Коли загоряється край неба на сході, над Ільпінем рожевіє вранішня зоря, Михайло приходить на тракторний стан. Дбайливо оглядає свій Т-150. Вмикає стартер – і в тихе ранкове різноголосся вливається бадьоре гуркотіння. Робота відома: весною – підготовка грунту до посіву, восени – глибока оранка, влітку – чіпляє до трактора косарку. А зараз, на порозі зими, механізатору доводиться возити різні вантажі, працювати на фермі.
Кожен із нас у молоді роки мріяв про космічні польоти, про кругосвітні плавання та незвідані світи. Михайло Жданюк, як і тисячі його ровесників, також жив надією якнайшвидше подорослішати і знайти справу до душі. Народився і зростав він у працьовитій сім’ї на Сарненщині. З раннього дитинства полюбив техніку. А тому без вагань після школи вступив до Сарненського середнього професійно-технічного училища № 2, де згодом одержав професію механізатора широкого профілю. Потім призвали в армію. Служив у внутрішніх військах на Уралі. Там загартувався його характер, там юнак набрався сили і мудрості. Потім хлопець виявив бажання переїхати із Полісся в Здолбунівський район. Чомусь саме пригледівся йому колгосп “Комунар” (нині ПСП “Хлібороб”). А покликали його сюди кращі заробітки. Та й умови праці влаштовували в Ільпіні - дали куток в гуртожитку. Швидко енергійний і працьовитий молодий чоловік “вписався” в колектив механізаторів. І ось уже понад двадцять років промайнуло...


Якщо оцінювати Михайлову працю, то можна сказати, що свої щоденні норми він набагато перевиконує, можна назвати високі проценти, тисячі гектарів обробленої землі, тисячі тонн польових дарів, перевезених ним. До речі, краще за нього ніхто не проведе глибоку оранку: борозна в борозну, скиба в скибу. Зробить все на совість і рівно, як під шнурочок.
Навесні цього року мені довелося бути свідком, коли
М. Жданюк готував площі під цукрові буряки. І треба сказати, що вони були, як лялечки, грунт аж просив насіння. Звичайно, то свідчення праці Михайла, який добре знає, що виплекана нива відплатить сторицею. І вона відплачує. А механізатор любить землю і працю. Не відмовляється від важливих доручень, виконує їх сумлінно.
Крім працелюбності, Михайло Жданюк має ще одну рису - скромність. За нього говорять мозолі на його руках, говорить сам хліб, вирощений в напружених днях.
Владно крокує по землі
М. Жданюк. Він господар її, плекає своїми роботящими руками дорідні врожаї. А за це велика шана йому і від людей, і від Вітчизни. Сьогодні Михайло не жалкує, що був покликаний романтикою до хліборобської праці. Має двох синів. Сподівається, що вони не підведуть його. Старший, Олександр, щойно пішов служити в Збройні Сили України, а менший, Павло, навчається в загальноосвітній школі № 6 м. Здолбунова. Росте надійна зміна. Лише б наша держава по-справжньому турбувалася про працівників сільського господарства.
Євген Шилан.
Фото автора.

Comments are now closed for this entry