Заповітною мрією кожного споживача комунальних послуг є якнайменші суми у щомісячних платіжках. Однак за нинішніх тарифів доводиться сподіватися хіба що на рятівні субсидії та власну ощадливість.
За кордоном енерго­ощадні методи використовують вже давно й успішно. Ми ж лише намагаємося потроху їх освоювати. Спеціалісти розробили поради для тих, хто прагне скоротити споживання електроенергії, води та газу.

Електроенергія:
замінити лампочки та вимикати електроприлади
1. Вимикайте світло у кімнатах, де нікого немає. Варто клацати вимикачем, навіть якщо збираєтеся вийти звідти на кілька хвилин. Лампочка від цього не зіпсується, а заощадити вдасться суттєво. Якщо не користуєтеся електроприладами, вимикайте їх з розеток. Навіть не ввімкнений електроприлад використовує невелику кількість енергії. Виймайте з розеток зарядні пристрої для мобільних, ноутбуків, планшетів, після того, як гаджети зарядилися. Так можна не лише заощадити, а й вберегти акумулятори від швидкого зношування.
2. Замініть лампочки на енергоощадні. Світлодіодні LED-лампочки, навіть з урахуванням їх вартості, допоможуть зменшити витрати на електроенергію на 30 %. До того ж, термін їх служби значно триваліший.

Цьогоріч шаховий турнір на Кубок Здолбунова зібрав 18 учасників. Змагання тривали упродовж двох днів, проводились за швейцарською системою у 9 турів, рапід по 30 хвилин.
У перший день змагань одноосібним лідером став Анатолій Кирилюк, який набрав 3,5 очка з 4 можливих. У його активі - перемога над рейтинг-фаворитом Ігорем Кононцем з Костополя. П’ятий тур приніс шахістові нову удачу, адже він переміг ще одного претендента на перемогу - Юрія Кошмака.
Здавалось, що переможця турніру визначено. Однак далі спортивна фортуна від лідера відвернулась, і він почав неочікувано втрачати очки, поступаючись за дош­кою суперникам, яких мав би перемагати. Особливо відчутного “удару” Анатолій Кирилюк зазнав у восьмому турі через програш Петрові Борисюку.

Команда здолбунівських важкоатлетів.

З п’ятого по восьме грудня у Луцьку проходив відкритий чемпіонат ВФСТ «Колос» АПК України з важкої атлетики серед учнів ДЮСШ. У ньому взяли участь команди з шести областей нашої держави, серед яких – і здолбунівчани.
Виступили наші спортсмени вдало. Чемпіоном у ваговій категорії до 41 кг став учень Здолбунівської гімназії Павло Крашановський. Ще одну золоту медаль - у ваговій категорії до 77 кг - здобув Дмитро Шемчук (Здолбунівська ЗОШ І-ІІІ ст. № 1). Срібним призером у ваговій категорії до 45 кг став Максим Демчишин (Здолбунівська ЗОШ І-ІІІ ст. № 1), ще один учень цього ж навчального закладу Андрій Ковалець здобув срібло у ваговій категорії 62 кг. Бронзовим призером змагань став Василь Устишенко (Здолбунівська гімназія).
Залікові бали до командної скарбниці принес­ли Владислав Михальчук (Здолбунівська ЗОШ І ст. № 7), Микола Михальчук (Здолбунівська ЗОШ І-ІІІ ст. № 6), Андрій Гаврищак (Здолбунівська гімназія), Денис Постнов (Здолбунівська ЗОШ І-ІІІ ст. № 3), Максим Олісієвець (ДНЗ «Здолбунівське ВПУЗТ») та Захар Филипчук (Здолбунівська гімназія).

З-поміж найбільших зимових свят чи не найочікуванішим був день Андрія, 13 грудня, коли, за українським звичаєм, сільська молодь збиралася на так звані «великі» вечорниці, влаштовуючи там усілякі забави.
Свято народної мудрості та української народної пісні «Дай, Андрію, знати, яку долю ждати» відбулося 11 грудня у Мізоцькому будинку культури. Які ж вечорниці без неї – милої, веселої, дорогої нам з дитинства української народної пісні? Тож розпочалося свято з виступу ансамблю «Мізоцькі переливи» (кер. С. Денищук). Запальні українські танці подарували глядачам учасники танцювального колективу «Надія» (кер. Н. Одарчук). Бурхливо аплодували гості свята учневі Мізоцького НВК Василю Федушу, який читав гуморески Павла Глазового. Веселі пісні прозвучали у виконанні учасниць гуртка естрадної пісні І. Панащук, Б. Дорощук (кер. Н. Конюшек) та К. Тимощук (кер. В. Устянчук).
Приємну атмосферу у залі зуміли створити господині вечорниць Н. Поліщук та О. Степанюк. Також глядачі посмакували варениками і чаєм, які надав для проведення андріївських вечорниць генеральний директор ТзОВ «Агроконсалт АВ» А. Волтерс. За традицією, вечорниці завершилися кусанням калити, яку приготувала Г. Шебуня. Тож свято подарувало присутнім неймовірне задоволення.
Тетяна ГЕРАСИМЧУК,
художній керівник Мізоцького БК.

1942 рік

Сезон 1942 року нині досліджено не повністю. Спортивні новини в цьому році з’являються у виданні «Волинь» лише у липні. Перша згадка про футбол на Рівненщині є в № 55 від 19 липня. У статті «Спортове життя на Волині» йдеться про останні футбольні новини. Зокрема, автор веде розповідь про створення футбольної команди в м. Дубно. Команду було організовано при Окружному Товаристві «Просвіта», очолював її один з кращих футболістів Волині Лео­нід Молчановський. До її складу входили майже всі колишні футболісти команди «Спартак» (м. Дубно). Інформуючи про поточні події, видання повідомляє, що Спортклуб (Здолбунів) переміг УСК (Рівне) з рахунком 4:1, а згодом програв у Костополі з рахунком 4:1. Інформацію про цю гру знаходимо у газеті «Костопільські вісті», № 28 від 19 липня 1942 року. У розділі «Хроніка Костопільщини» є опис матчу між дружинами «Темпо» (Здолбунів) та УСК при «Просвіті» в Костополі. Матч закінчився з рахунком 4:1(3:0). Повідомляє видання й про те, що на 19 липня Ковельська Окружна «Просвіта» підготувала Окружну Спартакіаду. Тим часом у газеті «Волинь», № 63 від 16 серпня 1942 року, в статті «Спорт у Дубні» йдеться про матч між дружиною господарів «Спортклюб» (Дубно) і командою «Темпо» (Здолбунів). Матч закінчився несподіваною перемогою команди «Темпо» з рахунком 3:2 (1:2). Це була перша поразка дубнівчан після п’яти перемог. На матчі були присутні близько 2000 глядачів.
У часописі «Волинь», № 71 від 13 вересня, у статті «Спорт на Волині» йшлося про таке: «6 вересня у Рівному відбулися футбольні змагання між «Темпом» Здолбунів і німецькою пош­товою дружиною – Рівне, що закінчилися вислідом 5:2. Змагання виявили безоглядну вищість здолбунівського «Темпа». (Автентичність тексту збережено).

Наслідки підтоплення у  Гільчанській ЗОШ І-ІІІ ст. ліквідуватиме підрядник

Востаннє у Гільчанській школі довелося побувати на початку листопада. Тоді фасад закладу приємно вразив – будівля з новеньким дахом виглядала по-справжньому сучасною. А от всередині весь лоск псувала неприваблива картина на другому поверсі - облуплені, вражені грибком стіни, розмокла підлога… Затоп­лені приміщення міг врятувати лише капремонт, і це було помітно неозброєним оком.

Дах у школі почали перекривати ще в серпні. Однак після виконання підрядником основних робіт залишилася низка недоліків. Оскільки під час проведення перекриття у покрівлі лишалися незакритими отвори, під час осінніх дощів до спортивного та актового залів коридору потрапляла вода. Як наслідок, частину приміщень було затоп­лено, що й призвело до суттєвих руйнувань.
Саме через ситуацію, що склалася, й почали обурюватися вчителі та учні закладу. Тож внаслідок появи листа колективу школи на одному з сайтів на офіційному Інтернет-ресурсі Здолбунівської місцевої прокуратури оприлюднили інформацію, у якій зокрема йшлося про наступне: «Здолбунівською місцевою прокуратурою встановлено, що у Гільчанській ЗОШ І-ІІІ ступенів Здолбунівського району внаслідок неналежного і несвоєчасного виконання підрядником робіт щодо реконструкції покрівлі приміщення навчального закладу підтоплено атмосферними опадами перекриття та стіни частини будівлі, зіпсовано в окремих приміщеннях підлогу». Тому 25 листопада місцевою прокуратурою було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення за ч.1 ст. 366 КК України - службове підроблення. Як повідомив керівник Здолбунівської місцевої прокуратури Григорій Нижник, наразі триває досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні, стан якого перебуває на конт­ролі місцевої прокуратури.

Квітень 2016 року. Під час відкриття пам’ятного знака ліквідаторам Чорнобильської катастрофи у Здолбунові.

Чотирнадцятого грудня в Україні відзначають День вшанування ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. 2016 рік є особ­ливим для всіх, чиє життя змінила ця страшна трагедія. Адже у квітні минуло 30 років з дня аварії на ЧАЕС, а 14 грудня виповнюється 10 років відтоді, як було започатковано вшанування ліквідаторів Чорнобильської катастрофи саме цього дня. Тож з такої нагоди всім ліквідаторам хочеться побажати мирного неба, здоров’я, підтримки від влади та гідних пенсійних виплат. А про тих, кого нині вже немає з нами, нехай назавжди залишається світла пам’ять…

Учасники поїздки.

У рамках діяльності Служби соціальної підтримки сімей до Міжнародного дня інвалідів Здолбунівський районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді четвертого грудня цього року організував поїздку малечі до Рівненського академічного обласного театру ляльок.
Там діти з особливими потребами переглянули виставу «Сніговики і весняне сонечко». А після спектак­лю поспілкувалися з акторами театру і героями казки, відвідали виставку ляльок та відпочили під пташиний спів.
З дітками в ході поїздки того дня працювали Катерина Олександрівна Тищенко і Тетяна Василівна Стерник - провідні фахівці з соціальної роботи районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
За інформацією, наданою
Здолбунівським РЦ СССДМ.

Більше п’ятисот номерів художньої самодіяльності від талановитих дітей з Украї­ни та з-за кордону, безліч нових знайомств, зіркове журі, надзвичайна атмосфера - V Міжнародний фестиваль хореографічних та вокально-хореографічних колективів «Самоцвіти» цьогоріч вразив масштабністю.
Долучилися до цієї події і вихованці Здолбунівського районного центру творчості дітей та юнацтва: у фестивалі взяв участь ансамбль спортивного бального танцю «Ритм» на чолі з керівником Наталією Буздиган та акомпаніатором Надією Міщанчук. Діти завзято поринули у фестивальний марафон, демонструючи свої здібності та майстерність виконання танцювальних па. Завдяки таланту, самовідданості та любові до танцю ансамбль став дипломантом фестивалю та здобув почесне ІV місце. Бажаємо юним танцюристам нових злетів, успіхів та перемог.

У Будеражі відбулася науково-практична конференція
«АБН як передумова створення єдиного фронту проти кремлівської агресії»

…У далекому 1943 році в українських патріотів з’явилася надія на звільнення рідних земель з-під окупації та створення незалежної держави. Саме тоді у керівництва УПА виникла ідея об’єднання з іншими націоналістичними силами задля боротьби зі спільними ворогами - Радянським Союзом та нацистською Німеччиною.

Конференція з історією
У режимі суворої секретності в селі Будераж Здолбунівського району 21-22 листопада 1943 року відбулася Перша конференція поневолених народів Східної Європи та Азії. На неї прибули 39 представників тринадцяти народів.
Тоді учасники конференції прийняли Постанову і Відоз­ву, у яких йшлося про необхідність створення спільного комітету народів Східної Європи та Азії, який виробить єдину лінію боротьби зі спільними ворогами.


Створили тоді з ініціативи ОУН і Антибільшовицький блок народів (АБН), котрий після Другої світової війни очолював Ярослав Стецько. У різні роки учасниками цього об’єднання були вірмени, болгари, білоруси, казахи, хорвати, чехи, естонці, литовці, словаки, в’єтнамці, кубинці та ін.
Наступна, друга за ліком, така конференція відбулась лише через 60 років після першої - у 2003-му. Проте навіть тоді, вже у часи незалежності, організації цього заходу чинили спротив. Як розповіла заступник голови Рівненської ОДА Світлана Богатирчук-Кривко, проведення конференції тоді заборонила обласна влада. Але захід таки відбувся, і для участі в ньому до Рівного прибули не тільки азербайджанці, білоруси, вірмени та представники інших народів колишнього Радянського Союзу, а й делегати від народів сучасної Росії - комі, ерзя та ін.

Раїса Назарівна Кравчук.

Гордістю споживчої коо­перації є ветерани - люди, які творили її історію, віддавши цій праці свої юність та найкращі роки, свої гарячі серця.
Здолбунівщина завжди була багатою на мудрих, талановитих керівників, сильних особистостей. Приємно відзначити, що Володимир Іванович Гайдук, який 28 років очолював Рівненську облспоживспілку та зробив вагомий внесок у розвиток і зміцнення споживчої кооперації краю, розпочинав свою трудову діяльність у нашому районі, на посаді головного бухгалтера Мізоцької райспоживспілки. У Мізочі починав працювати і колишній голова правління облспоживспілки та директор Рівненського кооперативного коледжу Микола Филимонович Мосійчук. Нині він – голова обласної ветеранської організації споживчої кооперації.
Раїса Назарівна Кравчук, вимогливий, принциповий, мудрий керівник, незмінний голова правління Гільчанського споживчого товариства, усе своє трудове життя віддала роботі у споживчій кооперації. Стаж її діяльності у цій сфері становить 46 років, а головою правління Гільчанського споживчого товариства Раїса Назарівна працює протягом 37 років.

На ринку, що у Здолбунові по вулиці 8 Березня, життя вирує з самого ранку. Селяни торгують домашнім крамом, поруч працюють ятки з овочами, фруктами, м’ясом, промисловими товарами. Сюди з’їжджаються з усіх куточків району, аби продати та купити те, що потрібно.
Та останнім часом торгівля пішла на спад. І все тому, що ринок, який колись був великим та популярним, зараз занедбаний та незручний.
Я дуже часто буваю на «великому» ринку, як його досі ще називають. Обурює те, що він працює вже понад двадцять років, а ніяких покращень чи вдосконалень території ніхто не проводив. Асфальт дірявий, а коли йде дощ чи тане сніг, під ногами багнюка, неможливо пройти, щоб не забруднити взуття. Продавці мусять взувати гумові чоботи, покупці ж ходять та дратуються через те, що умов немає ніяких. Відсутній там і нормальний злив, тому коли задощить, базаром поширюються неприємні запахи від застояної води. Скаржаться покупці і на захаращеність проходів між рядами. А ще там розлітається сміття, тому що смітників не вистачає. Вже до обіду на ринку збираються непривабливі купи мотлоху, який потім самі ж продавці виносять до смітників, що встановлені найближче до ринку. Не дивно, що часом усе це відлякує покупців, які не хочуть купувати крам, котрий реалізують у таких умовах.

презентували цього тижня у Здолбунівській центральній районній бібліотеці

Сайт «Революція Гідності. Війна. Рівненщина» 6 грудня представила здолбунівчанам головний спеціаліст Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки, заслужений працівник культури України Раї­са Щербан, яка водночас є автором ідеї та координатором проекту. Цей сайт – своє­рідний віртуальний меморіал, присвячений Небесній Сотні та загиблим учасникам війни на Сході України з Рівненщини.
На захід зібралися рідні загиблих військових, учасники бойових дій, представники влади та небайдужі краяни.
Ідея створення сайту-меморіалу у Раїси Щербан з’явилася давно. Відчувала серцем, що потрібно увіч­нити пам’ять про загиблих бійців. Збирати матеріали було важко, адже хотілося об’єднати різну інформацію. Тож до цього процесу долучилися бібліотекарі з районів, які спілкувалися з рідними героїв, їхніми колишніми вчителями та однокласниками, шукали інформацію в пресі та мережі Інтернет.
Так вдалося створити більше як сто сторінок про життя героїв – біографії воїнів, публікації про них у ЗМІ, відео та фото. А ще на сайті є їхні листи, спогади близьких та поезія.
- Кажуть, що людина помирає двічі. Спершу фізично, а потім, коли помирає пам’ять про неї. Хочеться, щоб ці герої жили. Тому дуже потрібно передати інформацію наступним поколінням, щоб наші нащадки розуміли: ці хлопці були такими ж людьми, як і ми, - вважає Раїса Щербан.
Під час презентації згадали і загиблих воїнів зі Здолбунівщини. У відеоролику про Тараса Якимчука йшлося про подробиці його життя, які невідомі широкому загалу. Бійці Петро Солтис та Олексій Козачок ділилися враженнями про реалії війни. Матері загиблих Євгенія Якимчук та Ніна Ярошенко дякували за увагу до їхніх дітей. Класний керівник Василя Жука Ганна Волощенко читала вірш, написаний її вихованцем. Зворушливі слова про героїв звучали й з вуст заступника голови Здолбунівської районної ради Олександра Бухала та директора Здолбунівського районного історико-краєзнавчого музею Олега Тищенка.
Нині ресурс постійно оновлюють, додаючи інформацію. Та натхненники цього проекту все ж сподіваються, що жодної сторінки з новим обличчям на цьому сайті більше ніколи не з’явиться.
Ірина САМЧУК.

виставка з такою назвою діє у Здолбунівській районній бібліотеці для дітей та юнацтва

Під час відкриття виставки.

Ось уже другий рік поспіль Молодіжна секція Української бібліотечної асоціації пропонує бібліотекам України взяти участь у проекті «Display – кросинг», метою якого є популяризація такого напряму бібліотечно-інформаційної роботи, як організація книжкової виставки, акцентуючи при цьому увагу на розробці її дизайну, пошуку нових ідей та форм.
Оскільки 2016 рік оголошено в Україні роком англійської мови, а вежа Біг Бен є символом як Англії, так і всього англійського, то цьогорічна виставка, яка подорожує всією Україною, має назву «Книжковий Big Ben». Її девіз: «Для того, щоб пізнати світ - вивчай англійську».
Здолбунівська районна бібліотека для дітей та юнацтва стала однією з учасниць цього проекту і 28 листопада прийняла естафету участі.
У читальній залі книгозбірні працівники юнацького відділу відкрили креативну виставку-імпульс з елементами інсталяції. Її мета - розповісти про сучасне значення англійської мови як мови міжнародного спілкування, викликати інтерес і повагу до культур англомовних країн, спонукати читача вивчати мову.

Перша згадка про футбол на окупованій території з’явилася у 60-х роках минулого століття під час так званої ідео­логічної відлиги. Старше покоління пам’ятає книгу «Поєдинок» та художній фільм «Третій тайм», у яких йшлося про матч українських футболістів з німецькою командою в окупованому Києві.

Після здобуття Україною незалежності білі плями в футбольній історії поступово заповнювалися. У періодиці було опубліковано багато цікавих історичних матеріалів про футбольне життя України під час Другої світової війни. До прикладу, інформація про організацію та проведення матчів на Кубок Кубійовича у 1942-1943 роках. Володимир Кубійович - голова Українського центрального комітету, який діяв на той час в Галичині. У цих змаганнях брали участь понад 50 команд із Західної України. Надзвичайно цікаві матеріали про розвиток футболу на окупованій території України того часу є і в книгах-спогадах легендарного українського футболіста Олександра Скоценя.
А от в історії здолбунівського футболу цей період є майже чистим аркушем. Вболівальники зі стажем згадували про футбольний матч під час війни, проте переказували лише чутки та здогадки, котрі їм розповідали колись батьки й діди. Нині ж маємо змогу хоча б частково заповнити цей чистий аркуш історичними матеріа­лами щодо футбольного життя Здолбунова. Це вдається завдяки документам з Рівненського державного обласного архіву, а саме матеріалам з часопису «Волинь» за 1941-1943 роки.

Василь Мельник.

На порозі ювілею, вочевидь, кожна людина гортає сторінки життя, аналізує, чим помережений пройдений шлях. Відрадно, коли рушник долі вкритий лише світлими й чистими кольорами, коли щиро й відкрито можна згадати кожну миттєвість, кожен вчинок, коли не змарновано подаровані Богом здібності.
Усе це, без перебільшення, стосується директора КП «Здолбунівводоканал» Василя Івановича Мельника - шанованої й авторитетної людини не лише у рідному Здолбунові, а й на Рівненщині. Так, у його біографії не було якихось стрімких віражів та змін, а на запитання про свої захоплення, на хвильку замислившись, Василь Іванович скромно відповідає: «Робота... Знаєте, саме вона завжди була стрижнем, навколо якого концентрувалися усі мої думки, енергія, прагнення». І цим мимоволі підкреслює надзвичайно рідкісну рису людини у сучасному суспільстві - коли сенсом життя стає не гонитва за славою чи почестями, а чесне й професійне виконання своєї роботи, почуття обов’язку перед людьми.
Власне, саме розуміння того, наскільки потрібні громаді спеціалісти у сфері житлово-комунального господарства, і привело свого часу талановитого юнака на факультет водопостачання та водовідведення Українського інституту інженерів водного господарства та природокористування. Спеціальність інженера-будівельника, яку вирішив здобути, на той час була надзвичайно престижною і затребуваною. Проте він успішно склав іспити, пройшовши чималий конкурс абітурієнтів, і натхненно поринув у складну науку. 3 таким же ентузіазмом молодий дипломований спеціаліст прийшов у 1979 році і на своє перше робоче місце - майстром водопровідної мережі на ОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал», а згодом, у 1980-му, у підрозділ цього підприємства в його рідному місті Здолбунів.

Скорботний захід «Голодомор не зламав» зібрав небайдужих громадян.

Голод страшніший за вій­ну. Не раз про це казали ті, хто пережив і те, й інше. Людина, у котрої відібрали їжу, вже не була здатною думати про соціальне чи духовне, поступово втрачала свою подобу. Муки голоду призводили до появи тваринних відчуттів. Тому Сталін і використав цю страшну зброю у боротьбі з бунтівним українським народом.
Перед Голодомором 1932-1933 років українськими землями, які тільки увійшли до складу Радянського Союзу, прокотилася хвиля селянських протестів проти колективізації. Селяни, які з покоління у покоління обробляли свою землю та збирали врожаї, не хотіли віддавати нажите новій владі. Тож незгодних з новим порядком було вирішено приборкати найжахливішим способом – виморити їх голодом.
Те жахіття потрібно пам’ятати. Саме про це йшлося на засіданні Університету третього віку, приуроченому до Дня пам’яті жертв голодоморів в Украї­ні. Організатори заходу - Здолбунівський районний територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) та Здолбунівська центральна районна бібліотека. У засіданні взяли участь кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України та спеціальних історичних дисциплін МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука Анд­рій Жив’юк та кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України РДГУ Руслана Давидюк.

Минуло вже півтора року, як у нашій області відбулося підписання Угоди про партнерство між Програмою розвитку ООН та міською радою міста Костопіль. Це стало стартом нового компонента розвитку міст у рамках Проекту ЄС/ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» (МРГ). Згодом партнером цього Проекту у рамках компонента розвитку міст стало й Дубно. Завданням його є надання допомоги громадам у вдосконаленні місцевого самоврядування та підвищення якості послуг населенню. Таке партнерство сприяє впровадженню кращих практик місцевого розвитку, орієнтованих на громаду, впровадженню сучасних методів і принципів муніципального управління, реформуванню стосунків та підвищенню енергоефективності в житловому секторі.
Усього в Україні на цей час участь у Проекті беруть 25 міст з чисельністю населення від 10 до 150 тисяч осіб. Серед них Ужгород і Дрогобич, Новоград-Волинський, Миргород, Прилуки, Переяслав-Хмельницький та інші.
Журналісти області минулого тижня мали змогу ознайомитися зі здобутками, які принесла участь у цьому Проекті громаді міста Дубно. Про це розповіли представникам преси координатор обласного ресурсного цент­ру розвитку громад Проекту МРГ Петро Вахнюк, міський голова міста Дубно Василь Антонюк, муніципальний координатор, заступник міського голови Ольга Ляшенко, керівники навчальних закладів та ОСББ, які беруть участь у реалізації Проекту.

Андрій ТОКАРЧУК.

 

Несправедливість і бездіяльність дратувала. Не давало спокою питання: «Чому нічого не вирішується?». Він не хотів бути «диванним воїном». Тому вирішив покинути все і піти на фронт. Рідних повідомив про цей намір, лише коли зібрав усі необхідні документи, - щоб не вмовляли відмовитись від такого задуму.

Сорокаоднорічний здолбунівчанин Анд­рій Токарчук служив у 53-й ОМБР - командував «Градом». Сержант Токарчук бував у найгарячіших точках Сходу. До війська пішов добровольцем у п’ятій хвилі мобілізації. Зіб­рався без сторонньої допомоги, бо не вважав за потрібне просити у волонтерів ті дрібниці, які міг придбати й сам. Та на полігоні таки довелося ще місяць ходити у власному одязі. Тільки після того, як військових навідали журналісти, солдатам нарешті видали форму, хоч і не найкращої якості.
Тоді й знадобилася волонтерська допомога. Саме небайдужі здолбунівчани придбали хорошу форму, згодом - аптечку, зимовий одяг, планшет. Приїздили до військових й інші волонтери. Наприклад, дніпряни привозили продукти, воду, речі першої потреби.

Навіть на війні хочеться приготувати щось домашнє.


Утім, солдати зараз не голодують, запевняє боєць. Коли перебували не «на передку», була змога поїхати до магазину і придбати смачненьке. Бувало, купували продукти і навіть самі готували домашні справи - салати, вареники.
Закарбувалося у пам’яті й різне ставлення з боку жителів Донбасу, яке довелося відчути за період служби.
- Одні дулі тицяли, навіть проклинали, інші – перехрещували, вітали «повітряними» поцілунками. А ще було помітно, що ці люди бояться. Ми спілкувалися з однією родиною, розуміли, що вони - наші. Та коли поряд проїжджало чуже авто, ці люди одразу від нас утікали, ховалися, - розповідає Андрій Токарчук.
За його спостереженнями, кращим є ставлення до українських воїнів у тих містах, які постраждали від обстрілів сепаратистів найбільше. А от там, звідки терористи пішли без бою, проукраїнського населення менше.

Дослідниця-аматор зі Здовбиці вивчає стародавні церковні книги

Давні фоліанти, які нині зберігаються у Свято-Михайлівському храмі УПЦ КП с. Здовбиця, уже кілька років розшифровує жителька села Олеся Федорук. Вона давно цікавиться історією місцевої церкви й рідного села та збирає відомості про це, спілкуючись з односельцями та відшуковуючи історичні документи. У ході таких пошуків їй пощастило натрапити на справжній скарб – стародавні церковні книги.
У двох фоліантах, датованих 1885 роком та 1865-1876 роками, занотовано передшлюбні опитування. Це так звані «Брачные обыски», тобто письмові акти, що містять відомості про людей, котрі мали намір вінчатися у церкві. У давнину ці акти встановлювали відсутність перепон до вступу у шлюб та велися при церквах з шістнадцятого століття.
Олеся Федорук знайшла книги, коли перебирала старі папери у церкві. Погортавши їх, надзвичайно здивувалася: це ж цілий скарб для земляків, які прагнуть дослідити історію свого роду!
Взялася й «розшифрувати» записи, перенісши відомості з книг до зошитів. Книги написані дрібнесеньким прописом, який розібрати нелегко. Проте для справж­ніх ентузіастів неможливого не існує. Олеся Федорук працювала і самотужки, і разом з чоловіком, розбираючи філігранні записи з допомогою лупи. Працюючи, натрапляла на знайомі прізвища здовбичан, а також вихідців зі Здолбунова.