Ця, без перебільшення, трагічна розповідь побудована на логічних припущеннях на основі документів. Ми публікуємо її з надією, що з допомогою наших читачів отримаємо більш повну картину життя Павла Хоменка.

У справах фондів ДАРО, що висвітлюють діяльність українського спортивного клубу «Гарт» в Здолбунові, декілька разів згадується прізвище Павла Хоменка, як члена ревізійної комісії клубу. Що це за людина? Яка її доля?
Зацікавившись, ми перевірили списки жертв політичних репресій у книзі під назвою «Реабілітовані історією», яка на сьогодні вже видана у семи томах. Завдяки цим спискам не одна родина в Україні дізналась правду про своїх рідних і близьких. Скориставшись методикою кандидата історичних наук Андрія Жив’юка, ми розшукали особову справу Павла Хоменка.
Що вдалося дізнатися зі слідчої справи № 682 Здолбунівського РВ НКВС в Рівненській області? Те, що Павло Хоменко обвинувачується за політичними статтями 54-2 та 54-11. Не минуло й трьох місяців від приходу радянських «визволителів» на західноукраїнські землі, як українські активісти вже сиділи по тюрмах. Справа проти Хоменка розпочата 24 грудня 1939 р. і закінчена – 21 березня 1940 р.

З неї коротко дізнаємося про біографію цієї людини. Павло Іванович Хоменко – уродженець міста Лубни Полтавської губернії. Його батько працював секретарем у міському суді й дав синові доб­ру на той час освіту. Навчаючись у гімназії, Павло працював при цьому навчальному закладі спостерігачем на метеостанції і готувався до складання іспитів екстерном за 5-6 класи гімназії. До 1910 року навчався в Одесі на електротехнічному факультеті політехнічних курсів Утєшова і Соколовського. В 1910 році був мобілізований в армію, де у 14-му кавалерійському гусарському полку прослужив до 1914 року. Навесні демобілізувався, проте розпочалася І світова війна, і його знову мобілізували в армію, де прослужив до 1917 року в чині унтер-офіцера, потім прапорщика. Наприкінці 1916 року після сутички з офіцером, побоюючись покарання, пішов добровольцем на фронт. А з 1917 року в складі 12-го уланського полку пройшов українізацію, потім демобілізувався. Проте лиш на кілька місяців. У 1918 році за розпорядженням Центральної ради, був мобілізований до українського війська, брав участь у боях з військами Скоропадського, Денікіна, Польщі та з Червоною Армією. В 1919 році за викликом комполку Галицької армії прибув у Чортків, звідки був направлений в чині хорунжого для виконання технічної роботи при штабі. В кінці 1919 року служив помічником ад’ютанта штабу, був командиром чоти та сотні в полку Костя Гордієнка.
У 1920 році Українська Галицька армія (УГА) була роззброєна і направлена в місто Тернопіль. З 1920 по 1930 рік Павло Хоменко працював на різних посадах в містах Скала, Скомлене, Велюн. У 1930 році опинився у нашому краї й служив у поміщика завідуючим молочарнею в селі Розваж Здолбунівського повіту. Відоме ім’я його дружини – Хоменко Марія Василівна, 1895 р.н. В 1930 році в Хоменків народився син Костянтин. В 1932 році сім’я переїхала у Здолбунів, де родина мешкала за адресою – вул. Шевченка, 112, кв. 1. Павло працював у Касі хворих, а також продавав канцтовари.
Хоменко був активним членом «Просвітянської хати» та ВУО в Здолбунові. Товаришував з Олександром Огородником. З дня заснування українського спортивного клубу «Гарт» був його активним членом. Входив до складу ревізійної комісії, що свідчить про його авторитет серед товаришів.
У 1937 році Хоменко придбав бакалійну крамницю, в якій працювала дружина. В 1938 році при відзначенні роковин смерті Симона Петлюри брав активну участь в організації цієї меморіальної акції разом з Олександром Огородником та іншими активістами ВУО.
Павло Хоменко був свідомим українським націоналістом і свідомо намагався це підкреслити. Носив значок тризуба на грудях. Ці факти відмічаються у кримінальній справі при допиті свідків. Коли прийшла радянська влада, такі люди, як Павло Хоменко не могли знайти з нею спільної мови. Вже 24 грудня 1939 року він заарештований. У постанові про арешт вказано, що, був активним членом ОУН, – організації, завданням якої було відторгнення України від Радянського Союзу і створення самостійної держави. Тож справа була серйозна. Вже сам вигляд титульної сторінки справи Хоменка свідчить про її масштаби. Таких, як він, було багато. В тоталітарній каральній системі не вистачало виконавців. Справу і допити Павла Хоменка проводили навіть сержанти НКВС. Тому нічого дивного, що в справі можна прочитати такі перли, як «Луцкая область». Дані про підозрюваного і його родину в справі неповні. Лише роки народження без числа і місяця. Відсутні підтверджуючі документи. Всі звинувачення базуються на показах свідків без-будь яких документальних підтверджень. Жодні покази не перевірялись. В дактилоскопічній картці як місце народження вказано місто Лохвиця. Тому немає нічого дивного, що у виписці з протоколу № 44 Особливої Наради при Народному Комісаріаті Внутрішніх Справ СРСР від 26 квітня 1941 року зазначено: «Постановили: Хоменка Павла Івановича, як соціально-небезпечний елемент, заключити у виправно-трудовий табір терміном на вісім років, рахуючи термін з 24 грудня 1939 р.».
Останнім документом у його справі є «Повідомлення про вибуття ув’язненого з колонії» від 2 квітня 1943 року, через те, що ув’язнений 26 березня 1943 р. помер. Документ підписаний начальником Слободненського ВТК НКВС СРСР. Так трагічно завершився життєвий шлях українського пат­ріота Павла Івановича Хоменка. Тисячі таких, як він, «померли» в таборах далеко не природною смертю, а від катувань, побоїв, голоду, холоду і знущань табірних опричників.
Ми маємо пам’ятати, що нашу незалежність отримали завдяки жертовності багатьох поколінь наших попередників, одним з яких був Павло Іванович Хоменко.

PS. Дуже сподіваємось, що знайдуться нащадки Павла Хоменка, і ми зможемо дізнатися про нього та його життєвий шлях більше.
Юрій МЕЛЬНИК,
Володимир МОРОЗОВ.
м. Здолбунів.

Додати коментар