В освітянській спільноті директор Здолбунівської ЗОШ І ст. № 7 
Валентина Яківна ПАНЧУК (на фото) має високий авторитет. 
Роботі на педагогічній ниві вона присвятила не одне десятиліття. 
Її, досвідченого й талановитого педагога, мудрого керівника, 
щиру та добру людину, поважають колеги, учні та їхні батьки. 
Свідченням визнання на державному рівні професійних досягнень Валентини Яківни стала Подяка Міністерства освіти і науки 
України, яку їй вручили на урочистостях.

У Здолбунівському районному будинку культури відбулося свято «Учитель - то достойний знань вінець!» з нагоди Дня працівників освіти. У залі зібралися не лише досвідчені й молоді педагоги, а й представники інших професій, чия праця напряму пов’язана з діяльністю освітніх закладів Здолбунівщини. Теплі слова привітань та зворушливі поетичні рядки адресували присутнім ведучі дійства - педагоги Здолбунівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 Роман Прилуцький і Тетяна Бурець.
Хвилини приємного відпочинку і святковий, позитивний настрій подарували освітянам учасники концертної програми - вихованці Здолбунівського районного центру творчості дітей та юнацтва, зокрема зразкової студії естрадного співу «Юність» (керівник Михайло Така), зразкового фольклорного гурту «Жайворонок» (керівник Марина Дацюк), зразкового ансамблю спортивного бального танцю «Ритм» (керівник Наталія Буздиган), ансамблю східного танцю (керівник Катерина Верещук). А також дует вокалістів - Марія Семенюк і Михайло Така.


Але не тільки яскравими враженнями від концерту запам’ятаються освітянам цьогорічні урочистості з нагоди їх професійного свята. Адже це зібрання стало ще й свідченням поваги до їхньої високої суспільної місії, пошануванням нелегкої, але цікавої і творчої праці. Понад півсотні освітян під час заходу отримали відзнаки за свій сподвижницький труд, досягнення на професійній ниві, активну громадянську позицію.

Минув теплий вересень, а з жовтнем прийшли і погодні сюрпризи. Мерзнучи, у своїх помешканнях та на робочих місцях, люди з нетерпінням очікують початку опалювального сезону. Коли нарешті дадуть тепло? Про те наскільки готове місто Здолбунів до початку опалювального сезону і коли саме відкриють заповітний вентиль, ми вирішили поцікавитися в директора КП «Здолбунівкомуненергія» Валентини Шавронської (на фото).

- Валентино Анатоліївно, жовтень розпочався з погодних сюрпризів. Скільки ще людям перебувати в холоді?
- Що стосується підготовки до зими технічно, то підприємство до настання холодів готове. Завершено ремонти в котельнях, на теплових мережах. Нині проводяться гідравлічні випробування внутрішньобудинкових мереж та тепломереж магістральних. Але… Не все залежить від нас.

Про будівельні роботи, які відбуваються на Здолбунівщині, а також про те, чи готові до навчального року та опалювального сезону освітні заклади, йшлося 28 вересня на засіданні колегії Здолбунівської райдержадміністрації.
Взяв участь у засіданні колегії і народний депутат України Олександр Дехтярчук, який розповів про останні парламентські новини, зокрема – про підготовку Державного бюджету.
Та насамперед присутні познайомилися з тимчасово виконуючим обов’язки начальника Здолбунівського відділення поліції Острозького відділу поліції ГУНП у Рівненській області Сергієм Смаглюком, якого було призначено на цю посаду 20 вересня 2018 року.

Подія року відбулася минулого тижня, 25-29 вересня, у Рівному. Це Третій Рівненський міжнародний кінофестиваль “Місто Мрії” за підтримки Українського культурного фонду.

Рівне рік за роком таки стає культурною столицею України. То до нас з’їжджаються з усього світу фотомитці, то – режисери, сценаристи, актори. Перший кінофестиваль відбувся у 2016-му році й тоді ніхто не міг передбачити, чи приживеться фестиваль в Рівному, чи набуде статусності й значимості, що на нього намагатимуться потрапити метри європейського кіно. Адже під час перших двох фестивалів було чимало плюсів, але було чимало й критики. Проте гарна ідея, кинута на благодатний грунт головним кіношником області Віктором Булигою таки прищепилася й тепер масштаб події розростається.
Варто згадати, що торішній кінофестиваль був поєднаний із Кіношколою, де кіноаматори Рівненщини могли безкоштовно побувати на лекціях та майстер-класах маститих кінорежисерів. Цього року на конкурс були подані кінострічки кращих майстрів кіно з Європи. Був представлений і вітчизняний контент. Учасників конкурсного відбору було так багато, що годі й перелічити.
Урочисте відкриття фестивалю відбулося в Рівненському міському Будинку культури. Покази конкурсних фільмів проходили у кінопалаці «Україна».

Минулого понеділка криївка, що розташована на території меморіального комплексу «Героям Гурбенської битви», опустіла. З неї вивезли всі експонати. А зробили це для того, аби врятувати історичні артефакти. Адже криївка після десятирічного існування почала руйнуватися.
Нині експонати перебувають у Здолбунівському районному історико-краєзнавчому музеї. Музейники планують їх реставрувати.
Вочевидь, руйнація історичної локації упівців була питанням часу. За словами директора музею Олега Тищенка, будівничі під час спорудження криївки не подумали про гідроізоляцію і вентилювання. Тому грибок буквально «з’їв» дерев’яні деталі. А також пошкодив багато експонатів.
Допомагали «рятувати» експонати і монахи монастиря на Гурбах. Стелю криївки зараз підперли стовбуром. А вхід закрили, аби ніхто не постраждав. Тож нині дивитися там нічого. Проте без криївки меморіальний комплекс не залишиться. Її відновлять, а експонати повернуть на свої місця.
Вл. інф.

На стіні пологового відділення Здолбунівської ЦРЛ тепер є красиве і чуттєве зоб­раження мами з дитиною. Створила його Яна Униченко.
Як розповіла художниця, робота над розписом тривала два дні. Спершу дівчина мала намір зобразити лелек. Проте згодом зупинилася саме на цьому малюнку. Хотілося розкрити тему материнства.
Ідея прикрасити стіну виникла у художниці та головного лікаря медзакладу Владислава Сухляка одночасно, після того, як художниця розписала стіну опікового відділення Рівненської обласної клінічної лікарні. Яна Униченко зобразила там малюнок, який асоціюється з ілюстрацією дитячої книжки.
Фото надане Яною УНИЧЕНКО

Володимир Повстанський.

Володимир Повстанський родом з Орестова. А прожив життя в Рівному. Володимир Повстанський родом з Орестова. А прожив життя в Рівному. Після повернення зі сталінських таборів працював анестезіологом у Рівненській міській лікарні.

Довгий час вони пили з гіркої чаші замовчування та несли важкий хрест зневаги. Був і період  захоплення їхньою боротьбою. Нині ж про жертовну борню вояків УПА, які проливали кров, щоб на карті світу постала держава на ім’я Україна, згадують переважно лише під час державних свят. Але не знаючи минулого, неможливо зрозуміти істинний сенс сучасного й мету майбутнього. А тому спогади тих, хто працював у підпіллі, пережив страхіття сталінських таборів, пройшов школу спецпоселень – є надто цінними. Адже в них історія народу, якого не можна було зламати.

Повстанці. Дереворит повстанського художника Ніла Хасевича.

Володимир Повстансь­кий теж торував цю тернисту стежку й пережите не забулося навіть через десятиліття. А народився Володимир в селі Орестів поблизу Здолбунова. В його пам’яті добре закарбувалося, що коли у 1939 році Червона Армія вступила на землі Західної України, населення зустрічало її з квітами, хлібом-сіллю, адже люди вірили, що прийшло звільнення, хоч і частково здогадувались про ті події, що відбувалися на радянській стороні. Але промайнуло зовсім небагато часу, й почалися утиски, арешти, гоніння. У травні 1941 року батьків Володимира Повстанського, визнали куркулями та вивезли в Казахстан, де вони за рік і згинули.

Нещодавно Здолбунівська РВВО ветеранів організувала екскурсійну поїздку у с. Дермань. Розпочалася вона з духовної колиски Здолбунівщини – Дерманського монастиря. Побували на богослужінні у мальовничій церкві св. Миколи Чудотворця. А завдяки обізнаності монахині Сілі, яка проводила екскурсію, дізналися багато цікавого про святиню. Надзвичайно вразили чудотворні ікони, які є у храмі. Також зацікавила розповідь про хана Батия, який знищував монастир та його могутні мури.
Другим місцем екскурсії стала Дерманська гімназія, з якої вийшли відомі постаті – Улас Самчук та Борис Тен. Учитель-екскурсовод Тамара Леонтіївна розповіла, що колись це була духовна гімназія, згодом – педагогічна академія, пізніше – гімназія. Дуже сподобалася алея випускників, початок якої сягає 1947 року і поповнюється щорічно. Приємно вразили розповіді та світлини про земляків, які воюють на Донбасі. Також відвідали музеї Бориса Тена та Уласа Самчука, де нам розповіли їхній життєвий та творчий шлях.
Пішою ходою через Дермань вирушили ми до місця розстрілу 75 жителів вул. Залужжя у роки Другої світової війни. Вшанували їхню пам'ять хвилиною мовчання та поклали квіти.
З гарними враженнями рушили додому. Нам дуже приємно було побувати на прекрасній Дерманській землі, яка подарувала світу талановитих митців.
Ганна ПЕРЕТА
м. Здолбунів.

про що нова книга Макса Кідрука «Де немає Бога»?

Макс КІДРУК презентує книгу «Де немає Бога».

Стартував всеукраїнський промотур Макса Кідрука на підтримку нового роману «Де немає Бога». У його межах рівненський письменник та його команда відвідають понад сотню міст України. Розпочали минулого понеділка з Києва. А вже у неділю, 30 вересня, роман представили здолбунівчанам. До речі, на Рівненщині це перше місто, у яке приїхав Кідрук з новою книгою.

Книги Макса КІДРУКА

 

Це книга не про виживання в екстремальних умовах
Приїзд Макса Кідрука викликав чималий інтерес серед здолбунівчан. Зала районної бібліотеки для дітей та юнацтва була заповнена вщерть охочими поспілкуватися з письменником. До Здолбунова Макс приїздить не вперше. Декілька років тому він вже представляв тут одну зі своїх книг.
Цього разу Макс Кідрук привіз «Де немає Бога». І розпочав письменник презентацію з того, про що цей роман не розповідає.

про початок проведення громадських обговорень детального плану території на земельну ділянку загальною площею 0,20 га для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (будівництва та обслуговування центру захисту тварин) по вулиці Шевченка (район майданчику відстою вантажних автомобілів навпроти ПРАТ «Дікергофф Цемент Україна»в місті Здолбунів).
Розробником детального плану є ФОП Назаренко Катерина Юріївна «АрКа». Замовником є Здолбунівська міська рада.
Підставою для розроблення детального плану території є рішення №713 від 19.09.2018 «Про виділення Комунальному підприємству «Здолбунівське» земельної ділянки по вулиці Шевченка для будівництва та обслуговування центру захисту тварин».
Громадські слухання відбудуться в Залі засідань Здолбунівської міської ради (вул.Василя Жука, 1 м. Здолбунів) 05 листопада 2018 року о 10.00 годині.
Пропозиції та зауваження від громадян приймаються впродовж 30 днів від дня опублікування оголошення (кабінети №№1, 15 та приймальна міської ради).

Учні Здовбицької ЗОШ.

Цьогоріч першокласники розпочали навчання у Новій українській школі. Й у пов­ній мірі вже відчули на собі всі переваги та недоліки реформи як школярі, так і вчителі. Минув майже місяць навчання, тож пора поговорити, як воно живеться у просторі нової школи.

Нова українська школа потрібна для нових, сучасних дітей

Про початок реальних змін в освіті розповіла вчитель першого класу Здолбунівської школи № 6 Людмила Віталіївна Сірман. За її словами, тепер і методи навчання, і рівень знань та заохочення, і виховання та розвиток дітей у школі – усе має бути інакшим. Одними із основних принципів НУШ є розкутість та власна думка дитини, навчання через гру, експерименти, досліди, творче мислення, допитливість, самостійність, вміння працювати у команді, мати право на помилку.

Здолбунівська ЗОШ № 6.


Але наголосила вона на тому, що змінилися самі діти. Нові покоління інші, ніж їхні попередники.
– Тепер дітки приходять до школи більше розкуті, хочуть спілкуватися, а вміння висловити власну думку знадобиться їм у подальшому. Навчальний процес проходить за допомогою дидактичної гри і так учні краще запам’ятовують матеріал. НУШ вимагає більше свободи і самостійності дітям, проте дисципліна також дуже важлива. Держава забезпечила нас матеріалами для роботи, з 1-го вересня є букварі. Також підвезли оргтехніку, маємо проектор і полотно, принтер та ламінатор, які необхідні у навчальному процесі.
Тож зі слів цієї вчительки стає зрозуміло, що нова реформа назріла, її потребують сучасні дітлахи, адже суттєво відрізняються від своїх попередників. Для них потрібні нові методи та підходи. І це спостерігають батьки. Менші брати й сестрички сучасних першокласників ще прогресивніші. Не знаючи грамоти, вони напрочуд добре володіють ґаджетами та розуміються у багатьох речах, які важко зрозуміти їхнім дідусям і бабусям. Тому висновок напрошується сам собою – Нова українська школа потрібна для нових, сучасних дітей. Та навіть спираючись на досвід семи європейських країн, реформатори не змогли врахувати всього.

Рано чи пізно в житті кожної людини настає старість і та мить, коли тіло атакують хвороби, падає зір і знижується слух, перестають слухатися ноги і кожен крок викликає біль.
Старість, щоправда, буває різна. Щасливі ті бабусі й дідусі, які живуть у колі дітей та онуків доглянуті, вчасно підліковані, забезпечені продуктами й усім необхідним. Та ще й, що важливо, не обділені спілкуванням та не відчувають себе покинутими на поталу. А як воно проживати у літньому віці самотнім? Як жити, коли ти не маєш сили спуститися до магазину, щоб купити хліба?
Саме з такою проблемою завітав до нас в редакцію житель Радивилова. Він племінник самотньої 90-річної здолбунівчанки. Катерина Трохимівна мешкає в мікрорайоні Цементників у будинку на 5-му поверсі. Донедавна ще ходила й повністю обслуговувала себе сама, та після необачного падіння і травми ноги спуститися із п’ятого поверху сама вже не може. 60-річний племінник сидіти з тіткою не взмозі, бо ще працює, та й мама, рідна сестра Катерини Трохимівни, хвора та перебуває в лікарні. «Аби тільки продукти хтось купував та приносив, по хаті тітка Катерина ще якось пересувається...» – висловив прохання чоловік.

Цього тижня на Рівненщину нарешті доставили так звані бейбі-бокси (пакунки малюка) – одноразову натуральну допомогу при народженні дитини. Перші 357 коробок із необхідними для новонародженої дитини речами отримав обласний департамент соціального захисту населення. Їх вже розподілили між районами.
Як повідомила Тетяна Малахова з управління соціального захисту населення Здолбунівської РДА, у районі отримали поки що десять. І їх вже роздали мамам. Наступну партію очікують з нового тижня. Загалом у вересні Рівненщина повинна отримати від держави 1113 пакунків. А до кінця року – 4332.
«Бейбі-бокси» мали видавати з 1 вересня. Про це повідомив під час засідання Уряду прем'єр-міністр України Володимир Гройсман ще 30 травня. Проте видача пакунків затрималася на три тижні. Так сталося через те, що постачальник «бейбі-боксів» не встигав із формуванням пакунків, а частина областей – зволікала із підписанням угод на постачання, зазначив директор департаменту соціального захисту населення Рівненської ОДА Олексій Шамак.

Дві дівчинки зростали у родині Дяченків – Олеся та Наталія. Росли чемними, гарно вчилися й поводилися, були доброзичливі.
По закінченні школи Наталя вступила до інституту в своєму місті, а от Олесі забаглося їхати до Києва. Була вона якось на екскурсії в столиці й відтоді марила цим великим і неймовірно красивим містом. Тож умовляння батьків залишитися у своєму місті були марними. Олеся наполегливо приймає власне рішення і подає документи до Київського університету ім.
Т. Г. Шевченка. І от вона студентка. Життя у мегаполісі недешеве, тож аби вчити доньку, тато почав їздити на заробітки. Адже чого не зробиш для любої донечки.
Олеся ж уся в тата. І зовні на нього схожа. Таке ж темно-русяве волосся, такі ж карі очі, чорні брови – красуня. Де Олеся не з’явиться, на неї звертають увагу, супроводять поглядом. А як любили всі Олесю в бабусиному селі! Не раз розпитують стару Марту: «Коли у вашої Олесі канікули? Коли приїде?» Коли ж приїжджала, то оживали і вулиця, і село. Зі старшими заговорить – спитає про здоров'я. Із дітьми на вулиці завжди якісь ігри організує. По сусідству жила одинока бабуся Василина, то неодмінно забіжить провідати. На її прохання чимчикувала до магазину продуктів прикупити. «Ото у Вас, Марто, золота онучка», – кажуть, бувало, бабусі. А вона гордо відповідає: «Найкраща в світі».

Темою минулого тижня безумовно є школа. Початок нового навчального року. Скільки ж то хвилювань було напередодні. Скільки часу і коштів було потрачено батьками школярів задля того, аби їхнє дитя стояло на шкільній лінійці гарне, причепурене, в новій шкільній формі, з новим ранцем.
Хочеться дещо сказати про шкільну лінійку. Пошлюся знову на ранковий ефір всеукраїнського радіо НВ, де 2-го вересня вся країна і навіть українці зарубіжжя були включені в обговорення першовересневих шкільних заходів. Такий рудимент старого тоталітарного суспільства як шкільна лінійка (включно з назвою) начебто вже й вичерпав себе й після того, як у якійсь школі під час довготривалого стояння на сонці дітворі стало зле, лінійки вирішили скорочувати в часі. Окремі школи відмінили їх зовсім, проте, погодьтеся: в цілому альтернативу шкільній лінійці знайти непросто.

Хата, в якій мешкали Джурики.

Два тижні тому в с. Мала Мощаниця сталася пожежа. Згорів орендований будинок багатодітної сім’ї Джуриків. Мешкало у ньому дев’ятеро дітей разом з батьком та вагітною мамою. Будівля була дерев’яною, тому спалахнула миттєво. На жаль, відновити її неможливо. Сім’я втратила майже усе своє майно.

Сім’я Джуриків у новій оселі.

 


– Першими на допомогу прибігли, звичайно, сусіди, – розповідала мама родини Альона Джурик. – Трапилося усе раптово. Менші діти були біля мене, одне зі старших дітей вибігло і сказало, що горимо. Будова стара, дерев’яна, легкозаймиста, тому сталося все дуже швидко. Ще й спекотно було, віт­ряно, тож поки пожежні приїхали, згоріло півбудинку. Люди з усього села збіглися, не давали вогню поширюватися на хату далі, вибивали вікна, що могли – виносили. Тож якісь речі ми встигли врятувати, проте більше згоріло.

Вигляд нової оселі, придбаної для багатодітної сім’ї.


Ця пожежа трапилася 25 липня. Доки постраждалій сім’ї підшукували тимчасове помешкання, вони змушені були оселитися у старій клуні біля батьківської хати. Звичайно, умови для проживання, а тим паче з дітками – неприйнятні. Тому дітей відправили до тіток. З батьками залишилися тільки двоє найменших. У нову хату переїхали завдяки старанням сільського голови Василя Володимировича Никитюка та о. Сергія, настоятеля Свято-Михайлівського храму с. М. Мощаниця та о. Василя, настоятеля Свято-Успенського храму с. Глинськ.

Стіни вже другого медзакладу нашої області прикрасять художні розписи місцевої художниці та громадської діячки Яни Униченко. Цього разу малюнки з’являться на стінах пологового відділення Здолбунівської ЦРЛ.
Ідея прикрасити таким чином лікарню у місті виникла у головного лікаря медзакладу Владислава Сухляка та художниці Яни Униченко майже одночасно. Що буде зображено, дівчина поки не знає. Нині обдумує сюжет. А починати роботу над створенням малюнка планує за тиждень-два.

Минулотижневі громадські слухання на тему об’єднання Здолбунова із Квасиловом та селами Богдашівської сільської ради зібрали у приміщенні РДА понад сот­ню жителів міста. Здолбунівчани розмірковували, чи варто їм підтримати ініціативу групи депутатів міськради стосовно створення ОТГ із центром у Здолбунові.

Ідею об’єднання міста з смт Квасилів, селами Богдашів, Ільпінь, Кошатів й Орестів Богдашівської сільської ради подали 14 депутатів Здолбунівської міської ради 6 серпня. На сесії міськради 22 серпня депутати підтримали рішення «Про затвердження Порядку проведення громадських обговорень з питань добровільного об’єднання територіальних громад», відповідно до чого громадські слухання і відбулися.

Їх вже відправили на Схід

У холі Здолбунівської РДА стабільно двічі на тиждень ввечері збираються з десяток, а то й більше людей. Вони – люди різних професій та уподобань, проте всіх об’єднує бажання допомогти армії. Тут гуртом виплітають маскувальні сітки для воїнів та передають в зону бойових дій на Схід України.
Так працюють вже понад місяць. І за цей час трудівники-волонтери змогли виплести шість сіток. Нині це нехитре знаряддя захисту для наших воїнів вже відіслали у місто Щастя для бійців «Айдару». У посилку також вклали малюнки від дітлахів Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 5, Копитківської ЗОШ, табору «Романтик» Здолбунівського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Залізничний вокзал, 1942 р.

Не всім здолбунівчанам відомо про рідне місто те, що відомо історикам. Тому за історичною довідкою ми звернулися до директора Здолбунівського районного історико--краєзнавчого музею Олега Тищенка. І яким же було здивування почути, що місто Здолбунів цієї неділі насправді святкує ювілей, хоч не такий великий, як би нам усім хотілося, але ювілей. Історик переконує, що місту Здолбунів цьогоріч виповнюється 115 років. Не всім здолбунівчанам відомо про рідне місто те, що відомо історикам. Тому за історичною довідкою ми звернулися до директора Здолбунівського районного історико--краєзнавчого музею Олега Тищенка. І яким же було здивування почути, що місто Здолбунів цієї неділі насправді святкує ювілей, хоч не такий великий, як би нам усім хотілося, але ювілей. Історик переконує, що місту Здолбунів цьогоріч виповнюється 115 років. Розповів про неоднозначну що до такого бачення реакцію представників місцевої громади, які вже встигли бурхливо відреагувати на його пост у Фейсбуці. Проте історик-крає­знавець і пошуковець, який напрочуд добре знає історію рідного міста, стоїть на своєму. Тож подаємо його розповідь з перших уст.

Магазин, майстерні та будинок братів Поспішл (нині - Цемремонт), 1935 р.

 

– Не треба плутати першу історичну згадку про поселення із періодом, коли цей населений пункт став містом. Нагадаю, що перша історична згадка про Здолбунів датована 1497 роком. Серед переліку сіл, які перераховуються в дарчому акті великого князя Литовського Олександра князеві Костянтину Острозькому, є і Здолбунів (Долбунів). Хоча яким було на той час це поселення? Його навіть селом назвати важко. На початку ХVІІ ст. тут було сімнадцять дворів (на той час писали – димів).
Так у статусі села Здолбунів проіснував до сере­дини ХІХ ст. Хоча ще з Литовських часів зафіксовані певні дозволи на проведення у Здолбунові ярмарків, усе ж це було село. Волосний центр був розташований у Здовбиці.