Оленка чекала на автобус. Аби не зважати на гамір ранкового міста, насолоджувалась приємними мелодіями, що линули з навушників. Але навіяти собі гарний настрій все одно не вдавалось.
Їй нестримно хотілося снігу. Білого, лапатого, пухнастого й іскристого. Щоб з сусідньої школи з лементом вискакували на перервах діти і під викрики невдоволених техпрацівників та двірника Жори кидали один в одного сніжками. А потім розпашілі, мокрі, але найщасливіші на світі, бігли назад на уроки. Та де там - під ногами голий асфальт, а з неба дочекаєшся хіба що дощу.
Потрібного автобуса теж не було. Дівчина вже подумувала піддатись спокусі і повернутися додому - в тепле ліжечко під м’яку перину. От що значить заснути лише під ранок, хвилюючись через сьогоднішнє відрядження.
Та, о диво, врешті під’їхав очікуваний автобус. Оленка зайшла до салону, вмостилася на сидінні і з насолодою поринула в омріяний сон. Мала ж бо аж півтори години часу.
Враз її засліпило незвичне біле сяйво. Роздивитися щось було дуже складно. Та за кілька митей крізь пелену проясніла постать чоловіка. Високий, стрункий, з незбагненно звабливою посмішкою, знайомий і ні водночас. Оленку до нього вабило, наче магнітом. Та щойно спробувала підійти, марево розтануло. Вона враз опинилась в зовсім іншому місці. Тепер стояла посеред міського парку, а довкола сновигали люди.


- Привіт, - Оленка почула солодкий, приємний голос. Різко обернувшись, здивувалась. Прямо перед нею на лавці сидів високий, худорлявий блондин з довгим волоссям, зібраним у тугий хвіст, одягнутий у білосніжний елегантний плащ. Він щиро посміхався дівчині.
- Це Ви мені?
- Так, а кому ж іще? Хочеш мандаринку?
Оленка могла б заприсягтися, що ще секунду тому в руках у молодика нічого не було. А зараз він тримав на колінах кошик з мандаринами і протягував їй помаранчевий плід.
- Ви хто?
- Люб’язності ні до чого. Можемо й “на ти”, Оленко, - посміхнувся юнак і відклав у сторону кошик з мандаринами, який одразу зник. - Я - твій Янгол-охоронець. Давай потеревенимо про твої мрії.
- Ти що, виконуєш бажання?
- Е ні. Не плутай мене з Джином, який лишень на те і здатен, що виконати тільки три найбезглуздіших бажання й одразу втекти, щоб не отримати на горіхи за неякісну роботу. Я допоможу твоїм мріям здійснитися. Кажи, чого хочеш.
Цієї миті в руках Янгола просто нізвідки з’явились товстий синій блокнот і ручка. Він начепив окуляри, розгорнув записник і, наче офіціант у ресторані, чекав на замовлення.
- Снігу хочу…
Янгол опустив ручку, блокнот і з неприхованим сарказмом глянув на підопічну поверх окулярів.
- Це не до мене, а до Природи. Вона курує питання щодо стихій та погоди. Бажання я передам, але вона - тітка самодостатня й незалежна, тож навряд мене послухає. Я опікуюся твоїм, особистим.
Дівчина задумалась. А й справді, чого вона хоче? Може, це раз у житті в неї напряму запитують про ЇЇ бажання і мрії, а вона навіть сформулювати їх не може... Вагаючись, таки подумала про найзаповітнішу та найпотаємнішу.
- Закохатися хочу, - прошепотіла.
- А це вже від тебе залежить... Я можу тільки підказати, де шукати, підштовхнути або повернути обставини так, що опинишся у потрібному місці і в слушний час, - приязно відповів Янгол.
- А інші твої мрії?
- Не знаю. Ти ж не вирішуєш питання миру, щасливого дитинства і безхмарного майбутнього.
- Звісно. На жаль, мені це не під силу. Що ж, якщо більше ні про що не мрієш... - зібрався піти.
- Дякую, що з’явився і запитав про мою думку. Я завжди вважала, що нею там, угорі, геть не переймаються.
Янгол, повернувся і мовив:
- Ми зважаємо на твої мрії й побажання. Просто не завжди є можливість прийти й поспілкуватися віч-на-віч. Я постійно поруч і чую все. Навіть, якщо ти мене не бачиш. До речі, обов’язково врахуємо й те, що замість багатства і слави ти просиш кохання і миру. Все буде, просто не прогав.
- А ти й справді так виглядаєш? Чи це мої фантазії?
- Це виключно твоя фантазія. Але ж саме вона формує реальність, - промовив і зник.
…Вона прокинулась, почувши чоловічий голос. Поряд стояв симпатичний чорнявий юнак і приязно посміхався.
- Кінцева зупинка - автовокзал. Сподіваюсь, Ви не мали раніше виходити?
- Ні, дякую, що розбудили. Не підкажете, як доїхати до центру?
- Якщо не проти, я проведу Вас до метро, там всього хвилини зо дві пішки.
Дівчина подумала, що було б не погано провести час в компанії, тому погодилась.
- До речі, я - Андрій. А Вас як звуть?
- Олена. Дуже приємно.
За жвавою розмовою з новим знайомим вона й не помітила, що на протилежному боці дороги стоїть високий блондин у довгому білому плащі і задоволено щось завзято викреслює ручкою у синьому блокноті. За мить, коли він, клацнувши пальцями, зник, у повітрі закружляли сніжинки.
Ірина САМЧУК.

Додати коментар

Всі коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації. Коментатори які допускатимуть у своїх коментарях грубощі щодо інших учасників дискусії та наклепи (поширення завідомо неправдивдивої інформації, яка порочить іншу особу) - можуть бути забанені адміністратором. Якщо ви вважаєте, що якась інформація не відповідає дійсності і маєте на те суттєві підстави - напишіть нам info@newlife.rv.ua і адміністратор розгляне ваш лист у найкоротший термін.
Коментарі неавторизованих користувачів друкуються тільки за попередньої модерації.


Захисний код
Оновити