Літературно-художнє видання Дмитра Годуна “Незаконнонароджений”, яке побачило світ ц. р., потрапило до моїх рук випадково. Це – своєрідна сповідь автора, в якій він передає свій біль, пережитий малим хлоп’ям в селі Франкопіль Соснівського району Рівненської області. Книга побудована на дійсних фактах і справжніх персонажах.
Коли почав читати “Незаконнонародженого”, то моєму здивуванню не було меж, бо в книзі описувалися події періоду Великої Вітчизняної війни на окупованих селах мого дитинства - Маренин, Більчаки, Устьє. Про кожну з цих подій я знав з розмов старожилів чимало. А ось про повстанців, які діяли в навколишніх лісах Березнівщини, не знав нічого. В школі панувало вічне табу, вдома батьки боялися говорити правду про бандерівців. Лише книга
Д. Годуна відкрила для мене справжнє обличчя вояків УПА. В ній автор описує героїчний шлях учасників національно-визвольної боротьби, яка в ті роки набувала всенародного масштабу в Західній Україні, зокрема і в моїй малій батьківщині, в лісах, де я тисячу разів ходив по гриби і ягоди, косив з батьком сіно і збирав восени лісові горіхи.
Але надто багато бруду вилито на цю тяжку й нерівну боротьбу, щоб зганьбити її, знецінити, щоб сфальсифікувати, принизити саму ідею визволення, за яку боролася УПА. Та прийшов час, щоб народ знову запитав себе вустами Шевченка: “Хто ми? Чиї сини? Ким, за що закуті?” Настав час, коли народ усвідомлює необхідність переоцінити, переосмислити свою недавню історію. Хто ж йому допоможе, як не письменники і журналісти?
В перші роки незалежності України світ побачило чимало художніх, публіцистичних книг, монографій і спогадів про національно-визвольні змагання. Адже упівці повстали як добровільна народна армія з мотиву патріотизму. За висловами “златоустих”, це була армія із “цвіту нації”, якої “не мав жоден народ світу”. І справді, не мав.
Питання: чому так багато з’являлося мемуарної публіцистики і в часи війни, і після неї – майже не потребує відповіді. Освіченість вояків робила своє. Молоді інтелектуальні сили розуміли, що вони творять історію. В їхніх руках були зброя воїнів-борців і пера літописців. І якщо зараз дістаємо із спецфондівських схронів, скажімо, описи військових баталій чи “гарячих слідів”, то ще раз відкриваємо собі історичні джерела і логіку правди, що піднімала молоді сили на борню за побудову держави. Ті, що за неї вставали і йшли, фіксуючи свій хід у мемуарах, робили ще одну добру справу, описуючи історію як очевидці і інтерпретатори.
Досить-таки плідно працює на царині цих досліджень рівненський журналіст Олег Тищенко. І в співавторстві, і одноосібно. З-під його пера вийшло друком кілька публіцистичних видань про Гурбенські бої.
Чільне місце посідають в творчості письменників Рівненщини Лідії Рибенко, Івана Сидорчика, журналіста Віктора Ільчука теми героїчної боротьби національно-патріотичних сил нашого краю. Свідченням цього є їхні книги “Некерована”, “З-під чорних віх”, “Між двома вогнями” (вийшли з друку 2007, 2005, 2002 рр.), з якими вже встигли познайомитися читачі. Талант прозаїків визначився в драматичних творах, повістях і оповіданнях.
Тепер давайте повернемося до книги “Незаконнонароджений”. Дмитро Годун хоч і не професійний літератор, але зумів в невеликій повісті відобразити яскраві сторінки боротьби повстанців поліського краю проти більшовицького режиму, по-своєму показати зримі образи синів і дочок Вітчизни. Батько автора (це він зазначає у післямові книги) був одним із керівних ватажків повстанців на Рівненщині, де й загинув у нерівнім бою. Синівські митарства не давали спокою упродовж усього життя. Лише через десятиліття вдалося пролити світло на чорні плями дійсності, дізнатися від матері правду про свого батька. Зароджується мрія написати книгу. По краплині збирає відомості про ті буремні події, зустрічається з колишніми повстанцями, їхніми родичами. А реалізувати задум допомагають голова Рівненської письменницької організації Лідія Рибенко, директор ТзОВ “Спектр-ТV” Борис Гайдук та ще кілька підприємців.
Природно, що Дмитро Годун доклав усіх зусиль, щоб молодь України довідалась про подвиг батьків, дідів і прадідів, їх безмежну любов до батьківщини, для якої бажали вибороти волю. І скажу відверто, автору “Незаконнонародженого” це вдалося зробити, а головного героя книги Вихора показати одним з тих, хто, ідучи важкими дорогами борні “за Україну, за її волю…”, кожної, навіть найтяжчої миті свого життя вірив, що подвижницькі “зерна” усіх прославлених та безіменних борців теж “зродять плодом і зашумлять житами”.
Сторінки повісті насичені драматичним ліризмом головних і другорядних героїв, патріотичним лейтмотивом у роздумах персонажів, їх відвертих монологах і діалогах. Гарно вписується у канву твору і природа краю. А головне, що
Д. Годуну вдалося знайти читача, який насмілиться взяти в руки “Незаконнонародженого” і прочитати його з початку і до самого кінця. А тут, повірте, є що читати, є над чим замислитись. Творчої снаги автору!
Євген Шилан,
член Національної спілки журналістів України.

Comments are now closed for this entry