у Здолбунові розпочато купальний сезон. Мешканці міста та його околиць цікавляться: а як же щодо дотримання санітарних вимог? Чи безпечно купатися у здолбунівських водоймах? Дослідженням цього питання займалася наш кореспондент Дарина Ковальчук.

Щодо безпечності самої води та грунту на прибережних пляжах. За результатами досліджень, проведених Здолбунівським районним лабораторним відділенням ДУ «Рівненський обласний лабораторний центр МОЗ України» в травні поточного року, вода з поверхневих водойм, питних фонтанчиків, пісок з пляжів за мікробіологічними та паразитологічними показниками відповідають санітарним вимогам. За словами завідувача Здолбунівським районним лабораторним відділенням ДУ «Рівненський ОЛЦ МОЗ України» Наталія Будинко, моніторинг якості води поверхневих водойм та грунту в санкціонованих місцях масового відпочинку проводитиметься впродовж всього купального сезону.

За  принциповим поєдинком 8-го туру здолбунівських шахістів  Олег Прокопчук - 
Йосип Борзенко За  принциповим поєдинком 8-го туру здолбунівських шахістів  Олег Прокопчук - 
Йосип Борзенко спостерігає Анатолій Кирилюк.

У здолбунівській гімназії пройшло справжнє свято шахів – на щорічний турнір пам’яті Олександра Ковальчука з’їхалось 63 спортсмени з Рівненської, Житомирської і Хмельницької областей.
Олександр Костянтинович Ковальчук (1950-2010), інженер-будівельник за фахом, за покликом душі багато років організовував змагання з шахів у Здолбунівському районі, вів шахові гуртки для юних шахістів, популяризував мудру гру у районній газеті.
На високому рівні пройшов цьогорічний турнір. Зареєстрований він Міжнародною федерацією шахів FIDE, результати виступу кожного спортсмена обліковувались рейтингом rapid-FIDE. Загалом призами та подарунками відзначені 16 спортсменів у 6 номінацях!

Реалізовуючи політику уряду щодо підвищення соціальних стандартів та ефективності системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, Здолбунівське від­­ділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Рівненській області створює всі необхідні умови для справедливого забезпечення потерпілих від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання страховими виплатами.
На обліку у відділенні управління виконавчої дирекції Фонду у Рівненській області перебуває 217 потерпілих на виробництві та членів їхніх сімей.
Продовжуючи започатковану з 2012 року практику осучаснення щомісячних страхових виплат, відділення здійснило кілька підвищень страхових виплат відповідно до Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 6.12.2016 № 1774-VIII, постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1053 „Про перерахування розміру страхових виплат потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та членам їх сімей”.

Цього четверга поблизу Здолбунівського районного будинку культури відбулася виставка озброєння, військової техніки, а також показові виступи бійців підрозділів спеціального призначення.
Захід зібрав чимало охочих оцінити військову міць нашої держави. Як зазначили організатори, таку виставку провели задля забезпечення заходів допризовної підготовки, військово-патріотичного виховання, формування у молоді патріотичної свідомості.
Фото Ірини САМЧУК.

Відповідь на лист Ніни Остроголов у газеті «Нове життя» Відповідь на лист Ніни Остроголов у газеті «Нове життя» від 18 травня

Шановна редакціє «Нового життя»!
Прочитала у вашій газеті лист Ніни Павлівни Остроголов й вирішила подискутувати з нею щодо написаного.
Ніно Павлівно, дякуйте Богові, що ваші рідні пережили війну і залишились живими. Що ні вони, ні їхні ровесники не потребують ні поклоніння вічному вогню, ні «військового кулешу», ні «фронтової чарки пам’яті», бо все це без молитви за своє здоров’я і за вічний спокій тих, хто поклав своє життя у цій війні, розв’язаній двома безумцями, – невігластво.
Я – дитина війни. І скільки себе пам’ятаю, пригадую день Юрія Переможця, бо в нашій родині це був день родинного поминання мого дядька, старшого маминого брата Юри, якого в 1944 році мобілізували з сусідськими хлопцями на вій­ну. Йому було 18 років. З тих хлопців лише один повернувся живим і розповідав, що їм навіть погонів не встигли пришити і погнали перед танками в атаку. Це було на території Румунії. Сусід Михайло, який вижив, повернувся пораненим і контуженим, розповів, що в тому бою чув останній вигук Юри: «Хлопці, прощавайте, я вмираю!». Але батькам прийшла звістка про те, що він пропав безвісти. До смерті батьки не могли змиритися із загибеллю сина і сподівалися на чудо, бо як можна молитись за упокій дитини, яку не хоронили? Цей біль ніколи не мине, а пам’ять про Юру живе в його племінниках та їхніх дітях: сини двох братів і внук найменшої сестри – носять ім’я Юри, а 6 травня – у нас день родинної скорботи. Всі ми молимось за душу вбитого воїна Юрія, вічна йому пам’ять і царство небесне, подаємо милостиню і передаємо спогади про нього нашим дітям і онукам.
Що стосується думки Ніни Павлівни щодо голови адміністрації Сергія Юрійовича Кондрачука, то це вже звичайнісінька помста «обуреної групи людей», яких вшанували не за радянським сценарієм, а запропонували помолитись у храмах за вбитих воїнів і здоров’я живих. Так, як це робить весь християн­ський люд. Ніна Павлівна лякає нас «штатами» і «колонією», але дозвольте вам нагадати: багато полонених радянської армії, які вижили, влаштували своє життя у країнах, створивши потужну українську діаспору. Тих же, хто повернувся в СРСР, згноїли в таборах, як «изменников Родины».

Працівники Здолбунівського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді щотижня виїздять на села, де відвідують так звані проблемні чи неблагополучні родини. У кожній родині своя ситуація і сімейні конфлікти вирішуються по-різному. Ця реальна історія лише одна із сотень подібних. Може комусь вона допоможе в прийнятті рішення у своїй ситуації.

На що тільки не готова піти жінка заради збереження сім’ї та задля дітей! Звісно, з цього правила є чимало винятків, бо жінки бувають всякі, як зрештою й чоловіки. Проте психологи пояснюють, що коли будь-яка людина тривалий час перебуває в становищі, де її безупинно гноблять – б’ють і принижують, психологія жертви стає її єством, глибоко вкорінюється. Тож навіть коли така жінка і звертається за поміччю до інших людей чи до соціальних служб, це не означає, що вона пораду почує й до неї дослухається. У пригніченому стані людина стає безпорадною й не бачить виходу навіть у простій, як для стороннього ока, ситуації.

Того дня, коли дідусь Тимофій вибрався на маршрутку, щоб їхати на кладовище, погода була не вельми добра. Та це для нього не мало значення. Сил не мав, але його плани не мінялися – помаленьку йшов.

Коли придибав на зупинку, людей там було багато як ніколи. Усі кудись поспішали, а маршрутка затримувалася. Ті, що квапились на роботу, помітно нервували. Ходили сюди-туди, ніби це вплине на прибуття автотранспорту.
Аж ось очікуваний транспорт нарешті вигулькнув із-за рогу вулиці. Маршрутка повільно зупинилась, двері відчинились і лавина люду всією масою уперлась у двері машини. Бідного худорлявого дідуся Тимофія з паличкою виштовхнули геть, та ще хтось і кинув спересердя: «І куди ще цей старий преться? Сидів би вдома такої погоди!» Тож коли запхалися нарешті до салону авто всі, то під деревом залишився стояти лиш спертий на свій ціпок дідусь Тимофій. Він опинився за бортом не лише маршрутки, але й життя, яке його останнім часом добре побило. Тож дивився на завантаження маршрутки і на його очах появилися сльози. «Не поїду значить і сьогодні», – мовив сам до себе.

Минулої суботи здолбунівський «Локомотив» провів матч на виїзді проти одного з аутсайдерів групи «Б» — команди «Сокіл» з Осової.
Відразу варто відзначити поле команди з Полісся – до початку чемпіонату були сумніви, чи атестують його взагалі. Поле таки атестували, але якість його була не найкращою. Завдяки ямам та горбам м‘яч часто змінював траєкторію руху, що аж ніяк не давало можливостей обом клубам зіграти швидкий і комбінаційний футбол…

Минулої п’ятниці у Здолбунові до Міжнародного дня захисту дітей для найменших мешканців району влаштували справжнє свято з піснями, танцями, іграми, фейс-артом та розвагами від рятувальників.

Розпочалися заходи на площі поблизу Здолбунівського РБК. Тут зібралося з півтисячі жителів району. Розваги знайшли собі всі. Адже залюбки з дітьми відпочивали і їхні батьки.
Чи не найбільше і дорослих, і малих зацікавила пожежна техніка. Тож діти із захватом оглядали пожежну машину ззовні та зсередини, а їхні батьки фотографували своїх чад. Ще більше цікавості викликала розвага від місцевих рятувальників. Дітлахи залюбки «гасили пожежі», долали смуги перешкод та періодично влаштовували обливання.

До міжнародного Дня захисту дітей. Мама сонячної дитини розповіла, як не втрачати надії

Тетяна ЯРМОЛЮК з донькою Юлією.

Коли дев’ять років тому здолбунівчанка Тетяна Ярмолюк народила донечку, у пологовому їй не поспішали сповіщати новину про діагноз новонародженої. Адже тоді ще таких дітей боялися, не сприймали, намагалися вдати, що їх не існує. Проте нині про дітей із синдромом Дауна поширюється значно більше інформації. Вони починають ставати частиною соціуму, для них запроваджується інклюзивна освіта. Тетяна переконана, що цих діток не варто цуратися, адже вони – подарунок Небес.

«Коли я народила дитину, мені не сказали, що в неї синдром Дауна»

– Тетяно, поінформуйте, будь ласка наших читачів, що таке синдром Дауна. Яка особ­ливість діток із синдромом Дауна?
– Передусім хочу сказати, що синдром Дауна – це не вирок. Батьків шокує, коли вони чують про такий діагноз своєї дитини. Проте це не хвороба, це – патологія. Синдром вивів учений Джон Даун, а потім назвав його на свою честь. Синдром Дауна – це одна з форм хромосомної патології, при якій у 21-й парі є додаткова третя хромосома. Такі діти мають розумову відсталість. Називають їх ще сонячними за їхню доброту та світлість. Вони потребують любові. Обожнюють обійматися. Тому часто можуть підійти навіть до незнайомої людини, взяти її за руку й обійняти. Вони дружні, легко йдуть на контакт, тож їм дуже необхідне сімейне теп­ло. Дітям, яких виховує лише мама, дуже не вистачає батька. Не раз спостерігала, як такі дітки підходять до чоловіків, тягнуть їх за руки, привертають до себе увагу. А ще вони дуже справедливі. Якщо Юля побачить, що десь на вулиці мама чи тато б’ють свою дитину, навіть якщо та не має синдрому Дауна, то вона заступиться за неї. Не хоче, щоб хтось плакав. А коли бачить сльози, починає плакати також. Дуже співчутлива. Такі дітки не мають злості. Не ображаються, навіть якщо зробити зауваження.

 


Більшість таких дітей народжуються з недостатньою функцією щитовидки, страждають на повну або часткову втрату слуху, вади зору та хвороби серця. Майже всіх їх треба оперувати. Наша Юля вже пережила дві операції, у неї – патологія серця. А так дітки розвиваються нормально. Щоправда, коли дитина виростає, вона продовжує проявляти симпатію спонтанними обіймами чи поцілунками. Аби не виникало неприємних ситуацій, треба це контролювати.

Але чому від цього має потерпати районна газета?

Минулого тижня в приміщенні редакції газети «Нове життя» зібралися солідні люди з усієї області: прибули до Здолбунова саме на виїзне засідання до нашої газети представники секретаріату Рівненської обласної організації НСЖУ на чолі з головою спілки Дмитром Тарасюком.
Підставою для проведення засідання на базі Здолбунівської районної газети, став прикрий прецедент. Газета «Нове життя», її редакція на разі немов зависла між небом і землею, бо коли сама газета стала власністю колективу, який юридично оформився в Товариство з обмеженою відповідальністю, то щодо приміщення, яке у 1980-х було збудоване як єдиний видавничий комплекс – редакції і друкарні, виникла незрозуміла колізія.
Приміщення по вулиці Лесі Українки, 6, у якому колектив редакції газети «Нове життя» працює протягом майже чотирьох десятиліть, в період реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації, яке ми ще йменуємо роздержавленням, за угодою з районною радою має бути передане товариству в безоплатну довгострокову оренду. І коли одна гілка влади – районна рада – цьому не перечить, то районна адміністрація в особі її голови Сергія Кондрачука продовжити колективу редакції оренду приміщення на тих площах, на яких вона розташовується, відмовляється. Ось з цієї причини члени секретаріату Рівненської обласної організації НСЖУ і змушені були провести чергове засідання секретаріату у Здолбунові.

Здаємо газету в друк. Цей день потребує від нас, працівників редакції, особливої зосередженості, уважності, зібраності. Тож у редакції панує особлива тиша. Той, хто дає команди, висловлює їх чітко й лаконічно. Той, хто їх виконує, мусить робити все швидко і якісно.
Хтось останній раз перечитує свою статтю. Редактори – головний і випусковий – перевіряють на наявність помилок усі готові до друку сторінки. Головний редактор, тримаючи в полі зору усі шпальти водночас, ще напружено думає про заголовок до передовиці. Відповідальний за рекламу звіряє вміст реклами на сторінці. А верстальник, що змушений переверстувати деякі шпальти, – не ремствує – така в нас робота.
Бувають у нашому журналістському житті й інші дні, сповнені зустрічей з різними людьми, цікавих інтерв’ю, відвідин найрізноманітніших заходів, круглих столів і прес-конференцій, а за цим розмаїттям неодмінно наступає час, коли усе це переосмислюєш, мудруєш над матеріалом у редакції, нерідко беручи матеріал додому й дописуючи тоді, коли твої домочадці вже повкладаються спати… Коли ж той матеріал – не один, тоді неодмінно заводиш будильник на п’яту ранку…

Стенд для афіші: порожній та з непофарбованою стійкою.

Всі публічні заходи – мітинги, концерти, конференції – стартують зі спортивної афіші. Саме з неї розпочинав кожен спортсмен свій шлях від глядача до спортсмена. Іншого методу залучення вболівальника до спорту просто не існує. Якщо вести мову про наше місто Здолбунів, то протягом останніх п’яти років спортивні вболівальники нашого міста постійно наголошували на недостатньому інформуванні населення про спортивні змагання та досягнення.

ТУМБА СТАДІОНУ Фото з сімейного архіву Пашинського В.А.

 

Наші місцеві керівники всіх рівнів нас вислуховували, кивали головою, але не робили нічого. Тож, геть розчарувавшись пустопорожніми обіцянками, я пішов шляхом волонтерів. Адже вони перші зрозуміли, що влада і народ живуть у двох різних вимірах. Народ – у реальному житті, а влада, з незначним винятком, – у «віртуальному», тільки з реальними офшорами і відкатами.
Пішов я на прийом до міського голови Здолбунова Ігоря Олександровича Ольшевського і попросив допомоги в обладнанні стендів для розміщення у місті спортивних афіш. Він зразу дав вказівку директору комунального підприємства і розпочалася робота. Було виготовлено п’ять стендів.
Їх розміщення планувалось в таких місцях: один – на розі стадіону «Локомотив», другий – при вході на залізничний міст, третій – при вході до центрального міського ринку, четвертий – при вході на ринок «Катеринівський», п’ятий – у селищі «цементників».

У зв’язку з випадком АЧС 28 травня 2018 року було проведено позапланове засідання ДНПК при райдержадміністрації, де ухвалили рішення, згідно з яким індивідуальне господарство у
с. Гільча Друга визначено як неблагополучний пункт (вогнище) АЧС. Зона захисту, тобто територія, яка безпосередньо межує з епізоотичним вогнищем, включає все село Гільча Друга та територію, що його оточує до межі наступних населених пунктів.
Зона спостереження (нагляду) розташована в таких межах: з північної сторони до початку м. Здолбунів; зі східної сторони до початку с. Михайлівка Острозького району; з південної сторони до закінчення с. Дермань Друга; із західної сторони до с. Уїздці включно; лісові та польові мисливські угіддя Здолбунівської ГО УТМР, ГО МРТ «Ліски» (села Кунин, Уїздці, Коршів, Клопіт, Гільча Перша, Йосипівка, Урвенна, Загребля, Залісся, Лідаво, В’юнівщина, Замлинок, Дермань Перша, Дермань Друга, Здовбиця, Новомильськ, Івачкове, Миротин.
У неблагополучному пункті (вогнищі) працювали спеціалісти районного управління Головного управління Держ­продспоживслужби в Рівненській області, Здолбунівської райдержлікарні ветеринарної медицини, працівники Здолбунівського відділення поліції Острозького відділу поліції ГУ НП в Рівненській області та Урвенська сільська рада, інші. Проводяться відповідні заходи. Туші уражених свиней спалено та захоронено у визначеному місці. У хліві та на прилеглій території проведено дез­інфекцію.

Для 303 випускників із закінченою середньою освітою та для 574 із неповною пролунав Для 303 випускників із закінченою середньою освітою та для 574 із неповною пролунав на Здолбунівщині останній шкільний дзвоник

Свято у Здолбунівській ЗОШ № 5.

На Здолбунівщині 26 травня, як і по всій Україні, для випускників шкіл пролунав останній дзвоник. А для школярів, які повернуться до школи після літніх канікул, він продзеленчав у цьому навчальному році востаннє. Проте для них це тепле родинне свято «Останнього дзвоника» також символічне, адже вони у своїй шкільній освіті піднімаються ще на одну сходинку – переходять до наступного класу.

Для випускників загальноосвітніх шкіл свято «Останнього дзвінка» дуже щемке, зі слізьми на очах, адже вони прощаються зі школою назавжди і постають перед дуже складним вибором подальшої життєвої дороги та долі.
На Здолбунівщині цього року завершили свою шкільну освіту 303 одинадцятикласники. Їм ще належить підтвердити свої знання, скласти ЗНО, проте вони за шкільні парти вже не повернуться. Є ще одна категорія випускників. Це учні дев’ятих класів, частина з яких також за шкільні парти повертатися не планують, а намагатимуться поповнити ряди учнів середніх навчальних закладів – коледжів та професійно-технічних училищ. Дев’ятикласників цьогоріч на Здолбунівщині майже вдвічі більше від одинадцятикласників – їх 574. Більша їх частина вочевидь продовжуватиме навчатися у школі.

Однією з хороших традицій нашого міста є проведення Товариством польської культури Здолбунівщини щорічного свята для дітей.От і минулої неділі, 27 травня, на це дійство, що відбувалось уже звично на подвір’ї костелу Святих апостолів Петра і Павла, зібралось чимало малечі й дорослих. Зі Здолбунова та інших куточків Рівненщини, а також з Луцька.

Небеса благословили усіх сонячним погожим днем. А організатори заходу постаралися, щоб на святі ніхто не нудьгував. Так, вихованці Відокремленого дошкільного відділення “Сонечко” Крупівського НРЦ, яке діє у м. Ківерці, комунальних закладів Рівненської обласної ради “Олександрійська загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів”, “Обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей”, “Великомежиріцька спеціальна ЗОШ-інтернат I-II ступенів”, “Мізоцька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів”, а також Здолбунівських гімназії та загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1 залюбки демонстрували свої таланти під час представленої ними концертної програми. Учні суботньо-недільної школи польської мови, що діє при Товаристві польської культури Здолбунівшини, захопили глядачів інсценізацією байки “Шевчик Дратевка”. Зовсім юна здолбунівська бандуристочка Валерія Бєлова подарувала усім пісню.