Головна
- Деталі
- Перегляди: 132
А видавав його відомий громадський діяч, журналіст, борець за права чеської меншини Антонін Перний
Як відомо, у 30-х роках ХХ століття Квасилів уже був культурним центром земляцького духу чеської Волині. А проповідником цих прав був журнал «Hlas Volyhe» («Голос Волині»), перший номер якого вийшов 1 травня 1926 року. Це видання на початку мало 850 передплатників. Його редактором був письменник Антонін Перний, який, до речі, був і першим старостою спортивно-гімнастичного товариства «Сокіл» (1911 р.). Друкарню обладнали в Квасилові. Інформацію брали з «Волинських губернських відомостей та «Життя Волині», перекладали її з російської мови на чеську. Пізніше в цій друкарні вийшли такі книги, як «Хроніка Квасилова» та «Чехи на Волині».Як відомо, у 30-х роках ХХ століття Квасилів уже був культурним центром земляцького духу чеської Волині. А проповідником цих прав був журнал «Hlas Volyhe» («Голос Волині»), перший номер якого вийшов 1 травня 1926 року. Це видання на початку мало 850 передплатників. Його редактором був письменник Антонін Перний, який, до речі, був і першим старостою спортивно-гімнастичного товариства «Сокіл» (1911 р.). Друкарню обладнали в Квасилові. Інформацію брали з «Волинських губернських відомостей та «Життя Волині», перекладали її з російської мови на чеську. Пізніше в цій друкарні вийшли такі книги, як «Хроніка Квасилова» та «Чехи на Волині».
У 2011-2012 роках побачили світ два томи книги «Квасилів: фрагменти історії» (упорядник Анна Лимич (Войнарович), проте тоді до видання не потрапили ці унікальні фото журналу «Hlas Volyhe» і його редактора – Антоніна Перного. Нещодавно ці фото виявив уродженець Здолбунівського району В’ячеслав Шляховий.
З перекладеного ним із чеської тексту, маємо ось такі дані про Квасилів і, зокрема, про Антоніна Перного.
- Деталі
- Перегляди: 72
Після вручення відзнак. Серед авторів книг-переможців
цьогоріч двоє вихідців зі Здолбунівщини – Після вручення відзнак.
Серед авторів книг-переможців цьогоріч двоє вихідців зі Здолбунівщини –
Віктор Шупер та Руслана Давидюк.
Уже традиційно у Всесвітній день книги та авторського права в Рівненській обласній науковій бібліотеці відбулося урочисте нагородження переможців щорічного конкурсу «Краща книга Рівненщини». Нагадаємо, що конкурс цей у 2009 р. заснувала ГО «Рівненське обласне відділення Української бібліотечної асоціації».
Цього разу, аби визначити книги-номінанти конкурсу, на Рівненщині опитали близько 38 тисяч шанувальників читання різного віку і соціального статусу. У підсумку до списку фіналістів увійшла 51 книга. Потому члени журі, а це відомі рівненські науковці, краєзнавці, літератори, художники, видавці та громадські діячі, визначили серед видань-претендентів найкращі. До вже існуючих конкурсних номінацій цьогоріч додали ще одну, одинадцяту, під назвою «Молодь про війну».
- Деталі
- Перегляди: 201
Виставка-презентація аварійно-рятувальної техніки та обладнання служб цивільного захисту населення відбудеться 1 травня у Здолбунові.
- Деталі
- Перегляди: 96
Волонтери Здолбунівської районної організації ТЧХУ
під час акції «Великодній кошик».
18 квітня 2018 року відзначає поважний сторічний ювілей одна з найстаріших громадських організацій – Товариство Червоного Хреста України, що є всеукраїнською добровільною громадською гуманітарною організацією.
На Здолбунівщині діє районна організація Товариства Червоного Хреста України. Гостем нашої редакції є Марія Михайлівна Бєлікова, яка керує цією поважною благодійною організацією, а вірніше організовує її роботу, залучаючи до благодійної діяльності молодь і всіх небайдужих людей. Ми говоримо про ті визначальні напрямки або віхи, за якими працює організація Червоного Хреста в Україні й на Здолбунівщині зокрема, про те, що вдалося зробити.
– Маріє Михайлівно, як все починалося? Звідки історично веде в Україні початок така поважна, відома своєю благодійною й гуманітарною місією у цілому світі організація, як Червоний хрест?
– У 1918 році в Києві саме 18 квітня відбувся І З’їзд Товариства Червоного Хреста України. Саме ця дата є початком роботи Українського Червоного Хреста як самостійного національного товариства, головна мета якого захист життя людини, попередження та полегшення людських страждань під час збройних конфліктів, стихійного лиха, катастроф та аварій, надання допомоги медичній службі збройних сил і органам охорони здоров’я, сприяння органам державної влади України у їхній діяльності в гуманітарній сфері. Вже у 1920-х роках Товариство організовує тисячі безкоштовних їдалень для бідних, надає населенню мільйони продовольчих пайків. Так і сто років ця організація не зраджує своїй місії.
- Деталі
- Перегляди: 263
Радянське минуле прищепило нам чимало прикрих стереотипів, які міцно вкоренилися у нашій свідомості, увійшли в нашу звичну поведінку так, що ми навіть над цим не замислюємося. Поговорімо про нашу дволикість і лицемірство.
Якщо роздають обіцянки можновладці, починаючи від президента і завершуючи районним чи сільським депутатом і їх постійно не виконують, чи будете їм вірити? Людям здається, що вже нікому не можна вірити, бо всі кажуть одне, а роблять друге. Чинять зовсім не так, як говорять. А коли так чинити є нормальним, і на такі прикрі речі натикаєшся, починаючи зі шкільної лави, тоді й виробляється захисний бар’єр – не довіряти нікому.
- Деталі
- Перегляди: 97
Юлія КОРНЮХ спілкується з водієм.
У Здолбунові продовжуються війни між водіями маршруток та учасниками АТО. Минулого тижня ми писали про ситуацію, коли водій маршруту «Рівне-Здолбунів» нагрубіянив бійцю Андрію Токарчуку. Тоді побратими воїна влаштували кермувальнику маршрутки виховну бесіду. Почувши вибачення водія, АТОвці відпустили чоловіка з миром. Проте виявилося, що не тільки цей водій у нас в районі нахабно поводиться з учасниками АТО та іншими пасажирами.
Мізочанка, воїн-доброволець Юлія Корнюх часто стикається з недоброзичливим ставленням до неї одного з водіїв маршруток. За її словами, ще жодного разу вона не змогла скористатися правом безкоштовного проїзду в транспорті. Адже водій, який їздить у Мізоцькому напрямку, постійно їй грубіянить та відмовляє у пільговому проїзді.
Днями пані Юлія поверталася зі Здолбунова разом зі своєю донечкою та чоловіком, також воїном АТО. І знову водій відмовився везти сім’ю безкоштовно.
– Ми сіли у маршрутку «Рівне-Стеблівка». За кермом був саме цей водій. Показала посвідчення. Сказав мені, що нас, АТОвців, вже аж надто багато, і якщо він всіх братиме, то нічого не заробить. Мені стало образливо. Бо вже не вперше так. Одного разу цей водій кинув моє посвідчення, замість того, щоб віддати мені в руки. Я не використовую цей документ постійно. Не вимагаю, щоб мені надавали купу преференцій. Та якщо маю право на безкоштовний проїзд, то чому мені відмовляють? – розповіла жінка.
- Деталі
- Перегляди: 118
Кожен українець може вибрати терапевта, педіатра або сімейного лікаря у будь-якому Кожен українець може вибрати терапевта, педіатра або сімейного лікаря у будь-якому медичному закладі. Гроші за ваше медичне обслуговування заплатить держава.
Тепер медична допомога не прив’язана до місця прописки, проживання чи розміру хабара. Поки приписна кампанія (процес вибору лікаря і укладення договорів) триває у пілотному режимі. А на всеукраїнському рівні розпочнеться після підписання Президентом закону №6327.
Як обрати сімейного лікаря:
Крок перший – визначитися з лікарем.
Найпростіший варіант – ви знаєте хорошого лікаря, яким залишилися задоволені. Або ж, поцікавтеся у родичів чи знайомих – можливо, у них був позитивний досвід у амбулаторії сімейної медицини або поліклініці, яка підходить вам географічно.
Також можна звернутися у місцевий відділ охорони здоров’я. Там розкажуть, які лікарі працюють у вашому населеному пункті чи районі. Інший варіант – просто зверніться у будь-який медичний заклад і познайомтеся з лікарями. Деякі медичні заклади вже мають свої власні сайти з інформацією.
- Деталі
- Перегляди: 128
Вигляд наших цвинтарів так чи інакше говорить про нашу культуру. Пройдімося кожним кладовищем й побачимо там чимало: могили прибрані й не прибрані, парад нових пам’ятників поруч зі старими, нерідко надбитими й геть розбитими. Є чимало могил, на яких вже й мітки не лишилося, чий прах там покоїться. А це значить – не стало родини, нема кому доглядати, або ж просто новітні покоління забули про своїх прадідів. І ті могили з похиленими хрестами, з порослими на них чагарями присутні на цвинтарях сільських і міських. Вони як докір нам, новітнім поколінням.
Типовий вигляд наших кладовищ.
В цілому відсутнє у нас в цілій Україні загальне бачення, як так впорядкувати наші цвинтарі й великі некрополі, щоб панував там загальний строгий і чіткий порядок (гарні й чисті доріжки; щоби вчасно скошували там траву і бур’ян та вирубували дикоростучі кущі).
Ще на наших цвинтарях впадає у вічі соціальна нерівність – одні пам’ятники пишні й багаті, другі скромніші, треті геть скромні (щоб не сказати – бідні), а хтось похований у куточку з табличкою під номером. Особливо багато таких могил у великих містах. Як був ніким у житті, так і похований. Так було. Так є тепер. І подолати цю одвічну нерівність важко й мабуть у наших реаліях навряд чи можливо взагалі. Але ж інші народи це зробили? Якщо хтось бував за кордоном, то бачив, як виглядають цвинтарі європейські, які вони в Канаді чи США.
Кладовище Грефельфінга в Німеччині.
Там не впадає у вічі соціальна нерівність, не побачиш і змагальності, а виражаючись по-народному й простому – «випендрювання» одного перед іншим (що особливо характерне для нас), хто поставить пам’ятник своєму родичеві кращий і дорожчий. За кордоном на цвинтарях гарно підстрижена, скрізь однакова зелена трава, однотипні таблички з іменами. Бо важлива не форма, а зміст.
Ще там кладовища не квітнуть яскравими полум’яно гарячими – неприродними кольорами штучних квітів. Немає нагромадження вінків зі стрічками, які з часом втрачають пишний вигляд і створюють нам зайву проблему – бо десь їх треба подіти.
Арлінгтонське меморіальне кладовище США.
Дискусія на тему, чи не пора б нам вже якось позбутися штучних квітів час від часу знову й знову виникає то у ЗМІ, то в соціальних мережах. На деяких цвинтарях (особисто мені доводилося бачити таке у Радивилові) навіть появляються на центральних цвинтарних брамах надписи, що штучні квіти є знаком непошани до померлих родичів. Проте поговорили та й по всьому. На похоронах за традицією за покійниками знову несуть вінки зі стрічками «Від родини», «Від друзів», «Від кумів», «Від адміністрації виробництва»,«Від профспілки» і тощо-тощо. Тут теж прочитується банальне «випендрювання» одного перед іншим. Чи то вже така суто людська риса? Та чи можна виміряти любов і шану виглядом вінка, пам’ятника чи навіть кошика з трояндами?
- Деталі
- Перегляди: 213
Якщо є газета, то має бути в ній і редакційна політика, і колонка редактора. Не задля піару й, тим паче, – не задля самохизування. Це місце для діалогу з читачем. Адже час від часу виникає потреба сказати те, чого не скажеш в поточному безупинному інформаційному потоці.
Сьогодні я, новоспечений редактор, мушу привідкрити двері до нашого редакційного закулісся. Сказати те, про що не говорять на публіку. Проте це необхідно сказати, бо ззовні читачеві не видно всього того, що він повинен знати й розуміти.
У незалежній країні мають бути незалежними й засоби масової інформації. Проте у країні, яка 27 років позиціонувала себе як незалежна, а по суті своїй так до кінця незалежною й не стала, ЗМІ також переживають складний період. Особливо це стосується ЗМІ паперових, тобто газет. І зокрема тих газет, які ще донедавна вважалися рупором влади.
Згори звеліли: всі комунальні газети мають бути роздержавлені. І от розпочалося… До кінця цього 2018 року всі державні й комунальні друковані ЗМІ мають перейти від залежності до незалежності, тобто розлучитися з владними співзасновниками остаточно. І не тільки юридично, організаційно, фінансово, але і в питаннях редакційної політики.
Це розлучення вже стало помітно. Хоча б тим, що стало менше офіціозу на газетних шпальтах. Це перша така явна зміна. Коли писали здебільшого про керівників та про їхні наради, то тепер намагаємося писати про проблеми та їх вирішення і давати поточну інформацію, що де відбулося і сталося. Це схоже на те, як писалися підручники з історії. Була історія царів і королів, комуністичної партії, а потім стали писати історію народу.
Незалежна газета має бути, стати рупором громадськості, конкретної громади. Якщо обласна, то жителів області, якщо ж як наша районна – то району. І тут мають змінитися не тільки декорації чи вивіска. Видання має змінитися по суті. І ці переміни не стаються самі по собі. Треба, щоб їх захотіли ви, наші читачі. Адже у кожного з вас є потреба мати такий майданчик, як наше спільне видання для донесення своєї думки щодо того чи іншого питання. Треба, щоб цей майданчик служив для захисту ваших прав, коли у цьому виникне потреба. Влада, звісно, ніде не щезає: вона також хоче щось донести до вас. Як і політики, громадські діячі, усі активні люди. Тож газета – це інформаційний простір, майданчик, місце для активного й продуктивного діалогу, де всі можуть почути один одного.
- Деталі
- Перегляди: 160
Щороку я відкриваю для себе Гурби по-новому. Чомусь за один день ти не тільки фізично, а, швидше, емоційно не встигаєш пройти всю територію урочища, зайти в кожен закуток. І при цьому уявляєш як тут, у лісах Здолбунівщини, у далекому 1944 році в кінці квітня зустрілися у запеклому бою воїни-упівці з карателями НКВС.
Тут усіма фібрами душі відчуваєш, що Гурби – це не просто місце з красивою природою. Воно наскрізь просякнуте духом відчайдушної боротьби та небажання коритися ворогові. Бо ті, котрі тут загинули 74 роки тому, попри все на світі прагнули захистити свободу України та її право на щасливе майбутнє прийдешніх поколінь.
На жаль, щороку на традиційне вшанування героїв Гурб приїздить дедалі менше людей. І реально тих, хто їде з метою помолитися за загиблих, подякувати їм та попросити вибачення за те, що і нині доводиться боротися з тими ж ворогами, – не так багато.
- Деталі
- Перегляди: 83
Серед них ПАТ «Мізоцьке ремонтно-транспортне підприємство» зі Здолбунівського району
Йде весна, а з настанням тепла в аграріїв починаються весняні клопоти. Чи не найбільшим головним болем є нестача пального, техніки і взагалі коштів на все необхідне для вирощення доброго врожаю. Тож без кредитів не обійтися. Йде весна, а з настанням тепла в аграріїв починаються весняні клопоти. Чи не найбільшим головним болем є нестача пального, техніки і взагалі коштів на все необхідне для вирощення доброго врожаю. Тож без кредитів не обійтися. На сьогодні банківська сфера запровадила зручний вид позики для малого та середнього фермерства. Це угоди з кредиторами у вигляді аграрних розписок. Проект «Аграрні розписки в Україні» впроваджується Міжнародною фінансовою корпорацією в партнерстві зі Швейцарською Конфедерацією.«Під розписку господарники можуть брати гроші, добрива чи насіння. За це розраховуються грошима або продукцією з майбутнього врожаю. Все залежить від домовленостей між кредитором та фермером», – зазначила директорка агропромислового розвитку Рівненської ОДА Надія Переходько.На Рівненщині аграрні розписки на суму майже 45 мільйонів гривень вже оформили три фермерські господарства Рівненщини. Поруч з ПАТ «Мізоцьке ремонтно-транспортне підприємство» ще долучилися до такого виду кредитування господарства –ТОВ «ІДЕК 2006» із Острозького та ТОВ «Рівнеагроленд» з Рівненського районів. Нині в Рівненській області є більше 30 банків, фінансових установ, підприємств та представництв багатьох національних компаній, що готові надавати кошти та матеріально-технічні ресурси агровиробникам за аграрними розписками.З переліком зазначених компаній можна ознайомитись в рубриці «Аграрний ринок» на офіційному сайті департаменту агропромислового розвитку Рівненської ОДА.
За додатковою інформацією щодо оформлення аграрних розписок можна звернутися до координатора проекту «Аграрні розписки в Україні» у Рівненській області Тараса Веремейчика.Контактні номери: 097 806 31 83; 099 912 45 26Також можна звернутися безпосередньо до представника компанії, зазначеної в переліку.
- Деталі
- Перегляди: 802
Свято «Весняні розваги» для дітей з сімей вразливих категорій в перший день пасхальних свят, 8 квітня, організували працівники Здолбунівського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
Погода цьогорічного Великодня порадувала всіх теплим весняним днем. Після тренінгу “Знайомство” хлопчики та дівчатка рушили до міського скверу, де, радіючи теплому й погожому дню, гуртом охоче бавилися в рухливі ігри, брали участь у цікавій вікторині, а також малювали на асфальті.
До слова, ці яскраві дитячі роботи на великодню тематику просто “оживили” доріжки скверу.
- Деталі
- Перегляди: 123
Олександра Кротюк з Людмилою Келерман.
Фото Галини Данильчук. 2013 р.
Лише один день знайомства, лише декілька годин спокійної тихої розмови з 90-річною здолбунівчанкою Олександрою Лазарівною Кротюк залишили декілька занотованих сторінок спогадів про довге і непросте життя цієї жінки. Пані Олександра вже покинула цей світ, залишивши дітям і онукам все, що придбала за життя та ще пам'ять про це життя у купці пожовклих старих фотокарток. А ще ці спогади, які я з 2013 року зберігаю у своєму архіві. В цій розповіді віддзеркалюється життя минулих поколінь наших краян, а ще крихти історії Здолбунівщини.
Зі спогадів Олександри Кротюк
«Моє дівоче прізвище Кондратюк, я народилася у 1922 році. Мій батько Кондратюк Лазар Васильович родом із с. Хорів, що біля Острога. Ще за царя він був машиністом паровоза.
Мама моя Ольга Романовська родом із Росії, зі Смоленська. Вона рано залишилась сиротою і 17-річною вийшла заміж за мого батька, коли він туди приїхав своїм поїздом. Це був час революції 1917-го.
Здолбунів. 1936 р. Фото з родинного архіву.
А в 1920-му, перед тим як мав закритись кордон між совєтською Росією і Польщею, тато забрав маму і переїхав у Білорусію, в Барановичі, де вже була польська влада. Мама була вагітна мною, а тоді вагітним жінкам на кордоні давали якусь допомогу – пелюшки, сорочечки. Не одержавши в Барановичах роботи машиніста, батько поїхав у Бєлосток, де влаштувався машиністом, придбав житло, адже платили тоді залізничникам досить непогано. Там я й народилася 1 квітня 1922 року. Та згодом його, як українця, з роботи звільнили.
Родина Кондратюків. Фото 1920-х рр
А у мами ще народилося два синочки – Володя і Гена. Це було десь у 1935 році. Тато тоді ліг у лікарню у Вільнюсі (це була тоді Вільнюська залізна дорога) і звільнився вже по хворобі, як пенсіонер. Статки наші стали меншими і тато вирушив з сім’єю у рідне село на Рівненщину. Батьків його в живих вже не було, але була у Хорові частина дідової хати і 3 га землі.
- Деталі
- Перегляди: 805
Учасники заходу.
Цього тижня, у середу, в різних країнах світу відзначили Міжнародний день визволення в’язнів нацистських таборів. Його свого часу було засновано рішенням ООН як щорічний. Саме 11 квітня обрали пам’ятною датою в календарі, бо у цей день в 1945 році почали повстання в’язні концтабору “Бухенвальд”, дізнавшись про наближення союзних військ. У таборі в той час перебувало кілька десятків тисяч ув’язнених з 18 країн Європи. Також 11 квітня було звільнено в’язнів нацистського концтабору “Дора”, 22-го – в’язнів “Заксенхаузена”, 29-го – “Дахау”. Згодом звільнили тих, хто страждав у “Равенсбрюку”, “Освенцімі”, “Майданеку”, інших нацистських концтаборах.
- Деталі
- Перегляди: 140
Олександр ОГОРОДНИК. Фото 1938 року.
У № 30 (67) газети «Волинське слово» від 6 листопада 1938 року в передвиборчих інформаційних матеріалах опубліковано допис такого змісту: «Огородник Олександр народився 8 липня 1900 року в Здолбунові в селянській родині. По скінченню початкової школи в Здолбунові, в 1915 році вступає до Технічної Школи в Києві, яку скінчив у 1918 р. Під час виступу більшовицької армії на Київ в 1918 році бере чинну участь у боротьбі проти більшовиків у першому партизанському відділі, що складався виключно зі шкільної молоді. У першій половині 1919 року працює у дорожньому відділі Рівенської залізниці та в Управі по перебудові залізниць Галичини на посаді техніка. Від половини 1919 року до 1920 року працює в «DowodztwieKoleiWojskowychWolynskich», як технік. У 1921 році покликано його до військової служби в 1 полку польової артилерії у Варшаві. У 192324 рр. працює в характері техніка дорожнього відділу Ровенського Сеймика. У 1926 р. дістає призначення на члена Міського Господарчого Комітету в Здолбунові, в складі якого перебуває до самоврядових виборів. У 1927 р. працює в Здолбунівському Магістраті в характері міського техніка. При перших виборах до самовряду на Волині його вибирають до Міської Ради. Від 1928 р. аж до останнього часу займає становище референта шляхів у Магістраті м. Рівного. Під час заложення ВУО є його членом, а від 1935 р. головою Округової Управи в Здолбунові. Під час додаткових виборів до Міської Ради (січень 1938 р.)…». *
На курорті Шопиле. 15.05.1939 р.
Світлина з сімейного архіву А. О. ФЕДОРУК (ОГОРОДНИК).
Далі допис на доступній загалу вебсторінці обривається. Та навіть ця коротка біографічна довідка дає змогу зрозуміти, що Олександр Огородник яскрава й непересічна особистість. У ході дослідження біографії цього нашого земляка вдалося дізнатися не лише про цікаві події з його життя, а й про важливі для Здолбунова і всього нашого краю.
Як уже згадано вище, Олександр Євдокимович Огородник народився 8 липня 1900 року у Здолбунові. Батько його, Євдоким Микитович, був селянином, проживав у Здолбунові по вулиці Шевченка. Мав три десятини землі та підсобне господарство, тримав корову й свиней.
- Деталі
- Перегляди: 113
Чи потрібно у школі зменшувати літні канікули та збільшувати їх взимку
Цей навчальний рік запам’ятається учням нашого району насамперед постійними перебоями навчання. То карантин через перевищення епідпорогу оголосили, то призупинили навчання через ускладнення ситуації з постачання природного газу. І така ситуація виникала у навчальних закладах більшості регіонів нашої країни.
Через що в дітей з’являються незаплановані канікули. І як наслідок вчителі не встигають учням подати матеріал повністю, об’єднують теми, залишають окремі з них на самостійне опрацювання. А в школярів відповідно зростає навантаження. І так чи не щороку. Адже карантин – вже звична справа.
Що пропонують батьки?
Якщо проаналізувати попередні навчальні роки, то у 2013-2014 навчання призупинили на дев’ять навчальних днів, у 2014-2015 – також на дев’ять, а у 2015-2016 – вже на п'ятнадцять. Цьогоріч діти не ходили до школи додаткові 10 днів.
Такий стан справ чи не щозими викликає жваву дискусію серед батьків та освітян. І окремі матері й батьки повсякчас пропонують запозичити закордонний досвід і частину літніх канікул перенести на зиму. До слова, два роки тому на сайті президента навіть розмістили петицію з проханням ухвалити закон про перенесення великих літніх канікул на зимовий період. Щоправда, петиція не набула популярності і з 25 тисяч необхідних для розгляду голосів вона набрала слабеньку цифру 54.
Схожу ініціативу нещодавно озвучили і в нас у районі. На обговорення у соцмережу «Фейсбук» голова Здолбунівської РДА Сергій Кондрачук опублікував лист до Міністра освіти і науки Лілії Гриневич з пропозицією перенести місяць літніх шкільних канікул на зимовий період.
- Деталі
- Перегляди: 84
У його доробку вже понад 40 нагород та відзнак, а всіх робіт вже не менше 150. Віктора Голуба знають не тільки в українському світі сатири та гумору, а й далеко за межами нашої держави. Та на жаль, небагато здолбунівчан досвідчені, що знаний у світі карикатурист живе у нашому місті.
Аби жителі Здолбунова ближче познайомилися з талановитим художником, минулої неділі, до Дня сміху, у Здолбунівському БКЦ презентували виставку карикатур Віктора Голуба. Такий захід у місті провели вперше.
Привітати земляка з відкриттям виставки прийшли не лише близькі, знайомі та колеги, а також здолбунівчани та гості міста, які цікавляться мистецтвом карикатури.
Цікаво, що за фахом чоловік не художник. Проте, як розповів Віктор Голуб, малює він з самого дитинства.
– Я завжди гарно малював, готував навіть стінгазети в училищі. Відшліфовував, так би мовити, свої навички. І завжди захоплювався карикатурами у гумористичних виданнях – «Перець» та «Крокодил». Вважав авторів малюнків небожителями. А потім наважився і сам почав пропонувати пресі свої карикатури, – розповів під час презентації Віктор Голуб.
- Деталі
- Перегляди: 104
Здолбунів – місто залізничників. Зі сталевою магістраллю пов'язало свою долю не одне покоління мешканців цього краю, тому чи не в кожній родині хтось присвятив професії залізничника частину свого життя. Та й саме місто перетворилося з маленького хутора у районний центр завдяки збудованій ще наприкінці XIX століття залізниці. Тому до залізничників тут особливе ставлення, адже їх клопітка та цілеспрямована праця сприяє зміцненню економіки міста, має високий авторитет серед населення.
У колективах підприємств залізничного транспорту Здолбунівщини виросло і працює зараз багато майстрів своєї справи, які у свята і в будні, вночі і вдень забезпечували та забезпечують чітке функціонування залізничного транспорту. Одним зі знаних та шанованих на Рівненщині ветеранів-залізничників є Григорій Пилипович Ткачук, який у цьому році вже відсвяткував своє вісімдесятиріччя.
- Деталі
- Перегляди: 831
Днями на базі Здолбунівської ЗОШ I-III ст. № 6 відбувся ІІ етап олімпіади «Юне обдарування» серед учнів 4-х класів району з української мови, математики та природознавства. Участь у ній взяли 65 школярів із 26 закладів освіти району.
Переможцями олімпіади стали: з української мови – Іванна Нечипорук, учениця 4 класу Здолбунівської ЗОШ I- III ст. № 6 (вчитель Л. В. Сірман), з математики – Євгенія Мартинчук, учениця Мізоцького навчально-виховного комплексу «ЗОШ І-ІІ ст.-ліцей» (вчитель Л. В. Устянчук), з природознавства – Захар Кленовий, учень Здовбицької ЗОШ I-III ст. (вчитель А.О. Димчук).
За підсумками олімпіади дипломами Здолбунівського районного відділу освіти нагородять 19 учнів навчальних закладів району.
За інформацією Юлії МЕЛЬНИК,
члена оргкомітету олімпіади
«Юне обдарування».
- Деталі
- Перегляди: 118
Підполковник Сергій Криса
Першою посадовою особою, з якою я познайомилася, прийшовши на посаду редактора районної газети «Нове життя» був начальник Здолбунівського відділення поліції підполковник Сергій Криса. Про що розмовляли? Звісно, що про співпрацю та про наше життя й ті виклики, які воно перед нами ставить. Розповідаючи про роботу поліції, Сергій Іванович не раз наголошував, що без засобів масової інформації, без донесення до людей як оперативної обстановки, так і проведення роз’яснювальної роботи серед населення працювати поліцейським дуже тяжко. Адже всі ми живемо в суспільстві. Й коли зростає злочинність, то причин цьому треба шукати в суспільному житті.
- У кожному умисному злодіянні міститься якась проблема. Намагаємося вийти на причини, відтворити обставини, щоб зрозуміти, чому так сталося, – розповідає Сергій Іванович. – Про системні явища намагаємося людей попереджувати. Тому просимо вас цьому сприяти. Треба попередити ту ж бабусю, як зазвичай діють злодії та шахраї. Щоб люди не повторювали на собі того, що вже з кимось відбувалося. Наведу приклад. Наше місто Здолбунів розташоване на великій залізничній розв’язці. Тож саме тут часто висаджуються цілі десанти осіб ромської національності. Вони заходять в двори, намагаються увійти в будинки. І якщо двері не замкнені, то заходять до хати й коли в передпокої нікого нема, беруть там все, що лежить зверху: портмоне, гаманець чи мобільний телефон. Господар, який в цей час може бути десь в іншій кімнаті чи в саду, тільки через кілька годин виявляє, що десь щось зникло й не може знайти цьому причини. Тому ми й просимо журналістів – повідомляйте людям про такі речі, щоб реагували сусіди, якщо бачать, що у двір до сусіда пішли подібні «гості», й телефонували як господарю, так і нам.
Сторінка 4 із 16
