
Дерманці при відзначенні 90-річчя Уласа
Самчука в с. Тилявка.
У квітні 2013 року минає сто років відтоді, коли в село Тилявку Кременецького
повіту, а тепер Шумського району Тернопільської області, переїхали на
постійне місце проживання десять дерманських сімей. Серед тих десяти була і
сім’я Олексія та Анастасії Самчуків, одним з дітей яких був Улас. Чому ж ці
люди відважилися на такий непростий крок?
Коли їхати зі Здолбунова на
Дермань, впадає в очі різниця в рельєфі місцевості: у Здовбиці, Уїздцях,
Гільчі, Миротині поля великі, просторі, мало порізані ярами, є де
розвернутися орачу і сівачу. В Дермані ж поля невеликі, густо порізані
ярами, видолинками, крутосхилами. Сотні років це накладало значний відбиток
на господарство дерманських селян. Населення багато, а родючої землі мало,
та й вона належить здебільшого поміщику чи монастирю. Тож дерманці здавна
займалися додатковими промислами: гончарством, столярною справою, ткацтвом.
Але це не могло вирішити проблему малоземелля: висока народжуваніть,
перенаселення, небажання селян іти у невеликі сусідні зросійщені та
євреїзовані міста заставляли окремих дерманців-господарів шукати землю на
стороні. В такому становищі опинився на початку ХХ соліття й батько Уласа
Самчука Олексій. На хуторі Лебедщина він мав п’ять десятин землі, а більше
взяти ніде. І дітей у сім’ї п’ятеро. Василь вже майже парубок, Катерина
дівочиться, Улас, Федот, Василина ростуть, як з води. І що ти їм даси, як
будуть одружуватися чи заміж виходити? Одну десятину. Та це ж майже жебрак!