Розповідь з перших уст

 

 Анна НЕСТЕРУК з Людмилою СУКОВАТОЮ та учнями-волонтерами зі Здолбунівської ЗОШ І-ІІІ ст. № 6. 

Здолбунівчанці Анні Василівні Нестерук 94 роки. За розповідями таких людей, як ця жінка, треба вивчати нашу історію. Тоді вона буде правдива, неприкрашена, без ідео­логічних та наукових вивертів.

Поколінню, яке народилося в 1920-х роках, судилося пізнати, що таке голод, холод, репресії, непомірно тяжка праця, війна. Анна Василівна пережила випробування голодом тричі і за свій довгий вік мала стільки праці, що й на три життя вистарчило б. Важко повірити, що усі ті страшні випробування, про які вона розповіла, пережила одна людина – мала дівчинка, дівчина, згодом матір і бабуся. Втратила здоров’я й силу, була голодною й виснаженою, живучи у нестерпних умовах, не раз опинялась на межі, проте не втратила себе, не озлобилася на своїх гнобителів й увесь світ, а зберегла в собі внутрішнє сонце – доброту й щирість своєї душі. Сьогодні онука з чоловіком та правнучка – єдина її родина – віддячують Анні Василівні такою ж великою любов’ю, як вона у свій час вклала у них.

Минулої суботи, 7 липня, у юнацьких команд здолбунівських «Орлів» було два матчі на виїзді. Товариські поєдинки вони зіграли у двох вікових категоріях Ю13 та Ю15 у Вінниці.
Суперником наших спортсменів була місцева команда «Вовки». Для здолбунівських молодших юнаків це був дебют у контактному виді гри в американський футбол. Незважаючи на хвилювання та брак досвіду, хлопці показали хорошу гру. Проте вінницькі «Вовки» виявилися сильнішими. Тож з фінальним свистком рефері зафіксував рахунок 14:0 на користь господарів.

Завершився турнір з міні-футболу серед працівників державних установ Здолбунівщини. Участь у ньому брали шість команд.
У півфінал вийшли чотири команди: Здолбунівської міської ради, Здолбунівського РС ГУ ДСНС у Рівненській області, Здолбунівської місцевої прокуратури Рівненської області, Здолбунівського відділення поліції Острозького відділу поліції ГУНП в Рівненській області.

Петро Іванович Хаврук.

Те, що у Мізочі лікарні більше нема – доконаний факт. Всі протести місцевого населення та депутатів ні до чого не привели. Незважаючи на те, що в судових тяжбах дійшли до Верховного суду, він поставив крапку не на користь громади, а на користь реформи. Вочевидь, так і має бути. Коли в країні реформа оголошена й стартувала, то на місцях поетапно мусить відбуватися та реорганізація, яка запланована.

 

Приміщення, де була Мізоцька лікарня. Два верхніх поверхи тут нині стоять порожні. 

Проте побувавши в смт Мізоч й поговоривши з людьми, приходжу до висновку, що проблема тут не лише в закритті терапевтичного відділення лікарні, а ще і в тому, що люди здезорієнтовані через брак інформації про те, що в галузі медицини відбувається і як має бути. В більшості ще не обрали сімейних лікарів і не знають, що це таке працювати з сімейним лікарем та як це діє: «гроші ходять за пацієнтом». «Коли наші люди приїздять до Здолбунова в районну лікарню, їх практично виставляють за двері. Людина на швидку телефонує, а їй кажуть: «Звертайтеся до сімейного лікаря», – розповідає селищний голова смт. Мізоч Богдан Похилюк. Сам він не вважає рішення закриття лікарні в Мізочі правильним. Адже селище завжди було центром для прилеглих сіл.

Мізоцька амбулаторія.

 


Всі люди, яких я зустріла дорогою до місцевої амбулаторії, говорили на тему лікарні те ж саме, що й селищний голова. Що далеко їхати, незручно.
«Я працюю водієм на швидкій біля 30 років. У мене й колег думка така, що лікарня тут, у Мізочі, мала б функціонувати. Ми на швидкій не встигаємо обслуговувати далекі села, бо де Мала Мощаниця, а де Буща. Та й як обслуговуємо? Надаємо першу допомогу на дому і все», – розповідає Дмитро Алексійчук.
Своїм баченням ситуації, що склалася з лікарнею у Мізочі, поділився Петро Хаврук, завідувач Мізоцької амбулаторії. (до 2013-го був головним лікарем Мізоцької районної лікарні).
– Вважаю, що утримувати стаціонар в тому вигляді, якому він був, недоцільно. Адже там має бути база для додаткових обстежень. У нас же тільки загальні аналізи, флюрографія та ЕКГ. А треба мати принаймні серйозну рентгенографію. Хворий з пневмонією мусить їхати в Здолбунів. Тепер порахуймо, що виходить по персоналу. Візьмімо 25 ліжок – це мінімальна кількість, щоб був цілодобовий пост. А треба чотири зміни. Це чотири медсестри, чотири санітарки, по чотири розчерговки лікарів, маніпуляційна, ще один лікар. Треба і двірник, прибиральниця. І це вже 15 людей. А у нас ніколи більше 15-ти хворих там не лежало. І це в основному старі люди.

Під час позачергової двадцять дев’ятої сесії Здолбунівської районної ради, яка відбулася 5 липня, депутати розглянули вісім питань порядку денного.
Зокрема вони підтримали питання про здійснення повноважень щодо управління закладами освіти, а також продовжили термін дії контракту з директором П’ятигірської ЗОШ І-ІІ ст. Марією Щебет.
Окрім того, своїм рішенням районні обранці підтримали створення на Здолбунівщині комунальної установи «Здолбунівський інклюзивно-ресурсний центр» Здолбунівської районної ради. Створений він задля забезпечення прав дітей з особливими освітніми потребами від 2 до 18 років на здобуття дошкільної та повної загальної середньої освіти. Затверджено й статут цієї установи.

Щороку в першу суботу липня кооператори всього світу Щороку в першу суботу липня кооператори всього світу відзначають Міжнародний день кооперації

Споживча кооперація Здолбунівщини має славну історію і хороші традиції. Але головний наш здобуток у тому, що кооператори району з оптимізмом дивляться у майбутнє. Ми працюємо, розвиваємося, рухаємося вперед, маємо й певні досягнення.
Звісно, великі зміни, які відбулися останнім часом в податковому та трудовому законодавствах, не сприяють розвитку споживчої кооперації. Швидше, навпаки: кожен пункт цих змін серйозно “б’є” по кооперативній скарбниці, а це - і податок на нерухоме майно, землю, і сплата єдиного соціального внеску. Але ми ухвалили принципове рішення: наскільки б важко не було, працівників не скорочувати, не залишати людей без шматка хліба.

Усього півроку служить в поліції дільничний офіцер сектору превенції Здолбунівського ВП Роман ПЕТРЕНКО (на фото), але його наполег­ливості й сумлінності в роботі можуть позаздрити й набагато досвідченіші правоохоронці.

Який фах обере, Роман визначився змалку. Мав-бо на кого рівнятися, адже його батько – Юрій Валентинович Петренко – не один десяток років ніс службу в органах внутрішніх справ. Ним щиро пишається, шанує, цінує. Батькові нічні чергування пам’ятає досі. Саме від нього й перейняв наполегливість у роботі, чесність та добропорядність. Зараз, на заслуженому відпочинку, батько для Романа – наставник, у якого є чого повчитися.

Спогади Любові Костянтинівни Хабатюк із с. Глинськ

Учні та вчителі Глинської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ст. біля пам’ятника полеглим за Україну.

Розповідей, подібних до цієї, наш земляк Валентин Вишневський зібрав у селах Здолбунівського та Дубенського районів близько сотні. Ці люди багато років мовчали. А коли літа стали добігати до літньої межі – заговорили. Бо правду про те, що судилося пережити, гріх забрати з собою в могилу, не розповівши про те нащадкам. Адже молодші покоління українців мають право знати правдиву історію.

Нас, дітей, у батьків Костянтина Денисовича (1900 р. н.) та Анастасії Олександрівни Ковальчуків, було четверо. Окрім мене, найстаршої (1920 р. н.), – на два роки молодший брат Юрій, через два роки народилась сестра Тіна, а за нею й наймолодша (1926 р.н.) Раїса. Батьки проживали у селі Ульбарів Дубенського району. Мали велике господарство і земельний наділ – 12 гектарів землі.

Люди недарма кажуть: «Не оціниш, поки не втратиш». У житті я втрачала багато і часто. Та чи не найболючішою втратою стала смерть сестри, з якою ми разом росли. Вона була молодшою від мене на два роки. Коли лікувалася в онкодиспансері, я допомагала їй грішми. А після її похорону я залишилася без грошей, без здоров’я і у великій депресії.
У такому стані разом з подругами нелегально вирушила до Італії. Через знайомих розшукали ми туристичне агентство, яке займалося нелегальним перевезенням через кордон. Нас зібрали вісім чоловік і поетапно, через Словаччину, а далі через Австрію, різними видами транспорту перевезли нас через кордон. Це тепер їдуть за одномісячними візами і залишаються за кордоном, а тоді це було дуже небезпечно. Та коли не знаєш, що на тебе чекає, то легше.

У селі Івачків освятили ще один хрест-фігуру. Долучилися до цієї справи Олександр та Мирослав Лапчуки.
Встановили його на хуторі, де жив раніше пан Олександр. Саме на тому місці колись стояв хрест-фігура. На жаль, його зруйнували, залишився лише стовпчик у землі, на який люди чіпляли сушити рушнички.
Таке місце не повинно бути занедбаним та зарослим бур'яном, тож Господь своїм промислом скерував Олександра Віталійовича та його сина Мирослава Олександровича відновити зруйновану святиню, яка є окрасою Церкви та Православної віри. Олександр Віталійович вирішив зробити хрест-фігуру власними руками. Адже з благословенням Церкви та великим бажанням Господь є помічником у цій Богоугодній справі.

У Здолбунові відзначили День молоді

Незвично прохолодний, як для літа, вечір минулої неділі таки зібрав на святкові заходи, що цьогоріч відбувалися на площі Героїв Майдану, доволі багато люду: ще напівсонних, у романтичному настрої випускників, жвавих малих дітлахів і дорослих.

Та це було згодом. А розпочалося відзначення свята зі змагань інтелектуалів. У Здолбунівській районній біб­ліотеці для дітей та юнацтва відбувся бліц-турнір з шахів. За першість у ньому боролися люди молоді не тільки за віком, а й духом – близько тридцяти любителів шахів у двох вікових категоріях. У першій з них серед шахістів 2000 року народження і молодших перемогу здобула десятикласниця гімназії Марія Гнатюк. У другій віковій категорії серед учасників віком 18 років і старших золото завоював Ігор Намінський.

 


Увечері ж на площі Героїв Майдану розмістили кілька локацій, де кожен мав змогу знайти заняття собі до душі.
Доки на сцені перед Здолбунівським БКЦ вручали грамоти найактивнішим школярам, які стали призерами обласного та Всеукраїнського рівнів предметних олімпіад, спартакіад у 2017-2018 навчальному році, дітлахи завзято малювали на асфальті площі своє щасливе дитинство. Трохи старші хлопці й дівчата в ході організованої для них естафети демонстрували усім свої спортивні навички. Крім того, виготовляли різноманітні вироби під час майстер-класу з паперопластики.

Третє місце у своїй віковій категорії в обласному етапі конкурсу дитячої творчості «Яскраві діти України» здобула здолбунівчанка Каріна Мохначук.
Фінал конкурсу відбувся у Рівному 24 червня. За перемогу змагалися 21 учасник.
Каріна Мохначук – вихованка зразкової студії естрадного співу «Юність» Здолбунівського районного центру творчості дітей та юнацтва (керівник – Михайло Така).
Під час участі у конкурсі дівчина пройшла майстер-класи з індивідуального вокалу та акторської майстерності і отримала за це відповідний сертифікат. Оцінювали таланти юних співаків відомі композитори, поети, музиканти та громадські діячі, серед яких Руслан Квінта, Тарас Петриненко, Юрій Рибчинський, Ірина Кекелія, Ірина Луценко.
Вл. інф.

Тетяна МОСЕЙЧУК.

Під час нещодавньої IV Міжнародної спеціалізованої виставки «Сучасність. Енергозбереження. Технології (СЕТ-2018)» відбувся обласний конкурс дитячої творчості серед школярів. Діти подали на нього свої роботи – малюнки, твори й вироби. Кращі серед них визначили за підсумками голосування відвідувачів виставки.
Перемогу у номінації «Відходам – друге життя» здобула наша землячка Тетяна Мосейчук – вихованка студії дизайну Здолбунівського районного центру творчості дітей та юнацтва, учениця ЗОШ І-ІІІ ст. № 1. Дівчинка представила на конкурс роботу «Мотоцикл моєї мрії» – модель, виготовлену з газетних трубочок.
– У нашій студії Тетяна займається кілька років. Вона – сумлінна, вправна і талановита. Досить майстерно володіє різними техніками рукоділля, але знаю, що найбільше їй подобаються декупаж та плетіння з газетних трубочок. До слова, це – не перший успіх моєї вихованки, адже вона вже неодноразово була призеркою і переможницею різноманітних конкурсів. Щиро бажаю Тетяні натхнення й нових здобутків, – розповіла керівник студії дизайну Здолбунівського РЦТДЮ Катерина Малярчук.
До цих побажань приєднуємось і ми, колектив «Нового життя».
Вл. інф.

Конкурсна робота Тетяни МОСЕЙЧУК.

Цьогоріч конкурс краси та грації «Міс Здолбунів» стартує на кілька місяців раніше. Тож і його фінал проходитиме не восени, а влітку - наприкінці серпня. Цьогоріч конкурс краси та грації «Міс Здолбунів» стартує на кілька місяців раніше. Тож і його фінал проходитиме не восени, а влітку - наприкінці серпня. Нині триває набір конкурсанток. У мережі вже є ролик, у котрому дівчат віком від 16 років запрошують заповнити анкету на участь. Заявки прийматимуть до 10 липня.

На Івана Купала, 6 та 7 липня, в Бущі вдруге поспіль проходитиме етно-еко фестиваль «БУЩА ПАПОРОТЬ». Цьогоріч він вийшов на новий рівень і тепер має статус обласного відкритого фестивалю.
Протягом двох фестивальних днів на гостей чекають цікаві майстер-класи, гутірки, частування, забави для дітей, дискотека та багато інших цікавих розваг на різних локаціях: мистецькій галявині, галявині для малечі, дикому полі, етнофотозоні «Бущанські старожитності», наметовому містечку «Готель під зорями», зоні барбекю.

Програма фестивалю
6 липня
11.00 - 17.00 Екскурсії екологічною стежкою «Від Волині до Поділля» Національного природного парку «Дермансько-Острозький» (групи формуватимуться кожні дві години, максимальна кількість учасників в групі – 25 осіб, старт подорожі від фестивальної зони, протяжність маршруту – 1,5 км, тривалість екскурсії – 1,5 год.).
Футбольне поле с. Буща
11.00 - 18.00 Турнір з міні-футболу (участь беруть 8 команд зі Здолбунівського району, підведення підсумків та нагородження команд о 18.00 на головній сцені фестивалю).
Локації та інтерактив фестивалю
15.00 Презентаційний стенд Національного природного парку «Дермансько-Острозький» та «Здолбунівщини туристичної».
Фотозона «Бущанські старожитності».

Минулого тижня На Рівненщині відбулася IV Міжнародна спеціалізована Минулого тижня На Рівненщині відбулася IV Міжнародна спеціалізована виставка «Сучасність. Енергозбереження. Технології (СЕТ-2018)»

Ця виставка на Рівненщині відбувається уже вчетверте. На цій Міжнародній спеціалізованій виставці «Сучасність. Енергозбереження. Технології (СЕТ-2018)» розробники презентували найновішу продукцію та технології, що дозволяють економити та заощаджувати енергію.
– Започаткували виставку у 2015 році. Вона стала потужним заходом, що стимулював газозаміщення в області. Адже в той час гостро постало питання енергонезалежності держави. Зараз «СЕТ» – не лише демонстрація твердопаливних котлів. Це комунікаційний майданчик бізнесу, влади та споживачів задля ознайомлення та впровадження новітніх енергоощадних технологій і правильних рішень. Важливо, що Рівненщина вже другий рік поспіль займає перше місце в Україні у галузі енергоефективності. І без перебільшення цьому сприяла ця виставка, – розповів ініціатор заходу, голова Рівненської обласної адміністрації Олексій Муляренко.

Ось уже рік всупереч ухваленому згідно чинного законодавства рішенню міської влади пам’ятник Миколі Приходьку стоїть непорушно на Привокзальній площі у Здолбунові. Сподіваюся, триватиме це недовго… І що логічно, доцільно й цивілізовано, він займе місце в місцевому історико-крає­знавчому музеї. Не може погруддя співробітника НКВС бути візитівкою Здолбунова.

У травневій суперечці у Фейсбуку на цю тему кілька ботів спробували «робити погоду», прикриваючись історією та пам’яттю. Ви підніміть свою «п’яту точку» та відвідайте у Рівному на вул. Відінській галузевий архів обласного управління СБУ. Візьміть паспорт. Напишіть заяву. І у вас буде можливість побачити вповні, можливо відчути весь трагізм історії краю середини ХХ століття. Лише засуджених судами, «трійками», ОСО тут зберігається понад 25 тисяч справ. А це ж не папір, це тисячі людських життів…
У 2006 році вийшов перший том «Реабілітовані історією. Рівненська область». У травні цього року в Здолбунівському районному історико-краєзнавчому музеї відбулася презентація вже сьомого тому. Від третього тому тут подається іменний покажчик. Сьомий том закінчується буквою «п». Очевидно, матимемо ще три книги з анотаціями про засуджених. У кожному з томів до трьох тисяч імен і людських трагедій… Ці книги є в усіх бібліотеках району. Зайдіть і поцікавтеся. Можливо, знайдете когось зі своєї родини…
Вище йшла мова лише про тих, кого судили. В архіві Рівненського обласного управління поліції зберігаються ще до ста тисяч справ мешканців Рівненщини, яких не судили, а вислали в адміністративному порядку без суду і слідства в Казахстан, Сибір, Середню Азію. А це щонайменше 15 % населення краю. Підставою для виселення слугувало те, що хтось із родини перебував у повстанцях чи в інший спосіб допомагав їм, або ж через банальний наклеп.
Зрештою, зайдіть у Здолбунівський районний історико-краєзнавчий музей, де його директор Олег Тищенко і розкаже, і покаже: хто, як, за що, чому, скільки…
На захист пам’ятника Миколі Приходьку збіглися політична босота і тітушня, а також з десяток мешканців мікрорайону, все життя яких пройшло поруч з пам’ятником Приходьку. Останні, очевидно, керувалися бажанням нагадати про себе «забутих», повернути свої молоді роки та будь-що «насолити» владі.
Серед збирачів підписів за збереження пам’ятника учитель ЗОШ № 5. У першій школі «пахне» злодій і здирник. Про пані зі школи № 6 я писав у січні. Складається враження, що завідуючий відділом освіти та голова РДА на пару щось не те курять…

Микола Приходько у юнацькі роки.

У юності хлопець ні винятковими успіхами, ані дисципліною хлопець не відзначався
Микола Приходько народився 13 квітня 1920 року на околиці м. Здолбунів у родині, яка мешкала в будиночку поблизу залізниці, праворуч від залізничного переїзду на Здов­бицю по вул. Окольній (з 1939 р. – Ф. Дзержинського, тепер – 8-го Березня).
Батьки Миколи – Тарас Панасович і Наталія Антонівна – працювали на залізниці. У 1923 році померла мама. Згодом батько одружився вдруге.
Ризький договір 18.03.1921 року юридично зафіксував, що наш край увійшов до Волинського воєводства Другої Речі Посполитої. Економічна політика польської адміністрації мало сприяла розвитку краю, ро­зореного Великою та наступними війнами, що тривали до осені 1920 року. Звідси – бідність, безробіття, еміграція… Саме за таких обставин пройшло дитинство Миколи.
Фізично міцний, ініціативний Приходько серед товаришів користувався авторитетом. Навчався в семикласній «повшехній» школі ім. Тадеуша Костюшка. Тепер тут центр творчості дітей та юнацтва (вул. Шкільна, 1).

21 червня, у день, коли ми готуємо до здачі в друк чергове число нашої газети, на Київщині прощаються з великим українцем Іваном Федоровичем Драчем – талановитим поетом, перекладачем, прозаїком, кіносценаристом, державним і громадським діячем. Вічна йому пам’ять.
З Драчем відходить ціла епоха. Відходить покоління Чорноволів, Горинів, Гелів, Калинців… Приходить епоха інша. В якій, на жаль, нема любові до художнього слава, а відтак не сформоване відчуття слова – що є зерно, а що полова. Люди не читають або ж читають дуже мало. Перестала читати й надихатися художнім словом молодь. У суспільстві нема поваги до моральних авторитетів. Та й самих моральних авторитетів на нашому видноколі не густо.

З 1 вересня на Здолбунівщині в рамках запровадженої інклюзивної освіти навчатимуться десять дітей з особливими потребами

Діти, які раніше були ізольовані від суспільства (йдеться передусім про дітей з інвалідністю) за новим освітнім законодавством навчатимуться разом зі здоровими дітьми в усіх навчальних закладах, зокрема й безоплатно – в державних та комунальних, незалежно від «встановлення інвалідності». Тобто, в нашій освіті появився новий напрямок – інклюзивна освіта.

У Здолбунові та Здолбунівському районі з 1-го вересня 2018 року інклюзивні класи запрацюють у п’яти освітніх закладах. В них навчатимуться десять дітей з особливими потребами. Зокрема, готуються класи для навчання таких дітей у Здолбунівських загальноосвітніх школах №1, №3, №5, Ступнівському та Гільчанському навчально-виховних комплексах. Надалі планується збільшення кількості таких класів. Що ж це таке оте «інклюзивне навчання»?
У класі серед звичайних дітей будуть і такі, які навчатимуться трішки по-іншому – за допомогою шрифту Брайля чи з використанням слухового апарата. І ці діти не повинні бути відокремленими від інших дітей.

Двадцять шостого квітня цього року міністр оборони України генерал армії України Степан Полторак затвердив «План створення на базі військових комісаріатів територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки».
Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (ТЦКСП) – структура органів місцевого військового управління України, покликана замінити собою радянську систему військових комісаріатів. Згодом, за результатами експериментального розгортання, досвід повинен поширитися на всю структуру військових комісаріатів України й змінити її.
Рівненська область в числі чотирьох областей України, які першими створять ТЦКСП. У Здолбунівському районному військовому комісаріаті станом на 20 червня тривають роботи щодо підготовки приміщень до нового формату роботи.