Надію вели вуличкою, що здавна називалася Бідою. Уже й призабулося, яке лихо колись стало причиною для цієї невеселої назви. А нині, цього пахучого весняного вечора, нею суне справжня біда, втілена у суху драбинясту постать слідчого Здолбунівського НКВС Якімова, у його гострий гачкуватий ніс, у каламутні щілини замість очей, в чужу осоружну мову. Біда струмує з багнетів гвинтівок, що здій­маються над червоними погонами «стрибків», озивається в кожному ударі об уже стверділу весняну землю важких кирзових чобіт.
Московські круки цією затишною і до болю рідною їй вуличкою ведуть зв'язкову Здов­бицького підпілля УПА Надію Петренко, високу й струнку, вродливу сімнадцятирічну дівчину. Поверх світлої кофтини звиваються-переливаються дві дов­гих чорних коси…
Вуличка Біда коротка. Ще кількадесят кроків - і поворот на Здолбунів. А там - енкавеесівська катівня. У ній Надія вже побувала півроку тому. Навіть матері, ріднесенькій матусі Зосі, не показувала слідів жорстоких катувань, що їх зазнала в застінку у нелюдів. Тільки з Марією Годиною (нині Хабун), найближчою подругою, ділилася страшними таємницями: «Домагалися, щоб виказувала хлопців. Але я мовчала, як німа. Тоді били... Били дрючками по плечах, по ногах, по колінах. Але я все одно мовчала. То ставали двоє навпроти під стінами і кидали мною, як м'ячем: били кулаками по голові доти, доки кров починала цебеніти вухами й носом. Але з мене вони не добули й слова».
...Усе ближче кінець вулички. Пахне луг унизу й молода весняна вода...
Надію тоді випустили з цинічним напуттям: «Будеш працювати на нас - будеш живою, а ні - то нарікай на себе!»
Надія не нарікає ні на кого. Чи ж може вона нарікати на брата Олексія, що ввів її в організацію, а сам нещодавно загинув у сутичці з ворогом?
Не нарікає на нареченого Валентина Гальчина, у довічній вір­ності якому присяглася й ще живому, й уже мертвому. Валентин, прийнявши свій останній бій і прикривши відхід друзів-вояків, підірвав себе гранатою. Всі вони добровільно вибрали свій шлях - тернистий шлях боротьби за свободу Батьківщини. І на змагання за цю найсвятішу річ вони ні в кого не питали дозволу. Адже боролися не в Тамбові чи Костромі, а тут, на рідній, щедрій, доглянутій землі, що надихала їх силою і любов'ю.


З теплом у душі згадує вона й тітку, яка сховала її у своєму домі після того, як вирвалась з енкавеесівських пазурів. Адже на неї, юну ніжну дівчинку, влаштовували облави, як на особливо небезпечного злочинця: червонопогонники нишпорили у сусідів, родичів по всій Здовбиці. Доводилося вночі пробігати десятки кілометрів і шукати прихистку в Лідаві, Урвенній чи Івачкові.
І навіть щодо тітчиного чоловіка, росіянина за національністю, у Надії нема сумнівів: уболівав за неї щиро.
Виказала її «своя», майже сусідка, не дуже й далека. Довго стежила за матір'ю Надії: куди ходить, що носить. А коли впевнилась, що Надія у тітки під Здолбуновом, то побігла з доносом до Якімова...
Щойно була зустріч з матір'ю. І Надія вже знає: то остання зустріч. Мамині очі спливали гірким пекучим болем. А у вухах відлунює оте зловтішне, глумливе: «Ну что, Софья, узнаешь свою Надежду? Ну посмотри, посмотри на нее еще раз...»
Он уже з'явились вогні на залізничних коліях. От уже й кінчається коротка вуличка з невеселою назвою... На самому краю її - криниця. І раптом на очах у сторопілих бандитів Надія злітає над нею великим світлим птахом. Майнули дві довгих чорних коси, а далі - стогін води, що прийняла у свої чисті обійми зв'язкову УПА Надію Петренко.
Вони й мертвої її боялись. Не віддали матері, щоб та могла поховати тіло. Закопали в якомусь глухому закутку, сподіваючись, що зітреться пам'ять про дівчину-героїню. Але сьогодні її повертають нам спогади друзів і рідна земля. У нашій нинішній напруженій боротьбі за справжню незалежність і державність України бере участь і вона, горда, незламна дівчина - наша Надія.
Олеся ДЕМЧИШИНА,
с. Здовбиця.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації. Коментатори які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі неавторизованих користувачів друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити