Учасники поїздки.

У рамках діяльності Служби соціальної підтримки сімей до Міжнародного дня інвалідів Здолбунівський районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді четвертого грудня цього року організував поїздку малечі до Рівненського академічного обласного театру ляльок.
Там діти з особливими потребами переглянули виставу «Сніговики і весняне сонечко». А після спектак­лю поспілкувалися з акторами театру і героями казки, відвідали виставку ляльок та відпочили під пташиний спів.
З дітками в ході поїздки того дня працювали Катерина Олександрівна Тищенко і Тетяна Василівна Стерник - провідні фахівці з соціальної роботи районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
За інформацією, наданою
Здолбунівським РЦ СССДМ.

Більше п’ятисот номерів художньої самодіяльності від талановитих дітей з Украї­ни та з-за кордону, безліч нових знайомств, зіркове журі, надзвичайна атмосфера - V Міжнародний фестиваль хореографічних та вокально-хореографічних колективів «Самоцвіти» цьогоріч вразив масштабністю.
Долучилися до цієї події і вихованці Здолбунівського районного центру творчості дітей та юнацтва: у фестивалі взяв участь ансамбль спортивного бального танцю «Ритм» на чолі з керівником Наталією Буздиган та акомпаніатором Надією Міщанчук. Діти завзято поринули у фестивальний марафон, демонструючи свої здібності та майстерність виконання танцювальних па. Завдяки таланту, самовідданості та любові до танцю ансамбль став дипломантом фестивалю та здобув почесне ІV місце. Бажаємо юним танцюристам нових злетів, успіхів та перемог.

У Будеражі відбулася науково-практична конференція
«АБН як передумова створення єдиного фронту проти кремлівської агресії»

…У далекому 1943 році в українських патріотів з’явилася надія на звільнення рідних земель з-під окупації та створення незалежної держави. Саме тоді у керівництва УПА виникла ідея об’єднання з іншими націоналістичними силами задля боротьби зі спільними ворогами - Радянським Союзом та нацистською Німеччиною.

Конференція з історією
У режимі суворої секретності в селі Будераж Здолбунівського району 21-22 листопада 1943 року відбулася Перша конференція поневолених народів Східної Європи та Азії. На неї прибули 39 представників тринадцяти народів.
Тоді учасники конференції прийняли Постанову і Відоз­ву, у яких йшлося про необхідність створення спільного комітету народів Східної Європи та Азії, який виробить єдину лінію боротьби зі спільними ворогами.


Створили тоді з ініціативи ОУН і Антибільшовицький блок народів (АБН), котрий після Другої світової війни очолював Ярослав Стецько. У різні роки учасниками цього об’єднання були вірмени, болгари, білоруси, казахи, хорвати, чехи, естонці, литовці, словаки, в’єтнамці, кубинці та ін.
Наступна, друга за ліком, така конференція відбулась лише через 60 років після першої - у 2003-му. Проте навіть тоді, вже у часи незалежності, організації цього заходу чинили спротив. Як розповіла заступник голови Рівненської ОДА Світлана Богатирчук-Кривко, проведення конференції тоді заборонила обласна влада. Але захід таки відбувся, і для участі в ньому до Рівного прибули не тільки азербайджанці, білоруси, вірмени та представники інших народів колишнього Радянського Союзу, а й делегати від народів сучасної Росії - комі, ерзя та ін.

Раїса Назарівна Кравчук.

Гордістю споживчої коо­перації є ветерани - люди, які творили її історію, віддавши цій праці свої юність та найкращі роки, свої гарячі серця.
Здолбунівщина завжди була багатою на мудрих, талановитих керівників, сильних особистостей. Приємно відзначити, що Володимир Іванович Гайдук, який 28 років очолював Рівненську облспоживспілку та зробив вагомий внесок у розвиток і зміцнення споживчої кооперації краю, розпочинав свою трудову діяльність у нашому районі, на посаді головного бухгалтера Мізоцької райспоживспілки. У Мізочі починав працювати і колишній голова правління облспоживспілки та директор Рівненського кооперативного коледжу Микола Филимонович Мосійчук. Нині він – голова обласної ветеранської організації споживчої кооперації.
Раїса Назарівна Кравчук, вимогливий, принциповий, мудрий керівник, незмінний голова правління Гільчанського споживчого товариства, усе своє трудове життя віддала роботі у споживчій кооперації. Стаж її діяльності у цій сфері становить 46 років, а головою правління Гільчанського споживчого товариства Раїса Назарівна працює протягом 37 років.

На ринку, що у Здолбунові по вулиці 8 Березня, життя вирує з самого ранку. Селяни торгують домашнім крамом, поруч працюють ятки з овочами, фруктами, м’ясом, промисловими товарами. Сюди з’їжджаються з усіх куточків району, аби продати та купити те, що потрібно.
Та останнім часом торгівля пішла на спад. І все тому, що ринок, який колись був великим та популярним, зараз занедбаний та незручний.
Я дуже часто буваю на «великому» ринку, як його досі ще називають. Обурює те, що він працює вже понад двадцять років, а ніяких покращень чи вдосконалень території ніхто не проводив. Асфальт дірявий, а коли йде дощ чи тане сніг, під ногами багнюка, неможливо пройти, щоб не забруднити взуття. Продавці мусять взувати гумові чоботи, покупці ж ходять та дратуються через те, що умов немає ніяких. Відсутній там і нормальний злив, тому коли задощить, базаром поширюються неприємні запахи від застояної води. Скаржаться покупці і на захаращеність проходів між рядами. А ще там розлітається сміття, тому що смітників не вистачає. Вже до обіду на ринку збираються непривабливі купи мотлоху, який потім самі ж продавці виносять до смітників, що встановлені найближче до ринку. Не дивно, що часом усе це відлякує покупців, які не хочуть купувати крам, котрий реалізують у таких умовах.

презентували цього тижня у Здолбунівській центральній районній бібліотеці

Сайт «Революція Гідності. Війна. Рівненщина» 6 грудня представила здолбунівчанам головний спеціаліст Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки, заслужений працівник культури України Раї­са Щербан, яка водночас є автором ідеї та координатором проекту. Цей сайт – своє­рідний віртуальний меморіал, присвячений Небесній Сотні та загиблим учасникам війни на Сході України з Рівненщини.
На захід зібралися рідні загиблих військових, учасники бойових дій, представники влади та небайдужі краяни.
Ідея створення сайту-меморіалу у Раїси Щербан з’явилася давно. Відчувала серцем, що потрібно увіч­нити пам’ять про загиблих бійців. Збирати матеріали було важко, адже хотілося об’єднати різну інформацію. Тож до цього процесу долучилися бібліотекарі з районів, які спілкувалися з рідними героїв, їхніми колишніми вчителями та однокласниками, шукали інформацію в пресі та мережі Інтернет.
Так вдалося створити більше як сто сторінок про життя героїв – біографії воїнів, публікації про них у ЗМІ, відео та фото. А ще на сайті є їхні листи, спогади близьких та поезія.
- Кажуть, що людина помирає двічі. Спершу фізично, а потім, коли помирає пам’ять про неї. Хочеться, щоб ці герої жили. Тому дуже потрібно передати інформацію наступним поколінням, щоб наші нащадки розуміли: ці хлопці були такими ж людьми, як і ми, - вважає Раїса Щербан.
Під час презентації згадали і загиблих воїнів зі Здолбунівщини. У відеоролику про Тараса Якимчука йшлося про подробиці його життя, які невідомі широкому загалу. Бійці Петро Солтис та Олексій Козачок ділилися враженнями про реалії війни. Матері загиблих Євгенія Якимчук та Ніна Ярошенко дякували за увагу до їхніх дітей. Класний керівник Василя Жука Ганна Волощенко читала вірш, написаний її вихованцем. Зворушливі слова про героїв звучали й з вуст заступника голови Здолбунівської районної ради Олександра Бухала та директора Здолбунівського районного історико-краєзнавчого музею Олега Тищенка.
Нині ресурс постійно оновлюють, додаючи інформацію. Та натхненники цього проекту все ж сподіваються, що жодної сторінки з новим обличчям на цьому сайті більше ніколи не з’явиться.
Ірина САМЧУК.

виставка з такою назвою діє у Здолбунівській районній бібліотеці для дітей та юнацтва

Під час відкриття виставки.

Ось уже другий рік поспіль Молодіжна секція Української бібліотечної асоціації пропонує бібліотекам України взяти участь у проекті «Display – кросинг», метою якого є популяризація такого напряму бібліотечно-інформаційної роботи, як організація книжкової виставки, акцентуючи при цьому увагу на розробці її дизайну, пошуку нових ідей та форм.
Оскільки 2016 рік оголошено в Україні роком англійської мови, а вежа Біг Бен є символом як Англії, так і всього англійського, то цьогорічна виставка, яка подорожує всією Україною, має назву «Книжковий Big Ben». Її девіз: «Для того, щоб пізнати світ - вивчай англійську».
Здолбунівська районна бібліотека для дітей та юнацтва стала однією з учасниць цього проекту і 28 листопада прийняла естафету участі.
У читальній залі книгозбірні працівники юнацького відділу відкрили креативну виставку-імпульс з елементами інсталяції. Її мета - розповісти про сучасне значення англійської мови як мови міжнародного спілкування, викликати інтерес і повагу до культур англомовних країн, спонукати читача вивчати мову.

Перша згадка про футбол на окупованій території з’явилася у 60-х роках минулого століття під час так званої ідео­логічної відлиги. Старше покоління пам’ятає книгу «Поєдинок» та художній фільм «Третій тайм», у яких йшлося про матч українських футболістів з німецькою командою в окупованому Києві.

Після здобуття Україною незалежності білі плями в футбольній історії поступово заповнювалися. У періодиці було опубліковано багато цікавих історичних матеріалів про футбольне життя України під час Другої світової війни. До прикладу, інформація про організацію та проведення матчів на Кубок Кубійовича у 1942-1943 роках. Володимир Кубійович - голова Українського центрального комітету, який діяв на той час в Галичині. У цих змаганнях брали участь понад 50 команд із Західної України. Надзвичайно цікаві матеріали про розвиток футболу на окупованій території України того часу є і в книгах-спогадах легендарного українського футболіста Олександра Скоценя.
А от в історії здолбунівського футболу цей період є майже чистим аркушем. Вболівальники зі стажем згадували про футбольний матч під час війни, проте переказували лише чутки та здогадки, котрі їм розповідали колись батьки й діди. Нині ж маємо змогу хоча б частково заповнити цей чистий аркуш історичними матеріа­лами щодо футбольного життя Здолбунова. Це вдається завдяки документам з Рівненського державного обласного архіву, а саме матеріалам з часопису «Волинь» за 1941-1943 роки.

Василь Мельник.

На порозі ювілею, вочевидь, кожна людина гортає сторінки життя, аналізує, чим помережений пройдений шлях. Відрадно, коли рушник долі вкритий лише світлими й чистими кольорами, коли щиро й відкрито можна згадати кожну миттєвість, кожен вчинок, коли не змарновано подаровані Богом здібності.
Усе це, без перебільшення, стосується директора КП «Здолбунівводоканал» Василя Івановича Мельника - шанованої й авторитетної людини не лише у рідному Здолбунові, а й на Рівненщині. Так, у його біографії не було якихось стрімких віражів та змін, а на запитання про свої захоплення, на хвильку замислившись, Василь Іванович скромно відповідає: «Робота... Знаєте, саме вона завжди була стрижнем, навколо якого концентрувалися усі мої думки, енергія, прагнення». І цим мимоволі підкреслює надзвичайно рідкісну рису людини у сучасному суспільстві - коли сенсом життя стає не гонитва за славою чи почестями, а чесне й професійне виконання своєї роботи, почуття обов’язку перед людьми.
Власне, саме розуміння того, наскільки потрібні громаді спеціалісти у сфері житлово-комунального господарства, і привело свого часу талановитого юнака на факультет водопостачання та водовідведення Українського інституту інженерів водного господарства та природокористування. Спеціальність інженера-будівельника, яку вирішив здобути, на той час була надзвичайно престижною і затребуваною. Проте він успішно склав іспити, пройшовши чималий конкурс абітурієнтів, і натхненно поринув у складну науку. 3 таким же ентузіазмом молодий дипломований спеціаліст прийшов у 1979 році і на своє перше робоче місце - майстром водопровідної мережі на ОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал», а згодом, у 1980-му, у підрозділ цього підприємства в його рідному місті Здолбунів.

Скорботний захід «Голодомор не зламав» зібрав небайдужих громадян.

Голод страшніший за вій­ну. Не раз про це казали ті, хто пережив і те, й інше. Людина, у котрої відібрали їжу, вже не була здатною думати про соціальне чи духовне, поступово втрачала свою подобу. Муки голоду призводили до появи тваринних відчуттів. Тому Сталін і використав цю страшну зброю у боротьбі з бунтівним українським народом.
Перед Голодомором 1932-1933 років українськими землями, які тільки увійшли до складу Радянського Союзу, прокотилася хвиля селянських протестів проти колективізації. Селяни, які з покоління у покоління обробляли свою землю та збирали врожаї, не хотіли віддавати нажите новій владі. Тож незгодних з новим порядком було вирішено приборкати найжахливішим способом – виморити їх голодом.
Те жахіття потрібно пам’ятати. Саме про це йшлося на засіданні Університету третього віку, приуроченому до Дня пам’яті жертв голодоморів в Украї­ні. Організатори заходу - Здолбунівський районний територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) та Здолбунівська центральна районна бібліотека. У засіданні взяли участь кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України та спеціальних історичних дисциплін МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука Анд­рій Жив’юк та кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України РДГУ Руслана Давидюк.

Минуло вже півтора року, як у нашій області відбулося підписання Угоди про партнерство між Програмою розвитку ООН та міською радою міста Костопіль. Це стало стартом нового компонента розвитку міст у рамках Проекту ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» (МРГ). Згодом партнером цього Проекту у рамках компонента розвитку міст стало й Дубно. Завданням його є надання допомоги громадам у вдосконаленні місцевого самоврядування та підвищення якості послуг населенню. Таке партнерство сприяє впровадженню кращих практик місцевого розвитку, орієнтованих на громаду, впровадженню сучасних методів і принципів муніципального управління, реформуванню стосунків та підвищенню енергоефективності в житловому секторі.
Усього в Україні на цей час участь у Проекті беруть 25 міст з чисельністю населення від 10 до 150 тисяч осіб. Серед них Ужгород і Дрогобич, Новоград-Волинський, Миргород, Прилуки, Переяслав-Хмельницький та інші.
Журналісти області минулого тижня мали змогу ознайомитися зі здобутками, які принесла участь у цьому Проекті громаді міста Дубно. Про це розповіли представникам преси координатор обласного ресурсного цент­ру розвитку громад Проекту МРГ Петро Вахнюк, міський голова міста Дубно Василь Антонюк, муніципальний координатор, заступник міського голови Ольга Ляшенко, керівники навчальних закладів та ОСББ, які беруть участь у реалізації Проекту.

Андрій ТОКАРЧУК.

 

Несправедливість і бездіяльність дратувала. Не давало спокою питання: «Чому нічого не вирішується?». Він не хотів бути «диванним воїном». Тому вирішив покинути все і піти на фронт. Рідних повідомив про цей намір, лише коли зібрав усі необхідні документи, - щоб не вмовляли відмовитись від такого задуму.

Сорокаоднорічний здолбунівчанин Анд­рій Токарчук служив у 53-й ОМБР - командував «Градом». Сержант Токарчук бував у найгарячіших точках Сходу. До війська пішов добровольцем у п’ятій хвилі мобілізації. Зіб­рався без сторонньої допомоги, бо не вважав за потрібне просити у волонтерів ті дрібниці, які міг придбати й сам. Та на полігоні таки довелося ще місяць ходити у власному одязі. Тільки після того, як військових навідали журналісти, солдатам нарешті видали форму, хоч і не найкращої якості.
Тоді й знадобилася волонтерська допомога. Саме небайдужі здолбунівчани придбали хорошу форму, згодом - аптечку, зимовий одяг, планшет. Приїздили до військових й інші волонтери. Наприклад, дніпряни привозили продукти, воду, речі першої потреби.

Навіть на війні хочеться приготувати щось домашнє.


Утім, солдати зараз не голодують, запевняє боєць. Коли перебували не «на передку», була змога поїхати до магазину і придбати смачненьке. Бувало, купували продукти і навіть самі готували домашні справи - салати, вареники.
Закарбувалося у пам’яті й різне ставлення з боку жителів Донбасу, яке довелося відчути за період служби.
- Одні дулі тицяли, навіть проклинали, інші – перехрещували, вітали «повітряними» поцілунками. А ще було помітно, що ці люди бояться. Ми спілкувалися з однією родиною, розуміли, що вони - наші. Та коли поряд проїжджало чуже авто, ці люди одразу від нас утікали, ховалися, - розповідає Андрій Токарчук.
За його спостереженнями, кращим є ставлення до українських воїнів у тих містах, які постраждали від обстрілів сепаратистів найбільше. А от там, звідки терористи пішли без бою, проукраїнського населення менше.

Дослідниця-аматор зі Здовбиці вивчає стародавні церковні книги

Давні фоліанти, які нині зберігаються у Свято-Михайлівському храмі УПЦ КП с. Здовбиця, уже кілька років розшифровує жителька села Олеся Федорук. Вона давно цікавиться історією місцевої церкви й рідного села та збирає відомості про це, спілкуючись з односельцями та відшуковуючи історичні документи. У ході таких пошуків їй пощастило натрапити на справжній скарб – стародавні церковні книги.
У двох фоліантах, датованих 1885 роком та 1865-1876 роками, занотовано передшлюбні опитування. Це так звані «Брачные обыски», тобто письмові акти, що містять відомості про людей, котрі мали намір вінчатися у церкві. У давнину ці акти встановлювали відсутність перепон до вступу у шлюб та велися при церквах з шістнадцятого століття.
Олеся Федорук знайшла книги, коли перебирала старі папери у церкві. Погортавши їх, надзвичайно здивувалася: це ж цілий скарб для земляків, які прагнуть дослідити історію свого роду!
Взялася й «розшифрувати» записи, перенісши відомості з книг до зошитів. Книги написані дрібнесеньким прописом, який розібрати нелегко. Проте для справж­ніх ентузіастів неможливого не існує. Олеся Федорук працювала і самотужки, і разом з чоловіком, розбираючи філігранні записи з допомогою лупи. Працюючи, натрапляла на знайомі прізвища здовбичан, а також вихідців зі Здолбунова.

Кооперація – система, котра самостійно готує кадри. Працівників масових професій
є змога навчати безпосередньо на місцях.

Наприкінці ХІХ століття кооперативний рух із Західної Європи прийшов і на українську землю. У жовтні 1866 року з ініціативи професорів Харківського університету в Україні було створено перше споживче товариство. Воно об’єднувало 356 членів, мало 3 магазини, завод мінеральної води, швейну майстерню, їдальню, кафе. На жаль, за свідченнями істориків, до нього не входили комерсанти, обізнані зі способами ведення бізнесу, що й призвело до закриття товариства. Втім, саме воно започаткувало споживчу кооперацію в Україні.
Згодом схожі товариства створили на Київщині, Одещині і, звісно, на Рівненщині: у 1902 р. - Острозьке і Здолбунівське, у 1903 р. - Рівненське, в 1905 р. – Березнівське. Пізніше з’явилися Городоцьке, Шпанівське, Житинське, Млинівське споживчі товариства. Тож на початок 1913 року на теренах сучасної Рівненщини існувало вже 32 коо­перативних осередки. Вони об’єднували переважно людей невеликих статків - прос­тих трудівників, дрібних товаровиробників, відносно небагатих споживачів товарів та послуг. Кооперативний рух по-справжньому сколихнув українське село. Саме тому кооперацію справедливо назвали соціальним відкриттям новітньої цивілізації.

Магазин споживчої кооперації наприкінці 80-х років ХХ ст…


Люди об’єднувалися і задля задоволення матеріальних та духовних потреб, і для захисту власних інтересів, і, зрештою, для творення соціальної стабільності у державі. Адже самозайнятість - це, безперечно, шлях до стабільності в усі часи і в усіх державах.
Цікаво, що створення першого споживчого товариства в Здолбунівському районі відмітив навіть відомий усьому світові письменник Улас Самчук, про що й написав у трилогії «Волинь». Причому йдеться не лише про торгівлю, яка здавна була провідним напрямом господарювання кооператорів. Наш волинський Гомер відзначає і дуже важливу просвітницьку роль перших кооперативів: саме при них були створені хати-читальні, де селяни отримували інформацію з книжок та газет, обмінювалися нею, формулювали власне ставлення до непрос­тих суспільних процесів.

…та сучасна крамниця споживчої кооперації.


На малій Батьківщині Уласа Самчука, в селі Дермань, і нині діє той православний монастир, де перші кооператори орендували приміщення (флігельт), в якому організували збір горіхів та виготовлення сухофруктів. Польська влада, зрозуміло, ставилася до нього більш ніж прискіпливо, але закрити не наважувалася. Адже завдяки такій діяльності відбувалося ще й наповнення місцевого бюджету податками. До речі, і нині в Дермані в історичній будівлі успішно працює кооперативний магазин, і кооператори теж сумлінно сплачують податки до бюджету.
Змінювалися часи та суспільно-економічні формації, а також ставлення влади до кооперативного руху. Але незмінним залишалося бажання людей господарювати на своїй землі за кооперативними засадами. Воно часто проростало крізь кригу нерозуміння, або й відвертого неприйняття. Чого варта лише постанова часів Сталіна «Про роботу споживчої кооперації на селі», видана у 1935 році, яка, по суті, націоналізувала міську кооперацію.

вчилися восьмикласники Мізоцького НВК

Під час втілення проекту «Міжконфесійний діалог».

 

Не всі жертви фашизму були євреями, але всі євреї були жертвами фашизму.
Елі ВІЗЕЛЬ, ізраїльський письменник, лауреат
Нобелівської премії.

Українське суспільство є поліетнічним та багатокультурним. У формуванні політичного, історичного, соціального та культурного простору України беруть участь усі народи, які проживають на теренах держави – українці, поляки, кримські татари, росіяни, вірмени, євреї та багато інших національних спільнот і меншин. Саме тому страшна сторінка історії винищення єврейських громад, на жаль, є невіддільною складовою історії України.
Восьмикласники Мізоцького НВК досліджували тему «Трагедії Бабиного Яру». Вона є особливо щемливою для мізочан, оскільки ми маємо й свій Бабин Яр. Мабуть, не всі знають, що 14 жовт­ня 1942 року у нашому селищі було розстріляно 3700 євреїв. Ще кілька тисяч людей винищили в наступні дні війни.

Гортаючи сторінки спортивних видань минулих років, у газеті «Змаг», що свого часу виходила у Львові, в числі 5 від 24 грудня 1938 року натрапив на цікаву статтю. Після її прочитання зникають сумніви щодо того, що історія таки має здатність повторюватися. Цікаво було б почути коментарі до цієї статті від очільників міста та району, спортивних функціонерів, а також дізнатися думку земляків.
Юрій МЕЛЬНИК.

Чемпіон України серед юнаків, майстер спорту Дмитро ШЕМЧУК (зліва)
та його тренер Дмитро МАРЧУК.

Нещодавно відбувся Відкритий кубок м. Львів з важкої атлетики пам’яті видатних тренерів та спортсменів Львівщини. У турнірі взяли участь кращі важкоатлети з Тернопільської, Волинської, Івано-Франківської, Закарпатської, Рівненської, Одеської, Херсонської, Львівської областей та м. Київ.
Попри те, що суперники були набагато старшими, наші спортсмени не розгубилися і продемонстрували чудові результати. Володарем кубка у ваговій категорії до 69 кг став учень 11 класу Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 4, майстер спорту Віталій Смочек. Він у ривку підняв штангу вагою 120 кг, у поштовху – 145 кг. У сумі спортсмен підняв 265 кг. При цьому шістнадцятирічний юнак перевершив норму майстра спорту України на 15 кг! Тренує юного важкоатлета заслужений тренер України, майстер спорту Володимир Гордійчук.

Під час сесійного засідання.

На позачерговій, дванадцятій, сесії Здолбунівської районної ради сьомого скликання депутати мали розглянути лише десять питань. Однак засідання все ж затягнулося, оскільки не обійшлося без емоцій під час обговорення наболілих «лікарняних» проблем.

Спочатку присутні на засіданні 26 районних обранців швидко та чітко внесли зміни до Програми економічного розвитку Здолбунівського району на 2016 рік та до районного бюджету на 2016 рік, до рішення районної ради «Про перелік об’єктів спільної власності територіальних громад Здолбунівського району та інвентаризацію будівель і споруд об’єктів районної комунальної власності», до районної програми створення місцевого резерву для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій у Здолбунівському районі на 2016-2020 роки. Також депутати ухвалили рішення про доповнення до районної ком­плексної програми профілактики правопорушень та боротьби зі злочинністю на 2016-2020 роки.
Підтримали районні обранці і надання згоди на безоплатне прийняття у спільну власність територіальних громад Здолбунівського району клініко-хімічного аналізатора з комунальної власності територіальної громади м. Рівне.

Леонід ДМИТРУК.

Леонід ДМИТРУК.

Сільські трудівники відзначають професійне свято у благодатну осінню пору, коли завершується збір врожаю та настає пора підсумувати зроб­лене. Сьогодення наше непросте, та День працівників сільського господарства святкуємо з надією на краще. І було б несправедливо не висловити вдячності і пошани людям, які займаються святою, безперервною, як саме життя, працею.

Цьогорічні результати господарської діяльності дають змогу мати впевненість, що, як і раніше, населення району буде з хлібом, м’ясом, молоком. Загалом сільськогосподарськими підприємствами Здолбунівщини за 9 місяців 2016 року було вироблено валової продукції на суму 84,1 млн. грн. Агроформуваннями намолочено 38 тис. тонн зернових та зернобобових культур без кукурудзи та гречки за середньої урожайності 48,4 ц/га. Завершено збирання сої, середня врожайність якої склала 23,9 ц/га. Триває збирання кукурудзи на зерно, середня врожайність її становить 85 ц/га. Найвищих врожаїв зернових культур досягнуто в ФГ «П’ятигірське» (кер. Ю. В. Казмірчук), ФГ «Нива» (кер. О. В. Лапчук), ПСП ПП «Здолбунівське» (кер. П. І. Кравчук).
Успішно господарюють і працівники дрібних агроформувань, які забезпечують населення та соціальні заклади району овочами й картоплею, беруть активну участь у проведенні ярмаркових заходів у м. Рівне та смт Квасилів. Це фермерські господарства «Слід» (кер. С. П. Овдіюк), «Компроміс» (кер. О. В. Болотнюк), «Орхідея-Н» (кер. В. В. Назаревич), «Жнивар» (кер.
А. В. Лук’янчук), фермерські господарства Ю. М. Гураля, А. В. Омельчука.

У тваринницькому комплексі ПСП "Україна".

У тваринницькому комплексі ПСП "Україна".


Восени необхідно не тільки зібрати та зберегти вирощений урожай, а й закласти основи нового. Тож зараз усі трудівники сільського господарства працюють на майбутнє. Під урожай 2017 року господарствами району засіяно 1780 га ріпаком та 3636 га озимими зерновими культурами, а також підготовлено 7 тис. га грунту під весняний посів.
Не може бути повноцінного сільського господарства і без тваринництва. За 9 місяців цього року вироблено 4,5 тис. тонн молока, в середньому по району надій на корову склав 3993 кг, що вище від минулорічного на 422 кг. Було вироблено 4,3 тис. тонн м’яса та 648 тис. шт. яєць.

У переддень професійного свята керівники агрогосподарств Здолбунівщини розповіли про сьогодення галузі, перспективи на майбутнє та побажали колегам успіхів у праці.

Леонід ВОЛЯНЮК, директор ТОВ «Колос-Інвест»:
- Наше господарство є найбільшим сільськогосподарським підприємством у Здолбунівському районі, ми обробляємо близько 7 тис. га землі. Основні напрями – вирощування насіннєвих сортів кукурудзи, сої, товарної кукурудзи. Цьогоріч врожай маємо непоганий: врожайність сої - понад 30 ц/га, кукурудзи – до 130
ц/га. У наступному році дещо змінимо стратегію – приділятимемо більше уваги зерновим культурам. Вже посіяли близько 1000 га озимини, з осені підживлюємо посіви. Тому сподіваємося на хороший врожай. Орендодавцям почали виплачувати кошти з кінця березня: люди отримали по 50 кг цук­ру і по 300 кг зерна. А загальна сума виплат орендодавцям готівкою складає близько 15 млн. грн. Цьогоріч ми збільшили орендну плату: нині вона становить 5-8 %. Напередодні свята колегам-аграріям хотів би побажати здоров’я, достатку, гідної оцінки хліборобської праці. Хай зростає врожай під мирним небом. А ще хотілося б, щоб у нашому районі усі аграрії спів­працювали за законами людської поваги. Щоб ми завжди були чесними між собою і могли сміливо дивилися один одному у вічі.

Тетяна ШЕРУДА, генеральний директор ТОВ «Укрмілкінвест»:
- Зараз у господарстві маємо 700 голів дійного стада. Плануємо отримати продуктивність 6,2 тис. л молока на корову, тому вкладатимемо відповідні інвестиції в розвиток підприємства. Потрібно покращити умови утримання корів, закупити нову техніку для заготівлі кормів, обробітку землі. Плануємо й оновити поголів’я, щоб підвищити продуктивність стада. Продовжуємо займатися рослинництвом. Вже посіяли 346 га озимої пшениці під врожай наступного року. Озимина, до речі, добре вродила цьогоріч – врожайність склала 68 ц/га. Також сіятимемо сою, ячмінь, яру пшеницю, кукурудзу. Тож повністю забезпечуємо поголів’я, купуємо лише концентровані корми з вітамінами і мінеральними добавками. У нашому господарстві працює екструдер, який переробляє сою, тому маємо соєвий шрот для годівлі худоби. Побажати ж усім хочу терпіння, мужності, здоров’я. Було б добре, аби про нас більше думали у владних кабінетах та ухвалювали закони, які б стимулювали розвиток сільськогосподарського виробництва.

Петро МОСІЙЧУК, керівник ПСП «Хлібороб»:
- Отримали цього року хороший врожай пшениці – понад 60 ц/га, ячменю - близько 55 ц/га. Загалом сіяли 430 га озимої пшениці, 300 га ячменю, а також кукурудзу на зерно, ріпак. Цьогоріч ціна на пшеницю непогана, хоч кукурудза все ж таки є найрентабельнішою культурою – її ціна нині 4200 грн. за тонну. Під врожай наступного року посіяли понад 400 га пшениці, 90 га ріпаку, плануємо дещо збільшити посіви кукурудзи. Тримаємо й 160 голів дійного стада, загалом близько 350 голів. Цього року сподіваємося отримати високі надої - до 6400 л на корову. Плануємо збільшувати поголів’я, але це згодом, адже спочатку потрібно вдосконалити приміщення для худоби. Тваринництво нині є перспективною галуззю, та, на жаль, нестабільною. Аграріям, які тримають корів, важливо, щоб прийнятною була ціна на молоко. Нині заготівельники купують його по 7 грн. за літр. Але при цьому і в магазинах ціна на молоко зросла дуже суттєво. Тому для країни дуже важливо, щоб тваринництво стало рентабельним. Бажаю усім землякам міцного здоров’я, благополуччя, добра, мирного неба. І, звісно, оптимізму. Впевнений, що все налагодиться, і ми вистоїмо!

Олександр АНДРІЮК, власник ПрАТ «Мізоцьке РТП»:
- Нині наше підприємство оброб­ляє 1000 га землі, працюємо, вирощуємо хороші врожаї. Але ситуація в аграрному бізнесі зараз є дуже непростою. Передусім – у зв’язку з очікуваним скасуванням режиму спец­оподаткування (відшкодування ПДВ) для сільгоспвиробників. Це значно ускладнить ведення справи для аграріїв, адже вони втратять ті кошти, які могли б використати для розвитку матеріально-технічної бази, оперативної закупівлі пального, вартість якого суттєво впливає на кінцеву ціну продукції. Тому дуже важливо, щоб президент звернув на це увагу та не поставив під загрозу розвиток аграрної галузі в країні. Не менш важливо забезпечити надання безвідсоткових кредитів для сільгоспвиробників. Адже це саме та підтримка, що дасть змогу прогресувати галузі, яка утримує економіку України. Хочу побажати вітчизняним сільгоспвиробникам солідарності, взаємопідтримки та поваги. А ще зараз обов’язково потрібно подбати і про малих фермерів, по-джентльменському підтримуючи їх та надаючи консультації.