Щороку 15 жовтня у світі відзначається Міжнародний день сільської жінки. Відзначення започаткували у 2008 році. Чи знає про цей день українська сільська жінка? Чи несуть їй у цей день квіти, чи вітають? Чи намагаються домочадці створити їй свято? Навряд. Якщо десь і є така сім’я, то це швидше виняток, аніж правило.
Українську сільську жінку не побачиш на обкладинках глянцевих журналів, хоч Бог відміряв їй вроди не менше, аніж красуням, які туди потрапили. Її не зустрінеш у різноманітних СПА-салонах, модних перукарнях, салонах макіяжу, манікюру й педикюру. Їй ні до чого ця зовнішня розцяцькованість. Вона навіть ніколи й не замислювалася, що можна жити так і при цьому ще й нарікати на життя.

Дев’ятнадцять нових сучасних УЗД-сканерів виробництва компанії Philips, закуплених у рамках реалізації проекту Світового банку «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей» для міських та районних лікарень області, надійшли на Рівненщину. Тож після оформлення всіх необхідних документів, їх буде передано за призначенням.


Як розповів керівник групи впровадження проекту Світового банку на Рівненщині Сергій Рибачок, у ме­жах реалізації проекту передбачене, окрім іншого, повне переоснащення сучасним кардіологічним обладнанням лікарень первинного, вторинного та третинного рівнів. Тож наразі реалізовують черговий етап проекту з переоснащення лікарень вторинного рівня.
– Раніше в рамках проекту ми закупили сучасну кардіологічну техніку для обласної лікарні та на її базі створили серцево-судинний центр. Наступним етапом реалізації проекту стала закупівля новітнього обладнання, в тому числі карідо­аналізаторів та УЗД-сканерів, для міських і районних лікарень. Наразі консультанти вже працюють над тендерною документацією для закупівлі нового обладнання для амбулаторій області, – розповів Сергій Рибачок.

Під час семінару.

А щоб він був успішним, тваринників нашої та сусідніх областей навчали у Мирогощі, А щоб він був успішним, тваринників нашої та сусідніх областей навчали у Мирогощі, як створити сімейну ферму та чим годувати худобу, аби отримувати високі надої

Наталія Никончук родом з села Стара Мощаниця Здолбунівського району. Вона створила одну з перших сімейних тваринницьких ферм на Рівненщині. «Минулого року склалася з тваринництвом у нашому районі катастрофічна ситуація. Великі агрокомпанії позабирали землі, й люди масово почали вирізали худобу. Я поїхала шукати ради в Дубно, а тренери організували таких, як я, та повезли нас на Львівщину, де ми на власні очі побачили, як люди хазяйнують у себе вдома. Я усе зважила й вирішила організовувати сімейну ферму. Адже маю усі для цього умови. Біля моєї хати лужок, гарне пасовисько, річка, 10 га землі. І раніше я по 4 корови тримала, свиноматок, а чоловік усе на заробітках. «Хто ти там? – кажу йому. – Давай будемо будувати свій бізнес у себе вдома». Тож після того, що я побачила на Львівщині, ми власними руками, мінімальними зусиллями збудували приміщення для худоби та закупили корів».
Роман Лагнюк із села Теслугів Радивилівського району приїздив до Наталії Никончук до Старої Мощаниці за досвідом. Його історія, як він прийшов до створення сімейної ферми дуже цікава й повчальна. Вісім років провів хлопець на заробітках. Де тільки не був: у Польщі, Чехії, в Одесі. Найбільше збурила все єство робота в Польщі. «Як до раба до тебе ставляться…» – зізнається Роман. Тому став думати, як би мені на своїй землі розпочати свою справу, яка б дала прибуток, щоб прогодувати сім’ю. Налагодив контакти з тваринниками на Львівщині, Дніпропетровщині, поїхав у Стару Мощаницю…» А за тим із двома братами побудували ферму, взяли 15 корів: п’ять своїх і десять – на кошару, придбали два доїльні апарати. Тепер за день надоюють близько 220 літрів молока та здають на переробку підприємству «Радивилів-молоко».
Підприємців, які відважилися створити сімейні ферми, на Рівненщині небагато. Сім таких малих підприємств створилося цьогоріч у Рівненській та Хмельницькій областях.
Для того, аби розвивати цей напрямок і діє проект «Створення сімейних молочних ферм», який реалізує на західній Україні група компаній «УкрМілкІнвест».
Після відкриття першої сімейної молочної ферми у Старій Мощаниці створили сімейну ферму Пузирьових у селі Рачин Дубенського району. На відкриття прибув посол Канади в Україні, що засвідчило публічне визнання важливості цього проекту.
У 2018 році до проекту приєдналась Хмельницька область: відкрито дві сімейні ферми. На сьогодні в проекті 12 сімей, що утримують понад 200 голів ВРХ. Добова заготівля молока складає понад 3000 літрів.
А минулої п’ятниці, 12 жовт­ня, для тих фермерів, які взялися за справу створення сімейних молочних ферм, у Мирогощі що на Дубенщині, в затишному відпочинковому комплексі «Фермерська хата» організували навчальний семінар «Основи виробництва молока на сімейній фермі». Селяни в Україні завжди тримали велику рогату худобу та уміли за нею доглядати. Проте коли корова не одна, а з десяток, чи-то й два, і господар ставить перед собою ціль працювати й отримувати прибуток та розширювати виробництво, тоді саме життя підштовхує до необхідності вчитися передовим технологіям. Адже світ у цій справі давно пішов далі, аніж наші діди-прадіди. Тож у межах проекту спеціалісти поставили перед собою завдання не тільки навчити селян, як створити ферму, а ще й провести їх шляхом становлення цього бізнесу: організовувати тематичні семінари та консультувати.

Волонтери ГО Батьків дітей з інвалідністю «Джерело життя» та батьки з дітками.

«Смачний» благодійний ярмарок на потреби дітей з інвалідністю влаштували минулої п’ятниці, 12 жовтня, у вестибюлі Здолбунівського РБК. Тоді, під час святкового концерту до Дня захисника України «Мужні та незламні», вдалося зібрати 4227 грн. 30 коп. Це був перший публічний благодійний захід новоствореної ГО Батьків дітей з інвалідністю «Джерело життя».

Під час благодійного ярмарку продавали різноманітні смаколики.

Діє організація з серпня цього року. Мета її заснування – згуртувати батьків діток з інвалідністю. І це – перша в нашому районі така ГО. Потреба створити організацію, яка б допомагала вирішувати проблеми особливих діток, назрівала давно, розповідає голова ГО Батьків дітей з інвалідністю «Джерело життя» Тетяна Ярмолюк. У Здолбунові, в мікрорайоні цементників, жінка ще чотири роки тому почала займатися питаннями допомоги діткам з інвалідністю. Це й стало поштовхом, аби вийти на новий рівень – об’єднати батьків усіх таких діток на Здолбунівщині.
– Проблем і турбот у дітей з інвалідністю багато. Хочеться, щоб вони отримували більше підтримки. Адже так само, як і сироти чи діти з неблагополучних сімей, потребують допомоги, порад та й просто уваги. Приємно, що багато людей відгукнулося, маємо зараз чимало волонтерів, мами діток теж беруть активну участь у роботі організації. От і смаколики на ярмарок випікали мами, - розповіла голова ГО Батьків дітей з інвалідністю «Джерело життя» Тетяна Ярмолюк.

Учні Здолбунівської загальноосвітньої школи I-III ст. № 1 побували на екскурсії у місцевому відділенні поліції. Екскурсоводом для школярів став старший інспектор з ювенальної превенції Здолбунівського ВП Валерій Поляков.
Дітям розповіли про особливості роботи правоохоронців. Але найбільше школярів зацікавила демонстрація поліцейської амуніції та спеціальних засобів. Діти поспіхом шикувалися в чергу, аби приміряти бронежилет чи каску.
Поліцейські закцентували увагу учасників екскурсії на важливості дотримання ними правил поведінки на вулиці, а також при спілкуванні з незнайомими людьми.
Наприкінці заходу школярі мали змогу оглянути службовий поліційний автомобіль.
За інформацією,
наданою Здолбунівським
відділенням поліції

На фото: під час екскурсії

Учасники поїздки.

Минулої неділі, 14 жовтня, Товариство польської культури Здолбунівщини організувало для учнів суботньо-недільної школи з вивчення польської мови, яка діє при ньому, поїздку до Києва. Мандрівка була цікавою й пізнавальною. Екскурсанти відвідали храми і музеї, милувались чудовими краєвидами Києва, експериментували з водою та з надією загадували бажання біля незвичної атракції.

Ще мить – і в бульбашці.


Ще вдосвіта малі й дорослі учасники поїздки, близько п’ятидесяти осіб, зібралися у класі з вивчення польської мови, що в парафіяльному будинку здолбунівського римо-католицького костелу Святих апостолів Петра і Павла. Заслухали короткий інструктаж керівника групи - вчительки польської мови Мар’ї Мусял. Потому, о шостій, зайнявши місця в комфортабельному автобусі та помолившись “Отче наш”, рушили до столиці. Хто дорогою не дрімав, мав змогу поспостерігати за тим, як сходить сонце - народжується новий, напрочуд теплий і погожий, день.
За кілька годин, під Києвом, здолбунівчан зустрічала Ольга Баніт - наш екскурсовод. До слова, Ольга Василівна - колишня учениця пані Мар’ї, вивчала польську під її керівництвом у місті Дрогобич.

У музеї води мандрівники активно озвучували свої бажання рибкам.


Проїхавшись вулицями української столиці, манд­рівники прибули у перший пункт свого маршруту - до Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, де мали оглядову екскурсію. Від свого гіда дізналися, що цей заповідник має територію понад 20 гектарів та є найбільшим музейним комплексом України, в якому зосереджено понад 140 пам’яток історії й культури. Про те, які саме музейні заклади там діють. Розповіла Ольга Василівна і про історію заснованої ще у 1051 році Києво-Печерської лаври, її печер та храмів. Найдетальніше - про Успенський собор і зведену в 1745 році восьмигранну Велику лаврську дзвіницю, що заввишки 96 метрів. Усі охочі мали змогу побувати у названому храмі, а також сфотографуватися біля виставленої на території музейного комплексу великої дзеркальної писанки, помилуватися Дніпром та Києвом з висоти лаврських пагорбів. Крім того, в лаврі учасники поїздки спустились у Ближні (Антонієві) печери, де покояться нетлінні мощі 74 святих.

Немасштабна, проте важлива акція пройшла 14 жовтня у здолбунівському міському гідропарку. Четверо бігунів взяли участь у марші-кидку на 10 км із 10-кілограмовими рюкзаками на плечах на честь військовослужбовців, які загинули в зоні АТО-ООС.

Організували захід у Здолбунівському РВК з ініціативи учасника АТО, здолбунівчанина Дмитра Хомицького. Сам він захоплюється бігом. Тож у вільний час влаштовує тренування. Чоловік розповідає, що організувати забіг у пам’ять про загиблих воїнів йому спало на думку після того, як довідався про схожий захід у США.
– На одному з американських сайтів побачив, як щороку на День ветерана у США влаштовують такий забіг. Щоправда, участь там беруть здебільшого рідні загиблих разом з військовими, які ще служать. А цьогоріч і в Києві на День незалежності також бігали у пам’ять про загиблих воїнів. Обрані мною відстань у 10 км та вага рюкзака 10 кг символічні. Вони символізують тягар втрати та довгий шлях рідних загиб­лого. Таким чином ми хотіли засвідчити свою повагу до полеглих героїв АТО і їхніх сімей, – зазначив Дмитро Хомицький.

На стадіоні «Мототрек» 14 жовтня відбулася перша домашня гра збірної команди Рівненської області з американського футболу «Crusaders» («Хрестоносці»). У її складі – гравці зі здолбунівської «Eagles» («Орли») та рівненської «Monarchs» («Монархи») команд.

Суперником обласної збірної на її домашньому полі стала команда з міста Полтава «Пантери». Наші хлопці раніше грали з полтавчанами, адже цьогоріч у першій лізі УЛАФ вони зустрічалися двічі, виступаючи за «Eagles».
Очікували, що гра буде запеклою. І гравці двох команд не розчарували глядачів. Відкрили рахунок полтавчани, впевнено провівши виносну комбінацію у першій чверті матчу.
Лише наприкінці чверті «Crusaders» змогли зрівняти рахунок, пресингуючи протягом виділеного часу. Напруження на полі вирувало.

Минулого тижня депутати Верховної Ради Украї­ни неочікувано в першому читанні ухвалили мовний законопроект. В ефірах чути висловлювання про те, що тільки-но настає пора нових виборів, то й витягається нагора мовне питання. Але чи на часі воно? Чи до мови країні й людям, коли у нас війна і тотальні злидні, які спонукають шукати ради у наймах за кордоном?

Спробуймо розібратися: то на часі чи ні? Та й чому взагалі постало питання про ухвалення нового мовного законодавства? А передусім тому, що 28 лютого 2018 року Конституційний Суд України так званий «Закон Колесніченка-Ківалова» (від 3 липня 2012 року) визнав неконституційним через порушення Верховною Радою процедури його розгляду та ухвалення (пам’ятаєте, як було: «развели как котят»). Це рішення оголосили обов’язковим, остаточним і таким, що не може бути оскаржене. А це значить, що відтоді й донині в Україні не було чинного закону про державну мову.
На наслідки ж сумнозвісного закону Колесніченка-Ківалова у тій політичній ситуа­ції, що на сьогодні склалась, не зважати далі також уже не можна. Внаслідок цього закону російська мова отримала статус регіональної у 13-ти з 27-ми територіальних одиниць України. Це міста й регіони, де кількість носіїв російської перевищувала 10 відсотків. Крім того, цей закон настільки потіснив українську мову з теле- та радіомовлення, що деякі українські ефірні мовники майже повністю перейшли на російську. Станом на кінець 2013-го тільки кінопрокат та освіта залишились сферами, де українська мова все ще тримала позиції, на реш­ту ж пішла атака «повзучої русифікації».

Час невблаганний. Він не має зворотнього ходу, як і людське життя.  Не заліковує болю від втрат. Для тих, кому цей біль намертво в’ївся в серце, час його тільки притамовує, на якісь миті стишує, але потім розбурхує з новою силою... А для решти? Будьмо чесні перед собою й один перед одним. На п’ятому році війни більшість тих, у кого вона не замолола в своє горнило близьких, рідних і найдорожчих, вже не настільки гостро реагує на почуті в новинах фронтові зведення, як в перші її місяці. Не так масово спішимо за першиим покликом з допомогою волонтерам і передачами-дарунками для бійців. Натомість човпемося у своїх житейських турботах, яких і справді немало, гриземося у соцмережах і наживо через бозна що. Під мирним небом... Людям властиво звикати. До всього? Навіть до того, що на рідну країну зазіхає ворог? Але десь там, неблизько, на Сході...
А за два дні - Покрова, річниця створення УПА і свято захисників Вітчизни... Лунатимуть палкі промови. Вітатимуть ветеранів. Сьогоднішніх, у багатьох з яких скроні ще й не намагалась зачепити сивина... Покладатимуть квіти. До пам’ятників і на могили... Могили воїнів, котрі віддали життя за Україну кілька десятиліть тому і вже ось у наші дні. Захисників - земляків, чоловіків, батьків, синів, братів, друзів, наречених... Українців. За національністю чи по духу. І вкотре мимоволі ятритимуться душі матерів... Бо болітиме їм не тільки своє горе, а й те, що там за обрієм, на Сході, ворог знову цілить у чиюсь дитину... Бо не скінчилась ще війна... І материнська молитва з надією полине до Пречистої: “Захисти, благаю, збережи...”     
Тож вчитаймось у скупі рядки біографій, погляньмо на фото своїх краян, яких ми втратили через війну. Згадаймо героїв. Вклонімось пам’яті. Вони на життєвій дорозі не схибили. Не маємо на це права і ми. Чи не так?

МИКИТЮК Віктор Іванович. Народився 13 серпня 1964 року у Здолбунові. Старший лейтенант, командир взводу; 2-й окремий мотопіхотний батальйон; 30-та окрема механізована бригада.
Закінчив Ужгородський державний університет. Математик, викладач. З 1991 року працював в ОВС, вийшов на пенсію в званні майора міліції. Був у серпні 2014 року призваний служити в батальйоні “Горинь”, мав позивний Лис.
Помер 28 червня 2015 року внаслідок важкого захворювання, отриманого в зоні АТО. Похований у місті Здолбунів. Залишились дружина і двоє дітей.
Посмертно нагороджений відзнакою “За оборону рідної держави”, відзнакою УПЦ КП “За жертовність і любов до України”.

Унікальна виставка робіт Лесі Дрозд відкрилася у Здолбунові

Леся Дрозд розповідає про свою техніку малювання.

У будинку культури цементників відкрилася виставка живопису здолбунівської художниці – Лесі Дрозд. Захід організували у межах продовження мистецького проекту «Митці Здолбунівщини». Ініціаторами виставки стали директор БКЦ Наталія Давидюк та подруга художниці Олена Фещук.

Винахідник власної техніки
Дуже скромно і самокритично презентувала свої роботи художниця. Вона, багатодітна мати, присвятила своє життя вихованню восьми дітей. А три роки тому стала писати картини. Розповідає, що малювати для неї велике задоволення, але сучасне мистецтво вважає «бульбашкою», бо воно не несе ніяких цінностей.

Відвідувачі виставки.

 


Творчою й талановитою є і вся сім’я художниці. Чоловік – відомий іконописець Юрій Дрозд. Та й діти унаслідували творчі гени від батьків. Займаються різними видами мистецтв та ремесел: скульп­турою, класичною музикою, реставрацією пам’яток, виготовленням косметики за натуральною рецептурою. Сама ж художниця малює за власною технікою – «без пензля». І переконана, що малювати можуть всі, особливо руками і пальцями.
– Коли я починаю малювати, то фарбу наношу не на палітру, як звично художникам. Я кладу полотно просто на підлогу й вичавлюю на нього фарби. А потім беру рукою або ж клаптиком тканини все розтираю. А по тому, що вже бачу – домальовую. Ще можна брати мастихін – це такий художній шпатель, який має гладку поверхню, ним добре виконувати пейзажі з гір або ж малювати місто, архітектурні форми, – розповідає Леся.

Оновлення здовбицького парку почалося ще два роки тому. Маленькими кроками його постійно доповнюють новими експонатами. І нещодавно завдяки небайдужим жителям села та підприємцям у парку встановили дерев’яні скульптури. Спочатку їх мали різьбити безпосередньо на стовбурах від зрізаних дерев для цього залишених. Та через довгі пошуки майстрів ті стали непридатними для роботи. Тому виготовили скульптури на свіжих колодах тополі.
Сільська голова Світлана Година розповіла, що завдяки талановитим майстрам - Олександру Козачуку, Григорію Токареву і Костянтину Сацуку - у селі з’явилися «прекрасні козаки». Роботу професіонали виконували на зрізаних колодах, бо так легше працювати. Спочатку хотіли щось «шевченківське», але ескізи вийшли надто суворі, потім стали думати над дитячою тематикою, врешті вирішили: козаки будуть цікавими для будь-якого покоління.
Також Світлана Валеріївна зазначила, що роботи у парку тривають, тому кожен зі здовбичан може долучатися до співпраці та подавати власні ідеї для його покращення.
Фото Марини КОЛОДИЧ

Засновник ОЦ “Найкращий зір” Олег Антонович ГОРОБЮК.

З вибором нового, європейського, вектора розвитку в нашій країні поволі відбуваються зміни чи не у всіх сферах суспільного життя. І медична галузь - не виняток. Бо в ній поступово запроваджують принципово інакші від звичних для більшості з нас підходи до організації діяльності лікувальних закладів, медиків. Одним з таких є приватна медична практика. Справа зовсім не проста. Бо тому, хто її започатковує, потрібно бути, окрім як авторитетним медичним фахівцем, ще й бізнесменом - енергійним, вдумливим, підприємливим та відповідальним. Однак, у нашому краї кількість приватних медичних закладів постійно збільшується. З вибором нового, європейського, вектора розвитку в нашій країні поволі відбуваються зміни чи не у всіх сферах суспільного життя. І медична галузь - не виняток. Бо в ній поступово запроваджують принципово інакші від звичних для більшості з нас підходи до організації діяльності лікувальних закладів, медиків. Одним з таких є приватна медична практика. Справа зовсім не проста. Бо тому, хто її започатковує, потрібно бути, окрім як авторитетним медичним фахівцем, ще й бізнесменом - енергійним, вдумливим, підприємливим та відповідальним. Однак, у нашому краї кількість приватних медичних закладів постійно збільшується. Так, рік тому у Рівному прийняв перших пацієнтів приватний офтальмологічний центр «Найкращий зір». Відтоді професійно і якісно допомогу там надали уже сотням людей із захворюваннями очей. Про основні напрямки діяльності та види послуг центру спілкуємось з його засновником та керівником - лікарем-офтальмологом вищої категорії з майже 30-річним стажем Олегом Антоновичем ГОРОБЮКОМ.

Будівля по вул. Миколи Карнаухова, 31 у м. Рівне, в якій міститься ОЦ “Найкращий зір”.

- Олеже Антоновичу, дозвольте насамперед привітати Вас з першою річницею від заснування центру. Перший рік - це час становлення...
- Дякую за привітання. Наш офтальмологічний центр діє з вересня 2017-го. Для мене, як і більшої частини нашого колективу, робота тут не є початком приватної практики. Перший такий досвід отримали працюючи в приватному офтальмологічному кабінеті. Створення центру дало змогу значно розширити спектр пропонованих пацієнтам послуг з діагностики та лікування очних хвороб, працювати ефективніше. Зрештою, працювати і гідно заробляти. Не лише зарплатню, а й кошти на подальший розвиток центру, на самоосвіту та вдосконалення фахових навиків, зокрема шляхом участі в різноманітних наукових конференціях, зустрічах, обмінах досвідом. Хоча можна сказати, що за рік функціонування ОЦ “Найкращий зір” ми визначились, в якому напрямку нам рухатись далі, чого потребуємо, чому потрібно більше уваги приділити.
Та головне, що за цей час встигли допомогти багатьом людям, провели сотні вдалих оперативних втручань. Адже для нашого колективу саме турбота про здоров’я пацієнтів, а не комерційна складова справи, була, є і буде основ­ною.

У клініці “Найкращий зір” завжди готові допомогти пацієнтам з очними хворобами.

 


- Потенційним клієнтам буде цікаво, хто ще у складі «команди» центру і працює разом з Вами.
- Основу колективу клініки складає сім’я Горобюків: я, продовжуючи справу мого батька Антона Степановича, засновника династії, привів в офтальмологію мою дружину Наталію Пет­рівну - чудового діагноста, справжнього професіонала. Через рік у колектив віллються і мій старший син Остап, який нині проходить навчання у знаменитому Інституті очних хвороб та тканинної терапії ім. В. П. Філатова НАМН Українни, та його майбутня дружина. А ще за кілька років працюватиме у цій клініці і менший мій син - Андрій. Зараз він навчається у медуніверситеті ім. О. Богомольця.

Любов Погонюк провела багато  років у таборах за любов до Батьківщини

Любов Погонюк.

Ще підлітком її засудили до каторги. За ці 10 років Любов Погонюк, зв’язкова УПА, змінила декілька в’язниць, спробувала на собі все – холод, голод та важку працю. Нині вона, 88-річна жінка, не втратила любові до життя та до людей довкола неї.
Пані Любов з радістю приймає гостей, не забуваючи при цьому пригостити їх чимсь смачненьким (адже 30 років пропрацювала у сфері харчування), цікавиться подіями в Україні та за кордоном і понад усе на світі вболіває за щастя рідної країни. Адже колись, у підлітковому віці, не злякалася і погодилася допомагати повстанцям. Неймовірну історію життя здолбунівчанка Любов Погонюк розповіла кореспонденту «Нового життя».

Весілля Погонюків.
Один з найстрашніших днів у житті
Народилася Любов Погонюк у серпні 1930 року в Кунині. Росла у звичайній сім’ї. Окрім неї, батьки виховували ще двох дітей – старшого сина та молодшу доньку. Переїхали згодом на хутір Підспасів. Були одними з перших, хто туди почав заселятися. Жінка розповідає, що було дуже важко. Та найтяжче стало тоді, коли прийшли совєти. Тоді їхній хутір прихистив повстанців. А сама Люба стала зв’язковою. Попри свій юний вік. 
Так жили на засланні в Магадані.
 
– Мені було 14 років. Дядько, Василь Піддубій, був станичним. Він мене і попросив стати зв’язковою. Дівчат на хуторі майже не було. Татові це не дуже імпонувало: я ж іще мала, тривожився за мене. Але я сама вирішила й наполягла на своєму. Була зв’язковою, носила грипси на Спасів. А псевдо мала «Сумна», – пригадує Любов.
Так дівчина стала допомагати повстанцям, доки не вчинили енкавеесівці облаву на хутір. 

Всесвітній день дій за гідну працю, який щорічно відзначається 7 жовтня за ініціативою Міжнародної конференції профспілок, є не просто днем мобілізації профспілок у різних країнах, а й полем для визначення найкритичніших проблем у сфері трудових відносин, можливістю їх солідарного вирішення. Цього дня трудящі єдиним фронтом виступають на підтримку гідної праці, яка має бути в цент­рі уваги політики і дій влади й роботодавців, що гарантує відновлення економічного зростання і створення нової глобальної економіки, в якій на першому плані постануть працівники та їх основні життєві цінності.

Дев’ятого жовтня цього року в трудових колективах навчальних закладів Здолбунівського району відбулися збори з обговорення вимог Федерації профспілок України, Профспілки працівників освіти і науки України до Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, роботодавців з прийняттям відповідних резолюцій. Активна участь освітян у проведенні протестних акцій зумовлена тим, що у презентованому Урядом проекті Державного бюджету на 2019 рік відсутнє істотне підвищення оплати праці. Усі принципові пропозиції Профспілки щодо розмірів заробітної плати всім працюючим, стипендій, пенсій та основних соціальних гарантій влада не враховує. Недостатнє фінансування освіти призводить до зменшення розміру надбавок за престижність педагогічної праці, за складність і напруженість у роботі, грошової винагороди за сумлінну працю. Залишається досить низькою оплата праці спеціалістів галузі: працівників відділу освіти, методкабінету, бухгалтерів, бібліотекарів, інженерів, лаборантів. Реальна заробітна плата всіх категорій працюючих при постійному зростанні тарифів на проїзд у громадському транспорті, підвищенні цін на продукти харчування, девальвації національної грошової одиниці різко знижується, а не збільшується.

Урок проводить одинадцятикласник Віталій Ткачук

Учитель творить Людину.
В. Сухомлинський

У Здолбунівській загальноосвітній школі І-ІІІ ст. № 4 є багато хороших традицій. Одна з них - День учнівського самоврядування. Метою проведення цього заходу є виховати у школярів почуття відповідальності, дати їм можливість спробувати себе у ролі вчителів, допомогти визначитись з життєвою позицією.
Четвертого жовтня старшокласники нашої школи мали змогу самостійно провести уроки для учнів 1-9-х класів. Перед стартом навчального дня відбулась лінійка, на якій президент школи Богдана Гайдук зачитала наказ «Про проведення Дня учнівського самоврядування». Після цього учні розійшлися по класних кімнатах. Хтось - навчатися, а хтось і навчати. Відзначу, що старшокласники, яким випало побувати в ролі учителів, відповідально підійшли до справи. Вони підготували конспекти, опрацювали відповідний матеріал і, під наглядом педагогів, провели цікаві змістовні уроки. Але для себе ці школярі з’ясували, що бути вчителем нелегко. Адже потрібно не тільки володіти матеріалом, а й слідкувати за дисципліною в класі, залучати до роботи на уроці усіх учнів.
Кожен того дня отримав свій урок: молодші школярі - новий навчальний матеріал, а старшокласники - безцінний досвід. І хто знає, можливо, для когось відкрилась дорога навчати, ростити творити… Людину.
Оксана ЯКИМЧУК,
педагог-організатор
Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 4.

Здолбунівські важкоатлети брати Віталій та Сергій СМОЧЕКИ.

У Львові завершився чемпіонат України з важкої атлетики серед чоловіків. За збірну Рівненської області на цих змаганнях виступали наші земляки - майстри спорту брати Сергій та Віталій Смочеки. І кожен у своїй ваговій категорії завоював «бронзу».

Сергій СМОЧЕК під час змагань.

Вдалося це здолбунівським важкоатлетам нелегко, адже хлопці змагалися зі спортсменами старшими від них.
П’ятиразовий чемпіон України серед юнаків та юніо­рів, майстер спорту Сергій Смочек до цього два роки поспіль через травми не брав участі у змаганнях. На чемпіонаті України він виступав у ваговій категорії до 81 кг і продемонстрував високу майстерність та силу волі. У ривку Сергій підняв штангу вагою 140 кг, а в поштовху - 168 кг. Сума у двоборстві - 308 кг - забезпечила йому третє місце і бронзову медаль.

В освітянській спільноті директор Здолбунівської ЗОШ І ст. № 7 
Валентина Яківна ПАНЧУК (на фото) має високий авторитет. 
Роботі на педагогічній ниві вона присвятила не одне десятиліття. 
Її, досвідченого й талановитого педагога, мудрого керівника, 
щиру та добру людину, поважають колеги, учні та їхні батьки. 
Свідченням визнання на державному рівні професійних досягнень Валентини Яківни стала Подяка Міністерства освіти і науки 
України, яку їй вручили на урочистостях.

У Здолбунівському районному будинку культури відбулося свято «Учитель - то достойний знань вінець!» з нагоди Дня працівників освіти. У залі зібралися не лише досвідчені й молоді педагоги, а й представники інших професій, чия праця напряму пов’язана з діяльністю освітніх закладів Здолбунівщини. Теплі слова привітань та зворушливі поетичні рядки адресували присутнім ведучі дійства - педагоги Здолбунівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 Роман Прилуцький і Тетяна Бурець.
Хвилини приємного відпочинку і святковий, позитивний настрій подарували освітянам учасники концертної програми - вихованці Здолбунівського районного центру творчості дітей та юнацтва, зокрема зразкової студії естрадного співу «Юність» (керівник Михайло Така), зразкового фольклорного гурту «Жайворонок» (керівник Марина Дацюк), зразкового ансамблю спортивного бального танцю «Ритм» (керівник Наталія Буздиган), ансамблю східного танцю (керівник Катерина Верещук). А також дует вокалістів - Марія Семенюк і Михайло Така.


Але не тільки яскравими враженнями від концерту запам’ятаються освітянам цьогорічні урочистості з нагоди їх професійного свята. Адже це зібрання стало ще й свідченням поваги до їхньої високої суспільної місії, пошануванням нелегкої, але цікавої і творчої праці. Понад півсотні освітян під час заходу отримали відзнаки за свій сподвижницький труд, досягнення на професійній ниві, активну громадянську позицію.

Минув теплий вересень, а з жовтнем прийшли і погодні сюрпризи. Мерзнучи, у своїх помешканнях та на робочих місцях, люди з нетерпінням очікують початку опалювального сезону. Коли нарешті дадуть тепло? Про те наскільки готове місто Здолбунів до початку опалювального сезону і коли саме відкриють заповітний вентиль, ми вирішили поцікавитися в директора КП «Здолбунівкомуненергія» Валентини Шавронської (на фото).

- Валентино Анатоліївно, жовтень розпочався з погодних сюрпризів. Скільки ще людям перебувати в холоді?
- Що стосується підготовки до зими технічно, то підприємство до настання холодів готове. Завершено ремонти в котельнях, на теплових мережах. Нині проводяться гідравлічні випробування внутрішньобудинкових мереж та тепломереж магістральних. Але… Не все залежить від нас.

Про будівельні роботи, які відбуваються на Здолбунівщині, а також про те, чи готові до навчального року та опалювального сезону освітні заклади, йшлося 28 вересня на засіданні колегії Здолбунівської райдержадміністрації.
Взяв участь у засіданні колегії і народний депутат України Олександр Дехтярчук, який розповів про останні парламентські новини, зокрема – про підготовку Державного бюджету.
Та насамперед присутні познайомилися з тимчасово виконуючим обов’язки начальника Здолбунівського відділення поліції Острозького відділу поліції ГУНП у Рівненській області Сергієм Смаглюком, якого було призначено на цю посаду 20 вересня 2018 року.