Сім років тому український народ, всупереч тодішній владі, постав на захист європейських і демократичних цінностей. Революція Гідності засвідчила: українці не просто обрали шлях до Європи, а готові за нього боротися, відстоювати власні права і свободи. У боротьбі цій гинули кращі, вони стали уособленням людської, громадянської та націо­нальної відваги й самовідданості. Героїв цих нарекли Небесною Сотнею. Указом Президента від 11.02.2015 року «Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні» було встановлено День Героїв Небесної Сотні, який відзначається щорічно 20 лютого.

Дату обрали не випадково. У 2014 році 20 лютого стало своєрідною точкою неповернення до пострадянської моделі відносин між владою та суспільством, маркером протидії «багатовекторності», а насправді - проросійському тяжінню у зовнішньополітичному курсі. Влада стріляла в народ, від куль загинули та отримали смертельні поранення 48 осіб, найбільше за час протистоянь. Серед тих, хто тоді загинув, були майданівці з Рівненщини - уродженець Грузії Георгій Арутюнян, Валерій Опанасюк, Олександр Храпаченко.

4325243


Назва «Небесна Сотня» постала за аналогією з основними структурними одиницями Самооборони Майдану - сотнями. Вперше прозвучала під час прощання із загиблими на столичному майдані Незалежності 21-22 лютого 2014 року. Саме 21 лютого датовані вірші Людмили Максимлюк і Тетяни Домашенко, в яких використане словосполучення «Небесна Сотня». Наступного дня про Героїв Небесної Сотні вже говорили зі сцени Майдану і писали на інтернет-ресурсах…

 

Минулого понеділка, у День вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 32 річницю виведення радянських військ з Афганістану, у Здолбунові відбувся меморіальний захід. Біля пам’ятника загиблим у локальних війнах зібрались представники місцевої влади, духовенства, небайдужа громадськість. Зійшлися, аби пом’янути бойових побратимів, наші земляки, які пройшли страшну війну в Афганістані, а зараз згуртовані в лавах Здолбунівської районної організації Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).

Уже сама назва цієї організацїї засвідчує, що згуртувались у її лавах саме жінки. Активні. Творчі. Лідерки. Вони вірять у свої сили і прагнуть розвитку громади, покращення статусу жінок в суспільстві загалом. На сьогодні в ГО близько тридцяти членкинь, але організація відкрита і можна доєднатись.

Рішення про створення ГО «Жінки в громаді» ухвалили на установчих зборах, що відбулися 30 грудня 2020 року. Тоді ж затвердили і Статут, намітили перші плани. Головою громадської організації обрали Наталію Біндюк, її заступницею - Валентину Бондарчук. Бути секретарем ГО довірили Юлії Люкшин. Серед членкинь бачимо й інших досвідчених фахівчинь галузей освіти, медицини, культури, органів місцевого самоврядування і органів влади, підприємиць.

34653565

Емблема ГО «Жінки в громаді».


«Громадська організація «Жінки в громаді» створена для сприяння жіночій активності та залучення жінок до громадської діяльності», - ідеться на сторінці ГО в соцмережі «Фейсбук». Головною метою організації є представлення та захист прав і свобод жінок, задоволення суспільних, зокрема, економічних, трудових, політичних, культурних, освітніх інтересів своїх членів та інших осіб, просування принципів гендерної рівності, покращення статусу жінок у суспільстві.

Діяльність ГО «Товариство польської культури Здолбунівщини» добре відома багатьом нашим краянам насамперед різноманітними цікавими культурно-масовими і доброчинними заходами, які проводить у місті, школою з вивчення польської мови. Створили Товариство активісти місцевої польської громади 25 років тому, тож 2021-ий для нього - рік ювілейний. Про основну місію організації, її сьогодення і вже реалізовані проєкти розповіла в інтерв’ю голова Товариства польської культури Здолбунівщини Софія Андріївна МИХАЛЕВИЧ.

 

- Софіє Андріївно, яку дату можна вважати днем народження очолюваного Вами Товариства?
- Це дев’яте січня 1996 року, день, коли було офіційно зареєстровано громадську організацію «Товариство польської культури Здолбунівщини». Тоді головою ГО стала Ірина Миколаївна Андрощук, я змінила її на цьому посту у 2002 році.

6543747

На святі з нагоди Міжнародного дня захисту дітей. 2014 р.


- Якою була мета створення Товариства?
- Товариство створене з метою збереження національної самосвідомості поляків нашого краю, сприяння їх всебічному розвитку, освіченості, культурному і духовному піднесенню. Головне завдання - об’єднати представників польської діаспори Здолбунівщини через пізнання національної культури, народних звичаїв і традицій, спільну творчість, навчання, спілкування. Прагнемо сприяти зміцненню добросусідських відносин України і Польщі, розвивати дружбу між двома народами.

 

Сьогодні, 29 січня, в Україні відзначають сто третю річницю бою під Крутами, що став для нашого народу символом героїзму та самопожерт­ви молодого покоління у боротьбі за Незалежність.

У 1917 році постала Українська Центральна Рада, згодом - Українська Народна Республіка. У Росії у листопаді 1917-го до влади прийшли більшовики, які прагнули втановити контроль і над Україною. В грудні більшовицький уряд Росії направив ультиматум Українській Центральній Раді, в якому вимагав виконання таких умов: дозволити переміщення більшовицьких військ в Україні, не пропускати із фронту (Першої світової війни) на Дон антибільшовицькі сили і відмовитися від утворення окремого Українського фронту. Українці відхилили вимоги і звинуватили більшовицьку Росію у втручанні у внутрішні справи України та розпалюванні ворожнечі. Натомість російський Раднарком оголосив Центральну Раду «в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні». Сьомого січня 1918 року більшовики оголосили загальний наступ на Україну, а в середині цього ж місяця встановили контроль майже на всьому Лівобережжі та просувалися на Київ. За таких умов 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІV Універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки.
Більшовицькі сили наступали на Київ з двох напрямків. Загін під командуванням Михайла Муравйова просувався Полтавщиною, в той час як на Чернігівщині діяв 1-ий Мінський революційний загін на чолі з Рейнгольдом Берзіним. Вважаючи полтавський напрямок найбільш загрозливим, українське командування спрямувало туди найбоєздатніші частини, зокрема, Січових стрільців та Гайдамацький кіш Слобідської України. Але, всупереч розрахункам, основні сили загону Муравйова рушили на з’єднання з Мінським революційним загоном і 28 січня заволоділи ключовим пунктом української оборони на Чернігівщині – станцією Бахмач.

45633

Робота офіцера Армії УНР, художника Леоніда Перфецького
«Оборона студентським куренем залізничної станції Крути,
29 січня 1918 року».


Здавалося, вже нічого не завадить більшовицькому наступу на Київ. Проте вже наступного дня на станції Крути їх наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення – курсанти Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького сотника Аверкія Гончаренка та добровольці Помічного студентського куреня Січових стрільців (18-20-річні юнаки з Університету святого Володимира, Українського народного університету, Київської гімназії Кирила та Мефодія). До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналися ще близько 80 добровольців з підрозділів Вільного козацтва з Ніжина.

 

Шістнадцятого січня в Україні вшановують захисників Донецького аеропорту. Вони 242 дні, з 26 травня 2014-го по 22 січня 2015 року, тримали оборону цього стратегічного об’єкта. Аеропорт обстрілювали з артилерії, «Градів», мінометів, танків, цілили у бійців ворожі снайпери. Попри нескінченні спроби захопити летовище герої позицій не здавали. Мужність і незламний дух цих воїнів вразили навіть ворогів. Ті почали називати нескорених захисників ДАПу кіборгами, бо тільки роботи здатні витримати настільки важкі умови і випробування. За майже вісім місяців протистояння артилерія ворога практично знищила важливі частини летовища. Останньою 13 січня 2015-го року від масованих обстрілів, завданих агресором, впала диспетчерська вежа ДАПу - спостережний пункт військових ЗСУ. В наступні дні, 18-21 січня, внаслідок підриву терміналу ДАПу загинули 58 захисників, які героїчно відстоювали цей плацдарм. А 21 січня ухвалили рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу, бо той був уже повністю зруйнований… За офіційними даними, під час оборони Донецького аеропорту загинуло понад 200 воїнів-захисників, 440 отримали поранення, 16 потрапили в полон. Багатьох захисників ДАПу відзначено державними нагородами, багатьох, на жаль, посмертно. Назва «кіборги» стала символічною, і для нас усіх є уособленням незламності бойового духу, стійкості, героїзму. Серед тих, хто захищав Донецький аеропорт, були і бійці з Рівненщини. Назавжди в когорті «кіборгів» залишились наші земляки Василь Жук зі Здолбунова і Юрій Дацюк з Глинська. Саме про Юрія наша подальша розповідь.

Син – промінчик сонця
У кожній сім’ї з появою первістка не тільки додається клопоту, в ній примножується щастя. Батьки не тільки турбуються про маля, вони, окрилені радістю, мріють про світле майбутнє для своєї дитини, з вірою просять у Господа їй доброї долі. Раділо народженню синочка і подружжя Марії Петрівни й Анатолія Леонтійовича Дацюків з Глинська.
Їх маленький, якого назвали Юрою, вперше глянув на світ 27 січня 1987 року. Ріс допитливим, активним хлопчиком. А ще – добрим, працелюбним, привітним і товариським. Не цурався сільської роботи, змалку охоче допомагав мамі й татові по господарству, трохи старшим залюбки доглядав коней, яких утримували.

 

Пропоную до уваги читачів «Нового життя» розповідь про ветерана спорту, шановану людину, непересічну особистість - майстра спорту з легкої атлетики Володимира Володимировича Панасюка. На мою думку, допис має зацікавити усіх, кому не байдужа історія нашого краю.

Володимир Володимирович Панасюк народився 14 січня 1941 року у селі Здовбиця, в українській селянській родині. Хоча народився він на Василя, названий був Володимиром - на честь свого батька, якого так і не побачив наживо, лише на довоєнних фото.
Наприкінці 1940 року батька призвали на строкову службу в Червоній Армії. Боєць-розвідник Володимир Онуфрійович Панасюк пройшов майже всю війну, але і йому не довелось обійняти сина. Бо загинув смертю хоробрих 18 квітня 1945 року при звільненні чеської Моравії. Похований у братській могилі у м. Годонін.
Мама, Харитина Данилівна, усе життя пропрацювала у колгоспі ланковою. За свою сумлінну нелегку працю не раз була відзначена нагородами.
- Мама завжди була на роботі. Моїм вихованням займалися дід Онуфрій і баба Марія - татові батьки. А коли я трохи підріс, з війни і служби у 1947 році повернувся дядя Коля - молодший брат батька. Саме дядя Коля виховував мене. Він прищепив мені любов до спорту, рибалки, а згодом і до полювання, - розповідає пан Володимир.

 

Під час змагань.

У День міста, 13 вересня, у Здолбунові відбулась презентація нового мистецького об’єкта. На перехресті вулиць Незалежності і Богдана Хмельницького, відомому містянам як Холостяцьке, з ініціативи Олега Дацюка облаштували зручну привабливу зону відпочинку та встановили металеву скульптуру символічного холостяка, який з подаруночком чекає на побачення свою кохану.
Гостем презентації був Артем Вольський - коваль, який виготовив скульптуру. Свого часу Артем закінчив Львівську національну академію мистецтв, зокрема кафедру металу факультету декоративно-прикладного мистецтва. Нині живе й працює у місті Славута на Хмельниччині. На Рівненщині майстер відомий участю у Міжнародному фестивалі ковальського мистецтва «Металеве серце України», а також тим, що низка його робіт прикрашає парк на Лебединці в нашому обласному центрі.

DSC07216


- Ініціатива й ідея створення цього арт-об’єкта у Здолбунові належать Олегу Дацюку. Наше виконання і деякі творчі поправки. Скульптура з листового металу. Робота над нею тривала близько двох місяців. Здолбунівський Холостяк - збірний образ, в якому ретро поєднане з сучасністю, бо ж мусимо орієнтуватися і на сучасну молодь, щоб цікаво було усім, - розповів Артем Вольський.

 

Шановні здолбунівчани!
Прийміть найщиріші вітання з нагоди 523-ої річниці міста Здолбунів.
П’ятсот двадцять три роки - це великий період в історії розбудови та становлення нашого міста. Цілі покоління здолбунівчан самовіддано працювали, творили, щоб місто стало таким, яке воно є сьогодні.
А це - найбільший залізничний вузол у Рівненській області, вище професійне училище залізничного транспорту, потужний комбінат з виробництва цементу - лідер цементної промисловості України, розвинута будівельна інфраструктура, передові школи і дошкільні навчальні заклади, сучасні об’єкти торгівлі, банки європейського зразка, наповнені ігровим та спортивним обладнанням зони відпочинку, сквери і розбудований гідропарк - улюблене місце відпочинку здолбунівчан.
З високою відповідальністю до святкування Дня міста підійшли депутати міської ради, члени виконавчого комітету, апарат управління міської ради, трудові колективи, суб’єкти підприємницької діяльності.
Щороку восени, напередодні Дня міста, підсумовуємо, що зроб­лено за рік. Це вже стало доброю традицією.
Виконуючи накази та пропозиції жителів міста, міська рада системно підходить до вирішення найактуальніших проблем та поставлених завдань.

Про таких, як Олег Олександрович Тищенко, справедливо кажуть: «Людина на своєму місці». Історик, активний громадський діяч, патріот свого міста. З 2016 року він - керівник комунального закладу «Здолбунівський районний історико-краєзнавчий музей». Відтоді цей заклад для нього - не просто місце роботи, а справа життя. Разом з помічниками-однодумцями Олег Олександрович багато працює над облаштуванням приміщення музею і поповненням його фондів експонатами, проводить змістовні екскурсії, генерує цікаві ідеї і втілює їх у різноманітних проєктах. Нині вже важко уявити культурне життя нашого міста, та й всього краю, без Здолбунівського районного історико-краєзнавчого музею. Отож, про основні аспекти розвитку закладу - у розповіді Олега Тищенка:

- Комунальний заклад «Здолбунівський районний історико-краєзнавчий музей» створено рішенням Здолбунівської районної ради ще у 2013 році, в орендованому приміщенні МВС, яке належало до державної власності. Офіційна передача будівлі колишньої здолбунівської в’язниці, а від 2014 року зареєстрованої музейної установи, у власність громад Здолбунівського району відбулася 20 січня 2016 року на підставі рішення Кабінету Міністрів України. Відтак, лише після місцевих виборів 2015 року й передачі будівлі Здолбунівській районній раді в 2016-му, стало можливим фінансувати музей на законних підставах.

67EFAAD4 6E8E 4FE6 90B9 11D418A61088

Олег ТИЩЕНКО – не «кабінетний» директор.

 

 

Вийшла друком ще одна книга авторства історика Володимира Остапука. Це - друга частина його науково-краєзнавчого дослідження «Здолбунів», в якій ідеться про минувшину нашого міста в період 1920-1939 років, коли Західна Волинь перебувала у складі Другої Речі Посполитої.

Коли це об’ємне й ошатне видання вперше потрапляє до рук читача, то одразу привертає увагу багатющим ілюстративним матеріалом: світлинами, таблицями, фотокопіями історичних документів, списками, схемами. Не можуть не зацікавити й вміщені на форзацах фрагмент карти Волинського воєводства Другої Речі Посполитої 1922 року і карта Здолбунова та його околиць 1938 року. А де ще зараз побачиш телефонний довідник 1939 року?
У другій частині науково-краєзнавчого дослідження «Здолбунів» висвітлено різні аспекти місцевого життя у 1920-1939 роках. Насамперед наведено дані про чисельність і структуру міського населення. Описано становлення, структуру, персональний склад, повноваження і діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування.

Свій шлях у мистецтві здолбунівчанка Оксана Міхеєва розпочала відносно недавно. Але її роботи вже здобули визнання не лише на Рівненщині чи в інших регіонах України, а й за кордоном - у Білорусі, Чехії, Італії. Картинами нашої землячки захоплюються, ними прикрашають свої оселі, їх залюбки купують у дарунок. Рік тому картина Оксани Міхеєвої «Рудий ангел» увійшла в число кращих на конкурсі в межах фестивалю «Руде місто» в Одесі. Творчість художниці світло-позитивна - така, що лікує душу, пробуджує емоції, спонукає до добра, а тому має відгук у серцях людей. Власне, в цьому і вбачає вона своє завдання як митець. Водночас не зупиняється на досягнутому - постійно прагне розвитку, багато вчиться, читає, працює, бере участь у різноманітних мистецьких проєктах, удосконалює свої вміння. А малювання зовсім не єдина царина, в якій Оксана з успіхом себе проявляє. Про те, чого їй вдалося досягти у творчості, її захоплення і плани спілкуємося з талановитою художницею і хорошою подругою Оксаною Міхеєвою.

3 1 10

 

- У попередньому інтерв’ю ми обговорювали деякі творчі задумки. Минуло трохи більше року. Яким для тебе був цей час?
- Минулий рік був дуже насиченим, активним: спілкування, навчання, творчість. Назвала б його «акриловим», бо картин, намальованих саме цими фарбами з’явилось найбільше. Загалом робіт таких у мене близько сімдесяти. Щось малювала на замовлення, щось з подиху натхнення. Пробувала працювати і в інших техніках, наприклад, мастихіном. Щоб дізнатися і навчитися нового, радилась з іншими художниками, переглядала відеоуроки, перечитала багато спеціальної літератури. Чимало знань почерпнула у місцевих художників Валерія Безушка, Лесі Дрозд, Олени Фещук, а також митців з інших міст.

Двадцять дев’ятого серпня на Рівненщині, і в Здолбунівському районі зокрема, відбулись урочистості до Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.
Нагадаємо, Президент України Володимир Зеленський 23 серпня 2019 року підписав Указ про відзначення 29 серпня Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

857586


Дату для відзначення Дня пам’яті захисників України обрано не випадково - саме 29 серпня у 2014 році, в ході російсько-української війни та Іловайської операції відбувся потужний прорив української групи військ з російського оточення, під час якого масово проявили героїзм добровольці і військові, від рук російських окупантів загинули сотні українських бійців. Ті трагічні події на сході України розгортались на соняшникових полях. Тому сонях цьогоріч на державному рівні було визначено символом пам’яті захисників України, символом історичної мужності українських воїнів.

У липні виповнилось два роки, відколи почала діяти комунальна установа «Здолбунівський інклюзивно-ресурс­ний центр». Про те, що її колективу вдалося зробити за цей час, що сприяє діяльності центру та, з якими труднощами тут стикаються найчастіше, спілкуємось з директором установи Наталією Анатоліївною Устянчук.

На столі в її кабінеті – робочі документи. Поки триває наша розмова, Наталії Анатоліївні кілька разів телефонують, і вона ввічливо й по-діловому відповідає на ці дзвінки. Так само вирішує питання з підлеглими, які заходять, аби зробити кілька уточнень. Усвідомлюєш: в інклюзивно-ресурсному центрі свою роботу люблять і цінують усі. Водночас ловиш себе на думці: бесіду з цим керівником не хочеться називати офіційною. Бо привітна усмішка, емоційність та жвавість директора Здолбунівського ІРЦ налаштовують насамперед на приємне та відверте спілкування.

DSC 0464

В одному з кабінетів ІРЦ.


Поки оглядаємо установу, Наталія Анатоліївна розповідає:
- Здолбунівський ІРЦ створено в липні 2018 року, практично з «нуля». Тобто спершу було проведено капітальний ремонт приміщення з дотриманням архітектурної доступності. Потім облаштовували кабінети фахівців: логопедів, практичних психологів, дефектологів (сурдопедагога, олігофренопедагога, тифлопедагога), залу ЛФК. Як бачите, зараз всі кабінети обладнано відповідними меблями й спеціальним устаткуванням, ноутбуками, багатофункціональними пристроями, ігровим розвивальним інвентарем, комплектами дидактичних матеріалів, наочними матеріалами для розвитку мовлення та пізнавальних процесів, пісочницями для сухого піску та кінетичної глини. Маємо мультимедійний комплекс. У кабінеті ЛФК розміщенні вертикалізатор, шведська стінка, сухий басейн, балансири, обважнювачі, велотренажери, бігова доріжка, тактильна доріжка та інше необхідне обладнання.

600 тисяч гривень змогли б отримати медичні працівники Здолбунівської ЦРЛ як доплату за лікування пацієнтів із Ковід-19. Однак Національна служба здоров’я України не уклала з ними відповідної угоди, що призвело до обурення та навіть гніву з боку тих, хто щодня контактує з інфікованими пацієнтами. Медикам уривається терпець, тим більше, що епідемічна ситуація в районі лише погіршується, кількість хворих зростає. А через корективи в обстеженні пацієнтів, які внесло недофінансування, працювати стає складніше, бо механізм роботи: хворий-швидка-лікарня зміщено і не відкориговано. Деталі проблематики у матеріалі.

563546

Олег ДацюК і Володимир Лепеха.

 

Про складну ситуацію з невиплатою обіцяної доплати наша редакція дізналась з особистої сторінки голови Здолбунівської районної ради Олега Дацюка у Фейс­буці, де посадовець виклав відеозвернення до усіх гілок вищої влади з проханням відрегулювати механізм обіцяних виплат.

Шостий рік поспіль сколихують Україну постріли, не висихають на очах метерів сльози, кожен день несе нові втрати та горе. Тисячі українців позбавлені спокійного сну через жорстоку гру шкурних інтересів однієї держави до іншої. Так було завжди: війни престолів, князівств та навал спалахували майже у всі історичні епохи, але то були древні часи, коли людьми керували загарбницькі інстинкти, а не суспільні цінності, що базуються на гуманізмі, освіті, новітніх технологіях. Невже, маючи усі привілеї комфортного життя, у 21 столітті потрібно воювати, провокувати один одного на вбивство та кровопролиття, змушуючи тисячі матерів чекати своїх синів звідти, звідки нерідко вже нема вороття?..

5464563

Батьки Тараса ЯКИМЧУКА.

 

Тарас Якимчук, двадцятирічний юнак із селища Мізоч Здолбунівського району з самого дитинства мріяв про те, аби стати військовим. Понад усе на світі хлопець любив своє рідне село, батьків та дівчину Олю. У липні 2014 року його не стало. …Війна забрала життя зовсім молодого, сповненого жаги до життя воїна.
Народження Тараса у родині Якимчуків довго чекали, адже мама Євгенія мала уже двох дітей від першого шлюбу, а ось у тата він був єдиним сином. Тож малому завжди приділяли багато уваги. Через особливу любов рідних, мабуть, і виріс Тарас не таким, як усі: з гострим відчуттям справедливості, з толерантністю англійського пера та неабияким відчайдухом і спортсменом.
- Коли він йшов в школу, він знав все-все, - пригадує мама загиблого воїна Євгенія Анісімовець. - Ми йому проводили вдома уроки по 45 хвилин. Він вчився дуже добре по 6 клас, а потім почав займатися бойовим мистцтвом «Спас», трошечки навчання закинув і сказав: «Мамо, я себе бачу тільки військовим, я хочу бути миротворцем».

Як просувається будівництво місцевого притулку для тварин і чого там нині найбільше потребують

Для Здолбунова «тема» бездомних тварин не нова, але досі актуальна. І щодо шляхів розв’язання проблеми думки у людей насправді різні, навіть діаметрально протилежні - між жорстокістю і гуманністю. Хтось вважає, що з усім має розібратися влада, а хтось бере і робить, попри власний некомфорт, нестачу коштів, нападки з боку «небайдужих». У нашому місті таки справді є люди, котрі щиро прагнуть допомогати чотирилапим і багато для цього роблять. Завдяки їхнім зусиллям у місті будується притулок для собак і котів - місце, де «хвостикам» дарують надію. Ми поспілкувались з ініціаторкою створення притулку і волонтерами про те, яка ситуація там зараз і чим охочі можуть допомогти.

DSC06816

Волонтерка Ніна Кондратюк.

 

На противагу злу

Ідея створити у Здолбунові притулок для тварин належить Ніні Леонідівні Кондратюк. Щоб задум став дійсністю, вона оббивала пороги різних інстанцій, зверталась з проханнями до посадовців. Наполегливо і довго. Жінка вже чотирнадцять років займається волонтерством – годує, лікує, прилаштовує чотирилапих. За її словами, поштовхом до такої діяльності стала нетерпимість до людської жорстокості у ставленні до тварин. Ніна Леонідівна згадує:
- Тоді ще дозволяли гицелям вдень стріляти. Було бачу, як він іде і тільки паличкою «шльоп» - собака б’ється в конвульсіях. Діти за твариною плачуть, старші люди. Це неможливо байдуже споглядати… Тож і почала допомагати тваринам, забирати їх з вулиці хворих і голодних, до себе додому. Їх більшало, тому й виник задум організувати спеціальний притулок. Та довго від посадовців лише обіцянки чула. Врешті у міській раді зреагували і виділили нам під це землю. Аби повчитися, ознайомитися з потрібною документацією, ми їздили в Нетішин, де притулок для тварин запрацював раніше.

Скільки б сьогодні пересічному українцю не намагалися розповісти про переваги закупів у магазинах чи великих супермаркетах, на противагу наводячи приклад не надто естетичної, антисанітарної роботи ринків, його все одно не переконати. Адже закупи і торгівля на базарі то, як місцевий колорит для українців.

У місті Здолбунів ринок по вулиці 8 Березня, без перебільшення, користується популярністю серед міського та сільського населення. Одні сюди приходять за продукцією, інші її привозять для реалізації. Однак умови, які пропонував базар для своїх клієнтів давно бажали бути кращими. Власне цю тему небайдужі здолбунівчани піднімали у соціальних мережах, і у приватних розмовах. Допоміг зрушити питання у позитивному напрямку карантин.

Уже сорок три жителі Здолбунівщини, взяли участь у благодійній Всеукраїнській акції-марафоні «Перемога у нас в крові», яку до Всесвітнього дня донора організували за спільної ініціативи Товариства Червоного Хреста і Міністерства молоді та спорту, за підтримки агенції «Ogilvy Ukraine».

Стартувала акція-марафон 12 червня. Головна мета заходу - привернути увагу суспільства до проблеми дефіциту крові у банках крові України, популяризація донорства і залучення громадян у лави донорів.

Незважаючи на послаблення протиепідемічних заходів, карантин ще триває. Тож на Здолбунівщині регулярно здійснюють контроль за дотриманням санітарного законодавства закладами торгівлі та харчування, побутового обслуговування, ринками та різними організаціями і установами.

Минулого тижня оперативно-мобільна група з дотримання карантинних заходів у складі Інни Місюри - помічника лікаря-епідеміолога відділу державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства Здолбунівського районного управління ГУ Держ­продспоживслужби у Рівненській області, Тараса Олійника - головного спеціа­ліста відділу правової роботи та управління персоналом апарату Здолбунівської РДА та Романа Матвейшина - старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Здолбунівського ВП Острозького ВП ГУ НП у Рівненській області провела перевірку кількох закладів сфери обслуговування у Здолбунові.

DSC06777


Під час рейду фахівці звертали увагу на наявність дезінфектантів та засобів індивідуального захисту, порядок прибирання приміщень, кількість клієнтів у залі, температурний скринінг, дистанцію між людьми. Також роз’яснювали відвідувачам і працівникам, яку небезпеку несе поширення вірусу та наголошували на важливості дотримання карантинних вимог.
- У разі недотримання карантину власники отримують попередження та відповідні приписи. Якщо ж є значні порушення, то заклад можуть закрити, а відновити його діяльність можна буде лише після усунення порушень, - пояснює Інна Місюра.