Рано чи пізно в житті кожної людини настає старість і та мить, коли тіло атакують хвороби, падає зір і знижується слух, перестають слухатися ноги і кожен крок викликає біль.
Старість, щоправда, буває різна. Щасливі ті бабусі й дідусі, які живуть у колі дітей та онуків доглянуті, вчасно підліковані, забезпечені продуктами й усім необхідним. Та ще й, що важливо, не обділені спілкуванням та не відчувають себе покинутими на поталу. А як воно проживати у літньому віці самотнім? Як жити, коли ти не маєш сили спуститися до магазину, щоб купити хліба?
Саме з такою проблемою завітав до нас в редакцію житель Радивилова. Він племінник самотньої 90-річної здолбунівчанки. Катерина Трохимівна мешкає в мікрорайоні Цементників у будинку на 5-му поверсі. Донедавна ще ходила й повністю обслуговувала себе сама, та після необачного падіння і травми ноги спуститися із п’ятого поверху сама вже не може. 60-річний племінник сидіти з тіткою не взмозі, бо ще працює, та й мама, рідна сестра Катерини Трохимівни, хвора та перебуває в лікарні. «Аби тільки продукти хтось купував та приносив, по хаті тітка Катерина ще якось пересувається...» – висловив прохання чоловік.

До такого висновку дійшли у Рівненському обласному лабораторному центрі за результатами епідрозслідування. Загалом постраждало 24 особи. З них 22 дитини та 2 дорослих. А у поліції за цим фактом відкрили кримінальне провадження.

Новина про масове отруєння вихованців та працівників КЗ «Мізоцька спеціалізована загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів» наприкінці минулого тижня сколихнула Рівненщину. Згодом про це почала говорити вся Україна.
Лише за два дні, з 19 по 20 вересня, до інфекційного відділення Здолбунівської ЦРЛ з ознаками гострої кишкової інфекції поступило сім дітей та два працівники закладу (вихователь та кухар). У всіх пацієнтів відмічалися схожі симптоми: біль в епігастральній області, нудота, блювота, пронос, температура до 40 °С. Їм встановили попередній діагноз – гострий гастроентероколіт – і почали надавати медичну допомогу.

Цього тижня на Рівненщину нарешті доставили так звані бейбі-бокси (пакунки малюка) – одноразову натуральну допомогу при народженні дитини. Перші 357 коробок із необхідними для новонародженої дитини речами отримав обласний департамент соціального захисту населення. Їх вже розподілили між районами.
Як повідомила Тетяна Малахова з управління соціального захисту населення Здолбунівської РДА, у районі отримали поки що десять. І їх вже роздали мамам. Наступну партію очікують з нового тижня. Загалом у вересні Рівненщина повинна отримати від держави 1113 пакунків. А до кінця року – 4332.
«Бейбі-бокси» мали видавати з 1 вересня. Про це повідомив під час засідання Уряду прем'єр-міністр України Володимир Гройсман ще 30 травня. Проте видача пакунків затрималася на три тижні. Так сталося через те, що постачальник «бейбі-боксів» не встигав із формуванням пакунків, а частина областей – зволікала із підписанням угод на постачання, зазначив директор департаменту соціального захисту населення Рівненської ОДА Олексій Шамак.

Дві дівчинки зростали у родині Дяченків – Олеся та Наталія. Росли чемними, гарно вчилися й поводилися, були доброзичливі.
По закінченні школи Наталя вступила до інституту в своєму місті, а от Олесі забаглося їхати до Києва. Була вона якось на екскурсії в столиці й відтоді марила цим великим і неймовірно красивим містом. Тож умовляння батьків залишитися у своєму місті були марними. Олеся наполегливо приймає власне рішення і подає документи до Київського університету ім.
Т. Г. Шевченка. І от вона студентка. Життя у мегаполісі недешеве, тож аби вчити доньку, тато почав їздити на заробітки. Адже чого не зробиш для любої донечки.
Олеся ж уся в тата. І зовні на нього схожа. Таке ж темно-русяве волосся, такі ж карі очі, чорні брови – красуня. Де Олеся не з’явиться, на неї звертають увагу, супроводять поглядом. А як любили всі Олесю в бабусиному селі! Не раз розпитують стару Марту: «Коли у вашої Олесі канікули? Коли приїде?» Коли ж приїжджала, то оживали і вулиця, і село. Зі старшими заговорить – спитає про здоров'я. Із дітьми на вулиці завжди якісь ігри організує. По сусідству жила одинока бабуся Василина, то неодмінно забіжить провідати. На її прохання чимчикувала до магазину продуктів прикупити. «Ото у Вас, Марто, золота онучка», – кажуть, бувало, бабусі. А вона гордо відповідає: «Найкраща в світі».

Здолбунівська баскетболістка ввійшла до трійки лідерів юніорського чемпіонату Європи

Тетяна Гаврильчик.

Здолбунівчанці Тетяні Гаврильчик вісімнадцять. У свій юний вік дівчина вже відзначилася в Україні та за кордоном. Вона – перспективна баскетболістка, гравець баскетбольної команди БК «Рівне». Почала займатися баскетболом як для спортсменки доволі пізно – у 14 років. Проте це не завадило їй через чотири роки увійти в трійку лідерів за кількістю підбирань юніорського чемпіонату Європи в дивізіоні «В».

У баскетбол потрапила через почуття заздрощів
До чотирнадцяти років Тетяна не займалася баскетболом взагалі. Не було цікавості. А до спортзалу її привело банальне людське почуття – заздрість, про що вона сама розповідає.
– На своє перше тренування я прийшла через заздрощі до свого однокласника, який ходив на баскетбол. Він був набагато нижчим за мене. Я подумала, чому він може грати, а я – ні? Тож і пішла. Грати я, звісно, не вміла, але через мій зріст (194 см) за два місяці мене взяли грати, – пригадує Тетяна Гаврильчик.

Матч «Україна» – «Фінляндія».


Так дівчина розпочала свій нелегкий шлях спорт­сменки. Першим її тренером став Віктор Олександрович Ящук. Згодом старання баскетболістки-початківця помітила тренер з Рівного Марина Валентинівна Максимчук. Жінка довго вмовляла Тетяну прийти до неї на тренування. Проте дівчина все не насмілитися, адже не була ще впевнена у своїх навичках.
– Я все ніяк не могла наважитися прийти. Це ж у Рівне їздити, а мені тільки 14 років. Але коли я все ж прийшла, то спершу мені було дуже важко, адже всі дівчата займалися досить давно, а я нічого не вміла. Саме Марина Валентинівна повірила в мене в той час, як усі казали, що я нічого не варта. Вона мене познайомила з баскетболом та прищепила любов до цієї гри, – розповідає дів­чина.

Шановні здолбунівчани!
Прийміть найщиріші вітання з нагоди відзначення 521-ї річниці міста Здолбунів.
521 рік – це великий період в історії розбудови та становлення нашого міста.
Цілі покоління здолбунівчан самовіддано творчо працювали, щоб місто стало таким, яке воно є сьогодні.
А це – найбільший залізничний вузол у Рівненській області та залізничний ліцей, потужний комбінат з виробництва цементу – лідер цементної промисловості України та розвинута будівельна інфраструктура, передові школи та дошкільні навчальні установи, сучасні об’єкти торгівлі, банки європейського зразка, наповнені ігровим та спортивним обладнанням зони відпочинку, сквери та розбудований гідропарк – улюблене місце відпочинку здолбунівчан.
З високою відповідальністю до святкування Дня міста підійшли депутати міської ради, члени виконавчого комітету, апарат управління міської ради, трудові колективи, суб’єкти підприємницької діяльності.


Щороку восени напередодні Дня міста підсумовуємо, що зроблено за рік. Це вже стало доброю традицією.
Виконуючи накази та враховуючи пропозиції жителів міста, міська рада системно підходить до вирішення найактуальніших проблем та поставлених завдань.
У поточному році виконано значний обсяг робіт. Планово виконуються програми, ухвалені на сесіях міської ради.
Завдяки прийнятій Програмі благоустрою міста протягом поточного року вдалося провести такі роботи:
– капітальний ремонт частини дороги та пішохідної доріжки по вулиці Шевченка (від вулиці Паркової до будинку по вулиці Шевченка, 242);
– капітальний ремонт дорожнього покриття частини вулиці Словацького та провулку Князя Володимира;
– капітальний ремонт дорожнього покриття провулку Огієнка;
– розпочаті роботи з капітального ремонту дорожнього покриття по вулиці Миру, а роботи з ремонту пішохідної доріжки по вулиці Миру вже завершені.

Темою минулого тижня безумовно є школа. Початок нового навчального року. Скільки ж то хвилювань було напередодні. Скільки часу і коштів було потрачено батьками школярів задля того, аби їхнє дитя стояло на шкільній лінійці гарне, причепурене, в новій шкільній формі, з новим ранцем.
Хочеться дещо сказати про шкільну лінійку. Пошлюся знову на ранковий ефір всеукраїнського радіо НВ, де 2-го вересня вся країна і навіть українці зарубіжжя були включені в обговорення першовересневих шкільних заходів. Такий рудимент старого тоталітарного суспільства як шкільна лінійка (включно з назвою) начебто вже й вичерпав себе й після того, як у якійсь школі під час довготривалого стояння на сонці дітворі стало зле, лінійки вирішили скорочувати в часі. Окремі школи відмінили їх зовсім, проте, погодьтеся: в цілому альтернативу шкільній лінійці знайти непросто.

Хата, в якій мешкали Джурики.

Два тижні тому в с. Мала Мощаниця сталася пожежа. Згорів орендований будинок багатодітної сім’ї Джуриків. Мешкало у ньому дев’ятеро дітей разом з батьком та вагітною мамою. Будівля була дерев’яною, тому спалахнула миттєво. На жаль, відновити її неможливо. Сім’я втратила майже усе своє майно.

Сім’я Джуриків у новій оселі.

 


– Першими на допомогу прибігли, звичайно, сусіди, – розповідала мама родини Альона Джурик. – Трапилося усе раптово. Менші діти були біля мене, одне зі старших дітей вибігло і сказало, що горимо. Будова стара, дерев’яна, легкозаймиста, тому сталося все дуже швидко. Ще й спекотно було, віт­ряно, тож поки пожежні приїхали, згоріло півбудинку. Люди з усього села збіглися, не давали вогню поширюватися на хату далі, вибивали вікна, що могли – виносили. Тож якісь речі ми встигли врятувати, проте більше згоріло.

Вигляд нової оселі, придбаної для багатодітної сім’ї.


Ця пожежа трапилася 25 липня. Доки постраждалій сім’ї підшукували тимчасове помешкання, вони змушені були оселитися у старій клуні біля батьківської хати. Звичайно, умови для проживання, а тим паче з дітками – неприйнятні. Тому дітей відправили до тіток. З батьками залишилися тільки двоє найменших. У нову хату переїхали завдяки старанням сільського голови Василя Володимировича Никитюка та о. Сергія, настоятеля Свято-Михайлівського храму с. М. Мощаниця та о. Василя, настоятеля Свято-Успенського храму с. Глинськ.

Стіни вже другого медзакладу нашої області прикрасять художні розписи місцевої художниці та громадської діячки Яни Униченко. Цього разу малюнки з’являться на стінах пологового відділення Здолбунівської ЦРЛ.
Ідея прикрасити таким чином лікарню у місті виникла у головного лікаря медзакладу Владислава Сухляка та художниці Яни Униченко майже одночасно. Що буде зображено, дівчина поки не знає. Нині обдумує сюжет. А починати роботу над створенням малюнка планує за тиждень-два.

Минулотижневі громадські слухання на тему об’єднання Здолбунова із Квасиловом та селами Богдашівської сільської ради зібрали у приміщенні РДА понад сот­ню жителів міста. Здолбунівчани розмірковували, чи варто їм підтримати ініціативу групи депутатів міськради стосовно створення ОТГ із центром у Здолбунові.

Ідею об’єднання міста з смт Квасилів, селами Богдашів, Ільпінь, Кошатів й Орестів Богдашівської сільської ради подали 14 депутатів Здолбунівської міської ради 6 серпня. На сесії міськради 22 серпня депутати підтримали рішення «Про затвердження Порядку проведення громадських обговорень з питань добровільного об’єднання територіальних громад», відповідно до чого громадські слухання і відбулися.

Їх вже відправили на Схід

У холі Здолбунівської РДА стабільно двічі на тиждень ввечері збираються з десяток, а то й більше людей. Вони – люди різних професій та уподобань, проте всіх об’єднує бажання допомогти армії. Тут гуртом виплітають маскувальні сітки для воїнів та передають в зону бойових дій на Схід України.
Так працюють вже понад місяць. І за цей час трудівники-волонтери змогли виплести шість сіток. Нині це нехитре знаряддя захисту для наших воїнів вже відіслали у місто Щастя для бійців «Айдару». У посилку також вклали малюнки від дітлахів Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 5, Копитківської ЗОШ, табору «Романтик» Здолбунівського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Залізничний вокзал, 1942 р.

Не всім здолбунівчанам відомо про рідне місто те, що відомо історикам. Тому за історичною довідкою ми звернулися до директора Здолбунівського районного історико--краєзнавчого музею Олега Тищенка. І яким же було здивування почути, що місто Здолбунів цієї неділі насправді святкує ювілей, хоч не такий великий, як би нам усім хотілося, але ювілей. Історик переконує, що місту Здолбунів цьогоріч виповнюється 115 років. Не всім здолбунівчанам відомо про рідне місто те, що відомо історикам. Тому за історичною довідкою ми звернулися до директора Здолбунівського районного історико--краєзнавчого музею Олега Тищенка. І яким же було здивування почути, що місто Здолбунів цієї неділі насправді святкує ювілей, хоч не такий великий, як би нам усім хотілося, але ювілей. Історик переконує, що місту Здолбунів цьогоріч виповнюється 115 років. Розповів про неоднозначну що до такого бачення реакцію представників місцевої громади, які вже встигли бурхливо відреагувати на його пост у Фейсбуці. Проте історик-крає­знавець і пошуковець, який напрочуд добре знає історію рідного міста, стоїть на своєму. Тож подаємо його розповідь з перших уст.

Магазин, майстерні та будинок братів Поспішл (нині - Цемремонт), 1935 р.

 

– Не треба плутати першу історичну згадку про поселення із періодом, коли цей населений пункт став містом. Нагадаю, що перша історична згадка про Здолбунів датована 1497 роком. Серед переліку сіл, які перераховуються в дарчому акті великого князя Литовського Олександра князеві Костянтину Острозькому, є і Здолбунів (Долбунів). Хоча яким було на той час це поселення? Його навіть селом назвати важко. На початку ХVІІ ст. тут було сімнадцять дворів (на той час писали – димів).
Так у статусі села Здолбунів проіснував до сере­дини ХІХ ст. Хоча ще з Литовських часів зафіксовані певні дозволи на проведення у Здолбунові ярмарків, усе ж це було село. Волосний центр був розташований у Здовбиці.

Дмитро Якубець має декілька діагнозів: хронічний гломерулонефрит та полікістоз нирок. Окрім того, він потребує операції з пересадки нирок. Арсен Цицик же має гісциоцитоз Х з клітин Лангерганса, а також бульоз та кісти в легенях. Додає юнаку складнощів і грибок легень. Щодня рідні цих діток витрачають чималі суми на лікування і будь-яка допомога та підтримка неабияк важливі для них.

 


Ці сім’ї живуть у суспільстві серед людей, тож не повинні залишатися з такими проблемами сам-на-сам. Тому минулої суботи понад сотня здолбунівчан зібралися на благодійний забіг та подолали дистанцію в один кілометр, аби допомогти цим двом хлопцям отримати шанс на одужання.

як здолбунівчани відзначили 27-у річницю незалежності України

Цьогоріч найбільше свято країни у Здолбунові відзначив доволі насичено. Різноманітні заходи тривали відранку до пізнього вечора у різних куточках міста. Тож протягом цілого дня здолбунівчани мали чим себе розважити.

Розпочалося святкування Дня Незалежності ходою громадськості від Здолбунівського РБК до площі Героїв Майдану. Із синьо-жовтими кульками крокували понад дві сотні людей, а воїни-земляки несли величезний стяг. Тим часом на площі Героїв Майдану представники місцевого духівництва готувалися до традиційного молебню за Україну. Затим відбулося урочисте віче «Україна понад усе!». Керівник Спілки учасників бойових дій та АТО «УВО» Сергій Пандрак та голова ГО «Здолбунівська спілка учасників бойових дій та АТО «УВО» Андрій Токарчук вручали нашим землякам –бійцям та рідним полеглих у війні з Росією медалі «Доброволець АТО» (2014 рік). Дарували квіти мамам воїнів, клали букети до стели Небесної Сотні. А ще вручили Подяки держслужбовцям від імені Здолбунівської РДА.

 


Опісля офіційної частини гості свята розійшлися хто куди, обираючи найцікавіші для себе локації. У приємному затінку міського парку люди фотографувалися поблизу оригінальних фотозон, допомогали волотерам плести маскувальну сітку, брали участь у майстер-класах від народних умільців та ласували смаколиками.


На вулиці Грушевського від сцени до приміщення РДА розтягнулися торгові ятки з усілякими товарами. Тут же згодом любителів важкого спорту розважали місцеві богатирі, які змагалися у «Козацьких розвагах». Дуже зацікавила і дорослих, і дітлахів виставка сільгосптехніки. Малі та дорослі захоплено розглядали комбайни, сіножатки та фотографувалися поблизу них. Місцеві сільгосппрацівники навіть випекли декілька смачних великих короваї, аби пригостити гостей свята.

Насичений подіями День Державного Прапора України завершився для здолбунівчан та гостей міста походом до Здолбунівського районного історико-краєзнавчого музею. Там відкрили для відвідувачів ще три експозиційні зали.
Тож нині у музеї діє вже чотири експозиційні зали. Це – зали, присвячені періоду від доісторичних часів до Середньовіччя, ХІХ – поч. ХХ століття, Другої світової війни, а також – Руху українського опору, Героям Майдану та АТО.
Зустрічав гостей директор музею Олег Тищенко. Розповівши коротко про історію приміщення, нелегкі трудові будні працівників та волонтерів музею, запросив всіх всередину на екскурсію.
Ті, хто бачив лише першу залу цього закладу, були щиро вражені. Адже немалу роботу проробили волонтери та працівники музею. Олег Тищенко захопливо розповідав екскурсантам про кожен експонат, представлений тут. Прикметно, що за понад три роки існування, до музею не придбали жодного експонату. Все – подаровані небайдужими людьми. А ще перенесені з колишнього музею Приходька. До слова, у ЗРІКу речі декомунізованого радянського військового будуть зберігатися в кращих умовах, ніж у старому приміщенні.
Нині ж роботи з облаштування районного музею тривають. Проте для охочих пізнати історію рідного краю він завжди відчинений.
Ірина САМЧУК.

У роботі форуму взяли участь і представники Рівненщини.

Двадцять четвертого серпня, в День незалежності України, Юлія Тимо­шенко презентувала концепцію нового суспільного договору та його серця – нової Конституції. На заході були присутні правники, політики, експерти та представники громадянського суспільства.
Активна робота над концепцією тривала з 15 червня: тоді, на форумі «Новий курс України», Юлія Тимошенко запросила експертне середо­вище долучитися до її ініціативи. Більше сотні інтелектуалів держави приєдналися до роботи та два місяці активно працювали у робочих групах. До їх числа увійшли й співавтори Конституції 1996 року.

У п’ятницю, 24 серпня, Юлія Тимошенко та депутати партії «Батьківщина» разом з киянами
і гостями столиці спостерігали за парадом до Дня незалежності України, який проходив на Хрещатику.


Необхідність нового суспільного договору, яка давно назріла в суспільстві, передбачає розробку передумов для досягнення кожною людиною свого максимального потенціалу в державі. Також вона включає в себе можливості реалізації прямої демократії, недопущення узурпації влади однією партією або людиною та сприяє доступу людей до прийняття державницьких рішень.
Також Юлія Тимошенко пропонує у концепції зміну діючої змішаної президентсько-парламентської форми правління на парламентську республіку канцлерського типу. Досвід багатьох процвітаючих країн доводить ефективність саме такої форми правління. В Україні, де процвітає дуалізм влади, який треба терміново викорінювати, такий перехід є надважливим.
Реформа виборчої системи, яку пропонує лідер «Батьківщини», має на меті якісну активізацію діяльності політичних партій та ліквідацію впливу на них олігархічних груп. Юлія Тимошенко пропонує зниження на виборах прохідного бар’єру до 2 %, що дасть змогу малим, незаплямованим партіям пройти до парламенту. Особ­ливо важливим це є для активної української молоді, яка прагне змінювати державу та має безліч бюрократично-олігархічних перепон.

Один зі співвласників ФГ «П’ятигорське» Ігор Юрійович Середюк.
По обидва боки від нього організаторки свята Ольга Кулай та Катерина Блащук,
далі – турботливі кухарочки та вдячні орендодавці.

Минулої неділі, 26 серпня, мешканці села Сухівці Рівненського району мали гарну несподіванку: фермерське господарство «П’ятигірське» організувало для них велике гарне свято, свого роду обжинки. Нагадаємо, що попередньої неділі – 19 серпня – таке ж свято відбулося у сусідньому Заріцьку.

Незважаючи на складні погодні умови, посуху, урожай цього року, нехай і на глинистих пагорбах, але зіб­рали непоганий. Станіслав Середюк, один з власників ФГ «П’ятигірське», виступаючи перед сухівчанами, згадав, як п’ять років тому довелося їх переконувати і навіть просити, щоб віддали свою землю в оренду. «Перед однією жінкою я навіть на коліна став», – згадує Станіслав Олександрович. Але повірили Середюкам люди з сіл Заріцьк, Сухівці, Радухівка, Старожуків, Малий Спасів, Голишів і сьогодні вже бачать, що не прогадали, віддавши свої паї – 3050 гектарів орної землі – у господарські руки ФГ «П’ятигірське».

Уже традиційно у Здолбунові на автостанції відзначали День Державного Прапора України. Цьогоріч почесну місію підняття національного стяга доручили старшому солдату, учаснику АТО Олександру Повстанському із донечкою та одинадцятикласникам Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст.
№ 5, переможцям обласного та республіканського турнірів Галині Свириді та Віктору Шолудьку.
Окрім цього, керманичі міста та району урочисто вручили вісьмом шістнадцятирічним юнакам та дівчатам паспорти громадянина України. А згодом представники влади та громадськості поклали квіти до пам’ятного каменя, встановленого на честь першого в Рівненській області підняття синьо-жовтого прапора.
Фото Ірини САМЧУК.

Півтора місяця підготовки та аншлаг у залі Здолбунівського БКЦ. Уже третій рік поспіль у нашому місті обирають найкрасивішу дівчину року. Цього разу переможницею конкурсу краси та грації «Міс Здолбунів» стала здолбунівчанка Анастасія Майнгард.

Минулої суботи на сцену Будинку культури цементників вийшли десять красунь. Усі вони на початку липня пройшли кастинг та наполег­ливо готувалися до фінального виступу. Протягом цього часу дівчата брали уроки хореографії, ораторського мистецтва, вчилися надавати першу медичну допомогу, випікати смаколики, вивчали правила поведінки у надзвичайних ситуаціях, допомагали плести маскувальну сітку для воїнів на Сході України і готувати музей до відкриття нових експозиційних зал. А ще позували професійним фотографам.
Зі всім цим багажем знань та досвідом красуні показали на сцені неперевершене шоу. Всього п’ять разів у чотирьох образах виходили на сцену дівчата. Спершу вони розпалили пуб­ліку чуттєвими танцями в чорних маленьких сукнях, згодом дефілювали у стильних куртках від відомого на весь світ дизайнера Фелікса Родіонова, перевтілились у милих дівчаток в дизайнерських піжамах, а також продемонстрували граційність під час виходу у вечірніх сукнях та ерудованість у відповідях на запитання журі.

Триває розширена нарада керівників закладів освіти району.

Триває розширена нарада керівників закладів освіти району.

Освітяни Здолбунівщини підбили підсумки минулого навчального року та вели мову про готовність до нового. І робили це не як зазвичай - на районній конференції педагогічних працівників району, а на розширеній нараді керівників закладів освіти за участю представників від місцевих влади, відділу освіти і райметодкабінету, ради профспілки освітян. Відбулося це засідання 29 серпня на базі Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 6.

Черговий навчальний рік для когось зі школярів нашого району розпочнеться першого, а для когось і третього вересня - за вибором освітнього закладу, який вони відвідують. Для всієї освітянської спільноти він буде означений новими викликами й випробуваннями, адже триватиме реформування української освіти, що є по суті проектуванням майбутнього нашої країни, бо саме школа формує мислення юних, тих, кому невдов­зі доведеться взяти на себе відповідальність за подальший розвиток держави. Крім того, саме з початком 2018-2019 навчального року стартує і ключова реформа - Нова українська школа (НУШ). Головна її мета створити школу, в якій буде приємно навчатись і яка даватиме учням не тільки знання, а ще й вміння їх застосовувати. Отож, спільне завдання освітян зробити школу відкритою, цікавою та сучасною. Перейти до школи компетентностей, в якій дитина - індивідуальність, учитель - вмотивований, а батьки - партнери педагогів у навчально-виховному процесі.
На Здолбунівщині, запевняють у відділі освіти, Нова українська школа прийде у кожний навчальний заклад, незалежно від його розташування. У нашому районі ця реформа насамперед стосуватиметься 837 першачків, які навчатимуться у 47 класах, та їхніх вчителів і батьків.