Так називають здовбичанку Марину
Мартиновську усі, хто її знає

 

 

 

     Серед наших земляків-сучасників чимало особистостей, “відмічених іскрою творчого горіння”, людей небайдужих, людей дії. Кожна з них у своїй царині робить чимало корисного для суспільства. Марина Мартиновська-Дацюк (на фото) безперечно належить до їх когорти. Ще зовсім молода людина, вона вже володарка таких “титулів”, як педагог, митець, дослідниця фольклору і щаслива мама.

Від бабусі до онуки

     Коли Марина була зовсім маленькою, батьки іноді відвозили її у Нову Мощаницю до бабці Наді. Саме з бабусиних уст онука вперше почула українську пісню, що закарбувалася в її серці на все життя. Куди б бабуся не пішла, що б вона не робила, її завжди супроводжувала пісня: в поле жито жати - з піснею, весільний коровай місити - з піснею. Йдучи по життю з піснею, завжди казала: “У будь-яку хвилину пісня допомагає мені жити.”
     Саме ці слова стали для Марини життєвим кредо. Ще з дитинства пісня - їй вірна подруга. Бабусина велика любов до пісні проросла в її серці. Марина й досі пам‘ятає колискову, яку колись співала їй бабця Надя, з нею заколихує вже свого маленького синочка - Арсенка.

 

 

 

Сходинки до мети  
     Займатись музичною та пісенною творчістю Марина почала з дитячих років. В школі була учасницею фольклорного гурту “Росинка” під керівництвом Н. Д. Мельник, співала у дівочому вокальному ансамблі при Здовбицькому СБК, керівником якого була Р. В. Тебенько, фольклорні пісні, записані від бабці Наді, виконувала з подругою - Марійкою Вольф в дуеті “Марина”. Отож, після школи твердо знала, куди піде вчитися. Народна музична культура, стала покликанням її душі, і у 2000 році Марина вступила до Інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету на кафедру “Музичний фольклор”.
     Студенткою співала у фольклорному гурті “Джерело” під керівництвом доцента кафедри Р. В. Цапун. У складі цього колективу брала участь у таких міжнародних фестивалях, як “Українсько-польські зустрічі” (Польща), “Коломийка-2000” (Івано-Франківщина), “Древлянські джерела” (м. Рівне), слов’янському фестивалі “Коляда” (м. Рівне). З 2001 по 2005 рік була учасницею фольклорного гурту “Веснянка” палацу дітей і молоді м. Рівне (кер. В. П. Ковальчук). Також неодноразово виїжджала у фольклорні експедиції до сіл Здолбунівського району, по краплі збираючи безцінні мелодії з уст найстаріших їх жителів. Результатом цієї діяльності стала спочатку курсова робота, а пізніше фольклорний збірник “Мій край пісенний, Здовбиця моя!”.

 



 “Мій край пісенний, Здовбиця моя!”  
     Книга вийшла друком у 2005 році в м. Рівне. Це - перша спроба М. Мартиновської дослідити пісенне багатство нашого краю, зокрема, її рідного села Здовбиця. І на сьогодні – чи не єдина грунтовна праця з дослідження фольклористики на теренах Здолбунівщини. “Вдатися до впорядкування пісенної спадщини рідного села, яка із все більшими труднощами пригадується кращими сільськими співаками, мене спонукало звернення до родинних традицій та почуття обов‘язку перед минулими і прийдешніми поколіннями”, - зауважує М. Мартиновська у передмові до своєї книги - своєрідного зізнання у коханні своїй землі і її людям.  
     До збірника “Мій край пісенний, Здовбиця моя!” увійшло 50 народних пісень, тексти яких видрукувані із збереженням сільської говірки, та фольклорні матеріали, вміщено також довідку про народну музичну культуру села Здовбиця і його історію. Окремий наголос фольклористка робить на обрядових святах рідного села, їх описи увійшли до розділу “Етнографічний рік”. Окрім народних, у збірці подано обробки повстанських пісень. До праці включено й уривок з книги Олександра Ольшевського “Пам’ятаймо, якого ми роду…” (про Микитові рови, що на околиці Здовбиці, де в березні 1944 року точився запеклий бій теренової сотні ОУН-УПА з військами НКВС), за її мотивами М. Мартиновська підготувала сценарій театрального дійства “Відпочинок повстанців після бою”, котрий теж знайдемо на сторінках збірника.  
     Виходу книги у світ сприяли депутат обласної ради Ярослав Коник, доценти кафедри музичного фольклору РДГУ Юрій Рибак, Раїса Цапун, Василь Павлюк. Її авторка надзвичайно вдячна усім цим людям за допомогу. “Без неї у мене, можливо, нічого б і не вийшло”, - каже вона.

 

 

 


Творче горіння
     Марина Мартиновська багато працює для того, щоб народна спадщина, що збереглася у пам‘яті її односельчан, передавалась молоді. Ще у 2002 році при Здовбицькій загальноосвітній школі вона засновує фольклорний гурт “Любисток”. Його учасникам від 7 до 17 років. Вони вивчають та відтворюють фольклорні пісні і фрагменти народних обрядів, записаних у Здовбиці. Колектив освоює традиційну манеру виконання, характерну для нашого регіону. В репертуарі ансамблю календарно-обрядові, родинно-побутові, жартівливі пісні, ігри, танці місцевого походження.
     Нині учасники ансамблю на сцену виходять у автентичних костюмах, виготовлених за зразками колишнього одягу здовбичан. Це стало можливим завдяки спонсорській допомозі депутата Здовбицької сільської ради, помічника-консультанта (на громадських засадах) депутата районної ради Миколи Тихоновича Корнійчука, батька героїні публікації, Анатолія Григоровича Мартиновського. Закоханий в українську пісню, він завжди підтримує “Любисток” і сприяє творчості доньки.
У 2006 р. колективу було присвоєно звання “зразковий”. Ансамбль - активний учасник районних та обласних масових заходів, фестивалів. “Любисток” вдало виступав на І обласному фестивалі “Наша слава козацькая не вмре, не загине!” у с. Хрінники, нагороджений Подякою, за участь в обласному святі “Музейні гостини” в м. Рівне, а також дипломом за ІІ місце в обласному огляд-конкурсі “Миколайки-2006”, що також проходив у обласному центрі. Є у “Любистка” і свої випускники - Ганна Дорощук і Юлія Іордан. Дівчата вже студентки, але, впевнена, що роки занять у творчому колективі добрий слід у їх душах залишать назавжди.  
     Є у СБК Здовбиці зразковий фольклорний ансамбль “Здовбицькі молодички” під керівництвом Р. В. Тебенько. У цьому колективі Марина із задоволенням співає і відтворює колишні традиції рідного села. У пошуках народного фольклору вона знаходить все нове і нове, оспіване нашими пращурами, і репрезентує його сучасникам зі сцени, аби ці скарби не розгубилися, не зникли з наших буднів. У 2003, 2005 р. брала участь в обласному огляді-конкурсі художньої самодіяльності працівників освіти і науки, де зайняла ІІ місце.
     Завдяки сприянню директора Здолбунівського міського центру творчості дітей та юнацтва Л. О. Бондарчук у 2005 році М. Мартиновська створила дитячий фольклорний гурт “Жайворонок”. Свої вміння, палку любов до української пісні вона передає учасникам ансамблю. Мета колективу - запис та відтворення традиційного пісенного фольклору, у його репертуарі календарно-обрядові, жартівливі пісні, записані у фольклорних експедиціях на Здолбунівщині. На основі зібраних матеріалів "Жайворонком" створено програми “На Андрія конопельки сію”, “Колядуймо по всім світі”, “Ой, дай, Боже, весну почати”. “Жайворонок” неодноразово брав участь у концертах, фольклорних святах, фестивалях. Також учасники ансамблю займаються збором матеріальної спадщини наших предків і планують створити музей у кабінеті занять колективу.
     Нині Марина Мартиновська продовжує працювати над подальшим дослідженням етнічної культури нашого краю, планує нові зустрічі із тими, хто зберігає її безцінні скарби. Дослідниця має безліч творчих задумів. Хай же у їх реалізації їй помагають Бог і люди.
Підготувала до друку
Ольга Якубчик.
Фото з особистого архіву
М. Мартиновської.

 

Comments are now closed for this entry