Доброта, доброзичливість, чуйність, уважність, співчуття до чужого горя - всі ці слова шляхом переконання проникають у свідомість людини, щоб згодом перейти у звичку творити добро, приходити на допомогу у скрутну хвилину, пройнятися чужим болем або й просто поспівчувати. І ніщо не заважає людям бути милосердними у ставленні один до одного. На превеликий жаль, не всі проявляють розуміння до вирішення проблем ближнього, живучи за принципом “моя хата скраю”.
Прикладом неоціненної людської доброти можна назвати наступний факт.
В селищі Мізоч проживала тиха і скромна жінка, хороша сусідка, любляча бабуся і просто трудівниця Алла Нікіфорова (в заміжжі Медведська). Так уже сталося, що на схилі літ вона опинилася в Здолбунівському будинку-інтернаті для людей похилого віку та інвалідів. Звичайно, держава турбується про знедолених, створює для них відповідний затишок, оточує увагою, надає медичну допомогу. Все було б непогано, якби життя Алли не затьмарювала одна біда - катаракта на одному оці зростала, зір падав. Жінка не бачила сонця, відвідувачів розрізняла лиша за голосом. Однак слова “чужого горя не буває” знайшли своє справедливе підтвердження і в цій ситуації.
Частим гостем будинку-інтернату була колишня Аллина шкільна подруга, з якою сиділи за однією партою, а нині вчителька Новомощаницької ЗОШ І-ІІ ст., відмінник народної освіти, шанована в селі людина Раїса Сергіївна Броякова. Вона прониклася чужим болем, щирим бажанням допомогти подрузі, яка мріяла знову побачити навколишній світ. Раїса Сергіївна зателефонувала до колишніх однокласників, розповіла про ситуацію, про те, що Аллі потрібна термінова операція, коштів на яку у неї немає. І хоч минуло 50 років з часу, коли розійшлись стежки-доріжки колишніх однокласників, вони відгукнулися і вирішили допомогти. Одним з перших - здолбунівчанин Володимир Юхимович Мельник. Удвох з Раїсою Сергіївною вони зуміли організувати справу по збору коштів на операцію. Вони надходили із Львова, Києва, Кременця, Підмосков’я, Мізоча, Рівного.
Коли необхідна сума була зібрана, у районній лікарні Аллі успішно зробили операцію. Після проходження
реабілітаційного періоду, з очей незрячої була знята маска, і Алла побачила світло. Вона самостійно прочитала назву прописаних їй ліків, прізвище лікаря.
- Боже! Я бачу! Дякую вам, мої рятівники! Я молитимуся Богу за ваше здоров’я. Живіть і радійте життю, як радію йому я, - такими були слова Алли після прозріння.
Ось імена добрих людей, небайдужих до чужого горя, - Рая Броякова, Володя Мельник, Анатолій Тарасюк, Міла Костенко, Леся Перета, Женя Войтюк, Віра Колосова, Вася Ковальчук, Зіна Баранівська, Зіна Куценко.
Хай вас Бог оберігає і дарує многії літа. Низький вам уклін.
Ось так втілились в життя уроки Доброти, які так потрібні нашому молодому поколінню. Лише при їх засвоєнні можливі зміни на краще. І тоді наша держава Україна позбудеться кризи і стане багатою, розвиненою, квітучою.
Хай живуть Віра, Надія, Любов!
Одна з однокласниць.

Comments are now closed for this entry