Анастасія Ушинська – учениця 11 класу Здолбунівської гімназії. Мріє стати журналістом. І не просто мріє, а робить на цій царині перші і досить впевнені кроки. Вона активно співпрацює із ЗМІ Рівного, налагодила контакти з нашим виданням. Має в своєму творчому доробку чимало газетних публікацій. А ще у неї є і поетичні та прозові твори, які також заслуговують на увагу, бо передають її багатий внутрішній світ, роздуми про людське життя у всій його багатогранності.
Пропонуємо увазі читачів два вірші Анастасії.

А СЕРЦЕ ТИХО Б‘ЄТЬСЯ…
А серце тихо б‘ється…
Я відчуваю це…
І вітер пронесеться,
Зривається і тихо ллється.
А серце все лиш б‘ється.
Я просто помовчу.
Все легко? Лиш здається…
І сум в клубок зів‘ється.
А серце вже не б‘ється…
Я справжня вже не тут.
І голос не прорветься –
Звільнилась я від пут.
І лиш душа несеться,
А серце вже не б‘ється…

 

ПОСМІХНИСЬ!
Здається, чи це посміхнулося небо?
Чи все у людському житті так, як треба?
І зірки десь глибоко в серці сіяють…
І люди в шаленому танці кружляють.

І вітер здіймає верхівки дерев.
Тут люди ось плачуть, чується рев.
Озлоблені всім, вони хочуть втекти.
Не зможе нікого Земля приректи.

“ Спинись, почекай!” - в голові думка лине…
А час все минає, не спиниш ти його плину.
Живеш, сподіваєшся, та раптом втрачаєш,
А потім роками щось довго шукаєш…

Здається, чи це посміхнулася хмара?
А люди сумні, мов овець то отара…
І усмішка десь з обличчя зникає.
Прошу, посміхнись, щастя на тебе чекає!

Здається, чи це посміхнулося море? І
І сонце сміється, усміхнені зорі…
І місяць, і трави, і листя, і квіти -
Усе це сміється, продовжує жити!

А люди? Люди чому все ж похмурі?
Чекають не сонця, а нібито бурі.
Пережити багато усім доведеться…
Для усмішки місце у тебе знайдеться?
Анастасія Ушинська,
учениця 11 класу Здолбунівської гімназії.

Comments are now closed for this entry