Ця, без перебільшення, трагічна розповідь побудована на логічних припущеннях на основі документів. Ми публікуємо її з надією, що з допомогою наших читачів отримаємо більш повну картину життя Павла Хоменка.
У справах фондів ДАРО, що висвітлюють діяльність українського спортивного клубу «Гарт» в Здолбунові, декілька разів згадується прізвище Павла Хоменка, як члена ревізійної комісії клубу. Що це за людина? Яка її доля?
Зацікавившись, ми перевірили списки жертв політичних репресій у книзі під назвою «Реабілітовані історією», яка на сьогодні вже видана у семи томах. Завдяки цим спискам не одна родина в Україні дізналась правду про своїх рідних і близьких. Скориставшись методикою кандидата історичних наук Андрія Жив’юка, ми розшукали особову справу Павла Хоменка.
Що вдалося дізнатися зі слідчої справи № 682 Здолбунівського РВ НКВС в Рівненській області? Те, що Павло Хоменко обвинувачується за політичними статтями 54-2 та 54-11. Не минуло й трьох місяців від приходу радянських «визволителів» на західноукраїнські землі, як українські активісти вже сиділи по тюрмах. Справа проти Хоменка розпочата 24 грудня 1939 р. і закінчена – 21 березня 1940 р.
З неї коротко дізнаємося про біографію цієї людини. Павло Іванович Хоменко – уродженець міста Лубни Полтавської губернії. Його батько працював секретарем у міському суді й дав синові добру на той час освіту. Навчаючись у гімназії, Павло працював при цьому навчальному закладі спостерігачем на метеостанції і готувався до складання іспитів екстерном за 5-6 класи гімназії. До 1910 року навчався в Одесі на електротехнічному факультеті політехнічних курсів Утєшова і Соколовського. В 1910 році був мобілізований в армію, де у 14-му кавалерійському гусарському полку прослужив до 1914 року. Навесні демобілізувався, проте розпочалася І світова війна, і його знову мобілізували в армію, де прослужив до 1917 року в чині унтер-офіцера, потім прапорщика. Наприкінці 1916 року після сутички з офіцером, побоюючись покарання, пішов добровольцем на фронт. А з 1917 року в складі 12-го уланського полку пройшов українізацію, потім демобілізувався. Проте лиш на кілька місяців. У 1918 році за розпорядженням Центральної ради, був мобілізований до українського війська, брав участь у боях з військами Скоропадського, Денікіна, Польщі та з Червоною Армією. В 1919 році за викликом комполку Галицької армії прибув у Чортків, звідки був направлений в чині хорунжого для виконання технічної роботи при штабі. В кінці 1919 року служив помічником ад’ютанта штабу, був командиром чоти та сотні в полку Костя Гордієнка.
У 1920 році Українська Галицька армія (УГА) була роззброєна і направлена в місто Тернопіль. З 1920 по 1930 рік Павло Хоменко працював на різних посадах в містах Скала, Скомлене, Велюн. У 1930 році опинився у нашому краї й служив у поміщика завідуючим молочарнею в селі Розваж Здолбунівського повіту. Відоме ім’я його дружини – Хоменко Марія Василівна, 1895 р.н. В 1930 році в Хоменків народився син Костянтин. В 1932 році сім’я переїхала у Здолбунів, де родина мешкала за адресою – вул. Шевченка, 112, кв. 1. Павло працював у Касі хворих, а також продавав канцтовари.
Хоменко був активним членом «Просвітянської хати» та ВУО в Здолбунові. Товаришував з Олександром Огородником. З дня заснування українського спортивного клубу «Гарт» був його активним членом. Входив до складу ревізійної комісії, що свідчить про його авторитет серед товаришів.
У 1937 році Хоменко придбав бакалійну крамницю, в якій працювала дружина. В 1938 році при відзначенні роковин смерті Симона Петлюри брав активну участь в організації цієї меморіальної акції разом з Олександром Огородником та іншими активістами ВУО.
Павло Хоменко був свідомим українським націоналістом і свідомо намагався це підкреслити. Носив значок тризуба на грудях. Ці факти відмічаються у кримінальній справі при допиті свідків. Коли прийшла радянська влада, такі люди, як Павло Хоменко не могли знайти з нею спільної мови. Вже 24 грудня 1939 року він заарештований. У постанові про арешт вказано, що, був активним членом ОУН, – організації, завданням якої було відторгнення України від Радянського Союзу і створення самостійної держави. Тож справа була серйозна. Вже сам вигляд титульної сторінки справи Хоменка свідчить про її масштаби. Таких, як він, було багато. В тоталітарній каральній системі не вистачало виконавців. Справу і допити Павла Хоменка проводили навіть сержанти НКВС. Тому нічого дивного, що в справі можна прочитати такі перли, як «Луцкая область». Дані про підозрюваного і його родину в справі неповні. Лише роки народження без числа і місяця. Відсутні підтверджуючі документи. Всі звинувачення базуються на показах свідків без-будь яких документальних підтверджень. Жодні покази не перевірялись. В дактилоскопічній картці як місце народження вказано місто Лохвиця. Тому немає нічого дивного, що у виписці з протоколу № 44 Особливої Наради при Народному Комісаріаті Внутрішніх Справ СРСР від 26 квітня 1941 року зазначено: «Постановили: Хоменка Павла Івановича, як соціально-небезпечний елемент, заключити у виправно-трудовий табір терміном на вісім років, рахуючи термін з 24 грудня 1939 р.».
Останнім документом у його справі є «Повідомлення про вибуття ув’язненого з колонії» від 2 квітня 1943 року, через те, що ув’язнений 26 березня 1943 р. помер. Документ підписаний начальником Слободненського ВТК НКВС СРСР. Так трагічно завершився життєвий шлях українського патріота Павла Івановича Хоменка. Тисячі таких, як він, «померли» в таборах далеко не природною смертю, а від катувань, побоїв, голоду, холоду і знущань табірних опричників.
Ми маємо пам’ятати, що нашу незалежність отримали завдяки жертовності багатьох поколінь наших попередників, одним з яких був Павло Іванович Хоменко.
PS. Дуже сподіваємось, що знайдуться нащадки Павла Хоменка, і ми зможемо дізнатися про нього та його життєвий шлях більше.
Юрій МЕЛЬНИК,
Володимир МОРОЗОВ.
м. Здолбунів.
Коментарі друкуються тільки за попередньої модерації.