Про Віктора Даниловича Атаманюка і очолюване ним господарство (ФГ ім. Шевченка) наша газета писала вже не раз. Остання публікація була вміщена в номері за 6 березня ц. р. Мова в ній йшла про впровадження в господарстві інноваційного проекту з виробництва біодизельного пального. Саме ця публікація надихнула здолбунівського поета Василя Ярмолюка на написання вірша, присвяченого В. Д. Атаманюку. Про нього він знає не лише з газети, сам працював разом з ним, передавав йому господарство, яке очолював перед Віктором Даниловичем.
Таких би 
Вікторів ростить

Про щось начувсь, а щось побачив сам,
і зупинивсь я в роздумах незвичних:
такий хаос, такий довкіл бедлам,
а серед нього наче щось містичне.

Бо й, справді, ось на фермерськім дворі
із втілених задумок-інновацій
тече своє пальне для тракторів,
та ще й високих, кажуть, атестацій.

І не одне ж є господарство в нас,
й очільники давно усім відомі,
але не кожен з них чомусь в наш час
все робить так, як в себе в ріднім домі.

На те в них завжди досить є причин,
і все, що складно, їх нічим не тішить,
бо й гідний для наслідувань почин
зі скепсисом сприймати їм простіше.

А Віктор наш усьому раду дасть,
в нього своя метода і свій ризик.
Йому під силу будь-яка напасть,
навіть дефолти і всеїдні кризи.

Ось би таких нам Вікторів ростить,
в яких ім’я віщує перемогу!
Хай би верхи забули хоч на мить
про свій престиж і їм дали дорогу.

А ще би на степанівських горбах
наставить вітряків могутньокрилих,
щоб потекли від них по проводах
для споживань всіх електричні сили...

Тоді б завжди країну нашу вщерть
виповнювали помисли крилаті...
Забули б ми про зло і навіть смерть
й втішались би добром від благодаті.
Василь ЯРМОЛЮК.

Comments are now closed for this entry